Поліна Цибульська
В умовах війни та кліматичних викликів екологічна безпека стає ключовим елементом національної безпеки України, адже бойові дії завдають шкоди довкіллю – від забруднення річок і ґрунтів до руйнування екосистем. Досвід інших країн, які впродовж десятиліть стикаються з озброєними конфліктами, дефіцитом ресурсів та екстремальною погодою, показує, як можна перетворити екологічні загрози на інструменти стійкості, дипломатії та відновлення. Стаття розглядає роль екологічної безпеки в Україні та приклади практичних кроків, які здатні допомогти Україні посилити свою безпеку – від сучасного моніторингу до залучення глобальної підтримки.
Уявіть собі – чисте повітря, яке ми вдихаємо щоранку, вода в річках, де купаються наші діти, і родючі ґрунти, що годують покоління. А тепер уявіть, як усе це раптом стає отрутою – через забруднення, повені чи пожежі, спричинені не лише зміною клімату, а й людською жорстокістю.
Екологічна безпека – це не абстрактна теорія з наукових журналів, а наша броня. Вона захищає нас від невидимих ворогів: токсинів у воді, смогу над містами, ерозії земель і катастроф, що стають усе більш агресивними через кліматичні зміни. У часи, коли Україна бореться за виживання і свободу, ця броня стає частиною національної безпеки – бо без здорового довкілля немає здорової нації.
Згідно з українським законодавством (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, розділ XI, ст. 50), екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Простіше кажучи, коли держава, бізнес і громадяни контролюють свій вплив на природу, щоб завтра не довелося рятуватися від отруйних хмар чи безплідних полів. А загрози? Вони конкретні й болісні – забруднення повітря викидами фабрик чи димом пожеж, хімічні токсини від промислових аварій і руйнування екосистем, зокрема, висихання річок чи загибель лісів. Усе це не просто “погода псується”, а пряма небезпека для нашого майбутнього. А якщо почати враховувати значний вплив активних воєнних дій, ситуація стає тільки гіршою.
Чому війна перетворила екологічну безпеку на фронт національної оборони?
Війна – це не лише ракети та окопи, а й невидима битва за саму землю. Повномасштабне вторгнення росії загострило екологічні проблеми до рівня, коли вони стали повноцінною загрозою національній безпеці. По-перше, значно зріс обсяг загроз – вибухи, пожежі та обстріли істотно збільшили та урізноманітнили види забруднень. По-друге, з’явилися нові типи ризиків – від мінування полів до підриву дамб, – над якими був втрачений контроль через окупацію територій. А по-третє, це все впливає на здоров’я як військовослужбовців, так і цивільних, на продовольчу безпеку. Окрім того, багато наслідків мають транскордонний характер.
Міжнародне право давно визнало пряму заборону методів ведення війни, які завдають широкої, довготривалої та серйозної шкоди природному середовищу. Зокрема, стаття 35(3) додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1977 року чітко забороняє застосовувати методи чи засоби війни, які призначені або можуть призвести до довгострокової шкоди природі, стаття 55(1) наголошує на обов’язку дбати про захист природного середовища від подібних ушкоджень, оскільки вони можуть зашкодити здоров’ю чи виживанню населення, а стаття 55(2) додатково забороняє атаки на довкілля як заходи помсти.
Водночас стаття 56 захищає об’єкти, які містять “небезпечні сили” (dangerous forces) – такі як дамби, греблі та атомні електростанції – від атак, якщо це може призвести до їх катастрофічних наслідків (наприклад, повеней чи радіації) і тяжких втрат серед цивільного населення.
Ще більш суворими щодо використання забороненої зброї масового ураження є окремі міжнародні конвенції, як-от Конвенція про біологічну зброю 1972 року та Конвенція про хімічну зброю 1993 року. Вони забороняють всі види зброї, які отруюють довкілля на покоління вперед – від токсичних газів до стійких забруднювачів ґрунту. Ці правила є основою для Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі, де розслідуються злочини в контексті російського вторгнення в Україну з 2014 року і робиться особливий акцент на воєнних злочинах після 2022-го.
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі вже включив екологічні злочини до свого розслідування ситуації в Україні, зокрема знищення Каховської ГЕС. Проте на сьогодні (грудень 2025) жодних обвинувальних актів за екоцид ще не висунуто – триває збір і аналіз доказів.
