Олег Листопад
Болота зупиняють танки — і це не екологічна метафора, а воєнний факт. У лютому–березні 2022 року саме заболочені заплави й торфовища Полісся стали природними оборонними рубежами, які скували рух російської бронетехніки та зірвали наступ на Київ та довели, що десятиліттями знищувалося меліорацією як “непродуктивні землі”, насправді є критично важливою інфраструктурою безпеки. Поки країни ЄС і НАТО вже відкрито інтегрують відновлення боліт у свої оборонні стратегії, Україна досі розглядає торфовища як ресурс для видобутку, а не як природний щит, який одночасно працює на клімат, біорізноманіття і обороноздатність. І ця війна остаточно показала: знищення боліт — це не просто екологічна помилка, а стратегічний прорахунок.
Болота – це суперцінні природні системи, це вартові клімату, це обереги біорізноманіття, це гаранти водності – криком кричать екологи. І просять-молять владу ці екосистеми зберігати та відновлювати. Десь екологів чують і дозволяють їм болота та торфовища рятувати, відновлювати, оберігати. Як, наприклад, у Чехії. Десь поки що лише планують відновити водно-болотні системи, але вже написали тверді плани і передбачили фінансування, як, наприклад, у Данії. А десь на екологів-болотолюбів дивляться і далі як на божевільних. Як, наприклад, в Україні. Але російсько-українська війна актуалізувала сприйняття важливості боліт та торфовищ владою різних країн, оскільки їх роль як перешкод на шляху противника стала очевидною і можливо навіть вирішальною в перші дні повномасштабного вторгнення.
“Національні збройні сили підтримують відновлення деградованих історичних місць видобутку торфу в болотні екосистеми, які можуть служити природними бар’єрами на східному кордоні”, — таку заяву 22 вересня 2025 на сайті оборонного відомства Латвії розмістив прес-відділ Департаменту військових зв’язків з громадськістю Міністерства оборони країни.
“Це передбачає відновлення боліт, водних ресурсів, болотистих культур та лісів на історичних деградованих місцях видобутку торфу, що зменшує історично спричинену шкоду природним ресурсам. Відновлення болотних екосистем не лише сприяє проведенню оборонних операцій, але й дозволяє скоротити матеріально-технічні та кадрові ресурси”, — ідеться у заяві.
Ці повідомлення – вже далеко не перша інформація країн НАТО/ЄС про плани використання природних екосистем для посилення обороноздатності. Подібні ідеї звучали від посадових осіб Польщі, Фінляндії та Естонії. На цю тему вже опубліковано з десяток аналітичних статей у міжнародних виданнях, зокрема у Politico, Riffreporter, Yale Environment 360, France24. Серед цих публікацій особливо варто виділити статтю на порталі Тексти “Захист болотом. Що зробити, щоб дешево і надовго прикрити північний кордон”, адже дійсно, саме в Україні тема природного посилення обороноздатності за рахунок екосистем практично не піднімається. Також 9 жовтня 2025 відбулася прем’єра документального фільму ”Природний кордон”, присвяченого унікальній екосистемі поліських торфових боліт і їх значенню для безпеки України, створеного Суспільним Мовленням за підтримки Франкфуртського зоологічного товариства та Фонду Міхаеля Зуккова.
Читати детальніше: Природа в обʼєктиві. В український прокат вийшло одразу три фільми про вплив війни на довкілля
Донедавна жодне з офіційних відомств європейських країн настільки чітко не декларувало свої наміри про відновлення боліт. А Латвія вже перейшла до конкретики:
“Спільні плани ревіталізації історичних місць видобутку торфу розробляються в рамках проекту № 6.1.1.1/1/24/I/001 “Підтримка ревіталізації історичних місць видобутку торфу”, що реалізується Відземським плановим регіоном та його партнерами з питань співпраці – Латгальським, Земгальським та Курземським плановими регіонами”. При цьому муніципалітети планують використовувати кошти Європейського Союзу, скориставшись двома програмами: “Пом’якшення економічних, соціальних та екологічних наслідків переходу до кліматичної нейтральності в найбільш постраждалих регіонах” та “Відмова від використання торфу в енергетиці”, — повідомляють у МО Латвії.
Проте, питання практичного використання боліт в цілях оборони, яке де-факто вже відбулось в Україні в ході нинішньої війни, чомусь не популяризується.Меж тем водно-болотне угодья уже де-факто были использованы в Украине как оборонные сооружения в ходе текущей войны.
