Де війна - там і сарана. Вплив бойових дій і руйнування Каховського водосховища на навалу перелітної сарани

Станіслав Вітер

Протягом останніх місяців в засобах масової інформації з’явились новини та сюжети, присвячені масовому нашестю сарани в деяких південних регіонах України. Піднімаються різні теми, в тому числі – про роль у цьому нашесті сарани зруйнованого росіянами Каховського водосховища, і про те, що ця сарана є “єгипетською”. Мабуть, по аналогії зі Старим Заповітом. У даній статті автор докладно розповідає, яка саме сарана зараз атакує південь України, звідки вона прийшла і які перспективи її поширення у майбутньому.  

Поширення сарани перелітної у світі

Попри заяви деяких чиновників, сарана в Україні не має жодного відношення до Єгипту і до сарани єгипетської (Anacridium aegyptium). Остання може завдавати шкоди полям у Закавказзі, Північній Африці та на Близькому Сході, проте зграй не утворює і дальніх міграцій не здійснює.

Більшість нашесть сарани у 2025 році на півдні України, стосуються лише одного виду комах – сарани перелітної (Locusta migratoria). Цей вид є найбільшим серед саранових у Європі і найбільш поширеним серед них у світі. Він зустрічається у степових, напівпустельних, пустельних і навіть тропічних районах Азії, де тяжіє до великих масивів очеретів, і особливо– озер посеред посушливих степів та пустель. Найбільші осередки поширення сарани перелітної зосереджені на озерах та річках Казахстану та Південного Сибіру, у долинах річок Центральної та Західної Азії. Південніше великі осередки поширення сарани є у пониззях річок Тигр та Євфрат, біля озера Туз у Туреччині, в Сістані – у дельті річки Гільменд (прикордоння Афганістану та Ірану).

У Європі перелітна сарана населяє здебільшого південні райони, де найбільшої чисельності досягає у дельтах річок Чорного та Середземного морів, і меншою мірою – на болотах лісової зони і прилеглих до них піщаних ділянок на межі лісу. До міграції найбільше схильні популяції великих очеретяних масивів півдня Європи та посушливих районів Азії. Чому – розглянемо це нижче.

За межами Євразії ареал перелітної сарани охоплює всю Африку, Австралію і навіть Нову Зеландію. На цих територіях сарана також зосереджується на відносно невеликих територіях очеретяних боліт поблизу великих озер (наприклад, озеро Чад) та дельт річок (Ніл, Інд, Іраваді, Меконг, Ганг, Замбезі, внутрішні дельти Шарі та Окаванго, болото Судд у Південному Судані, тощо).

Територія України розташована між двома “світами сарани”: лісовою зоною із невеликими розосередженими популяціями і системою великих осередків посеред посушливих регіонів. В межах України також формуються компактні гніздові осередки мігруючих популяцій, які зосереджені у дельтах річок Дунаю та Дніпра, на системі озер Сивашу, меншою мірою – на Дністровському лимані і інших лиманах узбережжя Чорного і Азовського морів. Відомі також популяції на великих масивах степових очеретяних боліт, віддалених від моря, наприклад, на Лиманській озерній системі у Харківській області. 

Зазвичай навіть у великих очеретяних масивах посушливих регіонів Африки, Азії та півдня Європейського континенту чисельність перелітної сарани не є високою. Але у особливі роки саме у таких осередках відбувається нашестя сарани.

Умови масового розмноження сарани

Щоб стати здатною до розмноження, сарана потребує великої кількості соковитого зеленого корму. Зазвичай це очерет (різні види роду Phragmites, насамперед Ph. australis), рідше – різні культурні рослини (просо та кукурудза). За добу одна особина сарани поглинає кількість корму, еквівалентну 1 – 1.5 її ваги, тобто, 3 – 4.5 грамів. Очеретяні масиви надають чудові кормові умови, а посеред посушливих ландшафтів, де природна рослинність здебільшого вигорає наприкінці весни, стають чи не єдиним місцем достигання сараною здатності до репродукції. Це підвищує концентрацію комах у спекотні і посушливі роки. 