Хоча МКС ще не видавав ордер на арешт саме за екологічні злочини, його юрисдикція (за Римським статутом, стаття 8(2)(b)(iv)) охоплює “широке, довготривале та серйозне” руйнування середовища. Головний прокурор Карім Хан у 2024 році заявив про намір активніше розслідувати такі справи. Паралельно, українські органи – як Офіс Генерального прокурора – зареєстрували 246 справ екологічних воєнних злочинів (403 інциденти) станом на грудень 2024 року, 11 з них кваліфіковані як екоцид (масове знищення флори, фауни чи отруєння води/повітря), за статтею 441 Кримінального кодексу України. Ці національні розслідування можуть стати основою для МКС, забезпечуючи прецедентну відповідальність.
Конкретні приклади ілюструють масштаб екологічних наслідків російського вторгнення – підрив Каховської дамби в червні 2023 року і повінь вивільнили понад 600 тонн продуктів нафтопереробки, хімікатів та муніципальних відходів, спричинивши забруднення Дніпра важкими металами (у 100 разів вище норми) та загибель морської фауни в Чорному морі. ООН оцінила це як вартісну екологічну катастрофу з потенційно незворотними змінами. Економічна шкода оцінюється в понад 57 млрд євро (62,.1 млрд доларів).
Ще один приклад – понад 70 атак на Харківський інститут фізики та технології (2022 рік), де зберігалися ядерні матеріали. Це могло призвести до радіаційного викиду. Трьох російських командирів звинувачено заочно в екоциді.
Інші приклади: забруднення річок Сейм і Десна починаючи з 2022 року хімічними відходами спричинило масову загибель риби, включно з охоронюваними видами, а пожежі та замінованість територій вже знищили 92 тис. га лісів у 2024-му, загрожуючи біорізноманіттю та здоров’ю громад.
Ці інциденти не лише руйнують природу, а й загрожують виживанню – від токсичної “часової бомби” в ґрунтах до дефіциту питної води для мільйонів. Україна, ратифікувавши Римський статут у жовтні 2024-го (набрав чинності з січня 2025-го), сьогодні займається створенням глобального прецеденту, аби екологічна шкода стала не “прикрим наслідком” війни, а був компенсований по справедливості.
Читати більше:
- На шляху до міжнародного визнання екоциду
- «Сьогодні важливо привести до «золотого стандарту» збір інформації про численні порушення проти довкілля, викликані вторгненням Росії»
Масштаби воєнного екоциду: від Каховки до транскордонної отрути
З 2022 року в Україні зафіксовано понад 9 тисяч випадків (станом на липень 2025) екологічної шкоди від бойових дій – від пожеж, які спустошили понад 800 тисяч гектарів земель , до викидів парникових газів і токсинів в атмосферу на рівні 230 мільйонів тонн CO₂-еквіваленту. Збитки довкіллю від війни вже сягають 108 млрд євро. Ці наслідки також створюють довготривалі ризики для здоров’я: такі токсичні речовини, як свинець, ртуть та арсен, проникають у харчові ланцюги, загрожуючи екосистемам Чорного та Азовського морів.
Але це біда не лише України. Тривалі наслідки – забруднення Чорного моря, яке вже дійшло до румунських і турецьких берегів, забруднення повітря і забруднення ґрунтових вод – є проблемами транскордонними. Пил від пожеж у Херсоні осідає в Молдові, а токсини з Каховки осідають у дельті Дунаю і навіть на пляжах Мармурового моря, а також прямують далі до Європи через харчові ланцюги.
Як Україна захищає природу в часи війни: прогрес і прогалини
Основні закони України, як “Про охорону навколишнього природного середовища” та “Стратегія екологічної безпеки до 2030 року”, інтегрують довкілля в національну безпеку, наголошуючи на важливості моніторингу довкілля та відновленні. Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) відіграє в цьому ключову роль. Так, у рішенні від 23 березня 2021 року екологічні загрози прямо названі частиною нацбезпеки з акцентом на захист довкілля від антропогенних ризиків і на першочергові заходи – від посилення контролю до міжнародної допомоги. Ще одне рішення 2022-го фокусується на лісах – стратегічному ресурсі для безпеки.
Та є і прогалини. Головна – відсутність чіткого механізму оцінки шкоди під час війни. Досі в багатьох випадках застосовують “мирні” методики, які не враховують вибухи чи окупацію, що призводить до недооцінки збитків (понад 56 мільярдів доларів тільки на момент 2023 року, актуальна цифра зросла майже вдвічі). Це ускладнює отримання відновлювальної допомоги від міжнародних донорів (як ЄС чи Світовий банк) та переслідування відповідальних у МКС в Гаазі, де Україна з 2025 року може вимагати репарації від агресора за екологічні воєнні злочини.
