Після завершення бойових дій Україна насамперед зосередиться на розмінуванні, а не на прибиранні оптоволоконних кабелів. Наразі саперні підрозділи не повідомляли про підтверджені випадки перешкод від оптоволокна, тому його вплив на розмінування залишається невизначеним.
Наукові дослідження забруднення оптоволокном перебувають на ранній стадії. Експерти сходяться на думці, що довгостроковий моніторинг є критично необхідним для оцінки реальних екологічних наслідків.
Головна проблема — утворення мікропластику в ґрунті та його вплив на сільське господарство. Фахівці також наголошують на ризиках для дикої природи: тварини можуть заплутуватися в густих оптоволоконних «павутиннях», що призводить до виснаження або загибелі. Великі тварини здатні вибратися з невеликих скупчень, але масові накопичення становлять серйозну загрозу.
Оптоволоконні полімери можуть зберігатися десятиліттями, фрагментуватися на мікропластик і потрапляти в харчові ланцюги через ґрунт, воду та біологічні шляхи переносу.
Оптоволокно вже стало частиною сучасної війни. FPV-дрони з оптичними кабелями швидко поширюються на полі бою, а їхнє масове використання створює нову форму воєнного екологічного забруднення.
Хоча оптоволоконні відходи не є найбільшою екологічною загрозою порівняно з мінами чи боєприпасами, вони становлять довгостроковий, малопомітний ризик, який потребує системних досліджень, моніторингу та планування післявоєнної рекультивації.