Український бойовий досвід
Обґрунтовуючи важливість боліт як оборонних споруд, практично усі автори статей, які пишуть на цю тему, посилаються на приклад річки Ірпінь, яка стала нездоланним рубежем для російських військ у момент їхнього наступу на Київ у лютому-березні 2022 року. 25-го лютого 2022 року, щоб не допустити прорив ворога до Києва, було підірвано мости через річку Ірпінь у м. Гостомелі, с. Демидові, на Новоірпіньскій трасі та дамбу біля с. Козаровичі. Вода швидко затопила поля й дороги, а російські танки, які рвалися до столиці, зупинитися на підступах до міста. Деякі – зав’язли в розмоклому ґрунті.
При цьому зазвичай ніхто не аналізує дві речі: чому це раптом довелося підривати дамбу і чому після цього річка стала нездоланою – інші ж річки росіяни змогли форсувати (і навіть таку велику річку як Прип’ять!).
Справа у тому, що Ірпінь вже давно не впадає у Дніпро. Рівень штучно створеного Київського водосховища (наповнювалося водою у 1964—1966 роках, після завершення будівництва Київської ГЕС) став вищим за рівень гирла Ірпеня та ще кількох річок у цьому районі. Гирла річок Ірпеня, Трубежа та інших приток Дніпра відтоді відгородили дамбами і їхні води до водосховища надалі закачувалися у водосховище насосами. Довгий час як природоохоронне, так і оборонне значення річки Ірпінь ігнорувалося. Русло було варварськи спрямлено, сама річка перетворена на стічну канаву. А заплаву – осушено і частково забудовано. Річка була практично вбита. Влада міста Ірпінь активно просувала (і продовжила це робити, щойно безпосередня загроза відступила) плани щодо забудови заплави. Тому і довелося підривати дамбу для того, щоб вода з водосховища заповнила заплаву річки Ірпінь.
В результаті ця місцевість стала практично непрохідною —- адже заплава “пригадала” як була болотистою і при підході до урізу води техніка грузла й зупинялася. Це ускладнювало також створення переправ. Попри те, що протягом кількох десятиліть територія була меліорована, грунти не змінились і поява води відновила болото.
Читать докладніше: План відновлення України у дзеркалі розливу річки Ірпінь
Але оборонятись українцям допомагала не лише заплава Ірпеня, а й увесь болотний комплекс українського Полісся. В ході наступу на Київщині, Чернігівщині, Сумщині, Житомирщині у лютому-березні 2022 року колони російської техніки були змушені рухатися лише асфальтованими дорогами, не маючи особливих можливостей для маневру. Навіть тоді, коли Сили оборони України показали вразливість такого роду бойових порядків, змінити тактику колони важкої техніки не могли. Тому їм довелось просуватись лише однією вузькою дорогою, з якої навіть звернути неможливо.
Захисна роль Поліських боліт під час війни могла б бути і більшою, але з часів СРСР в Україні болота піддавалися планомірному знищенню..
Нищівна меліорація
Північні регіони України – це Полісся, край озер та боліт. Протягом кількох десятиліть спочатку радянською владою, а потім і владою незалежної України відбувалося нищення цих екосистем в ході масштабної меліорації. В минулому поштовх до осушення Полісся дав Сталінський план перетворення природи. План був прийнятий з ініціативи Йосипа Сталіна і введений в дію постановою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 20 жовтня 1948 року «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопольних сівозмін, будівництва ставків і водойм для забезпечення високих стійких урожаїв у степових та лісостепових районах Європейської частини СРСР». Багато хто пише про цей план навіть із захопленням, оскільки завдяки його реалізації було створено багато лісосмуг. Але мало хто знає, що за цим же Планом, зокрема, намічалося осушення в Україні 1897 тис. га боліт.
Автор книги “Історія охорони природи в Україні” Володимир Борейко розповідає, що масштабне осушення почалося ще до Другої світової, а після неї роботи продовжили. Так, 18 жовтня 1947 партія і уряд УРСР вимагали продовжити подальше “освоєння заплави річки Ірпінь та її приток”, а вже влітку 1948-го тут розгорнулося масштабне осушення. Обласна партійна газета “Київська правда” навіть випускала тоді спеціальний додаток “Київська правда на Iрпiнськiй заплавi”. За кілька років заплаву знищили. Русло спрямили.
У 1954 році в УРСР підписали відразу кілька урядових постанов, зокрема щодо осушувальних робіт у заплавах річок Трубіж, Недра та Здвижу, що також знаходяться у околицях Києва на півночі України.
У листопаді 1959-го урядом СРСР було прийнято комплексне рішення щодо українського Полісся. Планувалося осушити близько 5 млн га, спрямити 600 кілометрів русла Прип’яті (робили це вибухами, знищивши колонії бобрів і багаті рибні ями).
