Олексій Овчинников
Цією статтею починається серія, в якій ми розповімо, що сталося з екологічним активізмом під час повномасштабного вторгнення в таких країнах, як Білорусь, Грузія та Україна. Також буде зроблено спробу спільно з активістами знайти рішення для екологічних організацій та ініціатив як продовжити роботу в цей непростий час.
Великі політичні події розкривають і роблять видимими ті соціальні процеси, які насправді вже давно назрівали в суспільстві. Саме це сталося під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Так, війна в Україні триває з 2014 року. Тиск на неурядові організації (зокрема екологічні) в пострадянських країнах тією чи іншою мірою інтенсивності чиниться вже не перший десяток років. Однак саме під час повномасштабного вторгнення у світі гучно заговорили про тотальне прагнення пострадянських урядів встановити авторитарні режими та підпорядкувати різні види активізму.
Хоча війна і йде на території України, вона також впливає на інші країни. Амбіції уряду Росії відновити “радянську імперію” поширюються на величезні території від Східної Європи до Центральної Азії. Використовуючи різні інструменти тиску, від політичних до економічних і культурних, Росія прагне сформувати дружні сателітні режими, які часто дотримуються авторитарної позиції і виступають проти громадянського суспільства. А отже, під ударом опиняються як низові ініціативи, так і неурядові організації (НУО).
За останні п’ять років екологічні та кліматичні активісти в Україні, Білорусі, Грузії, Росії та інших країнах зіткнулися з безпрецедентним рівнем тиску. Війна, репресії, відкат в екологічній і кліматичній політиці, заміна НУО на ҐОНҐО (проурядові та ідеологічно “коректні” організації), поворот до авторитарних форм правління – все це призвело до того, що багато екологічних ініціатив якщо не припинили свою роботу, то щонайменше змушені були переформатувати її. І найчастіше – втративши можливість вирішувати екологічні проблеми на місцевому рівні. При цьому зміна клімату не припинилася, а її прояви тільки посилилися. Країни Східної Європи дедалі більше потерпають від хвиль спеки, нестачі води або ж навпаки – надмірних аномальних опадів.
Білорусь: Ліквідація екологічних організацій, вимушена міграція та втрата зв’язку
Вже на початку 2021 року в білоруському суспільстві стало зрозуміло, що протести, які розпочалися в серпні 2020 року як реакція на фальсифікацію президентських виборів, не змінять соціально-політичну ситуацію в країні на краще. На жаль, вони лише призвели до посилення репресій. Одним із “ворогів вітчизни” режим Лукашенка вирішив назвати неурядові громадські організації (НУО), які отримують кошти за рахунок міжнародного фінансування і підтримали протести. До “чорного списку” на усунення увійшли й екологічні організації, більшість із яких було ліквідовано влітку 2021 року. Назвати точну цифру ліквідованих екологічних НУО досить складно, проте кількість так чи інакше пов’язаних із захистом довкілля організацій, які зникли “холодним літом 2021 року”, перевищує сотню.
Виступ Марини Дубіної, Екодім, на вебінарі UWEC Work Group, присвяченому ситуації з екологічними організаціями та активістами в Білорусі та Росії під час повномасштабного вторгнення в Україну.
Серед ліквідованих опинилися й такі великі організації, як Екодім (ліквідовано 31 липня 2021 року) та Ахова птушак бацькаўшчыны (АПБ, Охорона птахів батьківщини, ліквідована 18 березня 2022 року). Водночас АПБ стала екстремістською організацією вже в березні 22-го, а Екодім і його соціальні мережі було визнано “екстремістськими” в жовтні 2022 року. Це означає, що будь-яка співпраця з цими організаціями, наприклад, репост з їхніх соціальних мереж, може призвести до кримінальної відповідальності.
При цьому, Екодім був найбільшою білоруською організацією, яка представляла країну на міжнародній арені. Зокрема, організація відіграла важливу роль в участі Білорусі в Орхуській конвенції та стежила за її реалізацією. Комітет конвенції закликав відновити статус організації, яка довгий час представляла країну. Однак уряд Лукашенка вирішив піти іншим шляхом – “просто” вийти з конвенції. Цю стратегію демаршу під час повномасштабної війни почне активно застосовувати і Росія, наприклад, денонсувавши Рамсарську конвенцію в серпні 2025 р.
Що стосується АПБ, то ця організація була, мабуть, головним локомотивом природоохоронної діяльності в країні. Рівень і масштаб її роботи був настільки високим, що виходило навіть домагатися заповідання територій. Одним із ключових напрямів була робота з порятунку Полісся – важливого регіону не тільки для Білорусі, а й для всієї Східної Європи. Після ліквідації організації робота на білоруській частині Полісся в рамках проєкту Save Polesia практично припинилася. При цьому регіон став ще більше страждати за останні п’ять років не тільки від зміни клімату, що безпосередньо впливає на біорізноманіття, а й від мілітаризації. Робота природоохоронних проєктів як на українській, так і на білоруській території сьогодні є значно ускладненою.
Полісся називають європейською Амазонкою. Це унікальні за рівнем біорізноманіття та ландшафтами території вздовж річки Прип’ять. 36 тисяч квадратних кілометрів території в Польщі, Білорусі та Україні, які входять до Полісся, мають природоохоронний статус. При цьому 12 тисяч квадратних кілометрів у Білорусі та 19 тисяч в Україні входять до Смарагдової мережі. Тут мешкають такі рідкісні види, як очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola), підорлик великий (Сlanga clanga), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa). Унікальним Полісся є і завдяки своїм біотопам, таким, наприклад, як заплавні луки, діброви та болота. Також воно є ключовим пунктом у міграції птахів під час осінніх і весняних перельотів.
