У червні 2022 року під час конференції зі зміни клімату в Бонні, Німеччина, координатор UWEC Ангеліна Давидова разом з Борисом Шнайдером з Clean Energy Wire CLEW поговорили з Біллом Хейром, засновником і генеральним директором Climate Analytics та одним із керівників Climate Action Tracker. Темою розмови став впливом війни в Україні на переговори ООН щодо зміни клімату та глобальних зусиль країн із декарбонізації.
Ми пропонуємо до вашої уваги розшифровку інтерв’ю, що вперше вийшло у підкасті Eurasian Climate Brief, яке ведуть Ангеліна та Борис разом з Наталі Сауер, англомовним редактором The Conversation.
Ангеліна Давидова: Ми зустрічаємося в Бонні, під час міжсесійного засідання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, і це перша переговорна сесія ООН з початку війни в Україні. Ви можете сказати, що вторгнення Росії в Україну зараз впливає на переговори з питань зміни клімату? Які наслідки ви бачите?
Білл Хейр: У минулому році в Глазго було прийнято рішення про те, що глобальна кліматична політика буде зосереджена на підвищенні рівня зобов’язань країн зі зниження викидів парникових газів. Але сьогодні в Бонні ми цього не спостерігаємо, і це значною мірою є наслідком енергетичної кризи, викликаної вторгненням Росії в Україну.
Проблема, яку ми маємо сьогодні, полягає в тому, що багато урядів зараз зосереджені, як вони кажуть, на «енергетичній безпеці», а не на переході до чистої енергії. Це і призводить до зникнення теми більш амбіційних цілей зі зниження викидів парникових газів з порядку денного.
У нас є ряд країн, у тому числі Німеччина, які зосередились на скороченні поставок природного газу з Росії. Однак видно, що поставки природного газу з Росії заміщені поставками з інших джерел. Обсяги навіть збільшуються. І це викликає серйозні загрози того, що ми досі ще будуємо вуглецеємну інфраструктуру суспільства.
Так що результати цієї зустрічі в Бонні дуже розчаровують, тому що багато країн не хочуть ставити більш амбіційні кліматичні цілі.
Зараз надзвичайно важливо спробувати скоротити розрив у викидах між тими показниками, які, ймовірно, будуть досягнуті в 2030 році, і тими, які повинні бути досягнуті відповідно до Паризької угоди. Але узгоджений шлях взаємодії, по суті, зникає з порядку денного.
Ангеліна: Все це звучить не дуже добре. З того, що я також чую на перемовинах, висловлюється досить багато небезпек, що кліматичне фінансування для країн, які розвиваються (направляється як на зниження викидів, так і на програми адаптації) не буде надане в тому обсязі, який був обіцяний раніше і який є дійсно необхідним. Чи погоджуєтесь Ви з аргументом, що зараз частина фінансових ресурсів перерозподіляється швидше на військові та інші цілі, а не на допомогу в досягненні цілей сталого розвитку та реалізації кліматичної політики?
Білл: Питання кліматичного фінансування — це давня проблема. Розвинуті країни досі не виконали взяті на себе зобов’язання про надання 400 мільярдів доларів. Економічні проблеми, викликані коронавірусом, а тепер і війною в Україні, змушують уряди дуже неохоче збільшувати обсяги кліматичного фінансування. І я вважаю, що це стане серйозним політичним питанням для обговорення на конференції сторін в Єгипті на COP27.
Думаю, що обидва ці напрямки – посилення цілей зі зниження викидів і конкретні дії необхідно також підтримувати додатковим фінансуванням. Якщо цього не відбудеться, то на зустрічі в Єгипті скоріш за все створиться дуже несприятлива політична обстановка.
Ангеліна: Так що ж має відбутись до конференції в Єгипті, щоб глобальне співтовариство могло повернутися до більш активних заходів у сфері кліматичної політики? Які зусилля нам потрібні, і з яких боків?
Білл: Я думаю, що для покращення ситуації на конференції сторін в Єгипті є декілька можливостей.
Через декілька тижнів відбудеться зустріч «Великої сімки» (G7), а потім зустріч «Великої двадцятки» (G20), і у нас є Генеральна Асамблея Об’єднаних Націй, на якій у вересні буде домінувати порядок Тижня клімату.