Досвід Ізраїлю, Палестини та Лівану
Можна звернути увагу на Ізраїль – країну, яка десятиліттями балансує в оточенні збройних конфліктів і жорстких кліматичних викликів (посуха, дефіцит води та зростання екстремальних погодних умов). Екологічна безпека глибоко впроваджена в національну стратегію безпеки Ізраїлю. Ще у 2019 році Національна рада з безпеки (NSC) створила спеціальний департамент щодо кліматичних змін, розглядаючи їх як множник загроз – від ризику для води та продовольства, до потенційного загострення конфліктів на кордонах через масову міграцію чи суперечки за ресурси.
У Національному плані адаптації до кліматичних змін Ізраїлю (NAP) на 2025 рік екологічні ризики інтегровані в оборонну політику. Наприклад, проводяться оцінки вразливості військової інфраструктури до повеней чи пожеж.Бюджет на стійкі рішення складає до 650 мільйонів шекелів (~199 млн доларів або ~173 млн євро), а кліматичні загрози включають у щорічні звіти з безпеки. Потужний моніторинг довкілля грає ключову роль – від супутникових систем і мереж сенсорів для реального часу відстеження забруднення, шкідників чи пожеж (з бюджетом 250 мільйонів шекелів, що приблизно дорівнює 76.5 млн доларів або 66.5 млн євро) для сільського господарства) до мобільних технологій, як-от портативні датчики для оцінки забруднення повітря та води під час обстрілів чи в конфліктних зонах, що допомагає швидко реагувати на кризи.
Водні технології – справжній хіт Ізраїлю. Опріснення моря забезпечує близько 85% питної води, а рециклінг стічних вод сягає 90%, з планами на мільярдні інвестиції в оновлення магістралей і відновлення річок для боротьби з посухою.
А дипломатія робить екологію інструментом миру. Через ініціативи на кшталт N7 (зустрічі з арабськими країнами в 2023-му) Ізраїль ділиться технологіями води та землеробства, щоб зменшити регіональні напруження за ресурси. Ізраїль – яскравий приклад того, як екологічна безпека може стати частиною національної стратегії в умовах постійних конфліктів та посухи.
З подібними викликами стикаються й інші країни, такі, як Палестина та Ліван. Там бойові дії перетворили природу на “прихований фронт”, загрожуючи не лише екосистемам, а й стабільності цих держав – через дефіцит ресурсів, погіршення здоров’я населення та продовольчу кризу.
У Палестині конфлікти спричинили забруднення важкими металами 97% вод, що є загрозою здоров’ю людей і продовольчій безпеці. П’ять з шести очисних споруд зупинені, що призвело до скиду стоків у Середземне море та забруднення ґрунтів патогенами, мікропластиком і важкими металами від боєприпасів. Також існує загроза від пошкоджених сонячних панелей, азбесту і медичних відходів.
У Лівані пожежі та токсичні розливи олії, а також забруднення азбестом знищили тисячі гектарів лісів. Виявлено щонайменше 195 випадків використання білого фосфору, що спалило приблизно 5 км² оливкових ферм і луків, вивільнивши токсичні відходи й забруднивши ґрунти фосфорною кислотою.
Екологічна безпека є базово інтегрованою в законодавство Палестини та Лівану, натомість система Ізраїлю є більш структурованою. Основний закон Палестини (The Basic Law 2002, стаття 33) визначає охорону довкілля національним обов’язком для збереження здоров’я населення та ресурсів, пов’язуючи екологічні ризики з громадською безпекою, а Закон про навколишнє середовище №7 (1999) регулює поняття забруднення як загрозу стабільності.
Конституція Лівану не містить прямих положень про екологічну безпеку чи захист довкілля, а зосереджується на загальних принципах суверенітету та соціальної справедливості. Проте, ці норми тлумачаться як основа для екологічного регулювання в спеціальних законах на кшталт Закону про охорону довкілля №444 (2002), де забруднення довкілля визнано загрозою громадській безпеці.
Загалом, у цих країнах екологічна безпека є більше декларативною, але слугує уроком для України , адже законодавство може стати основою для відновлення, якщо поєднати його з міжнародними інструментами.
Всі ці приклади підкреслюють, що без інтеграції екологічної безпеки в оборону та дипломатію під час війни руйнуються не лише будівлі, а й основа для виживання – вода, повітря, ґрунти та біорізноманіття. Для України це ще один урок – налагодити систему моніторингу довкілля і використовувати міжнародні інструменти.
