Александр Форбругг, Євгенія Копиця
У той час, коли Україна продовжує боротися з російською агресією, було організовано Конференцію з відновлення України (URC) 2025, щоб показати поточні зусилля країни з відновлення, “зеленого” переходу та інтеграції в ЄС. Однак екологічні проблеми були значною мірою відсунуті на другий план. Перше місце посіли економічні та енергетичні пріоритети, що робить ще більш актуальними критичні питання про зелене відновлення України, а також показує прагнення уряду країни балансувати між терміновими реформами та екологічною відповідальністю.
Конференція з відновлення України (URC 2025), яка проходила в Римі 10-11 липня цього року, стала найбільшою на сьогоднішній день подією на цю тему і зібрала близько 6 000 учасників. URC – це щорічний захід високого рівня, учасники якого розмірковують про перспективи оновлення країни, а також прагнуть стимулювати політичну та економічну діяльність через призму стійкості та відновлення. Дотримуючись підходу, який ґрунтується на участі та включеності всього суспільства, конференція прагне об’єднати “уряди, міжнародні організації, фінансові інститути, бізнес, регіони, муніципалітети та громадянське суспільство”. Цього року широке висвітлення отримали виступи глав держав та інших політичних знаменитостей, були продемонстровані “сигнали довіри” і показані можливості для співпраці. Також були представлені програми, оголошені під час заходу. (дивись, наприклад, висвітлення URC 2025 журналом Prismag)
Читайте про минулі URC:
- Екологи розкритикували План відновлення України
- Підсумки URC23: Які можливості для інвестиційних проектів представила Україна?
- Ukraine Recovery Conference 2024 у контексті “зеленої” відбудови. Про що йшлося?
Упродовж двох насичених днів відбулося понад 50 різних сесій, панелей та паралельних заходів URC 2025. Можна відзначити розмаїття учасниць та учасників, а також різноманіття інтересів, що певною мірою ускладнює підбиття підсумків заходу.
Тим не менш, можна виділити такі пункти, які стали “спільним місцем” багатьох виступів і дискусій. Оскільки російська агресія триває, включно з тим, що під час самого заходу було зафіксовано рекордну хвилю ракетних атак та атак безпілотників, закінчення війни передбачити складно, тож основним імперативом відновлення має стати адаптація до обставин. Однак у таких умовах стійкість української економіки стає лейтмотивом, відсунувши на другий план розмови про “зелене відновлення”. Вступ до ЄС більше не є питанням – цей процес уже запущено. За умови ретельного підходу в ухваленні рішень, нинішня ситуація, якою б болючою вона не була, відкриває можливості для реформ, “зеленого” переходу та інвестицій.
Можливість інвестицій відображає настрій особливого політичного та економічного прагматизму, який можна було відчути під час презентацій та дебатів. Водночас масштаби незадоволених потреб у реконструкції та відновленні у ході відновлення країни сьогодні залишаються величезними. Для того, щоб Україна залишалася на плаву, необхідні постійні політичні дії та інвестиції. Екологічні проблеми стоять в одному ряду з багатьма іншими проблемами. Яку ж роль відіграли екологічні питання в ході URC цього року?
Роль екологічних питань у планах відновлення України
Екологічних питань різною мірою торкалися під час панелей і паралельних заходів, присвячених таким темам, як енергетика, проєкти відновлення муніципальних утворень і сільського господарства. Однак вони не були наскрізною темою і практично не згадувалися високопоставленими політичними представниками у вступних промовах.
У цьому відношенні URC 2025 не відповідав принципам Лугано, оголошеним на URC 2022, в яких стійкість була вказана як керівний принцип. Питання декарбонізації та прогресивного екологічного законодавства найбільш послідовно розглядаються в рамках вступу до ЄС, особливо щодо адаптації до стандартів ЄС та узгодження із “Зеленим курсом” ЄС. Тоді міністр енергетики України Герман Галущенко говорив про “наші цілі щодо декарбонізації та інтеграції”, наче це дві сторони однієї медалі. Законопроєкт України про “зелене відновлення” був часто згадуваним прикладом проведених реформ. Він узгоджує відновлення з переходом до “зеленої економіки” і таксономією ЄС у рамках сталого розвитку.
