Інга Павлій
У жовтні в Україні вийшло одразу декілька фільмів, які показують, як повномасштабне вторгнення росії вплинуло на довкілля. Кінострічки “Немає тіні в лісі” та “Війна очима тварин” презентували в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю в столичному кінотеатрі “Оскар”. А фільм “Природний кордон” від Суспільного мовлення мав допремʼєрний показ у Будинку кіно.
“Немає тіні в лісі”
Чергу премʼєр документальних фільмів про війну та природу розпочала стрічка “Немає тіні в лісі” режисера Володимира Тихого та продюсерки Белли Терзі. У головній ролі— екожурналістка Вікторія Губарева, яка вирушає в подорож національними парками та заповідниками України, щоб зафіксувати, як на них вплинуло повномасштабне вторгнення росії.
Знімальна команда відвідала Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник (Київщина), Дунайський біосферний заповідник (Одещина), Карпатський біосферний заповідник (Закарпаття), Національні природні парки “Тузлівські Лимани” (Одещина), “Подільські Товтри” (Хмельниччина), “Святі гори” (Донеччина), береги колишнього Каховського водосховища (Херсонщина).
“В Україні зараз увесь фокус на людей і міста. І зрозуміло, чому. Кожного дня наші люди переживають горе. Та є такі сфери, куди увага людини не доходить. Я кажу саме про наше довкілля. І хочеться цей фокус навести на це, тому що мало хто про це говорить. Після катастрофи на Каховському водосховищі всі про це говорили. Але ніхто не говорить про кажанів, ніхто не говорить про ці крейдові сосни, які пошкодило війною, ніхто не говорить про те, наскільки замінованими є наші національні природні парки. Коли я спілкувалася з іноземцями й почала розповідати про все це, вони відповідали, що навіть не задумувалися про це. Природа в нас на задньому плані. І тому ми хотіли показати це — як війна вплинула на нашу природу і якою вона є зараз”, — розповідає продюсерка фільму Белла Терзі.
Особливою родзинкою фільму є те, що Вікторія разом із командою записує аудіоатмосферу національних парків на професійне обладнання. Завдяки цьому глядачі не лише бачать природу, а й чують її. І тут усіх настигає жорстока реальність: у національних парках трохи далі від лінії фронту чутно шелест листя на деревах, співи птахів, шурхіт крил, плескання води. А на ділянках, які вигоріли під час обстрілів та бойових дій, немає ні звуку — суцільна тиша. На такій місцевості дерева — це обгорілі стовбури, без листя та ознак життя навколо. У таких лісах немає навіть тіні.
“Така ідея зі звуками зʼявилася вже по ходу історії. Є такі моменти, які можна передати не лише картинкою, а і звуками. Наприклад, Чорнобильський заповідник. Ти ходиш по тій місцевості, де була пожежа, і там інша температура, повітря, воно все тисне на тебе, спека. Проходиш 50 метрів у бік, де пожежі не було, а там уже тінь, прохолода, вітерець. І ми хотіли показати цю різницю”, — поділився режисер Володимир Тихий.
Вікторія Губарева познайомилася з режисером фільму Володимиром Тихим у Голосіївському парку у Києві на щорічній акції випуску кажанів, яку влаштував Український центр реабілітації рукокрилих. Уже пізніше Володимир поділився з нею ідеєю зняти фільм про вплив війни на довкілля. Вікторія одразу погодилася.
Перший знімальний день, пригадує дівчина, пройшов у Чилі. Її запросили на World Freedom Press Day 2024 в Сантьяго. Тоді на двох панелях вона розповіла про виклики, з якими стикаються українські журналісти, висвітлюючи теми довкілля та біосферних резерватів. Далі зйомки були вже в Україні.“Я рада, що про проблему впливу війни на довкілля дізнається більше людей. Як виявилося, поза моєю бульбашкою мало хто про це замислюється. З іншого боку, не всім була зрозуміла ідея зі звуковими картинами. Для мене, наприклад, різниця між тим, як “звучить” ліс, що згорів і “живий” ліс — колосальна. У живому лісі ви чуєте птахів, комах, якщо довго й уважно спостерігати — можна навіть побачити диких тварин. У лісі, який нещодавно згорів, або ж який був зруйнований іншою силою (наприклад, там пройшла рубка) — значно тихіше. Я питала тих, хто дивився фільм — чи була зрозуміла ця ідея, і для багатьох це не було таким очевидним, як для мене, і це засмутило. Я б хотіла, щоб люди більш свідомо ставились до природи, і тут я кажу не лише про свідоме споживання і використання, а і про усвідомлення того, що навколо значно більше “живого”, ніж ми звикли помічати. Як сказала Ірина Вихристюк, директорка Національного природного парку “Тузлівські Лимани”, також героїня цього фільму, під час першого показу: “Ліс ніколи не буває порожнім””, — ділиться Вікторія.
