Станіслав Вітер
Нещодавні дослідження Міжнародного центру української перемоги показують, що близько 19.3% усіх орних земель України – близько 5 мільйонів гектарів – наразі не використовуються через ведення бойових дій, окупацію чи замінування. Якими є економічні та екологічні наслідки скорочення сільськогосподарської діяльності для екосистем України та якими є наслідки для біорізноманіття? У даній статті будуть розглянуті перспективи відновлення занедбаних сільськогосподарських земель для орного використання і показано, як ревайлдинг може допомогти відновитися степовим екосистемам, які перебувають під загрозою зникнення.
Сезон 2022 року став першим за майже 80 років, коли великі площі полів на сході та півночі Харківської області, як і на деяких ділянках західної частини Херсонської та півдня Запорізької областей, були покинуті. Тихе рівномірне торохтіння тракторів замінив гуркіт гармат, а в глибокому тилу окупації – тиша, яку зрідка порушувала хіба що пісня жайворонка.
Великі ділянки сільськогосподарських угідь були зайняті російськими військами в перші кілька тижнів вторгнення і опинилися глибоко за лінією фронту. Інші території стали ареною інтенсивних боїв, що призвело до забруднення ґрунту хімікатами і боєприпасами, які не розірвалися, в той час як великі сільськогосподарські райони вздовж лінії фронту були сильно заміновані. Але якою б не була причина, результат був один: ці регіони стали недоступними для фермерів.
Ці землі поступово заросли травою. Озимі культури, які існували на полях до початку війни, нагадували низькотравний степ, який так полюбляють жайворонки, а це значить, що ці птахи, а разом з ними куріпки та перепілки, розплодилися в достатку. Стиглі зерна озимих культур впали на землю неприбраними, забезпечивши мишам багатий бенкет і призвівши до зростання їхньої чисельності між осінню 2022 і початком 2023 року. Зокрема, це відмітили солдати, чиї бліндажі та окопи були переповнені гризунами з занедбаних полів, а також дрібними хижаками, які ними харчуються: ласками, горностаями, тхорами, а подекуди навіть зміями. Велика кількість гризунів приваблювала хижих птахів, а відсутність людей на цих великих територіях сільськогосподарських угідь означала, що створювався “режим тиші”. Це, своєю чергою, забезпечує спокій для гніздових хижих птахів, які є дуже вразливими до турбування з боку людини – сам факт присутності людей на гніздових ділянках може порушити процес розмноження.
Читати докладніше: До чого призводять військові фортифікації в Україні
Важка втрата для сільського господарства
Сільськогосподарські ландшафти займають більшу частину України і складають 67.7% усієї території країни. Але вони складаються не тільки з сільськогосподарських угідь, а ще являють собою відносно невеликі ландшафтні одиниці в межах таких територій, які безпосередньо не використовуються для отримання сільськогосподарської продукції. До них належать такі елементи, як лісосмуги, узбіччя доріг, незручні для обробітку схили, ставки та долини малих річок. Станом на 2021 рік орні землі займали 56.8% території України, охоплюючи до 70-90% регіонів на півдні та сході – у районах, які сьогодні найбільше потерпають від воєнних дій. А орні землі у східних і південних регіонах України містять більшу частку особливо цінних родючих ґрунтів, ніж будь-де у країні.
Втрата цих земель мала помітний вплив на аграрний сектор країни. Значна частина зернових і олійних культур України вирощується на цих територіях, включно з майже всім виробництвом твердої пшениці. Степи та луки використовуються як пасовища для м’ясної худоби та більшості українських овець. Тож зрозуміло, що фермери прагнутимуть повернути ці затребувані сільськогосподарські землі в інтенсивне використання, якщо Київ зможе повернути контроль над східними та південними регіонами країни.
Не всі сільськогосподарські землі є повністю штучними ландшафтами. Близькі до природних трав’яних екосистем пасовища та сіножаті, що є фактично останніми природними ділянками степів і лук в Україні, забезпечують багате розмаїття флори та фауни. Значення таких територій важко переоцінити, адже більшість рідкісних видів комах степової зони зберігаються саме на таких сіножатях і пасовищах, а в численних балках мешкають рідкісні ссавці, як-от ховрахи, бабаки та тушканчики. Хоча більшість цих територій поки що не мають статусу охоронюваних, їхнє традиційне використання як пасовищ і сінокосів забезпечує збереження рідкісних популяцій.
