Вікторія Губарева, Станіслав Вітер
Про те, чому не лише бойові дії впливають на чисельність птахів в Україні та що потрібно робити, аби в Україні залишились місця, де можуть жити пернаті хижаки.
Нещодавно в українському інфопросторі з’явилась новина про те, що війна в Україні вплинула на міграцію птахів. Йдеться про дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, в якому заявляється, що частина великих підорликів (Aquila clanga) у 2022 році в середньому пролетіли під час міграції через Україну на 85 кілометрів більше, ніж зазвичай, і це збільшило загальний час міграції на 55 годин.
Дослідження стало одним з небагатьох науково доведених фактів щодо змін в тваринному світі, викликаних повномасштабним вторгненням в Україну, тому його як новину підхопили багато медіа, залишивши поза увагою деякі значущі деталі.
Щоб дізнатись, що насправді відбувається із птахами під час війни в Україні, експерти UWEC Work Group вирішили уважніше розібрати це питання. Забігаючи наперед, важливо зауважити — не лише війна впливає на шляхи міграції, поведінку, вибір місця для гніздування та розмноження птахів. Небезпеки, створені людиною, можуть зустрічатись будь-де і частіше їх створює «мирна людина» – під час своєї цивільної повсякденної діяльності.
Про що насправді йдеться в опублікованих дослідженнях
Якщо більш уважно ознайомитись зі згаданою публікацією, одразу кидається в очі те, що йдеться про відносно невелику кількість великих підорликів з Полісся. Тобто, ми маємо невелику вибірку із дуже обмеженого географічного регіону. Але це не пересічні птахи. Всі вони були помічені геотрекерами і під час міграції рухались у західному напрямку, тобто у бік Польщі.
Таким чином, досліджені підорлики, ймовірно, взагалі не пролітали над територіями, охопленими бойовими діями! Крім того, варто звернути увагу на те, що у зазначеній публікації має місце порівняння шляхів міграції у роки до повномасштабного вторгнення лише з одним сезоном 2022 року. Дані про наступний військовий 2023-й не наведені.
Саме тому публікація викликала критику з боку науковців. Комусь наведені дані здаються недостатніми, інші кажуть, що війна не має великого впливу на міграційні шляхи птахів, принаймні, орлів.
Ось думка орнітолога, кандидата біологічних наук, Станіслава Вітера:
“Поліські підорлики традиційно не мігрують через території, які були охоплені бойовими діями у 2022 — 2024 роках. Їхні міграційні шляхи лежать вздовж Прикарпаття, через Поділля та далі – через Східні Балкани. Тому бойові дії тут ні до чого. А от відсутність літаків цивільної авіації — як одного із орієнтирів — могла спричинити певні зміни напрямків міграції, але протягом одного сезону. У 2022 те ж саме спостерігав я на Сіверському Дінці, але вже у 2023 році була напрочуд помітна міграція і навіть над районами бойових дій або у безпосередній близькості. Також було помітне гніздування на відстані 20 км від лінії зіткнення таких видів, як канюк, осоїд, орлан-білохвіст, шуліка чорний та орел-карлик” – додає Станіслав.
Науковець стверджує, що зміна шляхів міграції була короткочасною, і основний чинник таких змін не вибухи самі по собі, а зникнення такої звичної для птахів складової повітряного руху, як літаки цивільної авіації. Тобто, мігруючим птахам на певній території «чогось не вистачало у небі – такого звичного і сталого…».
Станіслав Вітер пояснює це так:
“Зміни міграційних переміщень відбулись у 2022 році і тривали лише один сезон. Це відбулось зовсім не через бойові дії, вибухи, адже мігруючим хижим птахам до підхвістя усі ці вибухи. Насправді, вони, як би моторошно це не звучало, навіть відвідують поля битв щоб поласувати свіжою людською плоттю. Зміни ж маршрутів міграції у 2022 році були пов’язані із втратою одного з орієнтирів, а саме – сталих переміщень за певними маршрутами цивільної авіації в Україні і прилеглих районах рф. Саме це спричинило викривлення міграційних шляхів протягом одного (!!!) сезону. А вже восени 2023 року біля міста Харків, тобто, у регіоні, який безпосередньо межує із районами дуже інтенсивних бойових дій і де вибухи дуже добре чутні, мною відмічено інтенсивну міграцію скоп – до 7 і навіть 10 особин / день, великих підорликів, канюків звичайних, осоїдів, орлів-карликів, болотних лунів, чорних шулік.”
