Як змінилася кліматична політика в Росії від початку війни в Україні

Військове вторгнення Росії в Україну впливає і на ситуацію всередині самої Росії, включаючи питання екологічної та кліматичної політики. Росія залишається п’ятим найбільшим емітентом парникових газів у світі після Китаю, США, ЄС та Індії. Формально російська влада продовжує заявляти про прихильність до цілей Паризької угоди, а також курсу на декарбонізацію та зниження викидів парникових газів. Але що відбувається насправді? Чи розходяться реальні дії із політичними заявами? Якого розвитку подій у сферах екології та клімату очікується найближчими роками? Нагадаємо, що UWEC вже висвітлював питання послаблення екологічного законодавства у Росії з початку військового вторгнення в Україну.

Автори проекту «Sustainable Russia» підготували спеціальне «досьє» з аналізом змін у російському кліматичному та екологічному порядку. 11 журналістів та експертів із Росії, які перебувають як у країні, так і за її межами, написали 12 статей про різні аспекти змін у «зеленій» політиці. За бажанням авторів, деякі з текстів публікуються під псевдонімом або без вказівки імені з міркувань безпеки. Статті опубліковані російською та німецькою мовами на сайті Klimareporter . Презентація проекту пройшла 20 липня в Берліні та онлайн.

Спеціально для UWEC Віра Кузьміна підготувала огляд статей та презентації проекту.

Після початку військового вторгнення Росії в Україну зусилля щодо збереження клімату залишилися практично єдиною темою, де можливий діалог із зарубіжними країнами, вважає кліматичний журналіст видання «Ділові відомості» Катерина Меремінська. Зазначимо, що останніми роками, особливо після анексії Криму в 2014 році, РФ робила ряд зусиль щодо просування «зеленої» дипломатії, почавши активніше займатися темами екології та клімату на міжнародних майданчиках та на рівні міжнародних організацій. Зокрема, представники країни часто заявляли про можливості співробітництва та партнерства з питань екології та клімату. У тому числі на майданчиках ООН (включаючи кліматичний переговорний процес ООН або економічні форуми в Росії).

Втім, наскільки така співпраця справді буде можлива зараз – питання поки що відкрите і з боку самої Росії, де умови для будь-якої міжнародної співпраці (у тому числі для вчених, досліджень, представників громадських організацій) стають дедалі складнішими. Зумовлено це і новими поправками до закону про іноземних агентів, розширенням списку небажаних організацій та багатьма іншими репресивними трендами.

Для російського бізнесу тема клімату та декарбонізації і після початку війни поки що залишається на порядку денному. На цьому наголошують і Катерина Меремінська, і доцент СПбГЕУ Наталія Сараханова. На думку останньої, керівництво компаній вважає, що теми клімату та екології для промисловості залишаються важливими, тому бізнес (хоча б якоюсь мірою) продовжить зусилля зі скорочення викидів, збору даних та впровадження низьковуглецевих стандартів роботи.

«Проекти бізнесу не зупиняються, але можуть бути заморожені. Можливо, через півроку будуть зміни, але поки що компанії зберігають свої кліматичні політики. Проте, великі транснаціональні компанії – лідери ринків та драйвери змін пішли, тому можливі зміни підходів та курсів», – додає Наталія Сараханова.

Як зазначає Катерина Меремінська, з Росії також почався відтік учених та кліматичних експертів, йдуть зі своїх постів «кліматичні» хедлайнери. Так, «символом прощання» з кліматичним повісткою у владі багато в чому став від’їзд Анатолія Чубайса, радника президента зі сталого розвитку. Вчені, які виїхали, зізнаються, що сьогодні роботі дуже заважає атмосфера доносів і недовіри «у якій неможливі конструктивна взаємодія зі студентами та колегами». Як зазначали автори на презентації проекту, багато експертів, наприклад, залишили кліматичний проект на Сахаліні.

Чи буде Росія вуглецево нейтральною до 2060 року

«Росія ніколи не заявляла про пріоритет саме скорочення викидів парникових газів, – каже незалежний експерт зі сталої енергетики Юрій Мельников. – Досягнути вуглецевої нейтральності планували насамперед за допомогою збільшення поглинальної здатності природних екосистем».

Стратегія соціально-економічного розвитку Російської Федерації з низьким рівнем викидів парникових газів до 2050 року була затверджена у 2021 році, вона не передбачає скорочення видобутку вуглеводнів, а дозволяє навіть збільшити обсяг викидів парникових газів у ряді промислових секторів. Автори стратегії вважають, що вуглецевої нейтральності можна буде досягти за рахунок поглинання викидів природними екосистемами країни, насамперед лісами.

Катерина Меремінська також підтверджує, що основні зусилля щодо декарбонізації Росії планувалося направити на перерахунок здатності російських лісів поглинати СО₂. У 2021 році Мінприроди вже заявляло , що нова методика підрахунку вуглецевої ємності лісів дозволить збільшити показник поглинання з 0,5 до 1,1 Гтн СО₂ на рік.

