Олексій Василюк
Окупація Сходу України російськими військами у 2014 році та наступні бойові дії у 2014-2017 роках призвели до відключень електроенергії та, як наслідок, затоплення стовбурів вугільних шахт, розташованих у цьому регіоні. Це, на додаток до триваючого нерегульованого та незаконного видобутку вугілля, становить значну загрозу для довкілля. Майбутнє Донбасу є складним і вимагає ретельного планування та інвестицій для вирішення соціальних, геополітичних, промислових та екологічних викликів.
Південний схід України називають Донбасом – це абревіатура від «Донецький вугільний басейн». До війни переважна більшість населення цього регіону так чи інакше була залучена до гірничодобувної промисловості, важливої сили для всього соціально-економічного майбутнього регіону. До 2014 року тут проживало понад 6 мільйонів людей. Видобуток кам’яного вугілля сформував регіон та умови його проживання.
Історія проблеми
Його стародавні гірські ландшафти, вік яких становить 150 мільйонів років, сьогодні називаються «Донецьким кряжем» завдяки давнім широкомасштабним ерозійним процесам, які призвели до легкодоступних і великих покладів вугілля (в тому числі на приповерхневому рівні).
Донецький вугільний басейн розробляється з 1796 року. З того часу тут було видобуто понад вісім мільярдів метричних тонн вугілля, а решта запасів оцінюється в понад 90 мільярдів тонн. При річному видобутку в 100 мільйонів тонн запаси можна було б розробляти ще 570 років.
Водночас саме така спеціалізація місцевого господарства тривалий час якнайкраще зберігала дику природу Донбасу, краще, ніж в інших районах. Сільськогосподарського розвитку в регіоні не було, а дикі природні ландшафти часто межують безпосередньо з промисловістю. Незважаючи на це, спроби розвитку туризму в цьому регіоні до війни були безуспішними.
Після закриття шахт у 1990-х роках і пов’язаного з цим масового безробіття тут поширився нелегальний видобуток вугілля в приповерхневих пластах. Спочатку у вигляді кустарних розкопок (місцевих – копанок), а потім у промислових шахтах. Починаючи з 2000-х цей нелегальний видобуток поступово став більш організованим, коли його почали контролювати кримінальні угруповання та місцева влада.
У 2013 році обсяг нелегального видобутку вугілля вже сягав мільйонів тонн і, за деякими оцінками, становив до 10% від усього видобутку вугілля в країні. Загальна площа копанок і шахт на той час становила близько 2500 га. Майже всі вони перебували на окупованій території. Найбільша концентрація відкритих гірничих ділянок розташована в межах агломерації Шахтарськ-Торез-Сніжне.
Найбільш активне, масштабне нелегальне видобування вугілля відкритим способом розпочалось у 2010-2013 роках, коли президентом України був Віктор Янукович. Аналіз архівних супутникових знімків показує, що саме в цей період почали розробляти більшість сучасних відкритих кар’єрів, а згодом їхня кількість збільшувалася.
Видобуток вугілля відкритим способом знаменує собою нову еру промисловості Донбасу
Розробка триває майже скрізь, де пласти можна розрити ківшами екскаватора. Цільові зони знаходяться в степах, лісах, полях і заповідних територіях.
Оскільки це абсолютно незаконна діяльність, то не дивно, що ніхто не звертається ні до правового статусу видобутої землі, ні до її реальних власників (акціонерів). Великі копанки, по суті, складаються з територіальних самочинств, контрольованих кримінальним світом. Відтак копанки та кар’єри тягнуться на кілометри, нищать дороги, ліси, степи, водойми.
Затоплені шахти: причини та наслідки
Перебої в електропостачанні на початку 2014 року спричинили затоплення шахт, коли через відключення електроенергії на нижніх рівнях шахт вийшли з ладу цілі насосні системи. Все інше, що відбулося потім, стало результатом того процесу, який почався дев’ять років тому в перші дні війни.
Підземні води, якщо їх не відкачати, заповнюють порожнечі в шахтах і вимивають важкі метали та солі з гірських порід. Це походження «шахтної води», і їй потрібно кудись подітись. Пробираючись якнайкраще через підземні виробки та ходи, вона фільтрується крізь пісковик, а потім змішується з чистою підземною водою, утворюючи токсичний коктейль.