У липні 1966-го підписано постанову ЦК КПУ і Радміну УРСР “Про широкий розвиток меліорації земель”. Нею передбачалося в 1971—1975 роках осушити в УРСР 1000—1080 тисяч гектарів. Тоді почали підбивати підсумки соціалістичного змагання з осушення боліт. Призові місця за знищення природи визначали щороку, аж до 1970-х.
За інформацією Ольги Денищик, экспертки з водно-болотних угідь Фундації Міхаеля Зуккова, станом на 1959 рік в Україні було вкрито торфовищами 1 446 000 га земель. З них було осушено 800 000 га (офіційні дані). Є й інша цифра — 1 200 000 га – дані, що найчастіше використовуються. Ще 52 085 га – вигоріло з 2001 по 2013 рік в результаті лісових пожеж.
Попри цей погром, боліт залишилося ще стільки, що вони суттєво допомогли в зупинці руху російських військ. Що цікаво, це знищення цінних болотних угідь відбувалося незважаючи на пильний інтерес військових фахівців СРСР, Білорусі та Росії до проблеми транспортування військ через болота і розробку ними методів оцінки прохідності боліт для військ.
Плани щодо військового використання боліт у радянський час
Оборонні властивості боліт давно цікавили військових. У 1943 році це питання дослідили радянські військові гідрологи. Їхня робота вилилась у книжку “Прохідність боліт різними родами військ”, яка була доступна лише для службового користування.
Автори книжки детально досліджували можливість подолання різних типів боліт піхотою, артилерією, бронетехнікою і гужовим транспортом. Також в книжці аналізуються способи як це подолання зробити можливим або полегшити.
Автори чітко показують, що болота – на боці тих, хто тримає оборону. Ось що вони пишуть про тест-драйв танків:
“На дослідницькій трасі довжиною близько 1 км танк КВ (важкий радянський танк – авт.) двічі занурювався у шар осушеного торфу на глибину до 1,5 м. Не менш характерний випадок “руху” легкого танка Т-60 моховим болотом, коли після проходу 300-метрової траси за сім хвилин, на зворотному шляху той же танк і тою ж ділянкою “йшов” три години. 12 разів потребував допомоги і його витягували.
Таким чином, говорити про самостійний “рух” танків болотами (без спеціального зміцнення поверхні) потрібно з великою обережністю. На пересування болотами гусеничних агрегатів слід дивитися, як на операцію, що вимагає спеціальної підготовки, технічного нагляду та пов’язану з відомим ризиком”, – ідеться у книзі
Артилерію різних калібрів експериментатори змогли пересувати, поставивши на саморобні лижі, виготовлені із цілих стовбурів дерев. Тягнули ці гармати “на лижах” або коні, або люди. Хоча людям пересуватися болотом теж складно, що окремо описано в розділі “Подолання боліт піхотою”:
“Подолання боліт вимагає великої витрати енергії та особливо впливає на організм бійців піхоти, а тому відноситься до найбільш важких видів переходів, що вимагають ретельної підготовки та чіткості їх подолання. “, — зазначають автори.
Під час Другої світової війни в СРСР не тільки було видано чимало різних настанов щодо форсування боліт армійськими підрозділами, але й відбулося масштабне застосування цих знань на практиці, що дозволило Радянській армії завдати кілька несподіваних ударів німецьким військам. Найбільшу популярність отримала успішна операція “Багратіон»”у 1944 році, в ході якої форсували болота Полісся танкові частини, і підсумком її стало витіснення військами противника з території Білорусі.
В цілому ж, події Другої світової війни підтвердили, що багато типів боліт є істотною перешкодою для просування військ, а їх форсування вимагає спеціальної техніки і спорудження складних і досить протяжних інженерних споруд.
Сучасні російські посібники з військово-інженерної тематики, мабуть, за звичкою засекречені, знайти їх в мережі Інтернет не вдалося. У мережі знайшлося ще одне сучасне дослідження теми. Відповідний розділ є в навчально-методичному посібнику з дисципліни “Військово-інженерна підготовка”: “Методика інженерних розрахунків”, виданому в 2018 році в Мінську. Білоруські військові фахівці надають великого значення прохідності боліт як з метою оборони, так і з метою забезпечення безпечного пересування своїх військ під час наступу. У порівняно короткому посібнику з загальних питань військово-інженерних розрахунків термін “болота” вжито понад 40 разів (!). Автори визначили прохідність боліт різних типів для танків, тракторів, людей. Різні лісові, наприклад, болота, для танків позначені як “непрохідні” або “важкопрохідні” (прохідні з трудом).
Читать докладніше: Заповідний та прикордонний статус земель в Україні: як об’єднати?