Біорізноманіття в програші
Коли повномасштабна війна вступила у другий рік, картина почала змінюватися, і не в кращий бік. Біорізноманіття сільськогосподарських ландшафтів почало страждати, оскільки насіння озимих культур було з’їдене мишами або згнило, а нові пагони швидко задушені інвазійними видами. Це перші рослини, які колонізували «вільні» ділянки землі, такі як пустки, якими, по суті, і стали поля. Чисельність мишей тепер істотно впала через хвороби та брак їжі (насіння більшості інвазивних поступається за поживною цінністю насінню пшениці, соняшнику чи кукурудзи). Високі насадження густого покриву, створені бур’янами, зробили тих гризунів, які ще були живі, практично недоступними для пернатих хижаків.
Читати докладніше: Загрози біологічних інвазій внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну
Обліки денних хижих птахів, проведені в липні 2023 року в трикутнику «Балаклія-Ізюм-Куп’янськ» на Харківщині, показали, що чисельність цих пернатих скоротилася у 2-3 рази порівняно з довоєнним періодом. Так, наприклад, боривітер звичайний (Falco tinnunculus) взагалі не був знайдений. Жайворонків також поменшало і здебільшого вони зустрічалися по околицях балок: любителі низькотрав’я не змогли миритися із суцільними заростями бур’янів понад один метр заввишки…
Що стосується змін чисельності перепілок і сірих куріпок, то поки що немає достатньої кількості даних. Однак за аналогією з в’юрковими птахами (зеленяк звичайний (Chloris chloris), щиглики (Carduelis carduelis), коноплянка (Linaria cannabina)), чисельність яких суттєво скоротилася (у 3-5 разів), можна припустити таку саму тенденцію на зменшення популяції. Для них, як і для в’юрків, поменшало корму – через зникнення сільськогосподарських зернових культур, і через зменшення кількості комах. Тобто, загалом, кормова база для пернатих мешканців відкритих ландшафтів Харківщини суттєво погіршилася протягом другого року від початку деградації сільського господарства на окупованих і замінованих деокупованих землях.
Цікаво, що всі знахідки жайворонків і чорних шулік в агроландшафтах “Харківського трикутника” було здійснено біля замінованих територій або на невеликих розмінованих і повернутих у стан ріллі ділянках. У дослідника й автора цієї статті тоді, у 2023 році, склалося стійке враження занепаду на покинутих землях не тільки господарства, а й біорізноманіття загалом.
Читати докладніше: Орли змінили шляхи міграції через війну в Україні?
Зміна декорацій. Сукцесії як поетапна заміна рослинних угруповань
Склад фауни і чисельність видів тварин визначають умови існування у певній місцевості і насамперед – характер рослинності. Зміни у чисельності тварин, наприклад, хижих птахів, які спостерігались у 2023 році на закинутих сільгоспугіддях Харківщини, були зумовлені саме такими перетвореннями — інтенсивним заростанням полів «бур’янами».
Сукцесії (заміна одних рослинних угруповань іншими з плином часу) для дослідника завжди є цікавим процесом, передбачити перебіг якого далеко не так просто, як можна було б очікувати. Прогнози — справа невдячна, часто реальність значно відрізняється від того, що передбачалось дослідником, виходячи із свого власного досвіду чи досвіду інших дослідників у інших місцях. Але є декілька моментів, які можливо передбачити більш вірогідно за інші: послідовність змін рослинного покриву протягом перших кількох років після виведення ріллі з обігу, можливість відновлення природної рослинності і її тип. А от з часом, який потрібен для відновлення природної рослинності і типом сукцесійних змін від поля до степу чи луки, виникають проблеми.
“Точні прогнози щодо ходу сукцесії зробити важко”, відмічає Наталія Пашкевич, кандидатка біологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту ботаніки НАНУ ім. М. Г. Холодного. “Вони просто часто-густо не збуваються через недостатність інформації, використаної при прогнозуванні чи появу непередбачуваних чинників. Особливо щодо прогнозування більш-менш сталих угруповань, які виникають через кілька десятиліть”.