У багатьох місцях шахтні води вимивають токсичні речовини з породи на різній глибині. Кінцева фаза затоплення – це коли шахтні води виходять на поверхню землі і потрапляють у річки, а згодом – до Азовського моря.
Чим більше шахт затоплені, тим більше копанок створюється.
Багато з того, що відомо про наслідки затоплення шахт в Україні, – відомо з виступів гідрогеолога, доктора технічних наук Євгена Яковлєва. Він один із небагатьох фахівців, які комплексно вивчають затоплення шахт у країні.
Яковлєв припускає, що шахтні води підпирають підземні і ґрунтові води знизу. Як наслідок, рівень ґрунтових вод піднімається і просочується в будинки. Міста та селища Донбасу приречені на затоплення, і оцінити темпи цього просочування неможливо, оскільки наразі Україна не має доступу до затоплених шахт на тимчасово окупованих територіях.
Вчені готують ще більш тривожні прогнози щодо майбутніх змін екологічного стану Донбасу через затоплені шахти протягом найближчих 10-50 років:
- Просідання та затоплення ґрунтів, що робить землю непридатною для ведення сільського господарства;
- Забруднення питної води в колодязях і водоймах важкими металами і мінералами;
- Поверхневі викиди метану та його надходження в підвали, а цей газ є горючим;
- Утворення провалів над зонами просідання руди в шахтах;
- Техногенні землетруси; і, відповідно,
- Масове переселення мешканців з регіону.
Вплив відкритого видобутку вугілля на заповідні території
Сьогодні неофіційний видобуток вугілля відкритим способом стає найбільш руйнівним для довкілля видом видобутку в Україні.
Чому це відбувається? Візьмемо для прикладу стовбур шахти. Його внутрішній простір тягнеться під землю на кілометри, а на рівні землі можна побачити лише один стовбур біля входу, який видніється звідусіль, і терикон. Розглянемо також промисловий видобуток руд відкритим способом, скажімо, у Кривому Розі: бездонна відкрита яма з гігантським відвалом руд. Однак навіть це займає обмежену площу.
Цей «безкрайній місячний ландшафт» утворюється саме на Донецькому кряжі, де зараз розгорнулася нелегальна вугільна шахта (найбільший кар’єр, який можна побачити на знімках ДЗЗ, простягається на 15 км!). Вугілля видобувають екстенсивним поверхневим способом, викопуючи все, до чого можна дістатися бульдозером, як правило, на десятки метрів. Вони вибирають доступний матеріал, а потім рухаються далі.
Такий неофіційний видобуток не передбачає будівництва інфраструктури чи централізованого підходу до управління породними відвалами. В результаті видобуток вивантажується вантаж за вантажем прямо біля шахти. Зрештою, навколишня територія перетворюється на нескінченні купи каміння.
На жаль, таким чином вже постраждала низка заповідних територій, зокрема, наприклад, Іллірійський, Білоріченський та Перевальський заповідники. Ці заповідні території розташовані на найбільших кам’янистих степових луках Донбасу, і на кожній з них росте близько 20 видів рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України. Крім того, тут живуть рідкісні види змій, у тому числі два види змій, що зустрічаються лише на Донбасі в Україні. Наповнені водою копанки – смертельна пастка для рептилій.
За ступенем впливу на довкілля відкритий видобуток корисних копалин не можна порівняти з жодним іншим видом використання природних ресурсів. Дійсно, окрім власне розробок викопного палива, відвали знищують природну територію, яка щонайменше в десять разів перевищує розмір самої шахти.
Основна увага тут приділяється незайманим природним територіям, які густо простягаються на землі Донецького кряжу. Природне середовище зазнає такого способу видобутку лише на окупованих територіях. Копанок в природоохоронних територіях України більше ніде немає і не було, тому що в інших місцях вугільні пласти залягають глибше.
