Коли ми уявляємо війну в Україні, на думку зазвичай спадають образи активних бойових дій: танки, які сунуть степами, ракетні удари по житлових будинках і війна дронів у небі. Проте нове наукове дослідження, опубліковане в International Affairs, розкриває більш тиху, але не менш смертоносну лінію фронту – проблему продуктової безпеки та нашого обіднього столу.
Автори Сімоне Папале та Емануеле Кастеллі стверджують, що російське вторгнення систематизувало «продовольчу війну» (Food Warfare) — навмисне використання голоду та знищення сільського господарства як військову тактику. Це не просто супутні збитки; це прорахована стратегія, розроблена для того, щоб зламати волю населення та використати глобальну нестабільність на свою користь.
Чотири стовпи продовольчої війни
Дослідження виділяє чотири конкретні способи ведення цієї війни, кожен з яких має руйнівні гуманітарні та екологічні наслідки:
1. Блокади: На початку війни такі міста, як Маріуполь та Чернігів, зазнали облог у середньовічному стилі. Перекриваючи постачання їжі та води, окупаційні війська створювали штучний голод, щоб змусити захисників здатися. Водночас морська блокада Чорного моря завдала удару по економіці України, спричинивши різке зростання цін на продовольство у світі та поставивши під загрозу вразливі країни Глобального Півдня.
2. Руйнування: Саме тут екологічні шрами є найглибшими. Дослідження підкреслює тактику «випаленої землі», яка використовується для знищення сільськогосподарського потенціалу України. Це включає масове використання наземних мін (через що лише за перший рік майже 30% сільськогосподарських земель України стали непридатними для використання) та катастрофічний підрив Каховської греблі, внаслідок чого постраждали зрошувальні системи, життєво необхідні для землеробства.
Нещодавні атаки на експортні потужності соняшникової олії в українських портах також поєднують ці дві категорії.
3. Захоплення: У дослідженні детально описано масштабну операцію на державному рівні з викрадення українського зерна. Цей «грабіж» — не просто крадіжка; це спосіб знищити економічну незалежність України, тоді як Росія використовує вкрадене зерно для купівлі впливу в інших частинах світу.
4. Забруднення: Мабуть, найбільш підступною тактикою є отруєння самої землі. У дослідженні згадуються випадки скидання хімічних відходів у річки (наприклад, у річку Сейм) та насичення ґрунту важкими металами внаслідок обстрілів. Це робить довкілля токсичним ще надовго після припинення бойових дій.
Екологічний зворотний зв’язок
Перетин війни та сільського господарства створює жахливу екологічну спадщину. Позбавлення країни здатності забезпечувати свою продуктову безпеку призводить до ще більшого руйнування довкілля
Цей зв’язок було гостро підкреслено у статті «Не мечем, так оралом: екологічні наслідки продовольчої кризи, спричиненої війною». У цьому звіті нас попереджали, що тиск з метою заміщення втрачених запасів продовольства часто призводить до нестійких методів ведення сільського господарства в інших місцях, вирубки лісів та руйнування екологічних норм.
Чому це важливо саме зараз
Нове дослідження Папале і Кастеллі підтверджує те, чого боялися екозахисники: довкілля є не просто жертвою війни, а її заручником. Використання системи дистанційного мінування «Землєдєліє» та навмисні обстріли зернових елеваторів доводять, що для російської армії ціллю є не лише вороже військо, а й сам ґрунт, який підтримує життя.
Оскільки війна затягується, розуміння суті «продовольчої війни» є вкрай важливим. Це нагадує нам, що відновлення України вимагатиме не лише відбудови міст, а й розмінування полів, детоксикації ґрунтів та відновлення «житниці Європи», перш ніж завдана шкода стане незворотною.