Загрози російського вторгнення для дрібних ссавців, які охороняються в Україні

Автор – Михайло Русін

У цій статті автор описує прямі загрози війни (бойові дії, бомбардування, земляні роботи, неконтрольовані пожежі, мінування тощо) для дрібних ссавців, які знаходяться під загрозою зникнення, і оцінює, як ці загрози впливають на їхнє виживання.

Російська війна проти України почалася в 2014 році з анексії Криму та підтримки сепаратистів у Донецькій і Луганській областях, в серці українських степів. Новий етап розпочався з відкритого широкомасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року. Хоча основною метою вторгнення було захоплення Києва, до квітня загарбники втекли з півночі України. Отже, більшість бойових дій припадає на степову зону України: Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Луганську, Донецьку та Харківську області. Війна не робить різниці між природоохоронними територіями та ріллям, а також не зважає на види, яким загрожує зникнення.

Дрібні ссавці в групі ризику

Дрібні ссавці, зокрема гризуни, в контексті охорони природи часто сприймаються як щось звичайне і банальне, щось що не потребує уваги. Хоча люди часто ставляться до них як до шкідників, зоологи та екологи підкреслюють величезну роль, яку ці крихітні тварини відіграють в екосистемах. У європейських трав’янистих екосистемах (які часто називають степами) гризуни можуть бути єдиним видимим диких ссавців, що ви побачите. І при цьому за певними підрахунками, євразійські степи є найбільш трансформованою екосистемою на планеті (Carbut et al. 2017; Hoekstra et al. 2005), але при цьому вони є найменш захищеними.

Не дивно, що гризуни – домінуючі ссавці, що мешкають у степах – зіткнулися зі значним скороченням популяції та опинилися під загрозою. Наприклад, в останньому списку видів, що охороняються в Україні (Червона книга України), 25 видів гризунів визначені як такі, що знаходяться під загрозою зникнення. 18 видів із  цих 25 представляють види, тісно пов’язані з євразійськими степами (табл. 1). І не дивно, що окрім очевидної гуманітарної кризи, війна може мати величезний вплив на степові екосистеми, особливо на види, що охороняються.

Деякі види, що охороняються в Україні, мають широке поширення, але Україна знаходиться на західній межі їх ареалу. Ці види не визнані на глобальному рівні такими, що знаходяться під загрозою зникнення. Однак є деякі види, ендемічні для українських степів, і вони можуть легко зникнути, якщо щось піде не так.

№	Види	Червона книга України (2021)	Червоний список видів, що перебувають під загрозою зникнення МСОП (2022)
1	Marmota bobak // Бабак степовий	EN	LC
2	Spermophilus pygmaeus //Ховрах малий	EN	LC
3	Spermophilus citellus //Ховрах європейський	EN	EN
4	Spermophilus suslicus //Ховрах крапчастий	EN	NT
5	Spermophilus odessanus //Ховрах подільський	EN	n/a
6	Sicista lorigera //Мишівка Нордмана	EN	VU
7	Sicista cimlanica //Мишівка цимлянська	VU	n/a
8	Sicista strandi // Мишівка Штранда	VU	LC
9	Allactaga major //Тушканчик великий	EN	LC
10	Stylodipus telum //Ємуранчик звичайний	VU	LC
11	Spalax arenarius // Сліпак піщаний	VU	EN
12	Spalax zemni // Сліпак подільський	VU	VU
13	Spalax graecus // Сліпак буковинський	VU	VU
14	Nannospalax leucodon //Сліпак білозубий	VU	DD
15	Cricetus cricetus // Хом’як звичайний	VU	CR
16	Nothocricetulus migratorius //Хом’ячок сірий	VU	LC
17	Ellobius talpinus // Сліпачок звичайний	EN	LC
18	Lagurus lagurus // Строкатка степова	EN	LC

Вплив війни на дрібних ссавців

По-перше, в цьому огляді будуть пропущені види, які безпосередньо не постраждали від війни: ховрах європейський, сліпаки білозубий та буковинський. Їх ареал знаходиться поза зоною ведення бойових дій. Вони можуть лише випадково постраждати від вибухів ракет та дронів.

Степовий бабак — досить неоднозначний вид. До війни популяція бабака повільно скорочувалася (Токарський, 2004), і, незважаючи на деякі ефективні спроби реінтродукції виду, основні дикі популяції в Харківській та Луганській областях постійно знижували чисельність. Але, після першого російського вторгнення в 2014 році полювання було заборонено на всій території Луганської та Донецької областей (підконтрольних українському уряду). Нещодавнє дослідження з використанням супутникових зображень показало велику кількість популяцій бабаків на півночі Луганської області (Василюк, 2022 ), що потенційно вказує на зростання популяції (якщо порівняти їх з даними В.А. Токарського за 2004 рік). Це збільшення збігається із забороною полювання.