Наслідки видобутку вугілля відкритим способом для життя громади Донбасу
Втрата шахтарської роботи, яка протягом кількох поколінь була основним заняттям значної частини населення, не залишила людям нічого, крім роботи в копанках, оскільки більшість із них не уявляють іншого життя. Гірнича робота є також дуже небезпечною і шкідливою для здоров’я.
Окрім відсутності інших можливостей працевлаштування на окупованих територіях, слід враховувати й психологічні фактори. Поколіннями на Донбасі пропаганда зображувала шахтарів обраними, героями та неймовірно мужніми людьми. Також багатьом було надзвичайно важко відмовитися від цього нав’язаного героїчного «покликання». Насправді ця небезпечна і шкідлива для здоров’я професія просто експлуатувала мільйони працівників.
Нелегальний видобуток вугілля ведеться за відсутності будь-яких стандартів безпеки праці, чи то в копанках, чи то в закинутих шахтах. Ці нелюдські умови праці навіть були використані для відображення придушення психіки та інстинкту самозбереження від важкої праці у скандальному фільмі режисера Михаела Главоггера «Смерть робітника» (2005).
Раніше також були відомі випадки роботи неповнолітніх у копанках. Повідомлялося про дитячу працю (хлопчиків 13-15 років) у копанках у містах Антрацит, Ровеньки, Макіївка, Сніжне.
Копанки в геополітиці
Ситуація у вугільній галузі кардинально змінилася у 2014 році. Не внаслідок якихось реформ, а у зв’язку з веєнними діями в Україні. Коли частина Донбасу, де були поширені копанки, потрапила під контроль незаконних збройних формувань так званих Луганської і Донецької народних республік (ЛНР/ДНР), питання незаконного видобутку вугілля для України перейшло на інший рівень. Тепер видобуток вугілля офіційно став незаконним не лише на кустарних шахтах («копанках»), а й на державних шахтах, захоплених незаконними збройними формуваннями, розташованими на окупованій території.
Тут теж потрібно враховувати багато нюансів. Дійсно, досі немає закону, який би чітко регулював відносини країни з частинами України, де Київ втратив контроль. Через це потяги з вугіллям до 2017 року майже щодня їхали в Україну з окупованих територій.
До певного часу формальних підстав для заборони імпорту вугілля з ЛНР/ДНР не було. Обидві території – і тут, і там – українські. Більшість підприємств, які працюють сьогодні по той бік лінії фронту, мали українські реєстраційні документи. Але в уряду України просто не було можливості контролювати шахти, які виробляють вугілля, імпортоване з ЛНР/ДНР, або знати, хто керує цим бізнесом.
У результаті постало логічне запитання, наскільки існування окупаційного режиму залежить від продажу вугілля, отриманого від продажу вугілля на підконтрольній Україні території. Адже справжніми власниками різних ТОВ, які діяли на підконтрольній сепаратистам території, найчастіше були польові командири самопроголошених республік або наближені до них бізнесмени, які платили криміналітету за можливість торгувати.
З 14 теплових електростанцій (ТЕС), які працювали в Україні до повномасштабного вторгнення, сім працюють на антрациті марки А, вугіллі, яке в основному видобувають у східній частині країни, включно зі злощасними копанками. Ще одним тіньовим сегментом вугільної промисловості є видобуток вугілля на раніше закритих шахтах. Пласти в них ще не були повністю розроблені перед закриттям, але все обладнання, необхідне для роботи та безпеки шахти, було вилучено.
Певний час український уряд стверджував, що закупівля вугілля у незаконних збройних формувань була необхідною мірою, без якої національні електростанції не могли б працювати, а люди мерзли б у зимові місяці. Однак швидко з’ясувалося, що вугілля закуповується не лише для палива теплових електростанцій, а й для промислового використання в інших частинах країни, а вагони з вугіллям вільно перетинають лінію розмежування у відповідь на попит.
З 2014 року збройні формування в ЛНР/ДНР також контролюють видобуток корисних копалин. На відміну від офіційних шахт, які значно скоротили виробництво через окупацію, затоплення та бойові дії, варварський видобуток відкритим способом зберіг промислові масштаби, досягнуті за часів Януковича, і тепер становить значну частку видобутку вугілля в самопроголошених республіках.
