Олексій Василюк
Воєнні дії є причиною всебічної деградації довкілля. Руйнування екосистем під час вибухів боєприпасів, будівництво фортифікацій, стихійні пожежі, забруднення довкілля та проїзд важкої гусеничної техніки — усе це призводить до пошкодження природних оселищ для багатьох видів і стрімкого скорочення їх чисельності. Однак, можливо, найбільш довгострокові негативні наслідки для довкілля може принести саме замінування, яке не лише сприяє забрудненню, а й робить недоступними як сільськогосподарські, так і природоохоронні території.
Масштаби замінування
Разом із тим, всі ці фактори мають різний час дії: одні мають короткочасний вплив, як, наприклад, вибухи, а інші (забруднення, ерозія, масштабні пожежі) – спричиняють тривалі наслідки.
Ще інші наслідки мають пролонгований вплив і можуть проявлятись лише з часом. Таким, наприклад, є насичення території України вибухонебезпечними предметами. Воно створює зовсім інші проблеми, вирішення яких триватиме щонайменше десятиліттями. За оцінками деяких експертів процес розмінування може зайняти до 750 років. В середньому на цей час можна сказати, що один день війни потребуватиме більш, ніж року додаткових робіт з розмінування.
З кінця 2022 року українські та закордонні ЗМІ почали писати про те, що Україна вже є найбільш замінованою державою у світі. На початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в лютому 2022 року першими “умовно замінованими” територіями стали ділянки, де відбувалися обстріли, в результаті яких частина боєприпасів залишалася нерозірваними, тим самим створюючи небезпеку детонації у майбутньому. Такими стали ліси та поля та території населених пунктів в місцях інтенсивного просування фронту. Поширеними тепер є випадки, коли нерозірвані боєприпаси стають причиною трагічної загибелі фермерів, лісівників або інших місцевих жителів.
Якщо вважати, що умовно замінованими є будь-які території, де не проводилося розмінування (йдеться не лише про мінні поля, але й про можливе розташування вибухонебезпечних предметів, що не вибухнули внаслідок бойових дій або обстрілів), то такі території займають 26% площі України, або 156 000 квадратних кілометрів. За іншими оцінками розмінування потребує третина площі України. Для розуміння, це приблизно дорівнює двом площам Болгарії або чотирьом площам Словаччини.
Замінування на природних і господарських ландшафтах
Особливо небезпечними нерозірвані боєприпаси є тим, що загроза загинути від них завжди є неочікуваною. Це може статися під час проїзду лісовою дорогою, розвороту автомобіля на узбіччі або прибирання врожаю на полі.
Розвиток бойових дій призвів до стрімкого збільшення різновидів боєприпасів та способів їх поширення. На ділянках фронту військовослужбовці встановлюють різноманітні мінні загородження, розтяжки тощо. Наявна на озброєнні збройних сил Російської Федерації техніка дозволяє також здійснювати масштабні дистанційні мінування за допомогою артилерії, коли тисячі вибухонебезпечних предметів поширюються за допомогою снарядів на відстань в десятки кілометрів, та розпорошуються по ландшафтам.
Те саме стосується і касетних боєприпасів, які російська армія використовує під час ударів по українських містах. Частина з них мають механізм уповільненої дії і вибухають у момент наближення людини. Частими випадками стали також знахідки вибухонебезпечних предметів у будинках населених пунктів, які були деокуповані силами оборони України.
Нарешті ще пізніше, коли фронт почав стабілізуватись, вздовж нього почали створювати масштабні мінні поля. Аналогічно міні поля створюються і вздовж державного кордону України, Росії та Білорусі, тим самим долучаючи великі площі природних та сільськогосподарських земель до загальної статистики територій, що в майбутньому потребуватимуть розмінування.
Таким чином, фактор замінування або просто наявності на території вибухонебезпечних предметів після обстрілів або бойових дій став новою реальністю для українців. І в цій новій реальності навіть у благополучних регіонах, віддалених від зони активних бойових дій часто більше не можна почуватись безпечно, перебуваючи на природних або сільськогосподарських територіях. Ризик загинути від вибуху міни або касетного боєприпасу став частиною життя України.
