До чого призводять військові фортифікації в Україні

Олексій Василюк

Одним із найбільш масштабних наслідків військового впливу на природні ландшафти є будівництво фортифікаційних укріплень. Ми вже писали про наслідки спорудження стін і огорож вздовж державних кордонів ( 1 , 2 , 3 ), що призводить до серйозних обмежень у пересуванні наземних тварин і, як наслідок, до їх масової загибелі або порушення життєвих циклів. Проте значно більшої шкоди довкіллю завдають окопи та підземні укриття, будівництво яких набуло величезних масштабів після того, як російська війна в Україні почала переходити у стан позиційної. У цій статті йтиметься про вплив на довкілля підземних укриттів: окопів, бліндажів та інших фортифікацій.

Автори та редактори статті розуміють логіку вищого керівництва України та особисто Президента Володимира Зеленського у зміцненні лінії оборони України. Зрештою, лише припинення агресії проти України зможе зупинити руйнацію довкілля. Як і будь-які інші наслідки війни, будівництво оборонних споруд українськими військами згідно з нормами міжнародного права є вимушеним заходом, а у будь-яких наслідках винен виключно агресор. Ми сподіваємось, що стаття допоможе Україні після закінчення військових дій справедливо оцінити наслідки будівництва інженерно-фортифікаційних споруд (ІФС) та спланувати раціональний план реабілітації пошкоджених територій.

Російські земляні укріплення значно змінили ландшафт України

Розглядаючи спектр оборонних укріплень, які протягом останніх двох років були збудовані в Україні, ми насамперед говоримо про окопи та інші підземні укриття російської армії.

Причин такого підходу кілька:

• аналіз є необхідним для оцінки наслідків несанкціонованої інженерної діяльності Росії на території України, яка призвела до погіршення стану довкілля України;
• у відкритому доступі відсутня статистична та картографічна інформація про укріплення з української сторони фронту;
• за даними супутникового аналізу кількість російських укріплень суттєво перевищує кількість українських.

Готуючи протягом тривалого часу напад на Україну, російська сторона досить детально продумала будівництво фортифікацій, залучаючи до цього велику кількість техніки та спеціалізованих інженерних підрозділів армії. Зміна лінії фронту за майже два роки війни відбувалася таким чином, що звільненими від тимчасової окупації виявилися території, де фортифікації переважно не були побудовані. З іншого боку, тимчасово окупована росіянами територія насичена найбільш значною лінією укріплень, які колись будувалися на території України. При цьому масштабні мінні поля, які оточують пошкоджену будівництвом окопів територію, загрожують залишити її в такому вигляді ще на багато десятиліть після завершення війни.

Використання відкритих даних під час аналізу інженерних укріплень

Першими кількісну оцінку російським фортифікаціям в Україні підготували OSINT-аналітики, які співпрацюють із проектом DeepState, українським проектом з картографування та документування воєнних операцій під час вторгнення Росії на територію України в режимі реального часу.

Згідно з оприлюдненими ними даними, на кінець 2023 року на російській стороні лінії фронту зафіксовано понад 6 тисяч кілометрів ІФС, інформація про які представлена у відкритому доступі на сайті DeepState.

Проаналізувавши супутникові знімки, OSINT-аналітики підрахували площу інженерно-фортифікаційних споруд російської армії на території України та розділили їх за типажем.

Найбільш укріпленими областями виявились Запорізька – 1869 км (йдеться про довжину ІФС у межах області), та Донецька – 1865 км, де вже понад шість місяців сконцентровано найбільшу кількість бойових зіткнень. Укріпленою є і Луганщина – 1140 км. На Херсонщині виявлено 886 км ІФС, переважно вздовж Дніпра – від Нової Каховки до Геройського. Також російські війська зміцнили підходи до Кримського перешийку. У самому Криму “накопано” не так і багато, всього 265 км.

Будівництво окопів частково пошкодило 46 територій природно-заповідного фонду, зокрема, біосферний заповідник “Асканія-Нова” та національний природний парк “Приазовський” .