У цьому році панель “Відновлення довкілля” була єдиною сесією, повністю присвяченою екології. У ній взяли участь експерти та офіційні особи, зокрема Світлана Гринчук, на момент конференції Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України (нещодавно міністерство було ліквідоване), яка брала участь у засіданні в режимі онлайн, та Маргот Вальстрем, співголова Робочої групи високого рівня з екологічних наслідків війни. Метою панелі був розгляд широкого спектру питань – від екологічної шкоди, завданої російською агресією, до питань відновлення екосистем, розмінування, розвитку “зеленого” законодавства та “зелених” інвестицій.
Такі ініціативи, як Платформа зеленого відновлення, були представлені в якості інструментів для вирішення завдань, що виникають. Незважаючи на те, що було порушено важливі питання і зроблено низку сильних заяв, фізична відсутність представників міністерства на URC вже другий рік поспіль є поганим знаком щодо пріоритетності охорони довкілля.
Екологічні проблеми були також активно висвітлені на паралельному заході “Виклики, можливості та тематичні дослідження для зеленої реконструкції України”, організованому європейськими та українськими промисловими асоціаціями, а також неурядовими організаціями (НУО). На конкретних прикладах, від повторного використання відходів і будівництва “зелених” громадських будівель до інновацій у галузі створення екологічних матеріалів, учасники заходу переконливо довели необхідність впровадження принципів циркулярності, кліматичної стійкості інфраструктури та зелених інновацій у процес відбудови України. Незважаючи на ці принципи, доповідачі заходу здебільшого розглядали “зелений” перехід як бізнес-кейс, при цьому імпульс був заданий здебільшого місцевими та галузевими суб’єктами, а не послідовною національною стратегією.
(Зелена) енергія
Енергетика стала однією з центральних тем URC2025 і була представлена як найбільш послідовний напрям сталого розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Європейська комісія (ЄК) та партнери з розвитку проголосили “Механізм зниження ризиків використання відновлюваних джерел енергії в Україні” (URMM).
За словами представників ЄБРР, “після впровадження, механізму, як очікується, він підтримає 1 ГВт нових потужностей відновлюваної енергії, потенційно мобілізуючи 1.5 млрд євро інвестицій“.
ЄС уже схвалив виділення 180 млн євро на реалізацію проєкту, в якому беруть участь кілька українських агентств і асоціацій (Українське вітроенергетичне агентство, “Green deal Ukraïna” тощо). Механізми такого роду є важливими, оскільки вони поєднують у собі фінансові гарантії, забезпечені державою, сприяють інституційній координації з приватними інвесторами та дають змогу реалізовувати масштабні стратегічні проєкти в секторі відновлюваної енергетики, демонструючи тим самим відчутну прихильність до “зеленого відновлення”. Однак варто замислитися над питанням, наскільки дійсно “зеленими” є ці механізми на практиці.
Останніми роками в західних регіонах України спостерігається стрімке збільшення кількості нестійких проєктів із вітрогенерації, багато з яких здійснюють на територіях, багатих на біорізноманіття, включно з природоохоронними ландшафтами, міграційними коридорами для птахів і їхніми вразливими оселищами. Ці проєкти часто здійснюються без належних екологічних гарантій, зазвичай ігноруючи або оминаючи екологічні експертизи та не маючи надійного нагляду для запобігання екологічної шкоди.
Кілька інших тем, які активно обговорювали на URC 2025, також зачіпали питання енергетики. Це не дивно, оскільки енергетика має вирішальне значення для короткострокової та довгострокової цивільної, військової та економічної стійкості України. Також на конференції зазначалося, що нарощування експортного потенціалу України стане вирішальним фактором для європейської енергетичної безпеки та незалежності ЄС від імпорту російських енергоносіїв. Однак деякі промовці не робили відмінностей між джерелами енергії та сприймали зростаючий попит на енергію як належне, що викликало питання з точки зору екології.
