Олексій Овчинніков
Санкції на експорт російського викопного палива можуть бути ефективними лише в тому випадку, якщо вони реалізуються разом із політикою енергетичного переходу. За збереження попиту на вуглеводні завжди знаходяться “сірі зони”, якими триває активний імпорт з країни-агресора. Десять років санкційної політики проти Росії, яка розв’язала війну в Україні, доводять це наочно.
Ініціатива Beyond fossil fuel від початку повномасштабного вторгнення запустила проект підрахунку тієї суми, яку країни Євросоюзу витратили на купівлю російського викопного палива. З 24 лютого 2022 року по 1 червня 2024 року, за два з половиною роки повномасштабної війни, ця сума досягла астрономічних показників – майже 195.5 мільярдів євро. За ці кошти можна було б оснастити сонячними панелями 2.5 мільйони будинків, збудувати понад 6 тисяч наземних вітрових турбін та майже тисячу морських, забезпечити тепловими насосами понад 3 мільйони будинків. Автори проекту хочуть показати, що всі ці кошти, спрямовані на купівлю викопного палива, могли б бути використані більш ефективними та швидкими способами досягнення вуглецевої нейтральності та енергетичної безпеки. І, звичайно ж, вони не пішли б до бюджету країни-агресорки. Причому йдеться лише про офіційний імпорт, тоді як паралельний імпорт через не підсанкційні країни та компанії збільшує в рази суму, зароблену Росією на продажі вуглецевого палива.
Сума, яку витратили країни ЄС на імпорт російського вуглецевого палива, можна було б витратити на розвиток енергоефективності та ВДЕ. Джерело: beyondfossilfuels.org
Контекст. Короткий огляд санкцій проти Росії
Нагадаємо, що у 2013 році в Україні почалися перші мирні протести за вступ України до Євросоюзу після заяв Януковича, який на той момент був президентом, про зміну геополітичного курсу у бік більшої інтеграції з Росією. Після розгону мирного протесту 30 грудня 2013 року їхня інтенсивність посилилася. Поступово вони переросли в активні та кровопролитні протистояння протестувальників і поліції, які отримали назву Євромайдан або “Революція гідності” (Revolution of Dignity), що призвели до загибелі більше ста протестувальників.
18-20 лютого 2014 року ескалація насильства досягла піку, відбулися бойові зіткнення між учасниками протестів та поліцією, по протестувальникам стріляли невідомі снайпери. В результаті поліція та війська МВС змушені були відступити. 21 лютого 2014 року Янукович покинув Київ, а наступного дня Верховною Радою України було прийнято рішення про його усунення з посади президента. У ці ж дні до Криму почалося перекидання російських військ (офіційно схвалене Путіним 1 березня того ж року) для “підтримки” тих, хто виступає за відділення півострова від України. Фактично це ознаменувало початок військового вторгнення Росії до України. З квітня 2014 по лютий 2015 активні бойові дії велися на території Донбасу. З лютого 2022 року вся Україна стала зоною воєнних дій. При цьому Путін неодноразово заявляв, що не визнає українськими цілу низку територій країни, включаючи Одесу, Харків, Херсон, Донецьк, Луганськ, називаючи їх Новоросією.
Перші санкції з боку Євросоюзу та США з’явилися вже влітку 2014 року. В основному вони мали стримуючий характер, були спрямовані на обмеження зростання економіки Росії і стосувалися переважно конкретних компаній та офіційних осіб. Низка санкцій стосувалася і експорту з Росії викопного палива, насамперед нафти. Проте суттєвого впливу на ринки збуту вони не мали. Так, аж до 2023 року Росія залишалася головним імпортером викопного палива до країн Євросоюзу.
Повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року викликало нову реакцію з боку країн-союзників України. Євросоюз, США, Японія та інші країни, такі, як Канада, Австралія, не лише підтримали Україну в її боротьбі за незалежність, але й посилили санкційну ізоляцію Росії, накладаючи санкції не тільки на окремі компанії та особи, а й на цілі галузі країни-агресорки. Одним із ключових напрямків стало обмеження на продаж вуглецевого палива.