Багато укріплень планувалися дистанційно та без детального обліку особливостей місцевості. Так, деякі окопи нині залило водою і без дренажу їхнє функціонування є неможливим. Треба нагадати також і про цілу “лінію оборони”, яку збудували ЗС РФ уздовж лівого берега Дніпра, і яка була повністю знищена під час підриву греблі на Каховській ГЕС 6 червня.

Також важливо відзначити, що деякі фортифікації російська армія намагається повністю приховати під землею. І якби не аналіз у динаміці, проведений фахівцями DeepState, то можна було б припустити, що їх просто засипали, адже восени там уже була трава.

Що означає будівництво фортифікаційних споруд для довкілля та клімату?

Поряд із вибухами боєприпасів, пожежами та маневрами важкої техніки, будівництво ІФС є одним із наймасштабніших чинників негативного впливу на ландшафти. Щодо впливів на ґрунти, то цей вид військової діяльності за масштабами наслідків можна назвати другим після вибухів боєприпасів. Варто зазначити, що вони часто доповнюють одне одного, посилюючи наслідки.

Будівництво укріплень не має такого хімічного впливу, як вибухи боєприпасів, і завдає переважно лише механічної зміни. Однак воно супроводжується іншими негативними впливами на довкілля. Наприклад, засміченням територій та порушенням їхнього санітарного стану.

При цьому будівництво фортифікаційних споруд є значним і нерідко згубним для багатьох біологічних видів. Саме воно поєднує в собі найбільш відчутні для дикої природи впливи: знищення рослинності, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного балансу ґрунтових вод, дефіцит природного зволоження, опустелювання. Серед цього переліку не вистачає тільки хімічного забруднення, але тут можна врахувати, що воно зазвичай важливіше для господарства та можливості подальшого використання земель людиною, а не для існування диких видів.

При будівництві оборонних споруд як надземних, так і підземних (бліндажів, траншей, бункерів, тунелів, складів паливно-мастильних матеріалів і техніки) відбувається перемішування шарів ґрунту та руйнування структури ґрунту. Ці фактори є основними рушійними силами ерозії та руйнування ґрунтів.

Тонкий родючий шар ґрунту розривається до підстилаючої породи і вже нею засипається навколишня територія. Вітри, атмосферні опади і перепади температур призводять до розвіювання розкиданої породи (пісок, лес і та ін.) навколо. В результаті на великій площі відбувається пригнічення рослинності, ґрунти вкриваються шарами перекриваючої їх породи. З точки зору ґрунтоутворення, це цілком можна назвати опустелюванням. У нинішніх умовах ці негативні фактори посилюються за рахунок глобальних змін клімату, посух та інших екстремальних явищ.

При будівництві фортифікаційних засобів не завжди враховується глибина залягання ґрунтових вод. Це в окремих місцях призводить до порушення гідрологічного режиму і виходу води на поверхню, що провокує заболочування і засолення ґрунту.

Глибокі засолені горизонти також можуть викидатися на денну поверхню і поширюватися за межі оборонних споруд.

Врешті, будь-які фортифікації стають місцем особливої концентрації обстрілів.

Така діяльність призводить до порушення процесів у ґрунтах на значно більших площах, де починаються зсуви, заболочування, просідання ґрунтів і т. д. У різних випадках зона впливу окремо взятого окопу, рову або бліндажа становить від 20 до 100 метрів і більше. Якщо оперувати такими приблизними цифрами, то площа території зі зруйнованими ґрунтами, які переживають процеси активної ерозії в результаті будівництва російських околиць, становить від 800 до 1000 кв. км.

Ця площа складається з осушеної частини колишнього Каховського водосховища, яку можна добре побачити навіть у масштабі карти світу.

Ще однією загрозою, виявленою під час експедиції восени 2022 року у звільненому від окупації національному природному парку «Кам’янська Січ» у Херсонській області, стало використання російськими солдатами рідкісних видів рослин для маскування бойових позицій. Гадаємо, що це не є цілеспрямоване знищення рідкісних видів, але російські солдати дійсно використовували зірвану дернину кількох видів ковили та інших видів степових рослин для маскувального прикриття. Важливо, що саме для охорони цих видів і був створений даний національний природний парк.