Серед найчастіших наслідків війни в природних зонах екожурналістка відзначає пожежі, замінування, забруднення ґрунтів, водойм, втрата біорізноманіття. Загалом кожен випадок унікальний і залежить від територій. У Чорному морі від мін та акустичних травм гинуть дельфіни, розливається нафта, на сході — вирубуються та горять ліси, каже Вікторія. У Чорнобильській зоні відчуження через риття фортифікаційних споруд збільшується рівень радіації, а від обстрілів міст збільшується кількість відходів руйнації, які потім відправляються на й без того переповнені сміттєві полігони. Кількість інвазійних видів збільшується там, де місцеві види були з різних причин знищені.
“Всюди, де ми були, наші експерти казали нам: наслідки є, але природа — відновиться. Так, це триватиме багато років, і в деяких місцях уже ніколи не буде так, як було. Деякі унікальні місця знищені назавжди. Але природа пристосовується. Це як із Каховським водосховищем — на початку, як тільки вода зійшла, очікували найгіршого — величезної, отруєної донними відкладеннями пустелі. Але тепер там вербовий ліс, який називають “Зеленим морем“. Природа завжди бере своє, і якщо їй не заважати, а в деяких випадках — науково обґрунтованим способом допомогти — вона відновиться. Звісно, за умови правильного інституційного управління. Це додає трохи оптимізму”, — відзначає Вікторія.
Премʼєрний показ фільму відбувся 4 жовтня в кінотеатрі “Оскар” міста Києва в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. Надалі стрічку показуватимуть на різних українських та міжнародних кінофестивалях, а з наступної осені планують випустити в українських прокат та на кіноплатформах. Тож подивитися “Немає тіні в лісі” зможе кожен.
Фільм залишив відгук у глядачів, які прийшли на премʼєру. Відвідувач Владислав після показу поділився своїми враженнями:
“Дуже класний фільм, який показує вплив війни росії на Україну, на українське довкілля, на природу. Дуже красиві кадри, картинка. Мені сподобалося порівняння звукових доріжок до й після повномасштабного вторгнення. Наскільки тихо й пусто зараз, наскільки знівечена зараз наша земля. Мені дійсно запамʼяталися ці звукові ефекти, а ще кадри з фламінго й той факт, що війна стала причиною, що фламінго зараз покидають свої домівки, де вони жили раніше багато років”.
Глядач Андрій розповідає, що йому найбільше сподобалися кадри з порятунку кажанів:
“Це робили, власне, мої колеги з Bats Ukraine. Ще мені запамʼяталися кадри з парку “Святі гори” на Донеччині, бо це унікальне місце, яке тепер фактично знищене. Я зрозумів після перегляду, що буде важко долати ці наслідки. Але тішить, що вже зараз дослідники та екологи намагаються діяти, фіксують ці наслідки, розповідають іноземним колегам, щоб увесь світ знав про нашу трагедію. Фільм однозначно буду рекомендувати друзям, колегам, знайомим. Треба, щоб якомога більше людей його побачили”.
“Війна очима тварин”
Допремʼєрний показ кінострічки “Війна очима тварин” також пройшов у рамках Одеського міжнародного кінофестивалю. Це не просто кіно, а ігровий кіноальманах із семи новел на основі реальних історій. Автором ідеї та продюсером став Олег Кохан. Серед партнерів кінопроєкту — “Агентство США з міжнародного розвитку” (USAID), European Solidarity Fund For UkrainianFilms (ESFUF) та соціальна ініціатива Save Pets of Ukraine.
Головною метою кіноальманаху стало привернення уваги до війни в Україні й до того, як від цього страждають тварини. В одному з інтервʼю Олег Кохан ділився, що коли дізнався про кількість тварин, які загинули з початку повномасштабного вторгнення росії, він жахнувся:
“Це, зокрема, 400 тисяч корів, мільйони птахів. Тому це така можливість привернути увагу світової спільноти то долі тварин і до теми війни в Україні”.
Кіноальманах складається із семи новел, у кожній із яких у центрі сюжету — історія тварини та людей, які її оточують. У новелі “Орел” звукооператори (одного з яких, до речі, грає відомий актор Шон Пенн) записують голоси рідкісних птахів, зокрема орла, у Чорнобильському заповіднику. Глядач переноситься в ніч із 23 на 24 лютого 2022 року. Поступово молодий звукооператор з України починає ловити звуки не тварин, а важкої техніки. Спочатку він не розуміє, що це таке. Але звуки перших вибухів змушують перенестися в нову жорстоку реальність.