У березні 2017 року підрозділи Нацгвардії України почали блокувати ешелони з вугіллям, які прямували з окупованих територій. Ця блокада була мотивована розумінням того, що закупівля вугілля у самопроголошених республік (які «націоналізували» всі шахти) є фактично фінансуванням сепаратизму та війни проти України. У відповідь вугілля з окупованих територій, але зареєстроване як вироблене в Російській Федерації, почало експортуватися до країн Центральної Європи. Це сталося незважаючи на те, що більшість шахт, включаючи найбільші, більше не працювали.
Значна частка вугілля була отримана шляхом нерегульованого, нелегального видобутку вугілля як відкритим способом, так і в саморобних копанках, створених мешканцями Донбасу часто не тільки на природних територіях, а й просто на власних подвір’ях.
Шахти, які продовжували працювати, використовували ті самі нелегальні канали реекспорту через Росію та Білорусь, щоб потрапити до Європейського Союзу. Європейські журналісти часто, наприклад, у 2019 році нараховували аж 5250 вагонів вугілля на день, які залишали окуповану територію та прямували до Росії. Цікаво, що фальсифікація походження вугільної продукції призводить до того, що Білорусь, яка не має жодної вугільної шахти, стала одним із найбільших експортерів вугілля до Європи.
Хоча втрата шахт, руйнування інфраструктури та блокування можливостей реекспорту змінили інтереси великого бізнесу у вугіллі Донбасу, життя стало ще більш складним для жителів, які залишилися у шахтарських містах і селах. В результаті за останні роки нелегальний видобуток вугілля розвинувся так, що замість невеликої кількості великих шахт, які потребують важкого обладнання, почали виникати величезні кількості незаконних копанок (або, як їх називають місцеві жителі, «ям»).
Події 2022 року сильно змінили ситуацію. Масовий призов донеччан, які проживають на окупованих територіях, на військову службу в збройні формування ДНР охопив більшу частину працездатного чоловічого населення області. Росія відправляє ці військові частини воювати проти українських військ, і в результаті вони зазнали чи не найбільших втрат. Швидше за все зараз просто немає чоловіків для роботи в копанках. Окрім дітей…
Висновок
У майбутньому на Донбас чекають масштабні зміни, і не лише в соціальному та геополітичному плані. Швидка деградація інфраструктури, міграція населення та ймовірні значні зміни в організації суспільства все більше віддаляють Донбас від його недавнього індустріального минулого. Подальше просування лінії фронту до державних кордонів України 1991 року ще більше посилить ці фактори. Важко сказати, наскільки реально в майбутньому буде відновлювати шахти (чи створювати нові), але інтерес до запасів вугілля, безсумнівно, збережеться. Існує висока ймовірність збереження загрози відкритого видобутку вугілля, оскільки навіть найближче звільнення тимчасово окупованих територій не вирішить питання доступу до затоплених шахт.
Щоб запобігти цій загрозі, у 2020 році Міністерство екології та природних ресурсів України підтримало пропозиції вчених і звернулося до Постійного комітету Бернської конвенції з проханням включити величезні природні масиви Донецького кряжу до Смарагдової мережі Європи. Коли Україна стане членом Європейського Союзу, ці території будуть не менш важливі, ніж національні парки та заповідники. Пропозиція була прийнята в 2021 році, і тепер більша частина природи Донбасу вже віднесена до категорії «номінованих» об’єктів Смарагдової мережі, що вимагає введення природоохоронних заходів. На жаль, рішення було прийнято, коли територія вже була тимчасово (і досі залишається) непідконтрольною Україні. Тим не менш, будь-який видобуток вугілля на Донбасі вже можна визнати явним порушенням міжнародного права. Робоча група UWEC сподівається, що відновлення українського контролю над своєю територією та її подальша європейська інтеграція покладуть край руйнівному видобутку вугілля.
Головне зораження: Донбас виріс навколо вугільних шахт, і ці відвали стали візитівкою місцевого ландшафту. Джерело: Валерій Дєд, CC-BY-3.0
Comment on “Нерегульований видобуток вугілля знищує природу Донбасу”