Проте, було помітно відносно послідовне прагнення до розширення потужностей поновлюваних джерел енергії в Україні. Крім того, що децентралізоване виробництво відновлюваної енергії в невеликих масштабах є більш екологічним, воно також підвищує стійкість енергетики у воєнний час. З огляду на глобальний перехід на поновлювані джерела енергії, нехай повільний і частковий, нарощування ВДЕ
в Україні видається ще й як просування країни в майбутнє.
Під час заходу, присвяченого енергетиці, Андрій Телюпа, заступник міністра економіки, заявив: “Я вважаю, що “зелений перехід” не повинен бути ідеологією, він повинен бути конкретними здійсненними проектами“. Зрештою саме поєднання прагматизму і прихильності до більш масштабних ідей “зеленого” переходу, нагальної енергетичної потреби та стратегічної важливості, а також перспективи державних і приватних інвестицій в енергетичний сектор призвели до жвавих дебатів і ухвалення низки надійних зобов’язань.
Тим часом, незважаючи на зростаючу актуальність вуглецевих ринків для фінансування відновлення України, ця тема не була включена в основний порядок денний конференції. Вона була піднята тільки на одному паралельному заході, що відображає її попередній статус у національних політичних дискусіях. Потенційна взаємодія між добровільним і обов’язковим вуглецевим ціноутворенням особливо актуальна для секторів, які ведуть до “зеленого” переходу і залежать від критичної сировини, оскільки доступ до цих ресурсів визначає як масштабування низьковуглецевих технологій, так і ефективність нових механізмів вуглецевого ринку.
Критично важливі сировинні матеріали
Цікаво, що на URC 2025 стратегію України щодо критичної сировини було представлено як невіддільну від економічних перетворень і “зеленого” переходу. У рамках основної доповіді “Інвестиції в критичні мінерали України: Стратегічний актив для глобальних ланцюгів постачань” та на параллельных заходах акцент постійно робився на інтеграцію видобутку сировини та подальшу переробку з використанням передових технологій виробництва, а також на розвиток циркулярної економіки. Під час кількох сесій доповідачі наголосили на нових можливостях для спільного виробництва, міжнародного співробітництва (зокрема, з ЄС і Великою Британією) і потенціал стратегічних інвестицій у такі флагманські проєкти, як Балахівське родовище графіту.
Багато учасників обговорення також відзначили вже зроблені зусилля з гармонізації законодавчої та стратегічної бази України зі стандартами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і ЄС, які спираються на підтримку ЄБРР і таких механізмів, як Глобальний фонд реконструкції та відновлення України.
Однак така постановка проблеми порушує критичне питання: чи робить позиціонування критично важливого сировинного сектору в центрі “зеленого” переходу України його стійким? Хоча риторика циркулярної економіки та розвитку інновацій присутня, основний наголос, як і раніше, робився на зростання видобутку і геополітичну конкурентоспроможність.
Роль НУО та громадянського суспільства в процесах відновлення
Екологічні НУО були найбільш затятими і послідовними захисниками екологічних питань на URC 2025. Порівняно з попередніми URC, в цьому році для участі в конференції зареєструвалося більше представників НУО. Вони організовували паралельні заходи, зустрічалися з членами італійського парламенту та Міністерства охорони довкілля Німеччини, а також використовували цю можливість для спілкування з офіційними особами.
Однак лише небагатьох представників НУО було запрошено виступити на панелях, де перевагу надавали високопоставленим чиновникам, представникам уряду, банків і бізнесу. Вони також виступали під час дискусій, але час для обговорення був обмежений.
Коаліція організацій громадянського суспільства, аналітичних центрів та академічних інститутів Build Ukraine Back Better підготувала Дорожню карту сталого відновлення України перед URC 2025 й успішно просувала її під час заходу. Дорожня карта описує “пріоритетні реформи, політику та структурні зміни, які необхідно здійснити впродовж наступних кількох років для забезпечення екологічно стійкого та життєздатного відновлення”.