Стан довкілля на замінованих територіях
Говорячи про стан довкілля на замінованих територіях, ми поки не можемо відповісти на безліч запитань. Потрапити на більшість таких територій неможливо через ризик замінування, а, отже, більшість знань, необхідних для оцінки стану пошкоджених територій, отримати теж неможливо. Це стосується не тільки хімічних аналізів грунту або води, але й досліджень стану відновлення екосистем, збереження рідкісних видів та іншого.
Враховуючи те, що всі території де відбувалися інтенсивні бойові дії, гарантовано потрапляють до числа замінованих, важливо визнати, що переважну більшість всіх необхідних досліджень змін у довкіллі провести наразі неможливо. Такі дослідження були би потрібними для прийняття рішень з відновлення територій або обмеження їх використання, а також оцінки збитків, нанесених Україні внаслідок ведення військових дій на її території.
Статус умовно замінованих територій також стає важливим економічним чинником, який виключає великі площі держави з сільськогосподарського обігу та економічного використання загалом. Будь-яка діяльність на таких землях наразі зупинена.
Важливо зазначити, що до таких земель передусім належать південні регіони України, які донедавна були найбільш освоєними сільським господарством. Щонайменше 30% орних земель України потрапили до тимчасово окупованих регіонів або отримали статус “умовно замінованих”.
Замінування і рекреація. Втрачено не лише можливість працювати, а й можливість відпочивати
Що стосується можливостей рекреації та внутрішнього туризму, замінування також серйозно змінило усталений порядок і тут.. Зона військових дій та межі окупованих територій значною мірою корелюють із зонами особливого рекреаційного інтересу та розвитку внутрішнього туризму в Україні.
Звісно, в першу чергу варто назвати Кримський півострів, який традиційно був головною курортною зоною в межах України. На другому місці, без сумніву, було Азово-Чорноморське узбережжя, одна частина якого тепер знаходиться в окупації, а друга – замінована та більше недоступна для відпочиваючих. Лише деякі пляжі у місті Одеса розміновані та доступні для відпочинку.
На сході України “внутрішній туризм” та відпочинок населення, окрім Приазов’я, були зосереджені вздовж долини річки Сіверський Донець. Так, однією з основних курортних зон вважались околиці Національного природного парка “Святі гори” в Донецькій області, який на сьогодні є одним з найбільш постраждалих під час бойових дій і частково знаходиться на лінії фронту. У Сумській області на північному сході України відпочинок населення зосереджувався біля річки Десна в районі міста Новгород-Сіверський, що на цей час є мілітаризованою прикордонною зоною. На північному заході України відпочинок на природі концентрувався навколо Шацького національного природного парку, але і він тепер є прикордонною зоною.
Тому можна стверджувати, що переважна більшість всіх зон, придатних в Україні для масового відпочинку людей на природі, а також більшість курортних зон, які не були до цього захоплені російськими військами, стали недоступними для українців через замінування. Залишається лише Карпатський регіон та зона каньйонів Поділля, які досі не перестають бути відкритими для відвідування.
Нові проблеми біорізноманіття
Проте, не менші проблеми замінування створює в контексті збереження біорізноманіття. Попри важливе економічне значення цих питань, дуже важливо розглядати їхні екологічні аспекти, адже саме вони є критичними для ухвалення рішень про розмінування територій.
Воєнні дії, що спричиняють поширення вибухонебезпечних предметів, руйнують ландшафти, ґрунтовий покрив, призводять до ерозії та порушень гідрологічного режиму територій, а також до значного хімічного забруднення ґрунтів. Це означає, що питання подальшого використання таких територій має вирішуватися не лише в контексті відновлення економічного потенціалу, але й беручи до уваги забруднення ґрунтів та небезпеки для біорізноманіття. Не виключено, що значні площі можуть виявитися непридатними для господарського обігу саме через забруднення.