8 березня 2022 року США накладає заборону на імпорт російської нафти, газу та інших енергоресурсів. 6 квітня 2022 року Великобританія оголошує про плани покінчити з будь-якою залежністю від російського вугілля та нафти до кінця року, а також якнайшвидше зупинити імпорт російського газу. 3 червня 2022 року ЄС приймає пакет санкцій, який накладає заборону на імпорт нафти-сирцю та деяких продуктів її переробки. У листопаді 2022 року країни G7 приймають рішення про встановлення межі цін на продаж російської нафти в 60 доларів за барель, тим самим намагаючись зробити невигідним торгівлю викопними ресурсами з боку Росії. У січні 2023 року Євросоюз посилює санкції проти російських вуглецевих енергоресурсів, паралельно намагаючись більш інтенсивно розвивати програму RePowerEU, спрямовану на досягнення більшої енергетичної незалежності та стійкості до 2024 року. 5 лютого 2023 року набирає чинності заборона ЄС на закупівлю російського бензину, дизеля та інших продуктів нафтопереробки.
Повної заборони на торгівлю викопним паливом з Росією країнами-союзниками України введено так і не було, причому експорт досить швидко переорієнтувався на інші ринки збуту, зробивши ставки на країни з економікою, що активно розвивається, такі як Китай, Індія, Південна Африка, Бразилія.
Наскільки ефективними виявилися санкції проти Росії
Аналізуючи статистику експорту вуглецевого палива з Росії, можна говорити, що з санкціями російська економіка впоралася, а цього року почала навіть поступово поповнювати втрати. Так, за даними Center for Research on Energy and Clean Air, у березні 2024 року загальний обсяг продажів викопного палива Росією збільшився на 1% (на 9.4 мільйонів євро на день). При цьому прибуток від продажу нафти-сирцю порівняно з попереднім місяцем збільшився на 9%, а прибуток від транспортування нафти морським шляхом – на 13%.
Якщо подивитися на графік експорту копалин з Росії, то після очікуваного падіння в 2023 році, в цілому експорт стабілізувався і навіть за деякими позиціями демонструє зростання. Джерело: CREA
Однією з причин, через яку санкції виявилися неефективними, можна назвати “м’яку” позицію країн антиросійської коаліції, а також їхню неузгодженість. Про це, зокрема, говорив на семінарі, який відбувся у травні 2024 року, організованому НУО Freundshaft kennt keine Grenze з питань ефективності санкцій, доктор Ульріх Шеттер, Університет Павіа .
Так, Євросоюз у своїй санкційній політиці обрав стратегію заподіяння максимальної шкоди за мінімальних втрат. У позиції Європейської ради йдеться: “Список заборонених продуктів покликаний досягти максимального негативного впливу санкцій на російську економіку, одночасно обмеживши наслідки для бізнесу та громадян ЄС“. Ця позиція означає, що санкції не повинні суперечити інтересам країн ЄС, що відкрило широкий діапазон для спекуляцій на тему які наслідки від санкцій є прийнятними, а які ні. Так, наприклад, уряд Угорщини, наклав вето на нові санкції щодо імпорту російського газу, обґрунтувавши це саме можливими негативними наслідками. Також для “мінімізації наслідків” санкції наставали із затримкою. Така “м’яка” позиція з урахуванням підвищення цін на викопне паливо, які виросли саме через санкції, дозволила в перший рік повномасштабної війни Росії наростити дохід від експорту та переналаштувати ринки.
Іншим можливим складником санкцій може бути неузгодженість учасників коаліції. Як показав у своєму виступі Ульріх Шеттер, посилаючись на дані globaltradealert, більша частина імпорту з Росії (йдеться про загальні обсяги імпорту) не підпадає під санкції, тоді як повна заборона на імпорт як у країни ЄС, так і в США стосується лише 0.2% експорту Росії. В інших випадках йдеться або про заборону для країн ЄС, але не для США, або про контрольований експорт.