Інша умова для розмноження – наявність місць для прогрівання личинок та відкладання яєць. Яйця сарана відкладає у ґрунт де, залежно від температурних умов і зволоження ґрунту, розвиток яєць триває 15 – 30 днів. Кладка огорнута плівкою і утворює своєрідний “кокон” – кубишку. Для розвитку яєць обов’язково потрібен вологий ґрунт, адже за час інкубації яйця поглинають з оточуючого середовища об’єм води, приблизно рівний об’єму кладки.  Бажано, щоб ґрунт був легкого механічного складу, найкраще – лес, супіщані ґрунти. Але водночас яйця потребують високих температур, тобто необхідний баланс між зволоженістю та прогріванням. 

Виникнення таких специфічних умов можливе за спекотної погоди у поєднанні із частими, але нетривалими дощами, що є типовим для вологого сезону посушливих саван і тропічних напівпустель. Інший варіант – іригаційні системи, де в посушливі місяці відбувається штучне зволоження ґрунту, або відвід надлишків поливної води на ділянки пустелі поблизу очеретів. Саме такий варіант ненавмисно стає штучним стимулюванням розмноження сарани у посушливих районах Азії та Північної Африки. 

Коли розмноження сарани перетворюється на нашестя

Повернемось до описаних вище кліматичних умов. Спочатку посухи і спека “заганяють” сарану до очеретяних масивів – у осередок майбутнього розмноження. В разі збігу названих вище сприятливих умов, сарана отримує не тільки чудову кормову базу у вигляді соковитого очерету, але й великі площі добре зволоженого ґрунту. Оскільки місця відкладання яєць та прогрівання личинок (прилеглі до очеретів відкриті ділянки ґрунту) і місця годівлі (очеретяні зарості) розділені у просторі, це призводить до формування добових міграцій. Якщо кладки не загинули взимку, а у теплий період ґрунт був вологим і добре прогрівався, то на прогрітих ділянках утворюються великі скупчення личинок – так звані “сонячні куліги”. 

У великому скупченні  личинки часто контактують одна з одною – через прямий механічний контакт, і це призводить до секреції феромонів, які запускають розвиток личинок за сценарієм стадної фази (ця фаза має назву “gregaria”). Такі личинки потребують постійного контакту з іншими особинами, перебування у скупченнях стає необхідністю. Вони ростуть швидше (на 20-30%), аніж личинки одиночної фази, виростають більшими, рухливішими, стійкішими до хвороб, можуть переносити тривале голодування. Дорослі особини стадної фази відкладають менше яєць за одне парування (до 300, проти 1200 – 1300 – у одиночної фази). Але парування стадних самиць відбувається частіше, розвиток кладок – швидше, а потомство виростає більш живучим. 

Зовні личинки і дорослі особини одиночної та стадної фази відрізняються деталями будови та забарвлення. У одиночних переважають зелені кольори голови та грудного відділу і сіруваті, досить бліді кольори крил та черевця; крила часто теж мають зеленувато-оливкове забарвлення. Спинка особини стадної форми рівна або навіть трохи увігнута, проте у одиночної фази вона вигнута дугою, утворюючи своєрідний кіль.

Розміри дорослих особин одиночної фази коливаються в межах 35 – 50 мм, а стадної – 40 – 60 мм.

Перелітна сарана, проміжна фаза (там же, вересень 2023 року). На зображенні ліворуч можна побачити ознаку одиночної фази – зелені кольори голови та грудного відділу; серед ознак стадної фази – форма спинного боку грудного відділу. На зображенні праворуч можна побачити одну із ознак одиночної фази – вигнутий гребінь спинного боку грудного відділу (за забарвленням особина ближче до стадної фази). Джерело: Станіслав Вітер

Спричинене кліматичними умовами скупчення сарани дає “сигнал” підготовці до міграції. Занепокоєння має викликати скупчення сарани із щільністю більше 10 дорослих особин на один кілометр маршруту: це може свідчити про поступове наростання чисельності. Особливо, якщо це відмічено на початку сезону – у червні та першій половині липня. При масових розмноженнях чисельність сягає десятків особин на 1 м².

Перенаселення у скупченнях личинок запускає механізм міграцій – незалежно від наявності кормової бази на певній території. За період життя у вигляді личинки (35 – 40 днів) комахи пішки долають відстань у понад 30 км. 

