Опір не є марним: як виживає російський екологічний активізм за умов війни.

Інтерв’ю з Віталієм Серветником

Переклад – Юлія Спінова

Війна, і попереднє зміцнення авторитарних режимів, негативно позначилися на багатьох екологічних групах і організаціях. У Росії її та Білорусі екологічні активісти переслідуються, а самі організації більше неспроможні продовжувати свою роботу.

Ми вже писали про ліквідовану білоруську екологічну організацію Екодім, представники якої зазнали політичних переслідувань і змушені були залишити країну. Нещодавно Екодім був визнаний у Білорусі «екстремістським формуванням».

У Росії ситуація також залишається напруженою. Екологічних активістів переслідують, у тому числі, і за їхню антивоєнну позицію. Гучною та резонансною справою стало позбавлення громадянства Аршака Макічана, відомого російського кліматичного активіста.

UWEC Work Group поговорив з Віталієм Серветником, співголовою Російського Соціально-Екологічного Союзу про те, як повномасштабне вторгнення в Україну позначилося на роботі екологічних активістів у Росії.

Розкажіть трохи про себе та про організацію, яку ви представляєте.

Я є співголовою Російського Соціально-Екологічного Союзу (РСЕС), який входить до міжнародної мережі Friends of the Earth, а також координатором програми РСЕС з підтримки екологічних активістів. Цю програму ми створили кілька років тому, розуміючи, що тиск на екоактивістів у Росії посилюється.

Останні вісім років я об’єдную тему екоактивістів і правозахисну діяльність. Тобто займаюся тим, що в термінології ООН можна назвати «захисниками екологічних прав людини».

Основним напрямом нашої роботи сьогодні є моніторинг тиску на екологічних активістів у Росії. Намагаємось фіксувати публічні та непублічні випадки переслідування, щоб показати регулярність цього явища.

Щомісяця ми публікуємо дані моніторингу тиску на екоактивістів у спеціальному бюлетені. Оскільки масштаб тиску постійно збільшується, то у нас з’явилася ідея створення Еколого -кризової групи в рамках співпраці РСЕС та громадського екологічного руху «Нам тут жити». Сама ідея групи з’явилась ще у 2020 році, після протестів у зв’язку з будівництвом полігону для сміття поблизу станції Шієс в Архангельській області. Її метою став моніторинг та надання правової підтримки низовим екологічним активістам, які продовжують протестувати у політичному полі Росії.

Ми зауважили, що щодо інституалізованого громадянського суспільства, наприклад, громадських організацій чи експертів, тиск влади виявлявся в законах «про іноземних агентів». Що стосується низових активістів, то збір даних щодо їх переслідування вимагав окремої методології та аналізу. Інформація не завжди була публічною, а «статті» могли сильно відрізнятися.

Ми намагаємося зібрати та зробити публічною інформацію про переслідування низових екологічних активістів, якщо це не тягне за собою серйозних наслідків для них самих. При цьому для нас важливо розповісти не тільки про переслідування, а й про проблеми, які екоактивісти намагалися вирішити, про людей, які брали участь в ініціативах. Ми розповідаємо, яку конкретну допомогу можна надати переслідуваному активісту чи групі. Наприклад, зібрати гроші на адвоката, звернутися до СІЗО, а також як допомогти вирішити екологічну проблему, яка спонукала до протестів, через яку активісти власне і піддаються переслідуванню.

Чи можна сказати, що в рамках своєї програми ви збираєте дані та надаєте правову допомогу низовим активістам, якщо є така можливість?

Так, переважно в рамках програми ми ведемо моніторинг. Його результати стабільно демонструють – екологічних активістів у Росії переслідують регулярно та системно.

Причому поширення інформації про ці переслідування має безпосередній ефект. Через півтора року після початку збору аналізу таких випадків, у Громадській палаті РФ було скликано окреме засідання, присвячене тиску на екологічних активістів. Результатом стало створення Координаційної ради з екологічного благополуччя при тій самій Громадській палаті, яка має розглядати, зокрема, і проблему тиску на екологічних активістів.

Ми припускаємо, що цей інститут був створений для того, щоб «спускати пар», щоб екологічний порядок денний не політизувався, як це вже відбувалося у разі згаданих протестів у Шієсі, коли дії екоактивістів стали настільки резонансними, що навіть призвели до зміни губернаторів у двох регіонах – в Архангельській області та в Комі. Поки що наш моніторинг не виявив зменшення переслідування екологічних активістів після створення цієї Координаційної ради.