На думку Станіслава Вітера, пізніше птахам вдалося відновити маршрути, бо більш старі і сталі орієнтири, як розташування сонця, незмінність простягання річкових долин і гір виявились більш “сильними”.
Що ще могло вплинути на поведінку птахів?
Заступник директора з наукової роботи Канівського природного заповідника в Київському національному університеті Тараса Шевченка Віталій Грищенко поділився, що у 2022-му білі лелеки в Україну прилетіли зі значною затримкою, якщо брати середні дати. Але причина цього — не бойові дії, а холодна погода на шляхах міграції. “Зокрема сильне похолодання в Туреччині, чому птахи надовго “застрягли” перед Босфором. Можливо й на підорликів це вплинуло”, — припускає науковець.
Хоча місця гніздівлі знищувались нами і в мирний час, птахи звісно страждають і від воєнних дій. В якості прикладу можна взяти шуліки чорного, поведінку якого досліджував чеський вчений Іван Літерак, починаючи з 219 року і до сьогодні.Влітку 2022 року коршун не почав процес розмноження у місці гніздівлі в районі селища Дворічна Харківської області. До того часу селище було окуповане військами Росії, зараз же лінія фронту проходить у кількох кілометрах від населеного пункту.
Станіслав Вітер коментує: ”Звісно, птахи не гніздяться у смузі бойових зіткнень — 20 – 30 км завширшки – там, де земля випалена вщент артилерійським вогнем. Тобто, якщо зникає осередок для існування птахів — їм нема де гніздитись, вирощувати потомство та знаходити їжу, тому будь-яке втручання — чи то викликана бойовими діями пожежа, чи то рубки в лісі, навіть вибіркові, впливають на поведінку пернатих”.
Тому важливо звертати увагу не лише на територію, де простягається лінія фронту. Насправді загроз для птахів значно більше, і вони є на всій території України.
“Раджу більше звернути увагу на знищення біотопів хижих птахів внаслідок лісових пожеж, спричинених бойовими діями, як-то у Среребрянському лісництві на Луганщині, а також на винищення місць існування пернатих хижаків у мирний час.”
Ще до початку повномасштабного вторгнення рф внаслідок господарської діяльності вітчизняних користувачів земель держлісфонду було знищено в рази більше гніздових ділянок хижих птахів, аніж від артилерійського вогню ЗСУ та зс рф разом взятих. Принаймні, на Харківщині.
“Також велику небезпеку для пернатих хижаків становлять повітряні електролінії 6 — 10 кВ, які не облаштовані ізоляційними пристосуваннями. В цей список можна додати невігласів із вогнепальною зброєю в «глибокому тилу» – адже браконьєри є відповідальними за більшість смертей орланів, беркутів та скоп, які мігрують з Фенноскандії (скандинавського півострова) через територію України”, — наголошує Вітер.
“Якщо робити акцент саме на впливі гучних вибухів як факторі турбування птахів, то з досвіду спостережень наведемо такий приклад. У перші дні війни у 2022 році інтенсивні артилерійські обстріли Харкова спричинили неабиякий переляк сорок та сірих ворон. Птахи нервово літали, кричали, лякались кожного гучного звуку. Через стрес деякі сірі ворони втрачали частину пір’я, насамперед — крил і хвоста. Але… вже у квітні — в розпал сезону гніздування ці птахи зайняли свої гніздові ділянки, звикли до гучних звуків, навіть навчились розпізнавали «прильоти» і «вильоти»: на останні птахи майже не реагували, навіть попри гучність цих звуків. Усі 20 пар сірих ворон і 30 пар сорок, які ми спостерігали у центрі Харкова, успішно виростили пташенят, хоча ще за місяць до початку гніздування птахи були вкрай налякані” – додає Станіслав.
Що ми знаємо про вплив війни на птахів з минулого?