Новела “Синочок” показує важкість горя матері. Молода жінка втратила свого сина під час війни. Та під час вимушеної зупинки в лісі на автомобілі, вона знаходить його, свого “синочка” — зляканого та пораненого. Жінка везе “синочка” в дитячу лікарню, благаючи, щоб йому допомогли. Та лікар просить її прийняти реальність: “синочок” — це молоде вовченя. Воно потребувало медичної допомоги та піклування, а жінка шукала, куди направити свої материнські почуття. Так дві душі, які стали жертвами війни, зустрілися.
“Корова в тумані” показує історію 12-річного хлопця, село якого розбомбили на початку повномасштабного вторгнення. Рятуючись від вибухів та окупації самотужки, він зустрічає загублену в тумані корову. І разом вони шукають вихід до волі.
У новелі “Білий кролик або туди й звідти” розкрита історія кролика та його господаря, і як вони “зустріли” перший день повномасштабного вторгнення росії. У “Підводній пригоді” глядач бачить, як тишу та спокій у рибному акваріумі може перервати черга вибухів та обстрілів. Новела “У нас усе нормально” показує історію хлопця з Києва, який хоче переїхати жити за кордон через війну. Але не може взяти улюблену кішку через алергію. Коли він несе її на перетримку, кішка тікає, і хлопець шукає її по всьому президентському кварталу. Знайшовши улюбленицю, він уже по-іншому розставляє пріоритети в житті.
Щемка історія “Торпеда” розповідає про бабусю в одному з південних сіл України, яке окупували росіяни. Бабуся передає координати ворожої техніки українським артилеристам. Дізнавшись, що окупанти знають правду, вона робить останній дзвінок онуку, який у ЗСУ, та просить навести снаряд на її будинок, коли прибудуть ворожі солдати. Поруч із нею улюблена коза Торпеда, яку бабуся виростила з дитинства. Обидві душі приймають свою участь.
Фільм показовий тим, що чітко демонструє: тварини завжди навколо нас. Не лише домашні, а й сільськогосподарські, дикі. І коли війна приходить у наші домівки, то зачіпає всіх.
Роль тварин під час повномасштабної війни важко оцінити. Комусь вони допомагають психологічно. Тисячі тварин служать у ДСНС, Збройних силах України, Національній поліції. Вони рятують людські життя, допомагають у психологічній реабілітації, виконують справжні бойові завдання.
Показані сюжети викликали позитивні відгуки в глядачів. Зокрема, Олег Віковий поділився після премʼєри:
“Кожна історія зачепила по-своєму. Якась менша, якась більша. Насправді дуже важко усвідомлювати, скільки тварин загинуло, отримало поранення, були покинуті через повномасштабну війну. У нас у країні такий менталітет, розумієте, особливо в старшого покоління, що тварина десь на задньому плані, не є членом родини. Молоде покоління вже по-іншому відносяться до цього й це дуже тішить. Це я бачив і в сьогоднішніх новелах. Тому цей фільм став для мене черговим нагадуванням, що тварини завжди навколо нас, що ми можемо їм допомагати, а вони нам. І хотілося б, щоб цей фільм побачило якомога більше людей, щоб вони задумалися, що від війни страждаємо не лише ми, а й наші тварини”.
Водночас під час перегляду фільму авторку цього огляду не покидало відчуття, що їй не вистачило саме “сприйняття війни очима тварин”, про що йдеться в назві. У центрі кожної історії все ж людина, а тварина скоріше на її задньому плані. У першу чергу глядачу показують емоції та переживання саме людини. Наприклад, у новелі “У нас усе нормально” демонструють переживання хлопця, який загубив свою кішку, однак не показують шлях кішки й що вона пережила, коли була загублена. У новелі “Орел” усе ж передають сприйняття від неочікуваного початку війни в Чорнобильському заповіднику через двох звукооператорів, а не через орла.
Можливо, передати світ через сприйняття тварин технічно важчий задум. Але цього дійсно не вистачало під час перегляду.
Кожна новела унікальна за своїм сюжетом. І задум автора має право на реалізацію. Водночас є історії з нашого життя набагато жорстокіші за ті, що були показані. Наприклад, що відчуває собака, коли її лишають у прифронтовому селі на ланцюгу. Або що переживає кіт, якого господарі зачинили у квартирі, а самі евакуювалися. Вони думали, що виїхали на 2–3 дні, а повернулися за місяць. Або якою була доля тварин у блокадному Маріуполі, коли снаряди розривалися поруч, і вони поранені бігли в підвали до людей, бо знали, що там безпечно. Як люди їли голубів, бо їжі в місті не залишилося. Як собаки та коти їли загиблих, щоби прогодуватися.