Саме по собі замінування територій (умисне встановлення на них вибухонебезпечних предметів) не є значним чинником впливу на біорізноманіття. Лише великі тварини можуть фізично постраждати від таких боєприпасів. Дрібна фауна, птахи, рослинний світ та гриби не зазнають безпосередніх наслідків від розміщення вибухонебезпечних предметів. Ба більше, замінованість територій припиняє господарський вплив, а отже і негативний тиск на дику природу.
Винятком є стихійні пожежі, які неможливо гасити в умовах замінованих територій, що спричиняє нові масштабні руйнування біорізноманіття. Найбільш небезпечними є масштабні лісові пожежі, наслідками яких є зазвичай повна втрата екосистем на великих площах.
Читати докладніше: Ліси у вогнях війни. Втрачено понад 1000 квадратних кілометрів
Відсутність господарської діяльності, а також фактичне пошкодження більшості замінованих територій, призводять до масового поширення інвазійних видів — як трав’янистих рослин, так і дерев. Масивна насіннєва база багатьох із них спричиняє масове заростання вже в перші місяці після того, як території залишають люди – будь то населені пункти, зруйновані воєнними діями, чи покинуті поля, які опинилися в окупації або зазнали воєнних пошкоджень.
Читати докладніше: Загрози біологічних інвазій внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну
Поширенню інвазійних видів також сприяє попередня деградація рослинності внаслідок інтенсивного сільськогосподарського використання територій. Масштабне застосування гербіцидів у минулому, малий відсоток природних екосистем, які могли би бути донорами біорізноманіття, а також новітнє хімічне забруднення внаслідок бойових дій роблять території непридатними для багатьох видів і зручним середовищем для поширення агресивних інвазійних видів (наприклад, амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia), злинка канадська (Erigeron canadensis), робінія псевдоакація (Robinia pseudoacacia), айлант (Ailanthus altissima), маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia).
Інвазійні види: біорізноманіття не лише зникає, а й наступає!
Додатковий внесок у деградацію земель та екосистем звісно роблять бойові дії. Тож значна частина територій, які зараз вважаються “умовно замінованими”, переживають інтенсивне заростання рослинністю. Такий стан справ не сприятиме розмінуванню у майбутньому, а крім того, буде спричиняти негативний вплив на залишки природних екосистем, які раніше були загублені між сільськогосподарськими ландшафтами, а тепер – серед безкрайніх заростей інвазійних видів.
Одним з інтригуючих моментів цього нового стану територій є те, що інвазійні види рослин гіпотетично також можуть виконувати роль фіторемедіації та відновлення грунтів. Тобто тривале заростання території дикою рослинністю потенційно призведе до покращення якості ґрунтів, а також до вилучення з них забруднюючих речовин, які потрапили туди внаслідок вибухів боєприпасів. Також у середньостроковій та далекостроковій перспективі на таких територіях повинна відновитися природна рослинність, адже переважна більшість інвазійних видів є однорічними і з часом витісняються по мірі поширення багаторічних видів аборигенної флори.
Нова реальність заповідних територій
Частина замінованих і тимчасово недоступних територій мають природоохоронний статус. Серед них — природні заповідники, національні природні парки, заказники, а також об’єкти, що охороняються на міжнародному рівні та мають статус біосферних резерватів ЮНЕСКО. В умовах тотальної недоступності цих територій через замінування, а наразі і через окупацію, природоохоронні території втрачають свій особливий охоронний режим і залишаються покинутими на випадковий перебіг природних процесів.
Замінування торкнулось Чорноморського біосферного заповідника, національних парків “Великий Луг”, “Нижньодніпровський”, “Білобережжя Святослава”, “Кам’янська Січ”, “Кремінські ліси” та “Дворічанський”, які розміщені вздовж лінії фронту; національних парків “Джарилгацький”, “Чарівна Гавань” і Кримського природного заповідника – розміщених біля морського узбережжя окупованих територій України, а також великої кількості природоохоронних територій, розміщених вздовж північних кордонів України: Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, національного природного парку “Деснянсько-Старогутський”, “Поліського”, “Рівненського”, “Древлянського” природних заповідників, а також не менш як 140 невеликих природоохоронних територій, які потрапили в прикордонну зону або зону інтенсивних бойових дій.