Крім АПБ і Екодому, було ліквідовано безліч інших організацій, які брали активну участь як в охороні довкілля, так і в реалізації кліматичної політики, а також у досягненні цілей сталого розвитку. Наприклад, такі як Багна, що виросла з низового активізму і займалася дослідженням і захистом боліт, або Інтеракція, яка зробила багато для досягнення цілей сталого розвитку в країні.
Репресії супроводжувалися не тільки ліквідацією організацій і визнанням їх екстремістськими, що фактично призводило до зупинки роботи. Також було заарештовано та відправлено до в’язниці десятки екологічних активістів. Найгучнішим стало ув’язнення на два з половиною роки Віктора Фенчука, ексголови АПБ і відомого білоруського експерта в галузі природоохорони. Віктор повністю відбув свій термін і після звільнення у 2023 році змушений був покинути країну. Проєкти, якими він займався в Білорусі, наприклад, популяризація ролі вовків в екосистемах, полювання на яких до сих пір заохочується в країні, виявилися замороженими.
Покинули країну багато екологічних і кліматичних активістів, експертів та організацій. Ті, хто залишилися, відійшли від активної діяльності і відмовилися від протистояння / критики влади (принаймні публічної). Частина екологічних експертів, активістів і журналістів, які виїхали, намагається продовжувати свою діяльність в еміграції, однак робота ускладнюється тим, що впливати на захист довкілля в Білорусі вони практично не можуть. Останні чотири роки екологічні та кліматичні активісти шукають можливість підтримати тих, хто залишився в країні, а також займаються розробкою стратегій на майбутнє, коли політична ситуація в Білорусі зміниться. Так, проєкт Зелена Білорусь намагається об’єднати організації та активістів, а білоруське медіа “Зелений портал” – продовжувати поширювати інформацію про екологічний порядок денний у країні.
UWEC Work Group поговорив з Іриною Понєдєльнік, координаторкою Молодіжної кліматичної ради, білоруською екологічною та кліматичною активісткою у вигнанні, яка також представляє Білорусь у CAN СЄКЦА (CAN EECCA – Climate Action Network Eastern Europe, Caucasus, Central Asia). Як зазначає Ірина, сьогодні для Білорусі найважливішою темою є порушення прав людини. У країні, як і раніше, залишається понад тисяча політичних в’язнів, а кількість людей, які так чи інакше зазнали репресій, обчислюється десятками тисяч. Здавалося б, у такій ситуації питання екології та зміни клімату будуть менше на слуху, проте людей у Білорусі, як і раніше, хвилює забруднення повітря, відсутність механізму адаптації до аномальних погодних явищ, незаконне вирубування, та й загалом екологічний спосіб життя.
Однак робота ускладнюється не тільки внутрішніми політичними проблемами в Білорусі, а й ситуацією в регіоні. На роботу білоруських організацій та активістів значно вплинуло російське вторгнення в Україну, яке було засуджене білоруським громадянським суспільством. Однак це також змістило акцент з Білорусі, яка начебто зникла в міжнародних дискусіях, і призвело до скорочення фінансової підтримки.
“У нашому регіоні є багато конфліктів, простір громадянського суспільства скорочується, а з нещодавньою втратою американського фінансування всі намагаються вижити, як можуть. Для білоруського кліматичного та екологічного руху немає “додаткових місць“, зазначає Ірина Понєдєльнік.
Міжнародні організації також скоротили підтримку. Через що деяким експертам, активістам і журналістам здається, що фінансуючі організації виключили екологічний і кліматичний порядок денний Білорусі зі списку пріоритетних питань.
“Наприклад, ми з моїми молодими колегами намагалися подати заявку на організацію молодіжної конференції LCOY (Local Conference of Youth), але нам відмовили через “недостатній масштаб”. Але про який масштаб взагалі йдеться? Цей підхід стосується всіх видів підтримки – нас не вважають частиною Глобального Півдня, а коли мова заходить про Східну Європу, кажуть, що краще підтримати Україну чи Молдову“, – розповідає активістка.
Є й інші проблеми. Постійна економічна нестабільність, вимушеність працювати з малими групами за необхідності дотримання високого рівня безпеки (на вебінари, що їх організовує Зелена мережа, приходить 10-15 людей), нездатність вплинути на ситуацію в країні – усе це негативно позначається на роботі організацій та активістів і призводить до вигорання.
Як каже Ірина: “Мене дуже засмучує слово “ефективність”. Зараз у Білорусі неможливо працювати ефективно. Коли я чую від колег фрази на кшталт: “У наш час люди відкривали екобізнес”, мені хочеться заплющити очі і втекти. Я пам’ятаю, як організовувала великі та впливові фестивалі – але зараз це просто неможливо“.
“Коли твоя робота стає невидимою, ти втрачаєш енергію і сили, і вогонь просто більше не горить“, завершує інтерв’ю Ірина Понєдєльнік.
На жаль, сьогодні білоруський екологічний рух фактично перетворився на один із тих вимираючих видів, які було створено захищати. Без міжнародної підтримки та визнання в найближчому майбутньому він може просто зникнути.
Цю статтю було підготовлено в рамках тематичних мереж PULSE – європейської ініціативи, що підтримує транснаціональну журналістську співпрацю.
Головне зображення: Чорнобильський шлях 2022 Джерело: EcoHome