Що змінилося у плані переслідування екологічних активістів у Росії після початку повномасштабного вторгнення в Україну?

Багато екологічних активістів після початку війни взяли участь в антивоєнних акціях або виступили проти війни. І, звичайно, вони зазнали переслідування з боку влади.

Після початку війни для нас важливо було зрозуміти, чи збільшилася інтенсивність переслідування саме за участь в екологічних кампаніях, чи це було пов’язано з іншими політичними активностями. Зокрема, із антивоєнною позицією.

З цією метою після початку вторгнення ми вирішили скласти окремий список екологічних активістів, які виступили проти війни, та проаналізувати випадки їхнього переслідування. Ми зафіксували, що за півроку великомасштабного вторгнення понад 40 активістів зазнали різних форм тиску за антивоєнні висловлювання та дії – від затримань та побиття до телефонних дзвінків із погрозами.

Після появи законодавства, яке забороняє називати війну війною, ситуація щодо екологічних активістів, які висловилися проти вторгнення, ускладнилася. Деякі активісти та організації були змушені видалити свої відкриті заяви, інші не видалили – і зазнали переслідувань.

Наприклад, організація Комітет порятунку Печори з Комі зробила публічну заяву проти війни, що призвело до того, що її керівника оштрафували. Були активісти, які виходили на протести та отримували штрафи або кілька діб арешту.

Також у нас на сьогодні є п’ять кримінальних справ стосовно екологічних захисників і один вирок, що набув чинності. Винесено його за статтею про напад на співробітника поліції. Однак причиною, швидше за все, стала політична позиція активіста та його демонстративні дії — він ходив із сином у одязі кольору українського прапора.

Цей випадок ще раз продемонстрував практику, що давно діє в російській пенітенціарній системі, використовувати такі статті як, наприклад, напад на співробітника поліції для політично обумовленого кримінального переслідування.

Зменшилася чи збільшилася інтенсивність екологічних протестів у Росії після початку війни?

З одного боку, деяке зниження кількості екологічних протестів у Росії можемо пов’язати про те, що протестний потенціал пішов на антивоєнні дії. З іншого, бачимо, що реакція влади посилюється і сьогодні спостерігаємо збільшення інтенсивності кримінального переслідування екологічних активістів.

Так, раніше суди проти екологічних активістів призначалися раз на пару місяців, а справи тяглися роками. Сьогодні ми щотижня публікуємо звіт про кримінальне та адміністративне переслідування, а суди відбуваються набагато швидше. Щотижня триває по два-три засідання.

Окремо варто відзначити, що цього літа ми зафіксували більш інтенсивне переслідування працівників природоохоронних територій. Найчастіше тиск чиниться також за «підробленими» статтями. Можна припустити, що тиск пов’язаний із бажанням вивести природні території з-під охоронного статусу.

Проте, як на мене, сьогодні ми спостерігаємо не щось нове, а розвиток тенденції до послаблення екологічного законодавства в Росії та переслідування екоактивістів. Цій тенденції вже не один рік. Ослаблення екологічного законодавства відбувається з 2000 року. Так, наприклад, одним із перших указів Володимира Путіна після того, як він прийшов до влади, стало скасування Комітету з екології, який фактично був державним інститутом з охорони навколишнього середовища. І завжди були “обґрунтування”, чому необхідно відмовитися від того чи іншого закону. Сьогодні ще однією причиною стали санкції.

Тож для нас це один тренд, який існує вже не перший рік. І що призводить до того, що вести природоохоронну діяльність у Росії стає дедалі складніше. Пояснюючи свої дії необхідністю підтримувати економіку, держава та представники бізнесу тепер можуть ще більш безперешкодно використовувати природні ресурси. У тому числі, і на природоохоронних територіях.

Політичні процеси, що відбуваються сьогодні в Росії, призводять до того, що правова рамка слабшає. І “силовики”, і суди починають почуватися вільніше у переслідуванні активістів. Це ще більш негативно позначиться на інтенсивності протестної діяльності. Однак, на мій погляд, екологічні протести нікуди не подінуться, оскільки вони безпосередньо стосуються життя людини, її здоров’я, права на здорове довкілля.

Чи можемо ми говорити про масові репресії проти екологічних активістів та організацій у Росії? Наприклад, подібних до тих, що пройшли в Білорусі в 2020-21 роках, коли екологічні організації були ліквідовані, а багато активістів отримали адміністративні, кримінальні справи, змушені були залишити країну.