Після  шести линянь, личинки врешті-решт перетворюються на дорослих крилатих комах. Якщо це були личинки стадної фази, то дорослі продовжують вести кочовий спосіб життя великим скупченням. Але тепер у дорослих особин є крила і  це перетворює мандрівників світу комах на справжню пошесть полів. Крилаті дорослі комахи долають за добу від 30 до 100 і навіть 120 км. Зазвичай зграї сарани летять за вітром або під невеликим кутом до напрямку вітру, відлітаючи від місць свого окрилення на 200 – 300 км. Проте були випадки, коли зграї долали 1000 і навіть 2500 км! Але не будь-який вітер сприятливий для міграцій сарани.  При збільшенні його швидкості до 10 м/с міграції припиняються і у крилатих комах і у піших личинок.

Фактори, які зумовили нашестя сарани на півдні України у 2025 році та подальші перспективи

Масове розмноження і початок міграції перелітної сарани, яка спостерігалась на півдні України у 2025 році стало наслідком описаного вище збігу кліматичних факторів, грунтових умов та розвитку рослинності. 

1. Рясне зволоження місць відкладання яєць у пониззі Дніпра внаслідок руйнування Каховської греблі у 2023 році. Тимчасове затоплення призвело до виникнення великих зволожених площ, оптимальних для відкладання яєць (оголені, зволожені ділянки після сходженняу води) та відгодовування (очерети, заболочені внаслідок підтоплення території і особливо – в межах Нижньодніпровського національного парку та Кардашинського болота); оголений басейн Каховського водосховища місцями теж міг забезпечити такі ж оптимальні умови, як і райони нижче за течією Дніпра, а саме – відкриті ділянки зволоженого і прогрітого сонцем субстрату, великі площі кормових рослин. 
2. Нові великі ділянки придатних територій розташовані поруч із природним осередком існування виду – очеретами у гирлі Дніпра. 
3. Метеорологічний фактор. Дуже тепла зима 2024/2025 рр., коли ґрунт майже не промерзав, була сприятлива для зимівлі кладок. Теплій зимі передувало спекотне літо 2024 року із великою кількістю опадів від травня до середини липня і посуха у серпні – вересні. Дуже тепла суха осінь сприяли вдалому розмноженню і виживанню дорослих особин сарани перелітної. Також варто зазначити суттєве підвищення сонячної активності (співпадіння піку 11-річного циклу та 100-річного максимуму у 2024 та 2025 роках). Історично доведено, що масове розмноження саранових припадає саме на піки сонячної активності. 
4. Заростання дна Каховського водосховища деревною рослинністю у 2024/2025  роках зменшує площі місць, придатних для сарани, що може запускати механізм масових міграцій зграй сарани.
5. Відсутність своєчасних заходів із реагування на місцях вселення мігруючих зграй. В першу чергу – поза очеретами, на підтоплених та закинутих через війну територіях,  а також в межах колишнього Каховського водосховища, де ще у 2023 – 2024 рр. можна було провести заходи зі знищення зграй. Там наразі відсутній моніторинг природних осередків через брак фінансування, фахівців, а також через воєнні дії. Нові і природні осередки масового розмноження локалізовані по лінії розмежування (фронт) або на тимчасово окупованих територіях, але теж поблизу зони бойових дій. Існує давня закономірність у спекотних країнах, до яких зараз можна віднести і Україну: де війна – там і сарана (згадаємо Ємен та Тиграйську війну в Ефіопії у 2022, коли воєнні дії порушили систему моніторингу і не дозволили своєчасно вжити превентивних заходів проти поширення пустельної сарани (Schistocerca gregaria)).
6. Обмеження у можливості задіяти авіацію для обробки осередків масового розмноження та місць концентрації мігруючих зграй. Очевидно, що через військові дії використання сільськогосподарської авіації неможливе. 

Подальший розвиток подій залишає мало місця для оптимізму, адже період підвищеної сонячної активності ще триватиме кілька років. Як і період Ель-Ніньо із високими температурами та рясними опадами в більшості регіонів України. Плюс наявність великої кількості підходящих місць для виникнення нових осередків, а саме зарості очерету в річкових долинах (в цілому дуже характерне для річок Степової зони України), на берегах озер, відстійників та водосховищ, поруч з якими є поля. 