Ізраїльські моделі – як-от прецизійне (координаторне) землеробство для стійких врожаїв чи інтеграція клімату в оборонні оцінки – могли б стати прикладом для України: вони показують, як перетворити екологічні виклики на стратегічну перевагу, навіть у хаосі конфлікту, з акцентом на міжнародну співпрацю та сучасні технології моніторингу довкілля.
Шлях уперед: як зробити довкілля щитом національної безпеки
Щоб природа стала міцним щитом для національної безпеки, всім – від уряду до звичайних громадян – варто діяти разом, враховуючи війну та кліматичні проблеми. Ось прості кроки, як це можна зробити на думку автора статті.
По-перше, варто поєднати екологічні питання з безпекою країни. Наприклад, оновити Стратегію національної безпеки та Стратегію екологічної безпеки до 2030 року, щоб забруднення від обстрілів чи посухи вважалися такими ж загрозами, як і воєнні атаки. А пристворенні спеціальної групи в РНБО, де разом працювали б екологи, військові та фахівці, можливим було б більш швидке реагування на витоки токсинів чи радіацію, оформлення чітких планів для фронту та тилу. Громадяни ж можуть допомогти, наприклад, фіксуючи через додатки шкоду в своїх регіонах, як це вже роблять сьогодні волонтери.
По-друге, потрібно оновити способи стеження за втратами, щоб вони підходили також для стану війни. Наявні зараз методи є “мирними” – не враховують міни чи вибухи, тому такі збитки залишаються не оціненими. Для цього треба впроваджувати сучасні інструменти: дрони з камерами для виявлення забруднень, супутники (за прикладом європейської системи Copernicus) для спостереження за лісами та річками, чи ШІ для аналізу даних про токсини.
Наприклад, після підриву Каховської ГЕС супутники показали каламутність на 35 000 км² Чорного моря, але в Україні бракує власних дослідницьких потужностей. Для більшого розголосу та оприлюднення інформації , є сенс залучати громадські організації (як “Екодія” чи “Екологія-Право-Людина”) та міжнародних експертів. А відкрита база даних про шкоду (для всіх – від цивільних до суддів у Гаазі) допоможе прозорості.
По-третє, варто не лише фіксувати шкоду від війни, а й активно використовувати міжнародні інструменти для притягнення агресора до відповідальності. Проте деякі обставини ускладнюють справу. Наприклад, Росія вийшла з Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь у липні 2023 року, і така “втеча” від зобов’язань показує, чому не можна покладатися лише на одну угоду.
Читати більше:
На щастя, є солідні інструменти, які працюють уже зараз, без потреби в нових ратифікаціях. Головний – Римський статут МКС (стаття 8(2)(b)(iv)), де “широке, довготривале та серйозне” руйнування довкілля визнано воєнним злочином, якщо воно перевищує військову необхідність.
Далі – Додатковий протокол I до Женевських конвенцій (статті 35(3) та 55), який забороняє методи війни, що завдають серйозної та масової шкоди природі, і зобов’язує захищати довкілля від ушкоджень, що загрожують здоров’ю населення.
Ці норми – частина звичаєвого міжнародного права, тож Росія не може “вийти” з них, і їх можна використати в МКС.
Але для повної сили потрібен крок уперед – визнання екоциду як окремого, п’ятого злочину проти миру в Римському статуті – поряд із геноцидом, злочинною агресією, злочинами проти людяності та воєнними злочинами. Це зробило б покарання чіткішим і дозволило б судити за масове руйнування екосистем. Кампанія за це триває ще з 2021 року (від Stop Ecocide International), і Україна активно її підтримує. Наприклад, українські дипломати та експерти просували за ідею визнання екоциду на міжнародних конференціях, як “United Justice” у Львові в березні 2023 року та на 22-й Асамблеї держав-учасниць МКС у грудні того ж року, Визнання екоциду дасть міжнародним юристам додатковий тиск на компанії, які ставлять короткострокові інтереси вище інтересів Землі, а Україна може стати лідером цього руху, пропонуючи власні докази.
Україна вже зробила важливі кроки на шляху інтеграції екологічної безпеки в національну: схвалено Стратегію екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року, а в лютому 2025 року затверджено операційний план її реалізації на 2025-2027 роки, що враховує воєнні виклики та кліматичні загрози.Це створює міцну документальну основу, де екологічні ризики визнані частиною загальної безпеки країни. Попереду – практична реалізація: модернізація системи моніторингу довкілля, активне використання міжнародних механізмів для притягнення винних до відповідальності, а також для відновлення, і повсякденна участь кожного – від фіксації заподіяної шкоди довкіллю до дбайливого ставлення до природи.
Джерело головного зображення: Razom for Ukraine