Усі ці міжнародні зустрічі – хороша можливість для урядів підтвердити свою прихильність до активізації дій зі зниження викидів та адаптації до змін клімату.
Тому можна сподіватися, що лідери G7, а потім лідери G20, а потім і представники урядів, які виступлять під егідою ООН у вересні, дійсно підтвердять свою прихильність до позитивного виходу з енергетичної кризи, пов’язаної з війною в Україні.
Що уряди дійсно мають робити сьогодні — це подвоїти зусилля з розвитку відновлюваних джерел і екологічно чистих технологій. Вони також повинні подвоїти зусилля з надання фінансової підтримки країнам, що розвиваються, для скорочення їхніх викидів, а також для адаптації до змін клімату.
При цьому тенденції, які ми бачимо сьогодні, дуже небезпечні, тому що ми спостерігаємо збільшення обсягу фінансування, спрямованого на розвиток інфраструктури стисненого природного газу. Особливо в Африці. Це відбувається на фоні зниження інвестицій у відновлювані джерела енергії в цьому регіоні. І в той же час ми спостерігаємо скорочення обсягів доступної енергії для самої Африки.
Виявляється, що в цей самий час, коли ми повинні бачити зростання інвестицій у відновлювані джерела енергії, розвиток доступу до енергії, подолання проблеми енергетичної бідності в Африці, насправді ми виявляємо масові інвестиції у викопне паливо. Причому не тільки з боку приватних компаній, але і прямо чи опосередковано ініційовані урядами розвинутих країн “глобальної Півночі”. Все це погано відобразиться на майбутньому і лише зміцнить старий тренд, коли масштабні інвестиції у викопне паливо, особливо в країнах, що розвиваються, не надають серйозних переваг реальним людям. Вони в першу чергу задовольняють інтереси еліти, сприяють збагачувальним компаніям, які переводять свій прибуток акціонерам, що зазвичай живуть у Європі або Північній Америці. Це дійсно велика проблема, яку я знову бачу після дуже і дуже довгого часу.
Борис Шнайдер: Я хотів би поставити вам кілька питань щодо звіту, який був опублікований Climate Action Tracker на початку червня. У нас автори говорять, що після російського вторгнення в Україну ми спостерігаємо нинішню енергетичну “лихоманку”, пов’язану з виробництвом викопного газу, зростанням інвестицій у викопне паливо, нові трубопроводи і, зокрема, у заводи з виробництва зрідженого природного газу. У Німеччині також багато говорять про цю інфраструктуру як про спосіб уникнути імпорту російського газу.
Не могли б ви розповісти докладніше про основні висновки, зроблені у вашому звіті? Що означають всі ці нові інвестиції з точки зору цілей Паризького договору – обмежити підвищення приземної температури в межах 1,5 градуси за Цельсієм?
Білл: Енергетична криза, викликана вторгненням Росії, означає, що Європа відмовляється від російського газу. І це правильно. Я не думаю, що хтось стане сперечатися з тим, що потреба в цьому газі протягом певного періоду часу повинна бути задоволена альтернативними джерелами, щоб в країнах Європи була електрика, а промисловість продовжувала розвиватися.
Однак, дійсно поставлені на карту довгострокові зобов’язання з постачання газу через нову інфраструктуру зрідженого газу в Європі. Наприклад, у Німеччині, Італії, Нідерландах. І ці зобов’язання з імпорту газу вже значно перевищують обсяги, необхідні для заміщення російського газу.
По-перше, обсяг поставок стає більше. По-друге, ми розуміємо, що зобов’язання розраховані на десятиліття. Складіть усе це разом, і ви отримаєте дійсно велику проблему для політики декарбонізації в Європі.
Ми знаємо, наприклад, що дві німецькі комунальні компанії, RWE і Juniper, уклали контракти на постачання зрідженого газу в кілька мегатонн на рік з австралійським виробником Woodside, який вони тепер хочуть поставити в Німеччину. І це контракти на десять, п’ятнадцять… двадцять років.