Повномасштабна війна триває два роки, на Сході України — вже десять. Це величезний проміжок часу для людського життя, втім замалий для досліджень.Тому робити висновки про те, як насправді сучасна війна впливає на міграції птахів, мабуть, зарано.
Втім, ми знайшли інші дослідження, які були опубліковані сером Х’ю Гледстоном – шотландським землевласником, який написав книгу про вплив війни на птахів під час Першої Світової війни з 1914 по 1918 роки.
Хоча пташине життя було описано як майже нормальне в артилерійській зоні і на невеликій відстані від окопів, багато видів, мабуть, були вимушені покинути території, зруйновані наслідками артобстрілів. Проте вплив на поведінку птахів, наскільки можна судити з досліджень, був надзвичайно незначним, і птахи в районах, де була найзапекліша стрілянина, виявили дивовижну здатність пристосовуватися до умов, які в довоєнні дні вважалися б неможливими. У дослідженнях йдеться про те, що птахи пристосувались до гучних вибухів, і були байдужими до шуму бою.
Впливу війни на міграцію Гладстон присвятив окремий розділ. Дані наведено досить розмито, а оцінювати їх з наукової точки зору не можна. Втім, автор зазначає про певні зміни у шляхах міграції — деякі птахи обирали нові маршрути для перельотів, не поверталися з зимівлі або обирали нові регіони для гніздування та вирощування пташенят.
Автор пише, що у 1915-му у Таврійській губернії (територія сучасного Криму, частина Херсонської та Запорізької областей, де не велись бойові дії) спостерігалася велика кількість усіх видів птахів, особливо тих видів, які мігрують через Карпати. Тобто, птахи обирали райони, віддалені від зони основних бойових дій.
“Вимушені мігрувати були ті птахи, чиї гнізда зазвичай розташовувалися в місцевостях, що постраждали від війни. Птахи змушені покидати свої домівки та мігрувати в інші місця, викликаючи таким чином посилений переліт окремих видів птахів у певні місця”, — йдеться в дослідженні.
Гладстон також стверджує, що в результаті обстрілу 60 видів перелітних птахів перестали відвідувати Великобританію, але незабаром це твердження було оскаржене. Загалом книга наводить багато цікавих спостережень, втім, зібрані вони були від різних очевидців, тому залишається висока вірогідність похибок.
Х’ю Гледстон цитує неназваного французького дослідника щодо суттєвих змін у міграційних переміщеннях птахів, викликаних бойовими діями на військовому театрі Першої світової. Наприклад, у 1916 році качки зі східних графств Англії, замість звичного перельоту до Нідерландів та Франції, тобто, безпосередньо на південь, летіли спочатку на північ, а вже потім повертали на захід та південь — аж біля берегів Ірландії.
Слукви з Фенноскандії мігрували вздовж морського берега Північного моря та Англійського каналу аж до півострова Бретонь і лише там повертали на південь, хоча у попередні роки спостережень відбувалась широка міграція навпростець через Європейський континент. Жайворонки і чорні дрозди, які до того зазвичай летіли через територію Франції з місць гніздування у Північній Європі до зимових квартир у Середземномор’ї, восени 1915 року оминали охоплену війною східну Францію і мігрували через Швейцарію. Ластівки у 1916 – 1917 роках в багатьох випадках відмовились від міграції до Європи і виводили пташенят у Тунісі, тобто, на півшляху із місць зимівлі. Білих лелек часто бачили там, де вони зазвичай не гніздяться, водночас на північному сході ці птахи залишили звичні гніздівлі.
Водночас сам Гледстон не погоджується, що війна призвела до системних порушень міграції птахів. Адже детальні спостереження на інших «гарячих фронтах» – на Месопотамському і Палестинському показали, що міграція птахів тривала безперебійно у звичному для цих територій режимі.