Морські міни
Також варто згадати і про замінування Чорного моря. Різні типи морських мін встановлюються за допомогою кораблів, човнів та навіть літаків. На цей час Росія встановила в Чорному морі щонайменше сотні морських мін. Частина з них є зафіксованими на дні, інші дрейфують в акваторії моря, слідуючи за морськими течіями. Вже відомі випадки появи таких мін на пляжах Одеської області.
Вибухи таких морських мін можуть серйозно загрожувати транспортним суднам різних держав, портам та населеним пунктам. Та значно більшу загрозу вони становлять для біорізноманіття, адже вибух настільки потужного боєприпасу у воді призводить до загибелі більшості живих організмів у великому радіусі від місця детонації. Це найбільше стосується тварин, які є особливо чутливими до звукових хвиль, наприклад, китоподібних – вибух морської міни може нашкодити їм на дуже великій відстані.
Міни та інші вибухонебезпечні предмети в морі зберігатимуть загрозу протягом тривалого часу і можуть стати причиною як людських трагедій, так і значної шкоди довкіллю у найближчі роки і в далекому майбутньому. Ця обставина є також окремим транскордонним елементом війни і створює загрози для жителів Болгарії, Румунії, Грузії і Туреччини, а також для суден десятків країн, що використовують дунайські порти.
Каховський теракт і стихійне перенесення водою вибухонебезпечних предметів
Є ще одна обставина, яка перетворила війну в Україні в нову сторінку історії поширення вибухонебезпечних предметів. Йдеться про теракт, який здійснили російські війська на греблі Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Масштабний викид води, яка витікала через зруйновану греблю ГЕС, зруйнував багато населених пунктів, інфраструктуру, порти, переніс велику кількість грунту, донних відкладів та рослинності на великі відстані (в тому числі, через сотні кілометрів відкритого моря до берегів Одеської області). Серед іншого, потоком води були змиті і масштабні фортифікаційні споруди та мінні поля, які створювали російські війська на лівому березі Дніпра, очікуючи на можливий контрнаступ сил оборони України.
Проте в морській воді наземні міни недовго залишатимуться небезпечними. Значно більш страшним є те, що величезні площі зони затоплення, яка була вкрита водою протягом двох тижнів спускання Каховського водосховища, були засипані великим об’ємом мулу, ґрунту та рослинних залишків. Серед них опинилися і міни зі зруйнованих російських позицій. В результаті вони потрапили під товстий шар мулу та створили “поховані” або навіть “затоплені” мінні поля там, де донедавна проходило просте мирне життя. Між іншим, постраждала від такого виду забруднення практично вся територія національного природного парку “Нижньодніпровський”. І як у разі механічного знешкодження боєприпасів, так і поступової їхньої деградації у воді, з них можуть потрапити у воду ртуть, сурьма, миш’як та інші токсичні метали.
Мінне поле на півдні України після прориву греблі Каховської ГЕС. Працівники міжнародної організації з гуманітарного розмінування HALO позначають міни і таким чином дізнаються про їхні переміщення водою та детонацію. Джерело: The HALO Trust
Чи зробить замінування природних територій їх ще ціннішими (як, наприклад, статус зони відчуження Чорнобиля перетворив радіаційно забруднені ділянки на важливі природні масиви, що згодом отримали статус біосферного заповідника)? Чи, навпаки, вони зазнають деградації найближчим часом, оскільки неможливо вживати заходів для попередження поширення інвазійних видів? Про це ми дізнаємося можливо тільки через десятки років.
Про майбутні сценарії замінованих територій ми розкажемо у наступному матеріалі.
Джерело основного зображення: atn.ua