Ймовірно, режисер свідомо обрав менш жорстокі сюжети. Більшість із них закінчуються відносно позитивно, даючи надію на щось хороше попереду. І цілком можливо, що це саме те, що зараз треба для українського глядача.
В український прокат “Війна очима тварин” вийшов 6 листопада. Тож кожен і кожна зможуть побачити фільм та скласти власне враження про побачене.
“Природний кордон” — історія про українські болота
Завершує наш огляд природи в обʼєктиві документальний фільм “Природний кордон” про українські торф’яні болота, який зняло та презентувало Суспільне мовлення. Допремʼєрний показ пройшов 9 жовтня в Будинку кіно в Києві й зібрав повну залу. Режисеркою та креативною продюсеркою фільму виступила Олеся Моргунець-Ісаєнко.
Що ми знаємо про болота? Що це водяниста ділянка, яка може затягнути людину чи тварину на днище. Та водночас це великий світ біорізноманіття, який має центрове значення для нашого довкілля.
Фільм розповідає глядачам про поліські торфові болота, які понад століття осушували, при цьому знищуючи унікальну природу. Виявляється, торф’яні болота — не лише унікальна екосистема з власним біорізноманіттям, а і джерело чистої води, найбільший природний поглинач вуглецю, важливий ресурс для громад.
Є у них ще одна функція — оборонна. Так у кінострічці згадують радянські часи, коли торф’яні болота були “природним кордоном” у протистоянні з “ворогом”. Використовували їх і під час оборони на Київ під час повномасштабного вторгнення Росії.
Порушенні питання у фільмі розділили й глядачі. Юлія Мархель, лідерка “Let’s do it, Ukraine”, поділилася власним враженням:
“Фільм вийшов надзвичайно потужним та важливим. Знятий у стилі National Geographic — цікаво та легко. І хотілося, щоб його побачив увесь світ, тому що болота — це важливо. Ми живемо на одній планеті Земля. Це історія не про один рік, а про десятки, сотні років. Це про нашу безпеку, здоров’я і про нашу екосистему. Хочеться, щоб молоде покоління побачило й запамʼятало для себе факти про важливість боліт. І коли вони вже прийдуть до влади, бізнесу, ЗМІ, щоб могли максимально грамотно використати цю інформацію. Я вважаю, що нам в Україні однозначно слід знаходити поступово ресурси, щоб відновлювати болота і, напевно, навіть розширяти”.
Кінострічка сподобалася представниці Української природоохоронної групи Валерії Колодежній. Валерія не вперше чує про українські болота, раніше вона вже досліджувала їх у рамках проєкту для National Geographic.
“Працюючи в природоохоронній організації та маючи досвід освітянина, мені дуже забракло знань саме про болота. Я подумала, як можна попрацювати саме з вчителями. І це все вилилося в мій окремий грантовий проєкт від Національного географічного товариства National Geographic, у якому я зараз маю честь представляти тематику українських боліт. Цікаво, що навіть дослідники в області біології можуть не знати про болота багато, бо працюють переважно у власній вузькій тематиці. Що вже говорити про пересічних громадян. І тому мій проєкт був направлений на поширення знань про болота серед вчителів, які потім могли доносити це до своїх учнів”, — ділиться Валерія Колодежна.
Валерія сама родом із Полісся і зростала неподалік місцевих боліт. Вона пригадує, що в дитинстві чула переважно заклики про осушення та освоєння боліт. І майже нічого про їхні корисні властивості. З переглянутого документального фільму дівчина винесла для себе багато нового.
“Я родом із тих місць, тому для мене це було дуже особистим. А з погляду експертності скажу, що я була дуже рада бачити ці масштаби, які зняли згори. Наскільки це величезна територія. Я бувала в різних природних зонах по світу і знаю, що таких територій недоторканних дуже мало залишилося. І бачити цю красу з висоти дрона і відчували масштаб — у цей момент серце науковця, біолога, географа, експерта вискакує від радості”.
16 жовтня фільм “Природний кордон” представили в Німеччині в рамках Міжкультурного тижня. Всеукраїнська премʼєра фільму пройде 3 грудня о 22:00 на Першому каналі Суспільного.
***
Тож у жовтні Україну сколихнула низка допремʼєрних показів фільмів, які розповідають про унікальну природу і як вона виживає під час повномасштабної війни. Тішить, що всі фільми невдовзі будуть доступними для перегляду в кінотеатрах або на цифрових платформах. Кожен та кожна зможуть переглянути їх, щоб дізнатися більше про національні парки, заповідники та болота.
Головне зображення: Кадр з новели “Корова в тумані”. Джерело: SOTA Cinema Group