Дорожня карта побудована на основних принципах сталого відновлення та реконструкції, а також заснована на цілях досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. У ній висвітлено принципи та наслідки інтеграції України до ЄС для ключових секторів сільського господарства, будівництва, економіки, енергетики, екології та транспорту. Кілька доповідачів згадали цей документ і підтвердили його значущість як комплексної стратегії.
Напруженість і протиріччя
Багато промовців висловили впевненість у вже досягнутому прогресі, відзначивши силу зібраного альянсу, вже реалізовані проєкти та пропозиції, а також “світле” майбутнє України. Варто зазначити, що вказівка на синергію і безпрограшні рішення є частиною демонстративного оптимізму. Деякі з цих пропозицій здаються розумними. Наприклад, відновлювані джерела енергії можуть одночасно слугувати енергетичній стійкості та захисту довкілля. Збільшення переробки сільськогосподарської продукції всередині країни (замість експорту сирої продукції) одночасно підвищує контроль над внутрішньою вартістю і сприяє виробництву біомаси для вироблення біоенергії. Технології для оптимізованого відповідно до кліматичної політики сільського господарства вже доступні і можуть забезпечити безліч переваг.
Однак існують обмеження та ризики при представленні України як країни, сповненої можливостей та потенціалу. Під час деяких паралельних заходів, які проходили за вином у старовинних римських палаццо, була спокуса забути про те, що в центрі цих дискусій перебуває країна, втягнута в жорстоку війну. Як нагадав Павло Кухта, колишній міністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України, коли його запросили розповісти про невикористані можливості для бізнесу, “війна досі триває і в цьому немає нічого доброго”.
Якщо відкинути питання моральності таких дискусій під час обстрілів і бойових дій, то слід звернути увагу на обмеження та потенційні негативні сторони проголошуваних “безпрограшних” рішень. Як показують протести та судові справи в Україні та інших країнах, проєкти з відновлюваної енергетики потребують ретельної перевірки та участі місцевого населення, щоб уникнути шкідливого впливу на біорізноманіття або життя місцевих спільнот. Аргумент про те, що розширення переробки харчових продуктів допоможе виробництву відновлювальної енергії, пов’язаний із ризиком “озеленення” ресурсомістких, таких, що викидають метан і забруднюють довкілля, видів тваринництва.
Крім того, напруженість виникає, коли одночасно висуваються кілька грандіозних обіцянок і цілей. При правильних програмах, інвестиціях і партнерствах, як стверджують прихильники цих проєктів, Україна може збільшити свій внесок у глобальну продовольчу безпеку, енергетичну безпеку Європи за рахунок біопалива, енергії вітру й сонця, експортувати велику кількість критично важливої сировини та водночас зробити свій внесок у досягнення міжнародних цілей відновлення земель і природоохоронних територій. Однак доступність землі та природних ресурсів є обмеженою, а про навантаження, яких зазнавали українські екосистеми та ґрунти в минулому та під час війни, згадується рідко.
Можливості для бізнесу, на яких наголошували на деяких панелях, паралельних заходах і у виставковій залі, є важливими для залучення інвестицій, яких Україна гостро потребує. Однак бізнес, який шукає можливості, не завжди є найнадійнішим партнером, коли йдеться про питання екологічної стійкості чи соціальної справедливості. Діяльність таких бізнес проектів потребує пильного спостереження. Для того, щоб спрямувати інвестиції в стійке русло, важливими є стратегічне планування та інституційна координація, уряди та транснаціональні організації мають бути підзвітними, а сталий розвиток має стати основним напрямком діяльності, особливо в бізнесі та промисловості.
Після URC відбулися давно обговорювані перестановки в уряді України. Кабінет міністрів ліквідував Міністерство аграрної політики та продовольства і Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, передавши їхні функції новоствореному Міністерству економіки, екології та сільського господарства України на чолі з Олексієм Соболєвим. Юлія Свириденко стала новим прем’єр-міністром України після відставки Дениса Шмигаля.
