Вікторія Губарева
На думку екологів, Україна надто повільно рухається до виконання умов Угоди про асоціацію з ЄС, згідно з якою країна має перевести до природно-заповідного фонду 15% своєї території до 2030 року. Однак почати виконувати ці зобов’язання можна вже під час війни, що також дозволить відновитися біорізноманіттю, якому було завдано суттєвого удару під час бойових дій.
Природоохоронні території України під час війни: Що там відбувається?
З 24 лютого 2022 року приблизно 812 об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) площею майже 1 млн га опинилися у зоні активних бойових дій чи окупації. Серед них біосферні заповідники Асканія-Нова і Чорноморський, Український степовий природний заповідник, Луганський природний заповідник та багато інших.
Частину територій було звільнено, але наслідки для них були колосальними. Наприклад, лише у межах Чорнобильського заповідника було знищено близько 24 000 га лісів. Національний природний парк “Святі Гори” в Донецькій області знищено на 80%. Значно постраждали від пожеж та обстрілів національні природні парки “Білобережжя Святослава”, де згоріло понад 6 тисяч гектарів, “Нижньодніпровський”, який після теракту на Каховській ГЕС повністю опинився під водою, та багато інших.
Фіг. 1. Національний природний парк “Святі Гори” в Донецькій області. Джерело: Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України
Природоохоронний статус не зник, але біорізноманіття на природоохоронних територіях, значно постраждало. При цьому не тільки військові дії призводять до знищення природи, безліч випадків негативного впливу на природні території пов’язано з господарською діяльністю, забрудненням водойм агрохімікатами, розорюванням полів, незаконними вирубками. Цей список можна продовжувати нескінченно.
Читати більше:
- Проблеми природоохоронних територій в Україні під час війни
- Заповідні території та війна: дворічний досвід гуманітарної допомоги
Частину земель ПЗФ на прикордонних територіях взагалі виключать із природно-заповідного фонду
У лютому 2023 року український Парламент ухвалив закон 2952-ІХ, згідно з яким прикордонна смуга з Росією та Білоруссю має розширитися до 2 кілометрів. Тобто землі вилучаються з природно-заповідного фонду та передаються Державній прикордонній службі України.
Детальніше:
Мета закону, як пояснюється в пояснювальній записці авторів документа — створення вздовж кордонів оборонної інфраструктури та зони мінних полів.
Процес фортифікації прикордоння йде повільно. Втім, незважаючи на це, деякі громади (як головні землекористувачі) вже відмовляють активістам перевести до ПЗФ свої землі, якщо вони знаходяться на кордоні. Про один із таких випадків розповів Олексій Василюк, голова Української природоохоронної групи (ГО УПГ) та експерт UWEC Work Group.
“Ми збиралися створити об’єкт ПЗФ в одній із громад Сумської області, яка межує з Російською Федерацією. Проте громада відповіла, що не погодить території, оскількиоб’єкти ПЗФ у прикордонній зоні вже скасовуються“, – коментує Василюк.
Активісти вже неодноразово вказували на неефективність такого оборонного заходу:
“Так, практично всі прикордонні з Росією та Білоруссю території на півночі України – ліси та непрохідні болота – створюють непереборну перешкоду для просування військової техніки. Збереження територій у природному заболоченому стані є найкращим запобіжником повторного широкомасштабного вторгнення у майбутньому”, — попереджали УПГ ще 2022 року, коли закон був на стадії проекту.
Василюк додає, що виведення територій із ПЗФ може не лише зробити їх більш прохідними для військових, а й нашкодити тваринам. Якщо для дрібних представників фауни це може бути не відчутним, то для великих ссавців, мінування наприклад, може нести смертельні наслідки.
Детальніше:
Цілі щодо надання природоохоронного статусу територіям до 2030 року і як це корелює з реальним станом справ
У травні 2020 року Європейська Комісія представила, можливо, найбільш амбіційний природоохоронний документ в історії Європи — “Стратегію біорізноманіття ЄС до 2030 року: Повернення природи до нашого життя”. Стратегія містить конкретні зобов’язання та дії, які мають бути виконані на території ЄС до 2030 року. Серед найбільш амбітних цілей:
- 30% суші та 30% морських акваторій мають стати заповідними територіями;
- 10% сільгоспугідь мають бути виведені зі статусу оброблюваних та на них мають бути відновлені природні екосистеми;
- Використання пестицидів має скоротитись на 50%;
- Для 25 тис км річок потрібно відновити вільну течію.