На першому етапі (1-3 роки від часу припинення оранки) такі поля заростають видами-однорічниками. Значна частина їх є чужорідними. Найбільш поширеними чужорідними піонерами покинутої ріллі є злинки (Erigeron sp.), амброзія (Ambrosia artemisifolia), хвощ польовий (Equisetum arvense). Місцями можуть вселятися грінделія (Grindelia sp.) та однорічні злаки як стоколос покрівельний (Bromus tectorum) та неплідний (B. sterilis).
Іноді видовий список може бути дещо багатшим, як спостерігалося на другий рік заростання полів Ізюмського району, розташованих між відносно великими степовими балками. Тут на маршруті від Ізюма до Оскільського водосховища і до Савинців було відмічено (визначено Пашкевич на основі фотографій автора цієї статті), зокрема, різні види злаків, ліан і будяків.
“За умов відсутності заростання полів деревами та чагарниками близька до степової рослинність сформується не раніше, ніж за 20-25 років”, – коментує Наталія Пашкевич.
Основними джерелами “заселення” полів новими видами є узбіччя доріг, які заросли дикими травами, а також степові балки. Вплив останніх є більш помітним у Харківській, Донецькій та Луганській областях, ніж у інших регіонах України, оскільки у східних регіонах країни набагато більше таких ландшафтів.
На другому етапі (починаючи з 3-5 року), особливо після пожеж, за рахунок насіннєвого банку та вселення з сусідніх ділянок, збільшується частка аборигенних видів, за рахунок насіннєвого банку та вселення з сусідніх ділянок як злаків, так і різнотрав’я. Наприклад, бобових рослин, полину. Останнє є особливо характерним для засолених ґрунтів, найбільш поширених у південних регіонах України. Такі території є також привабливими для маслинки (Eleagnus angustifolia).
Заростання полів не степовою рослинністю, а чагарниками і деревами можливе вже на другому етапі — паралельно або замість вселення аборигенних видів. Особливо це є актуальним у вологих місцях або поруч із лісосмугами. Інколи, вже після заростання аборигенними трав’яними рослинами із суттєвою присутністю чужорідних видів, відбувається вселення дерев. У степовій зоні активно розростається терен (Prunus spinosa). На зволожених ділянках, особливо на лесових терасах річкової долини (наприклад, у Чугуївському та колишньому Балаклійському районах Харківської області) можуть формуватися зарості берестів (Ulmus), верб (Salix) та берез (Betula), утворюючи щільну «щітку» молодої парості. Серед дерев, які можуть захоплювати закинуті поля, переважають чужорідні види: робінія, гледичія, клен ясенелистий, в’яз низький.
У сприятливих умовах, особливо на сухих ґрунтах і схилах, такі процеси можуть йти швидше і сформувати навіть ділянки ковилового степу. Через 20-30 років на колишніх сільгосптериторіях може сформуватися трав’яний покрив із дернин злаків, а в північних районах степової зони та в лісостепу – ділянки з багатим різнотрав’ям, подекуди вкриті ковиловим травостоєм.
А от цибулинні види ефемероїдів, особливо таких рідкісних, як крокуси (Crocus sp.) та брандушки (Bulbocodium), зазвичай не вселяються навіть на цьому — близькому до природного — етапі. В цілому ж, без спеціального внесення насіння, видове різноманіття відновленої степової рослинності буде меншим, ніж на природних ділянках степів по балках або на заповідних територіях. Тож наявність природних осередків степових ландшафтів по ярах або на природоохоронних територіях сприятиме прискореному відновленню більш різноманітної природної трав’яної рослинності на покинутих полях.
“Вогонь і фенікс”: загрози та переваги пірогенної сукцесії
Перший етап сукцесій на покинутих полях має особливо негативні характеристики — і через збіднення фауни в цілому, і через те, що фактично всі види рослин належать до групи небезпечних / небажаних інтродуцентів.
Є і ще один негативний аспект першого етапу сукцесій на полях: великі масиви високих і щільних заростей на другий-третій рік, особливо за умов сильних літніх посух, що є звичним явищем на півдні та сході України, стають чудовим паливом для однієї із найбільш руйнівних стихій природи — вогню. Все це значно ускладнюється деякими людськими факторами: недбальство, бажання заподіяти шкоду та псування, психічна хвороба «піроманія», неможливість проводити заходи із гасіння пожеж внаслідок щільного замінування цих територій.