Будучи на той час першим віце-прем’єром і міністром економіки, Свириденко брала участь у численних панелях і двосторонніх зустрічах URC, демонструючи рішучість України залучити іноземні інвестиції та роль міжнародного приватного капіталу у відновленні країни. Незадовго до цього вона оголосила про майбутній мораторій на перевірки бізнесу, а після вступу на посаду пообіцяла продовжити скорочення державного регулювання (дерегуляції), захистити бізнес від необґрунтованого тиску, прискорити приватизацію та посилити підтримку українських виробників.
Ці події можуть мати значні наслідки для екологічного управління та нагляду. Концентрація економічних, екологічних і сільськогосподарських портфелів в одному “суперміністерстві” в поєднанні з мораторієм на перевірки підприємств і програмою дерегуляції та приватизації може ще більше послабити регулятивні гарантії та екологічні стандарти в той час, коли надійний нагляд необхідний для забезпечення справжньої стійкості спрямованих на відновлення зусиль. Хоча заявлена мета – підтримати український бізнес і прискорити відновлення, незрозуміло, як ці зміни вплинуть на здатність країни забезпечити дотримання зобов’язань з охорони довкілля та сталого розвитку на практиці.
Водночас від України вимагатимуть демонстрації того, що вона дотримується екологічних зобов’язань, взятих на себе як перед своїми громадянами, так і перед міжнародними партнерами. Одним із ключових інструментів у цьому відношенні є нещодавно затверджена “Стратегія реформування системи державного нагляду у сфері охорони навколишнього середовища до 2029 року”, схвалена Кабінетом міністрів України безпосередньо перед проведенням URC.
Мета реформи – замінити історично сформовану в Україні “каральну” та фрагментовану систему екологічного нагляду на модернізовану, превентивну та засновану на оцінці ризиків модель. Однак після того, як незалежне профільне Міністерство було скасовано, постає питання: хто тепер опікуватиметься цією амбітною програмою та забезпечуватиме її ефективну реалізацію?
Висновки, перспективи та стратегії
Попереду ще не один URC і дискусії про те, як відбудувати Україну краще та екологічніше, триватимуть. Польсько-українське головування в URC 2026 може активізувати дебати про “зелену” відбудову шляхом включення сталого розвитку до всіх секторів і привернення такої необхідної уваги до відновлення довкілля.
Під час вступу до ЄС і реалізації програм інституційної підтримки ЄС, багатосторонні банки розвитку (ББР) та інші транснаціональні інституції можуть простимулювати і допомогти сформувати правові та нормативні реформи в Україні в таких галузях, як декарбонізація та охорона природи. Однак ці інституції ніколи не були ідеальними або повністю послідовними у своїй екологічній політиці. Останнім часом вони почали згортати деякі прогресивні екологічні програми у відповідь на політичну реакцію (у випадку ЄС) і скорочення фінансування (у випадку транснаціональних донорів). Громадяни та екологічні організації в усьому світі роблять свій внесок у підтримання та розвиток “зеленого” відновлення в Україні, чинячи тиск на транснаціональні організації, щоб ті приділяли пріоритетну увагу екологічним проблемам у своїх програмах і політиці. Чинення тиску на уряди та компанії з метою припинення імпорту російського викопного палива ще більше допоможе українській справі, а також досягнення вуглецевої нейтральності країн Європи та всього світу.
Підзвітність є необхідною для ухвалення законодавчих актів, які підтримують стале відновлення України, таких, наприклад, як Закон про зелене відновлення. А також для забезпечення їхньої подальшої реалізації. Це, своєю чергою, вимагає швидкого ухвалення вторинного законодавства, актів, ухвалених ЄС на основі установчих договорів (первинного права). Постанови, розпорядження та технічні стандарти, які видаються державними органами, мають містити детальні правила та механізми втілення цілей закону в життя, включно з конкретними екологічними стандартами для проєктів, процедурою оцінки впливу та механізмами правозастосування. Ця вторинна структура має передбачати прозорі системи моніторингу та покарання за недотримання.