Варто зазначити, що подібна неузгодженість і складна бюрократична структура створюють простір для “сірих зон”, коли компанії з країн, які не потрапили під санкції, використовуються для продажу російської продукції та ресурсів у країни Європи та США.
Рух в обхід санкцій. Приклад продажу підсанкційної лісопродукції до Європи з Білорусі “через” Казахстан та Киргизстан
Як працюють такі “сірі зони” було показано, наприклад, у розслідуванні, проведеному Білоруським центром розслідування. Йдеться в ньому про ще одну країну, Білорусь, яка потрапила під санкції ЄС і США ще в 2020-2021 роках, коли режим Лукашенка придушив демократичні протести і позначив свій дружній зв’язок із путінським режимом, фактично перетворивши країну навіть не на союзника, а на сателіт Росії. Нагадаємо, що під час повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року з території Білорусі також було здійснено напад російськими військами на Україну.
У розслідуванні йдеться про продаж лісопродукції, насамперед деревини, через підставні фірми, зареєстровані в Казахстані та Киргизстані. Так, після запровадження розширеного пакету санкцій та відходу з Білорусі та Росії міжнародних сертифікаторів, таких як, наприклад, FSC, експорт лісу з Казахстану встановив рекордні показники. При цьому до санкцій Казахстан, який не володіє багатими лісовими угіддями, похвалитися ефективним експортом деревини не міг, тоді як Білорусь постачала лісопродукцію до Європи на мільярд євро.
Динаміка імпорту лісопродукції з Казахстану до ЄС. Імпорт до Польщі збільшився уп’ятеро. Джерело: Belarusian Investigative Center
Порівняння динаміки експорту лісопродукції з Білорусі та Казахстану до Євросоюзу. Джерело: Belarusian Investigative Center
Причому, як зазначається у розслідуванні, для того, щоб ліс потрапляв у ту саму Польщу, яка значно збільшила імпорт лісопродукції, він просто зазначався в Білорусі як “казахський” чи “киргизький” і вирушав на продаж. Схема виявилася настільки відпрацьовано, що продовжує діяти досі.
Варто зазначити, що це не перший приклад того, як режим у Білорусі оминає експортні обмеження під час продажу своєї лісопродукції. Так, у 2022 році Earthsight опублікувало розслідування, в якому було показано, як ЄС купував продукцію, виготовлену в Білорусі політичними в’язнями, а кошти від продажу йшли на підтримку режиму Лукашенка.
Подібні “сірі зони” існують і в галузі торгівлі викопними ресурсами. Складний бюрократичний санкційний механізм, а також небажання скорочувати споживання ресурсів відкриває можливості для експорту в обхід санкцій. Все це веде ресурсний експорт у тіньову область, а на фоні ліквідації екологічних організацій видобуток та торгівля ресурсами втрачає свою прозорість. Що має негативні наслідки для природи.
Причому йдеться не лише про Білорусь та Росію, а й про країни, на які путінський режим намагається поширити свій “геополітичний” вплив. Наприклад, Киргизстан і Грузія, в яких було ухвалено закон про “іноземних агентів” і де спостерігається зростання тиску на екологічні організації. Так, Киргизстан вже заявив про намір зняти обмеження на видобуток урану та про плани будівництва АЕС під егідою Росатому.
Екологічні організації проти російського викопного палива
З початку повномасштабного вторгнення екологічні НУО, як українські, так і європейські, а також із країн Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії активно підтримали санкції проти російського вуглецевого палива. Будучи вуглецевою “наддержавою” Росія є відповідальною – опосередковано і безпосередньо – за значний обсяг викидів парникових газів. Тому очікувана заборона на експорт російського вуглецевого палива мала не лише вдарити по економіці країни-агресорки, а й, як сподівалися екологічні та кліматичні активісти, скоротити викиди парникових газів, спровокувати більш активний розвиток енергоефективних проектів, “зелений” енергетичний перехід, який допоміг би досягти кліматичної нейтральності та цілей Паризької угоди.