Саме така ситуація склалась у закинутих, зарослих бур’янами агроландшафтах у серпні-вересні 2024 року. Два роки активного росту рослин, вологі травень-червень 2024 року після теплої зими 2023-2024 рр. і велика посуха від середини липня до початку жовтня з високими температурами повітря і сильними вітрами склали пожежонебезпечну ситуацію. Постійні обстріли таких сільгоспугідь, навмисні та випадкові підпали також стали вирішальними факторами.
На північний схід від Харкова десятки квадратних кілометрів зарослих бур’янами сільськогосподарських угідь були охоплені пожежами, що поширилися на садові ділянки та поселення, знищуючи цілі вулиці.
Найбільшу небезпеку такі пожежі у агроландшафтах становлять не для самих зарослих бур’янами пусток, а для прилеглих територій: населених пунктів, природних екосистем (боліт, лісів). Саме можливість їхнього загоряння є найбільшою шкодою від таких пожеж. Щодо самих закинутих агроландшафтів, то тут ефект від пожеж може бути навіть позитивним: великі площі позбавляються шару високої трави і здобич стає більш доступною для хижих птахів. Саме над згарищем у вересні 2024 року частіше за все у полях спостерігались денні хижі птахи, а також дрібні комахоїдні птахи, яким після пожежі було значно легше знайти поживу. Позбавлені рослинності, удобрені золою ділянки можуть стати місцем поступового утворення нових рослинних асоціацій — замість “піонерів”, які господарювали у покинутих полях перші 2-3 роки, сюди можуть повернутися аборигенні види. Ці процеси називаються пірогенною сукцесією.
“Пірогенні процеси заміни рослинних угруповань є типовими для таких територій, як покинуті поля та пустки”, відмічає Наталія Пашкевич. “В решті-решт вогонь і трав’яні екосистеми всю свою довгу історію йшли пліч-о-пліч, фактично вогонь створював степи і савани на всіх континентах, прокладаючи шлях для нового життя”.
Проблема в Україні полягає у мозаїчності ландшафтів, коли від вогню страждають прилеглі території, для яких цей вплив може бути згубним, а також у шкоді для людей. Ще одна особливість пірогенних процесів в Україні — це дуже великий масштаб займань і їхня неконтрольованість. Фактично, людська діяльність у вигляді створення спочатку ріллі, а потім — через війну — заростей бур’янів, є причиною останніх пожеж у незвичних масштабах.
З плином часу, завдяки вселенню нових видів рослин та регулярним пожежам, може відбутися відновлення природного або, скоріше, близького до природного рослинного покриву.
Що ж робити із такими ділянками? Чи варто дозволити природі “взяти своє”? Чи бажано повернути поля до інтенсивного сільськогосподарського використання? Коли і як зробити — у випадку повернення до ріллі і у випадку рівайлдингу — відновлення природного середовища? Такі питання неминуче постануть у найближчому майбутньому.
Шляхи для вирішення питання закинутих сільгоспугідь
Поклавши на терези усі “за” та “проти” відновлення ріллі на покинутих полях, однозначно не можна визначити, що буде кращим для біорізноманіття —- залишити все на природне відновлення чи повернути до використання, не втручатись чи проводити контрольоване відновлення природних або близьких до такого стану екосистем.
З економічного розрахунку саме повернення до ріллі є оптимальним варіантом для північної частини степової зони. Наприклад, для дослідженої автором Харківської області. Щодо більш посушливих теренів півдня, то тут значний економічний сенс може бути у відновленні степової рослинності із подальшим переорієнтуванням сільськогосподарського виробництва з рослинництва на тваринництво.
Повернення до ріллі бажано проводити на першому етапі заростання покинутих полів, коли фауна агроландшафтів знаходиться на найменшому рівні видового різноманіття і коли поля стають осередками розмноження бур’янів-вселенців. Бажано зробити плавний перехід від перелогів до ріллі через створення на період трьох-п’яти років плантацій кормових бобових культур (конюшини, люцерни). Це, по перше, дозволить суттєво збагатити ґрунти азотом, водночас надаючи певні прибутки від вирощування таких культур. По-друге, це значно збагатить фауну агроландшафтів, допоможе відновити типовий для сільгоспугідь набір видів. І серед цих видів буде чимало корисних у сільському господарстві: денні хижі і комахоїдні птахи, хижі комахи, комахи-запилювачі.