Усі вони абсолютно суперечать ідеї швидкої декарбонізації Німеччини та Європи. І вказують на дійсно серйозний конфлікт між кліматичними цілями в Європі та тією реальністю, яку уряд формує, підтримуючи подібні контракти на газ.
Це створює великий ризик для майбутнього, тому що компанії хочуть зробити інвестиції у формувальну вуглецеву інфраструктуру та отримати прибуток протягом десяти, двадцяти років або більше. А це означає подальше зв’язування економіки з вуглецевим паливом.
Так що це дійсно один із найбільших ризиків, які я бачу. При цьому, звичайно, європейська енергетична позиція щодо розвитку інфраструктури стиснутого природного газу насправді є лише маленькою частиною більшої глобальної проблеми, яку ми спостерігаємо.
Наприклад, в Африці обсяг поставок стисненого природного газу сьогодні може збільшитися на 60 – 74 мільйона тонн. Для порівняння, у найбільших виробників, таких як Катар або Австралія, ці показники рівні приблизно 79 або 80 мільйонів тонн. Тому одного збільшення обсягу видобутку в Африці достатньо, щоб створити серйозну проблему з точки зору кліматичної політики. І так чи інакше газові компанії та уряди використають українську та російську енергетичні кризи, щоб виправдати свої дії. Все це дійсно схоже на те, що всі кліматичні амбіції відкидаються і замінюються «газовою лихоманкою».
При цьому в політичній сфері ми також чуємо, що лідери G7 і лідери G20 все частіше будуть відмовлятися від енергетичного переходу як цілі енергетичної безпеки. Що в першу чергу означає збільшення поставок газу.
Борис: Деякі політики в Німеччині, якщо не помиляються, в тому числі і міністри економіки та енергетики, які стають представниками Партії зелених, заявляють, що інфраструктура стиснутого газу буде використана для отримання водню. Тому вона не буде зовсім непотрібним активом з точки зору енергетичного переходу. Чи вважаєте ви це реалістичним варіантом?
Білл: Я думаю, що з технічної точки зору можливо створити термінали стисненого природного газу та розподільні системи, сумісні з воднем. Скептицизм, який викликають подібні заявки, обґрунтований тим, що ми чули це і раніше від представників індустрії викопного палива.
Можливо, ви пам’ятаєте, що кілька років тому, років десять або близько того, було багато дискусій про розвиток чистих вугільних технологій. Говорили про уловлювання, збереження та використання вуглецю для вугільних електростанцій. У нас були політики, включаючи канцлера Німеччини (на той момент нею була Ангела Меркель), які підтримували ідею створення вуглецевої електростанції, що працює з технологією уловлювання вуглецю. Однак я не чув, щоб десь в Німеччині або взагалі на планеті була побудована хоча б одна подібна станція.
Тому до подібних заявок, не заснованих на конкретних прикладах, варто ставитися дуже скептично. І причина в тому, що компанії, що будують ці термінали, хочуть отримати довготривалий прибуток. Це стосується не тільки самого терміналу, але й попиту на газ.
Сьогодні компанії роблять багатомільярдні інвестиції у виробництво стисненого природного газу, з тим щоб він йшов на ці термінали. Ці компанії завжди будуть мати право голосу в політичній системі, побудованій навколо інфраструктури викопного палива. Так що я ставлюсь скептично до подібних заявок. Я не сумніваюся, що Німеччині потрібно знайти спосіб заміни російського газу на кілька років і думаю, що всі погодяться з цим. Мова йде про скептичне ставлення до питання, чи буде нова газова інфраструктура короткостроковим рішенням або ж частиною довгострокового проекту.
Борис: А як ви ставитеся до дискусії, а також до існуючих в деяких країнах спроб обкладати податком надприбутки компаній, які заробляють на викопному паливі? Адже очевидно, що оскільки ціни на енергоносії дуже сильно виросли з початку вторгнення, багато з них заробляють сьогодні набагато більше грошей, ніж до війни. Чи вважаєте ви це розумною і можливою мірою?
Білл: Я не економіст, але як громадянин вважаю цілком розумним обкладати податком надзвичайно високий прибуток і використовувати отримані кошти для суспільної користі. Люди страждають від підвищення цін на енергоносії, страждає промисловість, тому було б розумно обкладати податком непередбачувані прибутки і, таким чином, також позбавляти стимулів компанії до продовження руху в напрямку викопного палива.