Не останнє значення відіграє масове розорювання лук та степових ділянок аж до берегів і очеретів. Тобто поля і очерети в багатьох випадках межують безпосередньо. При цьому поля якраз є відкритими ділянками ґрунту, де личинки можуть прогріватись, утворюючи великі скупчення-куліги, а доросла сарана може відкладати яйця. Переважання таких культур, які досить пізно змикаються (покривають грунт), наприклад, соняшника, кукурудзи, створюють сприятливі умови через те, що ґрунт там більш вогкий, аніж на повністю оголених ділянках, водночас він все ж таки добряче прогрівається. У випадку кукурудзяних полів сарана фактично отримує продовження (аналог) очеретяних заростей, адже кукурудза морфологічно (і як корм для сарани – за хімізмом) досить схожа на очерет.

Система вітрів над територією України у теплий період року сприяє перельотам зграй сарани у північному і, більшою мірою, східному та північно-східному напрямку. Хоча кліматичні зміни можуть призводити до різких змін напрямку вітрів, особливо на невеликій висоті від поверхні землі. Внаслідок чого зграї можуть суттєво ухилятись від звичних напрямків міграції. А якщо додати дельту Дунаю, що є найбільшою в регіоні, то вийде, що навала сарани в “сприятливі” роки може покривати усі південні, центральні та східні райони України. 

Варто відмітити, що на схід від України лежать одні із найбільших осередків масового розмноження перелітної сарани – дельти річок Кубані, Єї, Дону, Волги, Тереку, Куми. Останніми роками встановлені численні “зв’язки” між цими осередками, а саме – постійні перельоти сарани з одного осередка у інший. Де-факто відбулось змикання кількох великих осередків у одне кільце масового розмноження. Зграї сарани при переході від одного осередка до іншого об’єднуються у великі супер-зграї. Оскільки вони розташовані у різних природних зонах (степ, напівпустеля, пустельна зона), де теплий сезон наступає із різницею у часі, у більш північних та північно-східних регіонах відбувається накопичення маси мігруючих комах і долучення до них місцевих. 

На думку автора, за збереження метеорологічних тенденцій 2023 – 2025 років, у період 2026 – 2028 років слід очікувати особливо небезпечних нальотів сарани.

Основні осередки перелітної сарани в Україні та необхідні превентивні заходи 

Можна виділити такі приклади найбільш придатних територій для масового розмноження сарани:

• приморські лимани і дельти річок;
• внутрішні великі водойми (озера  та водосховища), зокрема територія колишнього Каховського водосховища; 
• долини великих річок.

На півдні та сході України є велика вірогідність виникнення тимчасових осередків масового розмноження в агроландшафтах поза долин річок, що, зокрема, спостерігалось у серпні – вересні 2023 року в Берестинському районі Харківської області (у 2024 р. цього осередку вже не було).

Які ж превентивні заходи можна зробити на даному етапі? Пропонуються наступні найбільш прості і дешеві, але критично необхідні дії:

1. Створення буферних зон шириною не менше 500 м навколо великих масивів очеретяних боліт; у таких зонах слід відновити високотравну лучну рослинність, не допускати утворення оголених ділянок ґрунту; важливо, щоб у таких буферних зонах не було полів кукурудзи (бажано – на відстані не менше двох кілометрів від боліт).
2. Суворо дотримуватись сівозмін, зокрема – не допускати вирощування кукурудзи на одній ділянці більше двох сезонів поспіль. 
3. Хімічну обробку проводити у місцях прогрівання личинок (за можливості – із подальшим видаленням з природного середовища отруєних комах, щоб не допустити отруєння хижаків, які поїдають сарану); надавати перевагу спеціалізованим (протисарановим) засобам хімічного впливу, а не інсектицидам широкого спектру дії.
4. Не допускати оранки річкових заплав! Знищення природних місць існування саранових часто призводить не до зникнення популяцій, а до їх переселення на поля і виникнення осередків масового розмноження. Особливо негативним чином на сільське господарство таке освоєння може вплинути у місцях масового розмноження кобилки білосмугої (Chorthippus albomarginatus) та пруса італійського (Calliptamus italicus). У випадку оранки природні осередки (луки) просто будуть замінені на штучні – поля. Що завдасть ще більшої шкоди для сільського господарства. 
5. Сприяти охороні та збільшенню чисельності хижаків: шпаків (Sturnus vulgaris, S. riseus), сорокопудів (Lanius sp.), дрібних соколів (насамперед – боривітрів Falco tinnunculus, F. naumanni), мартинів (Larus sp.), білих лелек (Ciconia ciconia), граків (Corvus frugilegus) та сорок (Pica pica), сірих ворон (Corvus cornix) та круків (Corvus corax), бджолоїдок (Merops apiaster), сиворакш (Coracias garrulus), степових дибок (Saga pedo), степових гадюк (Pelias = Vipera renardi), ящірок (Lacerta viridis, Lacerta agilis), риючих ос (Podalonia sp., Sphex sp., Tachysphex sp.); для цього необхідна як охорона у місцях перебування таких корисних видів, так і спеціальні заходи, наприклад, розвішування шпаківель та гніздівель для хижих птахів, а для збільшення чисельності сорокопудів у агроландшафтах варто створити зарості чагарників розмірами не менше 2Х3 м, з відстанню 100 м між куртинами; не допускати вирубування тернів на узліссях, де також можуть мешкати хижаки.