Незважаючи на вкрай несприятливу ситуацію, думаю, що про тотальні переслідування екологічних активістів у Росії говорити не доводиться. Тут я погоджуся з думкою, що якщо у Білорусі тоталітарний режим, то у Росії він авторитарний. Переслідування і тиск тут мають багато в чому демонстративний характер. Вибирається кілька випадків (справ), які доводяться до свого брутального кінця, наприклад, позбавлення громадянства кліматичного активіста Аршака Макічана.

Можна сказати, що сьогодні в Росії режим працює за демонстративно-жахливою моделлю, коли найбільш помітні і найяскравіші постаті піддаються переслідуванню. Однак більшість інших активістів не затримують відразу, натомість за допомогою натяків та залякувань їм пропонують припинити протестну діяльність, або підштовхують до виїзду з країни.

Звичайно, варто відзначити, що ситуація сильно залежить від регіону. Від дії та позиції регіональної влади. Десь ми спостерігаємо більш інтенсивне переслідування, десь влада чинить тиск лише на активніших членів суспільства. Однак говорити про масові репресії, які можна порівняти, наприклад, із ситуацією в Білорусі, нам не доводиться.

Також неправильно говоритиме про те, що в Росії немає правової можливості захистити екологічних активістів. Ситуація є несприятливою, проте механізми зберігаються. Є приклади, коли активістам вдалося захиститися та відстояти свої права. І навіть виграти справу про переслідування. Тому наше гасло останніх років звучить так: «Опір не є марним».

Чи можна сказати, що весь екологічний рух у Росії займає антивоєнну позицію?

Ні, все ж таки це люди з різними політичними та ідейними поглядами, яких поєднує бажання захистити здорове довкілля. Причому роз’єднаність ця виявилася не тільки під час війни, вона була помітна і раніше. Так, наприклад, під час COVID ми бачили, як люди з різними позиціями щодо вакцинації брали однаково активну участь в екологічних акціях.

Такі ситуації як у випадку війни або COVID можуть призводити до розколу груп низових активістів – коли вони висловлюють різні позиції і можуть навіть припиняти співпрацю через протилежні погляди та прихильність до протилежних ідей. Тому ототожнювати екологічний активізм та антивоєнну позицію буде неправильно. Це підтверджують дані нашого моніторингу.

За останній рік Росія зіткнулася з активною міграцією із країни. Багато хто виїхав на знак протесту проти початку війни. Друга хвиля міграції розпочалася після оголошення мобілізації. Чи є тенденція до того, що екологічні активісти також залишають країну?

Наскільки мені відомо, низові екологічні активісти рідко їдуть, якщо немає прямої загрози переслідуванню. Це багато в чому зумовлено тим, що якщо вони залишать території, які захищають, то втратять ймовірність впливу. Власне, втратять предмет своєї екоактивістської діяльності.

Екологічні захисники сильно прив’язані до місця, довкілля, яке вони захищають. Відстоювати політичні права можна пробувати і віддалено, а ось захищати свій ліс із іншої країни навряд чи вдасться. Невипадково екологічні активісти ще називають «захисниками територій».

З тими ж, хто з тих чи інших причин змушений був поїхати, ми намагаємося продовжувати підтримувати зв’язок. Ці люди хотіли б бути корисними для російського громадянського та екологічного суспільства. І тут вони насамперед можуть дозволити собі говорити те, що не можуть собі дозволити інші, які перебувають в Росії. Це звичайно дуже важливо.

З якими основними викликами зіткнулося російське товариство екологічних активістів після війни?

Як я вже казав, сьогодні ми можемо спостерігати деякий розрив в екологічній спільноті між тими, хто виїхав та тими, хто залишився. Перші можуть дозволити собі займати більш безкомпромісну позицію. Другі мають перевагу роботи на місцях, у них більше конкретних даних, але вони змушені взаємодіяти з владою та озиратися на законодавство. Налагодити взаємодію між цими двома групами – великий виклик для російської екологічної спільноти.

В ідеалі ті, хто “залишився на місцях”, можуть мати можливість доносити інформацію через тих, хто перебуває у безпеці, хто може її безкарно поширювати. Але головне, що сьогодні важливо – це консолідувати роботу екологічних активістів, знайти способи підтримки як тих, хто виїхав, так і тих, хто залишається в країні. Для останніх ця підтримка може бути важливою, оскільки саме вони безпосередньо займаються вирішенням екологічних проблем у Росії. І важливо пам’ятати, що «опір не є марним».