Історія погано вчить людей. Трагедії забуваються, владолюбство і ненависть беруть верх. А потім знову постають старі питання. Про відновлення зруйнованих міст людство вже замислювалося. Щоб відбудувати Сталінград, знадобилося 10 років, Варшаву — 21 рік, а в Дрездені останню зруйновану будівлю — Фрауенкірхе — відреставрували лише в 2005-му.
Але тоді Радянський Союз отримував репарації від Німеччини, а Європа — економічну підтримку в рамках американського плану Маршалла. Зараз же, особливо з приходом Дональда Трампа, світова солідарність виглядає не такою непорушною. А крім того, неочевидно, яка країна в підсумку контролюватиме ті чи інші зруйновані міста. Як наслідок — незрозумілі і сили, якими їх треба буде відновлювати.
— На мій погляд, повноцінне відновлення міст вже неможливе, — каже український еколог, експерт UWEC Олексій Василюк. — Усі населені пункти, по яких пройшла лінія фронту, зруйновані повністю або майже повністю. При цьому багато з них — не просто житлові масиви, а міста, в яких промислові підприємства займають домінуючу частину площі. Щоб їх відбудувати, потрібно не тільки знести вцілілі стіни і фундаменти, а й демонтувати підземні комунікації. Мова йтиме не тільки про каналізацію або водопровід, але й про досить специфічні об’єкти — такі, наприклад, як аміакопроводи. Демонтаж буде дуже витратним, і поки що все виглядає так, що простіше і дешевше побудувати нові міста на нових місцях.
Експерт вказує, що відновлення буде ускладнено і необхідністю розмінування. У 2023 році словацький аналітичний центр Globsec оцінив заміновані площі в Україні в 67 181 квадратну милю — це трохи менше третини території країни. На основі цих даних експерти, опитані The Washington Post, підрахували, що для повного розмінування, навіть якщо ним займатимуться 500 саперних бригад, буде потрібно до 757 років.
— Звичайно, ця цифра виглядає перебільшеною. Але навіть якщо припустити, що знадобиться в десять разів менше часу, хто буде чекати 75 років до початку будівництва? — зауважує експерт. — До того ж зараз міни лежать у траві, і як їх знешкодити — зрозуміло. А коли в цих місцях почнуть рости дерева? Я впевнений, що з кожним роком відрізок часу, який знадобиться на розмінування, буде збільшуватися, а не зменшуватися. І є ймовірність, що повного розмінування взагалі не буде. З огляду на те, що руїни міст і їх околиці — одні з найбільш замінованих ділянок, їх відновлення здається ще менш імовірним.
У 2023 році в Україні була представлена електронна система DREAM, яка об’єднує проекти з відновлення інфраструктури, що постраждала від бойових дій. Олексій Василюк звертає увагу, що більшу частину цих проектів планується втілювати далеко від зони бойових дій. Наприклад, у Донецькій області — 88 проєктів, тоді як у Київській — понад 400.
— Тобто мова йде скоріше про усунення точкових руйнувань або навіть серйозних, як у Миколаєві та Одесі, але не про ті випадки, коли міста немає, — зауважує еколог.
Варто зазначити, що на DREAM в принципі немає проектів відновлення населених пунктів, які контролює російська армія.
— І останнє. Незрозуміло, чи потрібне відновлення самим людям, які покинули ці міста. У мене, як і у багатьох, спочатку була ілюзія, що ті, хто виїхав, чекають можливості повернутися додому. Запам’яталися перші тижні, коли величезна кількість переселенців жила де доведеться. Я теж був переселенцем і пам’ятаю, як у Львові тисячі людей з дітьми спали взимку на матрацах у будівлі вокзалу. Тоді складалося враження, що люди залишилися без дому, їм більше нікуди подітися і потрібно щось зробити, щоб вони могли повернутися, — каже Олексій Василюк. — Але це було майже чотири роки тому. З того моменту мільйони виїхали до Європи, хтось влаштувався в інших регіонах України. І зовсім не факт, що вони захочуть повернутися туди, де жили раніше. Особливо якщо враховувати, що відновлення займе роки, а то й десятиліття.
Інший експерт UWEC, Євген Симонов, вважає, що бажаючі повернутися все одно будуть.
— І, на мій погляд, їх буде багато. На те є і емоційні причини — рідні місця і розрахунок: у людей в цих зруйнованих містах за документами є нерухомість, а це актив, — каже експерт. — Але що ще важливіше, існує інерція бюрократії, у якої ось тут значиться місто. Більше того, вже на найпершій конференції з відновлення балканські експерти [апелюючи до власного досвіду] пояснювали, що у відбудови зруйнованих міст дуже багато зацікавлених осіб: величезні контракти, величезна кількість лобістів, найдорожчі рішення, які часто зовсім не потрібні. Тобто відновлення — це свого роду величезний конкурс грантів. І це теж необхідно враховувати.
Витяги зі статті Нової газети