Такий поетапний перехід від стадії бур’янів до ріллі сприятиме також поверненню у агроландшафти і низки рідкісних видів тварин, для яких вони наразі є основними оселищами в Україні, наприклад — орла-могильника, канюка степового, голуба-синяка.
Що стосується більш посушливих територій півдня, то тут значний економічний сенс може бути у відновленні степової рослинності з подальшою переорієнтацією сільськогосподарського виробництва з рослинництва на тваринництво. Відновлення природних екосистем насамперед актуальне для буферних територій полів, прилеглих до крутих схилів або лісових масивів, для деградованих неродючих ділянок і для найбільш посушливих південних регіонів України (Херсонщина, південь Донецької та Запорізької областей, степовий Крим, Донецький кряж). Це дасть змогу знизити темпи деградації виснажених ґрунтів. Тут є і економічна складова: і розвиток пасовищного тваринництва, і необхідність довготривалого відновлення ґрунтів, і екологічна складова загальнодержавного значення. Остання полягає в буферизації сільгоспугідь – відокремленні їх від лісових масивів, крутих схилів, ерозійно-небезпечних ділянок, у відновленні природних екосистем на ділянках, що втратили родючість, у створенні мережі екологічних коридорів між природними степовими територіями.
Степів в Європі майже не залишилось. Україна – держава, яка колись мала найбільші площі цих ландшафтів, за межами Росії. Проте з роками вона втратила 95% своїх степів, і тепер має менше степових ландшафтів, ніж сусідня Румунія. Невеликі ділянки степових ландшафтів розсіяні серед великих масивів полів, є ізольованими. Популяції степових видів тварин і рослин зведені до ледь помітних осередків, життєздатність яких поступово згасає. Інбридинг, тобто схрещування кровноспоріднених особин, загрожує таким штучно створеним острівним популяціям, що прискорює їхній занепад. Об’єднання розрізнених степових ділянок, що збереглися здебільшого по балках, мережею нехай вузьких, але безперервних коридорів із відновлених природних трав’яних екосистем, забезпечить обмін між генофондами різних популяцій, а в деяких випадках суттєво збільшить площі придатних до заселення територій.
Рівайлдинг, тобто, відновлення природних екосистем на місці закинутих полів, на думку Наталії Пашкевич, варто проводити не створенням трав’яних екосистем людиною, а використовуючи природний хід сукцесій, подекуди додаючи певні компоненти. Наприклад, висіваючи деякі види диких трав, заселяючи такі ділянки комахами-запилювачами, дикими або свійськими травоїдними ссавцями, які стримують заростання територій чагарниками та деревами.
Пернаті і чотирилапі хижаки теж є важливою складовою відновлювальних трав’яних екосистем. Цікаво, що необхідним елементом є сліпаки, ховрашки та бабаки. Риюча діяльність цих гризунів забезпечує кращу аерацію глибинних шарів ґрунту, потрапляння органіки у глибокі шари (у вигляді екскрементів, залишків їжі та вистілки гнізд), а також перемішування неорганічних речовин через руйнування шарів конкрецій (наприклад, вапнякових) у ґрунтах і перемішування різних шарів ґрунту із різним рівнем вмісту мікроелементів. Тому для нормального функціонування трав’яних екосистем необхідно, перш за все, забезпечити повернення на такі відновлювальні ділянки степових гризунів, а також більших травоїдів і комах-запилювачів широкого спектру (тобто, таких, які збирають нектар на квітах різних видів рослин).
У випадку надмірного поширення чагарникової і деревної рослинності, необхідним буде втручання з метою обмеження цього процесу. Збалансоване пасовищне навантаження і сіножаті на таких відновлювальних ділянках сприятиме кращому і більш природному ходу сукцесії.
Поки що бої тривають, а Україна продовжує захищатися від російської агресії, але прийде день, коли гармати замовкнуть. Коли це станеться, для економічного та екологічного процвітання України буде вкрай важливо розробити всеосяжний план дій для величезних територій сільськогосподарських земель країни, які були закинутими впродовж останніх кількох років. І що швидше його буде розроблено, то краще.
Головне зображення: Молодий орел-могильник (Aquila heliaca) і гніздо посеред полів, Близнюківський район Харківської області, Україна. Джерело: Станіслав Вітер