Необхідно впроваджувати всеосяжний моніторинг, дослідження впливу ландшафтних змін на популяції сарани. Наприклад, проводити аналіз змін, які відбуваються на закинутих землях у районах бойових дій та на деокупованих територіях, а також на принципово нових типах сільгоспугідь. Зокрема, на рисових полях (чеках), які, завдяки кліматичним змінам, займають все більші площі на півдні України. Самі по собі рисові поля у тотально трансформованих агроландшафтах стають осередками біорізноманіття. Але немає досліджень, як у наших кліматичних і ландшафтних умовах такі кардинальні перетворення ландшафту впливають на популяції сарани.

Боротьба з сараною в контексті клімату, війни та науки

На завершення варто відмітити, що за звичайних обставин перелітна сарана є рідкісним мешканцем річкових заплав та заболочених берегів озер. Але кліматичні зміни та інші людські фактори (відсутність моніторингу, тотальне розорювання лук та степів аж до очеретів, порушення сівозмін, знищення природних та штучних ландшафтів війною, тощо) створюють небезпечні умови для сплесків чисельності цього виду.

У світі взагалі, і в Україні зокрема, є багато видів саранових, і лише одиниці з них здатні на такі масові сплески чисельності, очевидцями яких стали мешканці Запорізької, Дніпропетровської і Херсонської областей в цьому році. Деякі види саранових є дуже рідкісними і потребують охорони, інші – звичайні мешканці лук, лісових галявин, степів, виконують важливу функцію у видаленні з екосистем надлишків рослинної маси. Важливо щоб такі надлишки видалялись, адже у іншому випадку це створює додаткові резерви палива для пожеж у природних екосистемах. Внаслідок пожеж задепонований у рослинах вуглець знову потрапляє до атмосфери у вигляді вуглекислого газу – одного із найбільш небезпечних парникових газів. Утилізація надлишків рослинної маси сарановими комахами у природних екосистемах сприяє кращому депонуванню вуглецю: разом із сараною вуглець буде надійно депонований у органічних сполуках в ґрунті – після загибелі комах восени або ж у тканинах та посліді тварин-хижаків, які з’їдять сарану. Принаймні, в усіх подальших варіантах після поглинання сараною рослинної маси, вуглець не повернеться так швидко в атмосферу, як у випадку згорання під час пожеж. 

Масові розмноження окремих видів саранових (в Україні – сарани перелітної, рідше – пруса італійського) є відповіддю популяцій цих комах на особливо сприятливі умови, які зрідка виникають у скупих на подарунки аридних екосистемах (степи, напівпустелі та пустелі, савани, тощо). За втручання людини в такі екосистеми сплески чисельності сарани можуть ставати частішими, і, без розвитку запобіжних заходів та профілактики (в тому числі – ландшафтного управління і планування, зокрема – дотримання посівних оборотів) завдавати величезних збитків господарству і негативно впливати на природні екосистеми.

Головне зображення: Перелітна сарана (Locusta migratoria migratoria) у стадній фазі. Харківська область, Берестинський район, вересень 2023 року. Джерело: Станіслав Вітер.