Чим, окрім війни, ще характеризується період 1916 — 1917 роках, коли начебто спостерігали суттєве порушення міграції птахів у Західній Європі? Насамперед — погодними особливостями, а саме — сильним похолоданням: ці роки можна назвати «роками без літа». Наприклад, у 1917 році в розпал літа — у липні (!) — випав сніг в Лондоні… Можливо, саме погодні аномалії (похолодання, рясні опади, брак сонячних днів) зумовили міграції коловодних птахів не через континент, а вздовж теплішого морського узбережжя, а дроздів — більш коротким шляхом через територію Швейцарії. Саме відсутність справжньої літньої погоди зумовила затримку ластівок на півночі Африки (Туніс) і їхнє гніздування «на півдорозі» додому.
Щодо білих лелек, то тут, можливо, саме війна відігравала значну роль у незвичній поведінці — схильності залишати традиційні гніздівлі і з’являтись деінде. Лелеки гніздяться переважно у населених пунктах, а Ельзас та Лотарингія — райони, де відбувались найбільш криваві події Першої Світової, є місцем гніздування найбільшої популяції цих птахів у Франції. Бої у населених пунктах, внаслідок яких відбувалось пряме знищення місць розташування гнізд, можливо, були найбільш суттєвим фактором, який зумовив дивну поведінку цих пернатих. Хоча «роки без літа» звісно аж ніяк не сприяють гніздуванню цього виду. У спекотних Палестині та Месопотамії таких, як у Західній Європі, погодних потрясінь у 1916 — 1917 роках не було, то ж і міграція птахів відбувалась у звичному для цих країв режимі.
Як бути із дослідженням особливостей міграцій і змін чисельності мігруючих птахів під час війни?
По-перше, не робити передчасних висновків.
Поставити крапку у суперечках орнітологів та надати остаточні висновки можливо буде після війни. Поки що Станіслав Вітер констатує:
“В цілому сказати, що птахи уникають територію України під час міграції або є значне скорочення їхньої чисельності ми не можемо. Війна, яка має місце на теренах України, як це не дивно — подія не тих масштабів, аби відлякувати мігруючих птахів. Одні особини оминають небезпечні території, інші летять — все дуже індивідуально”.
За його словами, факторів, що можуть вплинути на міграцію птахів дуже багато — погодні умови, розподіл кормів.
“Даних у нас недостатньо, а вплив війни на популяції птахів ми маємо дуже локальний, на дуже вузькій смузі бойових дій”, — каже Вітер.
Після війни ми можемо почати відновлювати знищені території
Можна допомогти птахам відновити свої домівки там, де місця їх перебування були знищені. До прикладу, Кремінське лісове мисливське господарство, на території якого є вже згорілий Среребрянський ліс, можна спробувати відновити. Станіслав Вітер запропонував такий варіант:
“В першу чергу — провести вирубування згорілих сосен і посадити нові плантації, не зачіпаючи березові, осикові і вільхові гаї, які добре відновлюються прикореневими паростками. Ті ділянки лісу, що не ушкоджені — залишити як є. Птахи з часом повернуться. В Серебрянському лісі живе лише декілька пар птахів, тому вони можуть гніздитись в інших місцях поруч. Пошкоджена територія досить обмежена, і шкода тут — локальна, принаймні, у масштабах щільності популяцій хижих птахів”, — каже Вітер.
Заповідання ще неушкоджених територій
Досить логічним для України також виглядає й заповідання нових територій.
Якщо одні осередки для птахів було знищено, то інші, ще не зайняті господарською діяльністю людини, можуть стати новою домівкою для пернатих. Саме тому зараз вкрай важливо охороняти ті осередки природи, які у нас залишились.
На думку біолога та голови Української природоохоронної групи Олексія Василюка, нові об’єкти природно-заповідного фонду відчутно змінюватимуть умови існування біорізноманіття на краще. Такі території можуть стати гідною компенсацією втрат дикої природи за час повномасштабної війни.
Відновлення природних екосистем там, де їх не було, а не просто порятунок останніх, що залишились — основа сталого розвитку у Європі. Європейські держави останніми роками все частіше приймають сміливі й далекоглядні рішення, покликані зупинити глобальні кліматичні зміни та гарантувати “зелене” майбутнє всьому континенту. А Україна може і навіть зобов’язана слідувати цим же шляхом, щоб зберегти не тільки птахів, а й довкілля загалом.
Головне зображення: Підорлик великий. Джерело: Sanjay MalikeBird S33227441 Macaulay Library ML 43621161