На тлі вже наявного низького інституційного потенціалу уряду України, нещодавня ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, а також створення нового міністерства, яке об’єднує економіку, екологію та сільське господарство, може призвести до екологічного дерегулювання. Українська влада має втілити свої обіцянки та зобов’язання щодо екологізації економіки в ефективне законодавство, а НУО, міжнародні партнери та інші організації мають закликати її до відповідальності у виконанні обіцянок.
Демонстрація єдності перед обличчям російської агресії та викликаних нею величезних проблем на URC, що проходять, є дуже важливою. Важливо також відкрито визнавати і можливі відмінності в інтересах і пріоритетах, а також обмеження, які накладаються війною і обмеженістю ресурсів. Проте навіть переважний політичний та економічний прагматизм учасників URC і ширші дебати про відновлення можуть створити можливості для сталого розвитку України.
Наприклад, особи, які ухвалюють рішення, для яких екологічні проблеми не є ідеологічно пріоритетними, можуть бути залучені й переконані, коли екологічні стратегії представляють як розв’язання безлічі нагальних проблем, особливо якщо їх просувають міжнародні компанії, прихильні принципам сталого розвитку, а також представники громадянського суспільства й академічних кіл. У цьому процесі організації громадянського суспільства відіграють унікальну і незамінну роль. Найчастіше вони є єдиними суб’єктами, здатними достовірно представити голоси і потреби людей на місцях. Академічні інститути також можуть зробити свій внесок при потребі ретельного аналізу і при розробці довгострокового бачення. Разом ці суб’єкти мають активно розповідати про те, як екологічні рішення узгоджуються з ширшими пріоритетами відновлення.
Формування політики як “безпрограшної” стратегії може бути прагматичним та ефективним підходом, але тільки в тому разі, якщо вона заснована на довірі, інклюзивності та стратегічному передбаченні. Саме тому планування та розробка сценаріїв мають велике значення. Дорожня карта для сталого відновлення України – чудовий приклад того, як скоординовані ініціативи громадянського суспільства можуть генерувати комплексні, перспективні пропозиції, яким політики можуть довіряти і на які вони можуть спиратися.
На цьому та попередніх URC не було окремої категорії для участі науковців, а нечисленні запрошені доповідачі з навчальних закладів здебільшого представляли бізнес-школи. Деякі сценарії та обіцянки, наприклад, про “зелений водень“, безсумнівно, виграють від науково обґрунтованої презентації. Також науковці можуть виявляти ризики та пропонувати рішення, привертаючи увагу до системних екологічних підходів або уроків, які можна винести з попередніх реформ в Україні та інших країнах. Це також може принести користь екологічним НУО, які найбільш наполегливо висловлюються з приводу екологічних проблем, хоча інколи їх сприймають як представників конкретних і вузьких інтересів і періодично критикують за брак довіри. Вважаючи їх скоріше активістами, ніж експертами, які спираються на факти.
Сьогодні в Україні багато що швидко змінюється в суспільній, політичній та економічній сферах. Поряд з очікуваними реформами країна змушена, як через обставини, так і через обрані для їх розв’язання стратегії, слугувати випробувальним полігоном для глибоких і швидких структурних перетворень. Як показує досвід України та інших країн, такі масштабні зміни пов’язані зі значними ризиками і можуть непропорційно сильно вплинути на деякі соціальні групи. Для зниження цих ризиків необхідна широка участь представників різних верств суспільства і галузей знань. Екологічні питання, поряд із питаннями соціальної справедливості, мають розглядатися не як окремі проблеми, а як наскрізні пріоритети, включені до процесів реформ в Україні, і стати ключовими на порядку денному Конференцій із відновлення України.
Цю статтю було підготовлено в рамках проєкту тематичної мережі PULSE, європейської ініціативи, яка підтримує транснаціональну журналістську співпрацю. Автори висловлюють подяку за відгуки Андреа Брашайко та Анні Аккерман.
Джерело головного зображення: thegaze.media