Так що я думаю, що це була б важлива ініціатива державної політики. Я з усіх сил намагаюсь зрозуміти, чому уряди не рухаються в цьому напрямку, хоча це здається більш ніж очевидним.
Просто кажучи, багато газових компаній наживаються на війні Росії, вони роблять гроші, тоді, коли ми страждаємо від зростання цін на енергоносії. Причому це стосується не тільки людей у багатих країнах.
Ми бачимо країни, які сьогодні імпортують викопне паливо, але при цьому досить бідні, їхні жителі вимушені платити за енергію досить високі ціни. І це один із факторів, який насправді заважає більш широкому доступу населення до енергії в Африці. Люди там більше не можуть дозволити собі купувати, наприклад, стиснутий природний газ, який кілька років тому продавали як «панацею» вирішення проблем доступу до енергії, вони просто не можуть собі цього дозволити. Тому вони повертаються до традиційних способів опалення і це один із факторів, що заважають вирішенню проблеми.
Так що я впевнений, що існує моральний аргумент на користь оподаткування компаній, а також, думаю, знайдеться дуже гарний економічний аргумент.
Ангеліна: Ви зараз багато говорили про те, як уряди, а також окремі компанії заробляють гроші під час війни в Україні. До війни, а також у рамках зустрічі за Рамковою конвенцією ООН з клімату, було багато суперечок про те, що світ все більше рухається в бік розвитку відновлюваних джерел енергії, децентралізації енергопостачання, про те, що люди (які є споживачами) повинні більше спільно обговорювати ці процеси, отримуючи більше інструментів впливу на енергетичний сектор – замість урядів і компаній. Чи є у нас шанс повернутися до цієї дискусії?
Білл: Це дуже хороше запитання. Я думаю, що у нас є всі можливості повернутися до цього. Питання в тому, наскільки довгостроковими будуть структурні зміни ринку газу та викопного палива для компаній, які в даний час працюють у цій галузі. Якщо вони стануть довгостроковими і будуть підтримуватися урядами, повернутися до питання енергетичного переходу буде дуже складно.
Сьогодні ми знаємо, що, незважаючи на енергетичну кризу, а можливо і через нього, відновлювальні джерела енергії стали набагато дешевше, ніж традиційні. Стрімке підвищення цін на зріджений природний газ і на вугілля наочно показують нам, куди рухатись далі.
Я переконаний, що енергетична безпека – це відновлювальні джерела енергії. І сьогодні нам потрібен сильний економічний стимул рухатися в цьому напрямку.
Я давно працюю з проблемами, які ми сьогодні бачимо. Я думаю, що це дуже сильний і скоординований глобальний вплив з боку газової та нафтової промисловості, спрямований на зрив реалізації Паризького договору. Я думаю, що сьогодні відбувається саме це. Я не можу цього довести, але це те, що я спостерігаю останні місяці.
І це напряму пов’язано з незвичайним підвищенням активності бізнесу в області «грінвошингу». Якщо ви, наприклад, зайдете на сайти таких компаній, як Total або Woodside, то практично на першій же сторінці побачите заявлені ними зобов’язання щодо досягнення нульового рівня викидів. Однак коли ви почнете читати уважно, заглиблююсь у статистику, то побачите, що на практиці абсолютно нічого подібного немає. Ніякого досягнення нульового рівня викидів не відбувається. І не відбудеться. А якщо і відбудеться, то тільки за рахунок покупки «офсетів» та інших механізмів компенсації.
Тому я думаю, що у нас є всі підстави щоб бути глибоко заспокоєними, оскільки індустрія викопного палива робить все можливе, щоб зірвати реалізацію і навіть зруйнувати Паризьку угоду. Це створює серйозний ризик не тільки для клімату, але і для людей у всьому світі. Зокрема, це не допоможе бідним людям у країнах, що розвиваються, отримати доступ до енергії. Крім того, це збільшує реальну ймовірність того, що люди в найбільш вразливих регіонах зазнають неприйнятного, навіть катастрофічного впливу змін клімату.
Переклад – Юлія Спінова