Вторгнення Росії у 2022 році захопило всю Луганську та східну частину Харківської області. Український контрнаступ у вересні звільнив усю Харківську і навіть невеликі частини Луганської областей. Потенційні загрози для бабаків у цьому регіоні включають будівництво укріплень на територіях колоній бабаків, інтенсивні артилерійські обстріли та мінування.

Хоча безпосереднє вбивство бабаків військовими цілком можливо, відновлення полювання на окупованих територіях не очікується: окупаційні війська навряд чи дозволить озброєним місцевим жителям безконтрольно пересуватися по полям та пасовищам. З іншого боку, полювання капканами та петлями можливе, але це нажаль відбувалося і до війни за української влади, хоч такий вид полювання вже дуже давно є забороненим. Загалом ситуація з бабаками залишається суперечливою. Деякі популяції можуть зникнути через пряме знищення військовими (або місцевими жителями), тоді як деякі можуть навіть збільшити чисельність завдяки зниженню інтенсивності полювання.

Від воєнних дій постраждали два види ховрахів. Є кілька колоній ховрахів крапчастих неподалік від місць, які зазнали сильних артилерійських і повітряних обстрілів у період з лютого по вересень 2022 року. Принаймні дві колонії були розташовані поблизу аеродромів у Миколаєві та Очакові. Ці колонії були настільки малі, що одна потужна авіабомба, наприклад ФАБ500, могла легко знищити цілу колонію. Російські війська на самому початку вторгнення намагалися захопити миколаївський аеродром, там точилися запеклі бої.

Під час написання цієї статті автор ретельно переглянув наявні супутникові знімки Sentinel і не виявив видимих ознак знищення цих колоній. Нещодавнє виведення Росією військ із Херсона зменшує ризики прямого знищення цих колоній. Інша загроза полягає в потенційній деградації середовища існування. Обидві колонії процвітали завдяки випасу худоби. Випас на пасовищах має вирішальне значення для ховрахів: їм потрібні пасовища з низькою травою, а скорочення випасу призводить до заростання пасовищ високою травою. Такі оселища, в свою чергу, не підходять для ховрахів. Не відомо, чи продовжувався випас на цих ділянках у 2022 році, адже вони розташовані безпосередньо біля військових об’єктів.

Ховрах малий зараз зберігся лише на окупованих територіях України. Відомо про наявність кількох колоній у Криму (дані спостережень з iNaturalist). Більшість колоній, відомих у 2009 році в Херсонській, Запорізькій та Донецькій областях, згодом виявились покинутими. Залишається невідома доля колоній, які зараз знаходяться на землях так званих «ДНР» і «ЛНР».

Всі вцілілі колонії ховрахів дуже малі й ізольовані, легко руйнуються будь-якими діями, особливо через будівництво укріплень і бомбардування. Мінування саме по собі не загрожує ховрахам, але може призвести до припинення випасу худоби і, таким чином, швидкого погіршення оселищ ховрахів.

Тушканчик великий стикається з приблизно такою ж ситуацією. Цей вид також потребує випасу. Він зазвичай не утворює таких густонаселених колоній, як ховрахи, тому можна припустити, що вони все ж менше постраждають від активних боїв. Однією з найважливіших територій для цього виду є сухі степові оселища поблизу озера Сиваш. На сьогоднішній день там не велося активних бойових дій, тому на даний момент вони мають бути в безпеці. Доля колоній, розташованих на землях, захоплених «ДНР» і «ЛНР» у 2014-2015 роках, невідома.

Подібно до колоній ховрахів у Миколаєві, бойові дії точилися в районах, де мешкає сліпак подільський, а саме на південному сході Миколаївщини та західній частині Херсонщини. Наслідки цих боїв невідомі, але, сподіваємось, сліпаки виживуть. Автор отримав кілька повідомлень про спостереження сліпаків поблизу українських позицій влітку 2022 року.

Окремо хочеться приділити увагу дуже важливому регіону. Це Нижньодніпровські піски – унікальне місце, де мешкає багато ендемічних видів рослин і тварин. Серед видів дрібних ссавців на цій територіі представлений весь ареал сліпака піщаного. Ємуранчик звичайний має виокремлений підвид S. telum falzfeini , який зустрічається тільки тут. І, нарешті, за оцінками автора, на Нижньодніпровських пісках зустрічається приблизно 60-70% усієї відомої світової популяції мишівки Нордмана. Нещодавній вихід російських військ з міста Херсона та всіх районів на захід від Дніпра призвів до активного будівництва кількох рубежів оборони окупантами. Хоча важко визначити точну форму цих ліній оборони, можна уявити довгу мережу окопів і бліндажів, з’єднаних між собою величезною мережею ґрунтових доріг. Деякі експерти надали карти цих ліній і показали, що лінії перетинають кілька природоохоронних територій, включаючи Чорноморський біосферний заповідник, Національний природний парк «Олешківські піски», ландшафтний заказник «Саги» та кілька інших, усі вони дуже важливі для охоронюваних видів дрібних ссавців.