Бліндажі як великі цвинтарі дерев

Більшість постійних укриттів укріплюється стовбурами дерев, що призводить до високих обсягів споживання якісної деревини. В основному використовують стовбури сосни звичайної та інших видів сосен, які мають найрівніші стовбури без гілок.

Цими стволами обшиваються стіни бліндажу, а “дах” накривається потрійним перекриттям, яке також робиться зі стволів. Вважається, що така споруда здатна витримати попадання снаряда калібру 152-155 мм. Для спорудження укріпленого бліндажу на 5-10 осіб необхідні частини стволів 20-50 дерев.

Через зміну лінії фронту та обстрілів доводиться постійно будувати нові та нові укріплення.

При цьому всі соснові ліси в межах тимчасово окупованої російськими військами території мають штучне походження та невеликі площі. Враховуючи зміну клімату, виростити нові хвойні ліси за короткий термін, ймовірно, вже не буде можливим. Тому будівництво укріплень з використанням деревини саме з російської сторони фронту стає прямим винищенням останніх (хоч і штучних) лісів Степової зони України, що мають величезне середотворче значення.

Тут важливо відзначити, що майже всі такі ліси є заказниками, національними парками та іншими природоохоронними територіями, а деякі мають вік понад 100-120 років. Це, зокрема, стосується Національних природних парків “Святі гори”, “Сіверсько-Донецький”, “Білобережжя Святослава”, Чорноморського біосферного заповідника та щонайменше 50 заказників. Тобто будь-яка рубка у таких лісах є неприпустимою.

Також не варто забувати, що життя в бліндажах також потребує постійного постачання дровами для обігріву та приготування їжі. Це створює додатковий тиск на екосистему.

Щодо України, то де юре під час будівництва укріплень українською стороною використовується лише легально заготовлена деревина, офіційно отримана у лісових регіонах країни, де відновлення лісів не ускладнене кліматичними умовами. Україна навіть запровадила спеціальну процедуру постачання деревини з метою оборони.

Хоча частіше ми спостерігаємо вибіркові вирубки, природі від цього не легше

Для інженерних конструкцій укриттів використовуються рівні стовбури сосен. Це означає, що саме такі дерева, які найбільш підходять, спеціально вирубують для будівництва укріплень. Тому нерідко рубки відбуваються вибірково.

На користь цього твердження говорить те, що поки нам не вдалося знайти місця масових суцільних рубок. Деякі винятки відомі лише в Олешківському лісгоспі в Херсонській області (закордонні ЗМІ також помилково прийняли це спостереження за вивезення української деревини до Росії, а українські широко розтиражували помилку колег).

Хоча більшість вирубок є вибірковими, для штучних соснових лісів у Степовій зоні України це не є гарною новиною. Сосна має поверхневу кореневу систему і такі ліси виживають лише завдяки щільному змиканню крон, під якими формується середовище вологи та прохолоди. Вирубування окремих дерев відкриває коріння інших для променів сонця, які швидко висушують ґрунт і спричиняють подальше всихання лісів. Тому найближчими роками можна прогнозувати масштабне всихання соснових насаджень, які були пошкоджені вирубками та вибухами снарядів .

Інші небезпеки для лісів на лінії фронту

Є ще дві сторони проблеми для дерев, які ростуть у зоні розміщення окопів та бліндажів.

По-перше, часто ліси та лісосмуги використовують як природне маскування бойових позицій. Для дерев це означає, що те місце, де вони ростуть, стане місцем активних бойових дій. Зокрема обстрілів. На відеохроніках із фронту добре видно, що на більшості дерев взагалі немає гілок.

По-друге, всі укриття знаходяться нижче за рівень землі і з них досить поганий огляд. Тому найчастіше ліси (а ще частіше – полезахисні лісосмуги) спеціально видаляють для того, щоб мати кращий огляд навколо позицій.