Болота в Україні сьогодні – біль і надія
Екологи та природоохоронці чудово розуміють важливість збереження та відновлення боліт як багатих на біорізноманіття природних екосистем, “водних банків” та депозитаріїв вуглецю.
За даними Міжнародного союзу охорони природи у всьому світі територія торфовищ, які усе ще перебувають у природному стані (понад 3 мільйони км2), поглинає 0,37 гігатони CO2 на рік. Торф’яні ґрунти містять понад 600 гігатон вуглецю, що становить до 44% усього вуглецю в ґрунтах, і перевищує кількість вуглецю, накопиченого в усіх типах рослинності, включаючи світові ліси.
Доля України у “торфовій скрині скрабів” не найбільша, але усе ж значуща. Частина боліт охороняється як території природно-заповідного фонду, частина – як території Смарагдової мережі (хоча законопроєкт “Про Смарагдову мережу” вже 4 роки лежить неухваленим у Верховній Раді України). Але незаповідані болота і торфовища розглядаються державними органами виключно як ресурс – торфу або бурштину. І, відповідно, на ці ділянки або вже видані, або можуть бути видані у будь-який момент дозволи на промислове використання. Понад те, є чимало випадків надання ліцензій на розробку навіть захищених природоохоронним законодавством територій.
Особливо погана ситуація з вже меліорованими територіями. Осушений торф розкладається, виділяючи парникові гази, там часто трапляються пожежі. Тисячолітнє сховище вуглецю стає одним з найбільших джерел його вивільнення до атмосфери. Державної програми відновлення (заводнення) торфовищ не існує. Є лише кілька дуже цікавих пілотних проєктів, що фінансуються міжнародними або закордонними організаціями. Усі вони здійснюються на територіях заповідників або національних парків.
Ситуацію ускладнює чехарда із природоохоронними відомствами. У лютому 2025 низка громадських організацій звернулася до Міндовкілля України з вимогою розробити і подати на затвердження уряду проєкт постанови “Про особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення”.
Як зазначає експерт УПГ (Української природоохоронної групи) Петро Тєстов, Кабмін мав ухвалити таку постанову ще 5 років тому. Оскільки в 2020 році законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” були внесені зміни до частини 3 статті 150 Земельного Кодексу. Які звучать так: “3. Особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення визначаються Кабінетом Міністрів України”.
На цю колізію чітко вказано у Рекомендаціях слухань у Комітеті екологічної політики Верховної Ради України на тему: “Правові засади функціонування ефективної системи природоохоронних територій та об’єктів як основи для збереження і відновлення біорізноманіття: актуальні питання”, які проведено 24 жовтня 2024 року.
Зокрема, рекомендовано Кабінету Міністрів України “2. Розробити та затвердити наступні нормативно-правові акти: … – щодо особливостей правового режиму використання земель під торфовищами, зокрема в частині заборони осушення торфовищ…”.
А Міндовкіллю, Державному агентству лісових ресурсів України, Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру та обласним державним (військовим) адміністраціям рекомендовано “2. Забезпечити здійснення заходів із відновлення осушених торфовищ, у тому числі в межах установ природно-заповідного фонду та постійних лісокристувачів державної форми власності…”.
На жаль, новий склад Кабінету Міністрів 21 липня 2025 ліквідував Міндовкілля, передавши його функції новоствореному Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства. Нове відомство, нові люди, налагодження нових векторів взаємодії. Усі пояснення важливості торфовищ з екологічної та кліматичної точки зору доводиться починати знову.
Читать докладніше: Згортання екологічного порядку денного: що означає для України ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів?
Тож можливо хоч розуміння ролі боліт як оборонного фактора сподвигне владу країни всерйоз зайнятися охороною ще вцілілих і відновленням покоцаних меліораторами боліт. Для цього у першу чергу треба зупинити роздачу дозволів на видобуток торфу та бурштину, які зараз розпродаються Державною агенцією з геології та надр наче гарячі пиріжки. Оголосити мораторій на будь-які дії з подальшої меліорації до вивчення питання Міністерством оборони за участі фахівців (екологів, гідрологів). Ухвалити та розпочати виконання широкої програми ремеліорації (відновлення природного гідрологічного режиму) осушених торфовищ, которая восстановит экологические, климатические и оборонные функции болот на обширных территориях Северной України.
Олег Листопад, експерт з питань довкілля Мережі захисту національних інтересів АНТС
Зауваження редакції: : Проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення» спрямований на практичну імплементацію законодавства Європейського Союзу у сфері охорони довкілля, кліматичної політики та сталого землекористування в частині охорони та відновлення торфовищ був нарешті опублікований 5 січня 2026 року для громадського обговорення .
Джерело головного зображення: unian