Копати пісок легко, тому так само легко знищити таке оселище. Нова мережа доріг, створена за допомогою важких транспортних засобів (як будівельної, так і військової техніки), призводить до утворення оселища, схожого на пустелю. Будівництво лише цих захисних ліній може призвести до катастрофічних наслідків для охоронюваних видів. Постійні обстріли та пожежі створюють ще більше загроз.

Хом’як звичайний — єдиний вид у регіоні, який на світовому рівні має статус «критично загрозливий» (згідно до Червоного списку МСОП). Але, на щастя, безпосередньо бойові дії мають на цей вид не значний вплив. Більшість популяцій цього виду знаходиться в мирних регіонах України. Але, кілька популяцій все ж існувало поблизу міст Миколаєва та Харкова, тому деякі втрати можуть статися через війну, але в якій мірі, неможливо сказати. У той же час, найбільша популяція європейського хом’яка в Україні була в Криму. Після анексії півострова хом’як втратив охоронний статус, оскільки підконтрольна Росії влада не визнає Червону книгу України. Але, на жаль, і до окупації реальної охорони цього виду там не відбувалося.

А от ситуація з сірим хом’ячком суттєво відрізняється. Найбільша чисельність цього виду в Україні відмічалася якраз в регіонах, де точилися або й досі продовжуються бойові дії. Це території від Миколаєва, Херсона, Запоріжжя аж до Луганська. Не можна виключати що під час занадто інтенсивних артилерійських обстрілів, які перетворюють поля на місячний пейзаж, можуть серйозно постраждати окремі популяції сірих хом’ячків. Не меншою загрозою є риття величезною кількості окопів. Траншеї створюють пастки для дрібних ссавців, фактично впливаючи на всі види, згадані в цій статті. Наявність сірих хом’ячків було зафіксовано щонайменше двічі в траншеях. В одному випадку українські військові витягли хом’ячка зі свого окопу та пустили на волю. В іншому випадку російський солдат убив і повісив мертве тіло сірого хом’ячка. Такі жахливі приклади поведінки також можуть становити загрозу для всіх інших видів.

В Україні сліпачок звичайний знаходиться під охороною, і приблизно 90% його популяції розташована в Криму, 5% – у Херсонській та Запорізькій областях, ще 5% – у Луганській. Навесні та влітку 2022 року 99% усіх популяцій перебувало на окупованих територіях, причому єдина популяція поза окупованими територіями була поблизу Нікополя в Дніпропетровській області, який досі зазнає руйнівних бомбардувань. Пізніше контрнаступ звільнив усі популяції сліпачка на захід від Дніпра. У місцях точилися запеклі бої. Нажаль, усі відомі колонії були невеликими і тому є ризик, що вони могли постраждати або навіть зникнути через вибухи та будівництво укріплень і траншей. З усіх видів, які тут зазначені, стан цих популяцій буде, мабуть, найлегше перевірити найближчим часом.

Мишівка Штранда до війни була зареєстрована лише у двох локалітетах, і обидва вони знаходяться на сході Луганської області в межах Луганського природного заповідника. У Провальському степу (розташований у південній частині області, захоплений «ЛНР» з 2014 року) востаннє цю мишівку зареєстрували у 2009 році, а у Стрільцівському степу (розташований у північній частині, яка залишалася вільною до 2022 року) — у 2018 році. Цей вид живе в чагарникових степах заповідника. За окремими повідомленнями місцевих жителів, у Провальському степу такі оселища збереглися, тож сподіваємося, що вид переживе лихоліття війни.

Нарешті, строкатка степова в Україні, ймовірно, вже зникла. Останні повідомлення про її присутність надходили з Луганщини та Харківщини задовго до початку війни. При цьому деякі з цих останніх точок знаходяться в межах нинішніх або колишніх бойових дій, і це ще більше знижує потенційне виживання строкатки степової в Україні.

Війна жахливо позначається на природоохоронній діяльності. Багато видів дрібних ссавців, що охороняються, мають фрагментарне поширення, займаючи невеликі та ізольовані колонії. Чим менша колонія, тим більша ймовірність її знищення під час війни. Більші снаряди та ракети можуть легко знищити цілу колонію деяких видів одним вибухом. Траншеї становлять загрозу майже кожному виду дрібних ссавців, що охороняється. Присутність багатьох озброєних людей, які живуть у надзвичайному стресі, може призвести до безпричинних вбивств багатьох тварин. Деградація оселищ є постійною загрозою. Час покаже, а моніторинг триває.

Михайло Русін,  науковий співробітник Київського зоопарку та Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, Київ, Україна.