Україна може зробити природу ключовим стовпом національної безпеки через координацію дій держави та громадськості.
Екологічні ризики мають бути інтегровані у стратегії національної безпеки та розглядатися нарівні з військовими загрозами. Створення спільних команд у складі Ради національної безпеки та оборони дозволить оперативно реагувати на токсичні викиди, радіацію та екологічні катастрофи. Громадяни можуть підтримати це, документуючи шкоду довкіллю на місцевому рівні.
Методи моніторингу повинні бути адаптовані до умов воєнного часу. Поточні мирні інструменти ігнорують міни та вибухи, залишаючи значну шкоду непоміченою. Сучасні технології, такі як дрони, супутники та аналіз токсинів на основі штучного інтелекту, слід активно застосовувати. Відкриті бази даних про екологічну шкоду підвищать прозорість і підтримають міжнародні судові процеси та вимоги щодо відшкодування.
Міжнародні правові механізми для переслідування екологічних злочинів під час війни вже існують. Римський статут та Женевські конвенції забороняють серйозну, довготривалу шкоду довкіллю під час воєнних дій. Ці норми є обов’язковими за звичаєвим міжнародним правом і не підлягають скасуванню.
Визнання екоциду окремим міжнародним злочином посилило б відповідальність та створило тиск на корпорації й держави-агресори. Україна вже активно просуває це на глобальному рівні.
Україна ухвалила Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року та План її впровадження на 2025–2027 роки. Наступним кроком має стати практична реалізація: сучасний моніторинг, правові дії, відновлення екосистем та активна участь громадськості.