Сьогодні через тривалу війну і окупацію територій Україна не може виконати 30% норму, яка міститься в Стратегії біорізноманіття, і наші європейські партнери це розуміють. Водночас ми маємо інші зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, підписаної у 2014 році.
Угода про асоціацію стала основою для Державної стратегії сталого розвитку, в якій прописано, що до 2030 року Україна має заповідати 15% від загальної площі країни. І тут країні є куди зростати. Сьогодні Україна наблизилася до мети менш ніж наполовину. Зараз у природно-заповідному фонді всього 6,9% від загальної площі країни замість необхідних до 2030 року 15%.
Незважаючи на війну, процес переведення територій до ПЗФ не зупиняється, проте темпи створення національних парків та заповідників є значно нижчими за потрібні, щоб досягти мети вчасно. Наприклад, у 2022 році до ПЗФ додалося лише 0,085% від усієї території України, у 2023 — 0,02%. За два роки війни природоохоронний статус набуло лише 0,1% території України.
При цьому, на думку екологів з Української природоохоронної групи, темпи знищення природи війною значно перевищують темпи її збереження. Наприклад, лише площа лісів, що згоріли, у Чорнобильському заповіднику майже вдвічі перевищує територію, заповідану минулого 2023 року.
Яке може бути рішення?
Якщо врахувати території, які постраждали після російського теракту, зокрема підрив греблі Каховської ГЕС, можна говорити про відновлення території Великого Лугу. Зараз в Україні, у Запорізькій області, вже існує однойменний нацпарк, і до війни його планували розширювати, включивши туди, окрім інших, акваторії східної частини Каховського водосховища.
Фіг. 2. Колишнє Каховське водосховище восени 2023 року. Джерело: Владислав Куценко
Великий Луг — один із найважливіших природних та історичних ландшафтів України. Ділянка була затоплена під час створення Каховського водосховища понад 70 років тому. Саме тут колись була козацька держава, тож під водами Каховського водосховища опинилося багато пам’яток Запорізької Січі. А до затоплення зустрічалася велика кількість рідкісних видів тварин та рослин.
На 70 років Великий Луг було втрачено для природи, науки та української ідентичності, проте зараз саме той час, коли ще можна вплинути на передчасне рішення уряду збудувати Каховську ГЕС-2, яка може унеможливити відновлення Великого Лугу.
Детальніше:
На переконання екологів Української природоохоронної групи, ідея відродити Великий Луг як природну територію є не лише своєчасною та екологічно виправданою, а й може стати гідною компенсацією втрат дикої природи за час повномасштабної війни. Але рішення не лише у відновленні Великого Лугу.
Також за клопотанням фахівців Української природоохоронної групи у 2023 році було створено серію природоохоронних територій. Зокрема ландшафтні заказники “Каталінський”, “Сухобалківський”, “Балка Зарубіна” на Миколаївщині, ботанічну пам’ятку природи “Облапська липа” на Волині.
“Площа створених за нашої ініціативи заповідних територій становить 4688 га, це 33% від площі всіх нових територій природно-заповідного фонду, створених протягом минулого року. З іншого боку, це є незначною частиною того, що могло бути створено”, — коментують в УПГ.
Частина територій, які очікують переведення до ПЗФ, поки що тимчасово окуповані, проте юридично це не є перешкодою для перетворення їх на об’єкти природно-заповідного фонду. Наприклад, ще два роки тому Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України готувало накази про розширення національних природних парків “Джарилгацький” на Херсонщині, “Дворічанський” на Харківщині, “Великий Луг” у Запорізькій області, “Вижницький” у Чернівецькій області та навіть нацпарку “Чарівна Гавань” у Криму, окупованого з 2014 року. Інші ще не створені території – заказник “Нивецький” у Київській області, значна кількість спроектованих заказників у Миколаївській області, нацпарк “Березанський” та багато інших.
Надихає те, що процес надання територіям заповідного статусу під час війни не зупинився повністю. Так, наприклад, у листопаді 2023 року Міністерство захисту довкілля погодило розширення національного природного парку “Білобережжя Святослава” на територію, яка має історичну назву “Ольвійська Хора”. А в березні 2024 року — державне підприємство “Ліси України”, яке є землекористувачем усіх лісів в Україні, підтримало створення заказника “Аршиця” в Карпатах.
Все це дає надію на те, що незважаючи на війну, яка триває в Україні вже понад десять років, країна повільно, але рухатиметься у напрямку європейських цілей збереження біорізноманіття.
Головне зображення: Ботанічний заказник місцевого значення “Серебрянський” – один з об’єктів природно-заповідного фонду Луганської області, березень 2024 року. Джерело: Національна Гвардія України.