Екологічний слід життя в окопах

Ще одна проблема, про яку треба сказати – забруднення, спричинене будівництвом та життям в оборонних спорудах.

Війська, які живуть місяцями в укріпрайонах, залишають у безпосередній близькості від бліндажів і траншей усі продукти своєї життєдіяльності: сміття, фекалії, а, можливо, і братні могили.

Відступаючи і наступаючи, солдати не несуть із собою сміття та відходи. Всі продукти життєзабезпечення (від продуктів до спального приладдя) в таких умовах привозяться підрозділами забезпечення і найчастіше є одноразовими.

Одноразово використовуються також усе пакування та ящики від боєприпасів, які застосовуються у нинішній війні у неймовірно великих кількостях.

Пошкоджені окопи та бліндажі разом із усіма залишками предметів побуту псуються дощами та снігом, їх залишають при зміні лінії фронту.

У результаті кожен солдат залишає відчутно більший екологічний слід, ніж звичайна людина, яка живе у своєму будинку, де не потрібно використовувати зайве і можна утилізувати чи переробляти відходи всіх типів.

Крім того, присутність великої кількості залишків загиблих створює великі ризики бактеріологічного забруднення.

Ще з 2015 року, невдовзі після того, як Росія почала захоплювати українські території, експерти неодноразово говорили про ймовірність забруднення ґрунтових вод через непродумані стихійні поховання. Цей фактор також значно впливає на перспективи використання території найбільш активних бойових дій після закінчення війни.

Тварини в окопах

Від будівництва інженерно-фортифікаційних споруд найбільше страждають дрібні наземні тварини. Це стосується як комах та інших нелітаючих (або погано літаючих) членистоногих, так і хребетних – плазунів, земноводних та ссавців.

Окопи стають пасткою для більшості тварин, які падають у них. В принципі, тварини можуть самостійно вилізти з такої пастки. Але якщо в окопах є солдати, то для багатьох тварин це означатиме швидку загибель.

Наприклад, уявимо ситуацію, коли в окоп падає будь-яка змія, чи гризун, яких пересічні люди переважно бояться. Швидше вони вб’ють таку тварину, ніж стануть її обережно відловлювати і випускати. Тим більше, під час бойових дій на “гуманний підхід” може не бути часу.

Для багатьох видів тварин ця загроза стає дуже актуальною, адже фортифікаційні споруди на понад 800 кілометрів перекривають всю лінію фронту як на сході України, так і на півдні.

Що стосується міграції, то лінія оборонних споруд навряд чи вплине, адже в цій частині нашої планети наземні тварини не мають відчутних сезонних міграцій. Однак локальні переміщення в межах ділянок проживання кожної з тварин, процеси розселення молодих особин, переміщення хижаків у пошуках здобичі та головне – втеча тварин від вибухів та пострілів і інших несприятливих подій – все це призводить до масових випадків попадання в окопи та рови.

Серед тварин, які можуть стати бранцями військових фортифікацій, є чимало рідкісних видів. Наприклад, ендемічні ссавці, такі як мишівка Нордмана, емуранчик Фальц-Фейна і сліпець піщаний, про які ми писали у статті про наслідки затоплення водами Каховського водосховища, живуть саме там, де було збудовано лінію оборони російських військ уздовж лівого берега Дніпра.

Щодо плазунів, достатньо буде зазначити, що переважна більшість усіх видів змій та ящірок, які мешкають у зоні бойових дій та на тимчасово окупованих територіях України – занесені до Червоної книги та в межах України є фактично ендеміками цієї зони.

Сьогодні в інтернеті є багато повідомлень як про порятунок солдатами тварин з окопів, так і про жорстокі вбивства і випадки неймовірного садизму.

Насамкінець варто відзначити, що фортифікаційні споруди не завжди мають кваліфіковано продуманий дренаж і тому є випадки, коли окопи та рови затоплюються ґрунтовими водами. У таких випадках, звичайно, шанси на порятунок тварин стають ще меншими.