Однією з перших ініціатив стало відкрите звернення “Stand with Ukraine. End global fossil fuel addiction that feeds Putin’s war machine”. Його підписало понад 870 організацій із 57 країн світу, у тому числі дві екологічні організації ліквідовані в Білорусі, які працюють у вигнанні, а також одна організація з Росії. Метою звернення було привернення уваги урядів країн світу до проблеми імпорту вуглецевого палива з країни-агресорки, що суперечило як кліматичним, так і гуманітарним принципам. Нафта стала символом пролитої в Україні крові цивільного населення.
Найбільш активну роботу в галузі розвитку санкцій на викопне паливо з Росії грала і продовжує грати українська ініціатива Razom We Stand. Також побачивши зв’язок між залежністю країн-партнерів України від викопного палива з неефективністю санкцій, учасники ініціативи опублікували у першій половині 2024 року “Маніфест нової України та нового світу” (Manifest for New Ukraine and for New World). Його метою є привернення уваги країн світу, Євросоюзу, G7 та G20 на необхідність більш радикальних змін. Маніфест складається з п’яти пунктів:
- Запровадження повного пакету енергетичних санкцій проти Росії;
- Інвестування у розвиток європейської континентальної енергетичної мережі, до якої було б включено й Україну;
- Відмова від фінансування промисловості викопного палива;
- Демократизація (зробити більш доступним) справедливого зеленого переходу;
- Скорочення всесвітньої залежності від нафти та газу.
Підписати маніфест, який відображає інтереси як України, так і всього світу перед загрозою зміни клімату та зростання впливу авторитарних “ресурсних” держав, можуть не лише НУО, а й усі охочі, солідарні з цією позицією.
Також екологічні організації закликають до посилення санкцій проти російських держкомпаній, таких як, наприклад, Росатом. Атомний монополіст Росії, який безпосередньо бере участь в окупації Запорізької АЕС, продовжує уникати прямого санкційного тиску, що експерти пояснюють залежністю Євросоюзу і США від поставок урану. Лише у грудні 2023 року конгрес США ухвалив закон про обмеження імпорту низькозбагаченого урану з Росії. Безпосередньо санкції проти Росатому почали обговорювати лише у травні 2024 року, коли у США було підготовлено відповідний законопроект. Щодо ЄС, то Європа не може запровадити повноцінні санкції, оскільки 15 із 102 атомних реакторів у країнах Євросоюзу працюють за радянською системою та на радянських реакторах, обслуговуванням яких займається саме Росатомом. Рішенням, як зазначає Ігор Мошетс у статті для Energy Post, є заміна цих реакторів у швидкій перспективі на такі, що працюють на західному атомному паливі, а також нарощування автономних постачань палива з інших країн. Проте така заміна є не лише небезпечною на думку ряду екологічних організацій, а й не веде до енергетичної незалежності. Той самий Казахстан, який розглядається як країна-постачальник незбагаченого урану, також знаходиться у геополітичній зоні впливу Росії.
Повномасштабне вторгнення в Україну показало залежність західних країн від авторитарних режимів, які мають велику кількість ресурсів, і які продовжують використовувати продаж викопного палива та лісової продукції для поповнення своїх бюджетів. Виходом із цієї системи є перехід на більш автономні енергетичні ресурси та досягнення енергетичної незалежності. У квітні 2024 року вуглецеве паливо вперше склало менше чверті від енергетичного міксу Євросоюзу, що дає надію на можливість подолання цієї залежності. Однак для цього знадобиться не тільки і не стільки розвиток санкційного механізму, скільки перезавантаження всієї системи енергоспоживання. Важливим етапом у цьому процесі має стати “зелене” відновлення України.
Джерело основного зображення: Japan Times
