Динара Зіганшина
Переклад – Юлія Спінова
Коли команда UWEC Work Group вирішила проаналізувати стан угод України з сусідами про транскордонні води, ми попросили висловити думку одного з найбільш компетентних фахівців з міжнародних відносин у галузі водних ресурсів – Динару Зіганшину, директора Науково-дослідного центру Міждержавної Водогосподарської Комісії Центральної Азії, юристку в галузі. міжнародного водного права, яка також є заступником голови Комітету зі здійснення Конвенції ЄЕК ООН з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Ми попросили Динару Равільївну пояснити, навіщо і як слід зберігати взаємодію в рамках міжнародних конвенцій країнам, які перебувають у стані війни. Її думка з цього питання викладена нижче.
Міжнародне право є одним із найважливіших інструментів цивілізаційного спілкування держав навіть у найнепростіші періоди історії. Воно є каналом комунікацій очікувань та зустрічних претензій, а також надає прийнятні для сторін механізми для врегулювання напружених ситуацій. Як зазначав колишній Генеральний секретар ООН Бутрос Галі, міжнародне право – це більше, ніж просто набір правил для держав, це «мова спілкування» на міжнародній арені. Тому важливо не позбавляти себе цивілізованої мови для комунікацій.
Особливо важливу роль у сучасному міжнародно-правовому регулюванні відіграють багатосторонні угоди, які дозволяють країнам взаємодіяти з ключових питань у форматі «держава та міжнародне співтовариство». Даний формат дозволяє всім країнам почуватися частиною загального клубу, чути різні думки, на прикладі інших країн шукати взаємоприйнятні шляхи вирішення своїх проблем.
Сьогодні ми стаємо свідками ускладнення відносин між державами, які поділяють спільні водотоки, а саме Росією та Україною. На мій погляд, у такій ситуації особливо важливо продовжувати їхню участь у роботі багатосторонніх конвенцій, зокрема з питань сталого використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.
Наприклад, Росія та Україна є сторонами Конвенції ЄЕК ООН з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року. Одним із ключових зобов’язань цієї Конвенції є вжиття прибережними державами всіх відповідних заходів для запобігання, обмеження та скорочення будь-якого транскордонного впливу, що виникає внаслідок зміни стану транскордонних вод.
Водні ресурси – це основа життя, тому так важливо підтримувати доступ до води та виконання зобов’язань щодо співробітництва у найскладніші періоди. Секретаріатом Конвенції з транскордонних вод є ЄЕК ООН, а органами – Нарада Сторін, Бюро, Комітет з реалізації та різні тематичні робочі групи. Це дозволяє, за умови неможливості прямих контактів між двома країнами, використовувати механізми Конвенції для передачі інформації, повідомлень або залучення інших процедур, включаючи Комітет із здійснення.
Поки що Конвенція не стикалася з такою ситуацією, але її майданчик допомагав «чути» один одного прибережним країнам, які мають напружені стосунки з водних питань. Наприклад, у басейні річки Дрин Конвенція з транскордонних водотоків сприяла встановленню співробітництва між прибережними сторонами (Грецією, Албанією, Чорногорією, Північною Македонією та Косово), де складнощі були пов’язані з невизнанням Косово Грецією.
Найбільш яскравим свідченням практики продовження співробітництва з водних питань у періоди конфронтації є стаття 30 Конвенції ООН про право несудноплавних видів використовувати міжнародні водотоки від 1997 року. У ній розглядаються «виключні обставини», за яких між державами водотоку не може бути встановлено прямого контакту і, отже, держави не можуть належним чином виконувати зобов’язання щодо обміну інформацією, консультацій, повідомлень про заплановані заходи та інші процедури.
Однак навіть у таких виняткових обставинах держави, як і раніше, зобов’язані співпрацювати, використовуючи «будь-яку іншу непряму процедуру, прийняту ними» (наприклад, послуги третіх країн, примирна комісія та послуги міжнародних організацій).
Наведу кілька прикладів, коли держави продовжували співпрацювати з водних питань, використовуючи такі процедури. Ізраїль та Йорданія проводили секретні переговори щодо управління річкою Йордан, коли перебували у стані війни.
Створений у 1957 Камбоджою, Лаосом, Таїландом і В’єтнамом Комітет Меконга продовжував забезпечувати обмін даними та інформацією протягом всієї війни у В’єтнамі і війн в Індокитаї у 1970-і роки. Світовий банк виступив посередником у підписанні Договору про води Індії у 1960 році між Індією та Пакистаном, які перебувають у стані конфлікту.
Забезпечуючи основу цивілізованого спілкування держав, міжнародне право сприяє формуванню міжнародно-правової свідомості як найважливішого елементу культури миру.