Реабілітація та відновлення територій

Після закінчення війни ліквідація ІФС буде одним із найскладніших завдань зеленого відновлення України. На початку статті ми вже зазначили, що реальна площа території, пошкодженої внаслідок будівництва окопів і зона активної ерозії ґрунтів, значно більша за площу, яку займають фортифікаційні споруди. Тому підхід до відновлення має бути комплексним.

Як можна реабілітувати території, пошкоджені фортифікаціями? Звичайно варто згладити штучну зміну рельєфу (закопати окопи). Вирішити те, як саме такі роботи проводити можна буде лише після закінчення війни, коли буде остаточно зрозумілий обсяг та тип пошкоджень ґрунту. Але вже сьогодні очевидно, що відновлення рельєфу не зупинить ерозію ґрунтів.

Відновлення захисних лісових насаджень через масове розміщення в них ІФС буде в майбутньому найтерміновішою складовою зеленого відновлення. Фактично, у найбільш посушливій частині України, яка переживає активні процеси опустелювання, за час повномасштабного вторгнення Росії знищено або пошкоджено переважну більшість захисних лісових насаджень. Втрата кожної лісосмуги означає прискорення вітрової ерозії та опустелювання на сотнях гектарів, а акумулятивні дії цього фактора означатимуть значне прискорення опустелювання у всьому регіоні.

Перші півтора роки повномасштабної війни фактично відкинули Україну у виконанні Національного плану боротьби із спустошенням на десятиліття. Чи вдасться за нинішніх кліматичних умов відновити втрачені захисні насадження – не зрозуміло.

Однак природа не чекає на завершення війни. Як можна бачити на прикладі колишнього Каховського водосховища – вкритого сьогодні вербами, тополями та іншими рослинами – процеси відновлення рослинності запускаються дуже швидко. Так, якщо проаналізувати супутникові знімки, то сьогодні майже вся лінія фронту у весняно-літній період є зеленою смугою. Рослинність стрімко захоплює ділянки, на яких немає сільськогосподарської обробки та не використовуються пестициди.

На жаль, на відміну від дна Каховського водосховища, на якому відновлюються природні заплавні оселища, на покинутих полях та у зруйнованих населених пунктах відновлюються насамперед чужорідні інвазивні види. Вони не створюють стійких багатих оселищ, зате першими займають територію. З точки зору боротьби з вітровою деградацією ґрунтів така рослинність, ймовірно, корисна. Але загалом заростання такими видами означає втрату біорізноманіття.

• Читати більше: Загрози біологічних інвазій внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну

Вже сьогодні важливо почати вивчати, які оселища відновлюються на місці покинутих ІФС. Різні типи укріплень у різних ландшафтах створюють різні геоморфологічні умови (мікрорельєф, режим вологості, субстрат), які будуть частково колонізовані рослинністю. І здебільшого це будуть інвазійні види. Це дозволить розставити пріоритети рекультивації, включаючи підтримку самовідновлення.

Першою дією щодо зеленого відновлення України та прифронтових територій має стати розмінування. Однак незабаром за ним важливо звернутися до рекультивації, яка включає:

• виявлення територій, які не є надто забрудненими та можуть згодом повернутися до господарського використання;
• проведення невідкладного відновлення багаторічних трав’яних екосистем на всіх пошкоджених територіях, які переживають ерозію ґрунтів. Тільки ці екосистеми здатні максимально швидко закріпити осередки ерозії та зупинити втрату ґрунтової вологи;
• наступними кроками може стати відновлення полезахисних насаджень, видалення інвазійних рослин, фіторемедіація.

З огляду на масштаби використання боєприпасів може виявитися, що саме зона розміщення фортифікацій у майбутньому стане своєрідною зоною відновлення природи, яка буде недоступною для господарства. Однак слід розуміти, що саме цю територію треба не просто залишити “на самовідновлення”, а допомогти їй якнайшвидше перетворитися на стабільну екосистему. Це дозволить зупинити негативний вплив цієї території на клімат та запобігти спустошенню всього південно-східного регіону України.