У поточних умовах експерт інформаційно-аналітичного центру E3G з кліматичної та енергетичної політики та сталого фінансування Марія Пастухова також виділяє чотири групи перешкод для реалізації кліматичних цілей та цілей щодо енергопереходу в Росії:

1. Зміни у фінансово-інвестиційному кліматі (відключення від системи SWIFT, падіння інвестиційного рейтингу російських підприємств, відхід ключових інвесторів Total, BP, UNIPER, RWE, Fortum і т.д., перерозподіл держбюджету та де-пріоритезація кліматичного порядку денного);
2. Відсутність доступу до «зелених» технологій та технологій щодо зменшення інтенсивності викидів російської нафтогазової промисловості і сумнівні надії на прихід китайських виробників як альтернативу;
3. Перебої в логістичних та виробничо-збутових ланцюжках;
4. Відсутність політичних стимулів (включаючи загальну політичну ізоляцію, неефективність таких інструментів як CBAM, таксономія та інші в нових реаліях).

Екологічна журналістка Ніка Гуревич вважає, що в умовах поступової відмови світу від вуглеводнів, Росія постає перед дуже серйозною проблемою. Якщо вуглеводні перестають бути основним джерелом заповнення бюджету, у Росії постане питання майбутніх доходів держави і наявності основи подальшого соціально-економічного розвитку. У стратегіях розвитку країни поки що не видно планів відмови від нафтогазових доходів та заміни їх доходами з інших секторів економіки. З початком війни в Україні постулюється необхідність продовжувати продавати нафту, газ та вугілля. Але на інші ринки, наприклад, до Азії.

Розмови про диверсифікацію російської економіки, які дещо активізувалися останні два роки, стихли. Багато в чому й через те, що більш важливим є короткострокове завдання знайти замісні ринки для викопного палива «тут і зараз», а не необхідність реформ і перегляду довгострокових орієнтирів розвитку.

Крім того, авторка також пише що: «українська трубопровідна система та перекачування газу через територію України давно займали російське керівництво та Володимира Путіна особисто. Російському президенту було дуже важливо отримати контроль над ними. А за такого тісного переплетення політики та економіки кожна орієнтована на Європу постать в апараті президента України автоматично ставала не лише ідеологічною, а й економічною проблемою для російського президента. Проблемою, яку він сприймає дуже особисто.

У цьому сенсі «спецоперація» — останній болісний симптом багаторічних спроб «зліпити» Росію, Україну та світову систему економічних та політичних відносин у якийсь жорсткий та ультраконсервативний набір зумовлених ідеологічних установок».

Як розвиватимуться проекти в галузі відновлюваної енергетики

Незважаючи на тренд збереження видобутку нафти і газу, в останнє десятиліття в Росії набула певного розвитку і галузь відновлюваної енергетики. Проекти сонячних та вітрових станцій почали отримувати державну підтримку. Компанії були зацікавлені у переході на ВДЕ, щоб підтвердити зниження впливу на клімат перед західними інвесторами.

Сектор ВДЕ у Росії до 24 лютого 2022 року вдалося у певній формі сформувати, вважає керівник організації «Мета номер сім» Тетяна Ланьшина. Енергія від відновлюваних джерел займала 0,5% в енергетичному балансі країни, тоді як середній показник у світі – 10%.

Незважаючи на дуже маленький розмір ринку, в Росії працювали великі гравці – Fortum, Vestas, ENEL, які і задавали тренд на розвиток. Крім того, великі російські та міжнародні компанії, які працюють у Росії, почали купувати енергетичні одиниці від ВДЕ, щоб знизити викиди СО₂ від своїх виробництв, нагадує Ланьшина.

Однак після початку війни в Україні попит на ВДЕ впав: пішли західні компанії, які інвестували у перехід на відновлювані джерела енергії. Також європейський стандарт I-REC припинив продавати сертифікати, що підтверджують виробництво чи використання відновлюваної енергії на території Росії.

На думку Тетяни Ланьшиної, відхід великих виробників ВДЕ призвів до збільшення термінів запровадження нових потужностей, а також до втрати доступу до «зелених» технологій. Уряд також скасував штрафи за порушення термінів будівництва об’єктів ВДЕ, додає експертка. На її погляд, це дієвий захід підтримки, але він не сприятиме розвитку ринку, а лише скоротить збитки інвесторів.

Як зазначає Тетяна Ланьшина, Китай навряд чи зможе замінити європейські компанії у секторі ВДЕ у Росії. Стратегія Китаю – постачати своє обладнання до інших країн, а не будувати місцеві кластери та передавати технології, у свою чергу уточнює Наталія Сараханова. Китайські виробники навряд чи ризикнуть потрапити під санкції США та ЄС через спробу отримати прибуток на маленькому ринку цього обладнання у Росії.

Чи вироблятимуть у Росії водень

Окрім ВДЕ, у країні з 2020 року почали говорити і про перспективи виробництва водню.

Основний фокус водневих проектів у Росії був спрямований на експорт водню до ЄС та сусідніх країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Японію та Корею), вважає Юрій Мельников. Наразі європейський ринок закритий, співпраця з азіатськими партнерами фактично припинена, тому залишилося лише внутрішнє споживання.

Однак, тут і до 24 лютого не було клієнтів, готових платити за водневі автобуси та машини або за сам низьковуглецевий водень, який у рази дорожчий за доступні в Росії аналоги.

Без масштабної державної програми з водневої енергетики цей сектор не розвиватиметься, додає експерт. Перша версія програми була розроблена до лютого 2022, тепер її доведеться переробляти.

Справжня воднева стратегія в РФ має вкрай загальний та декларативний характер, вважає Марія Пастухова. А відсутність конкретних проектів, спрямованих на експорт водню, робить стратегію практично неробочою. На думку Марії Пастухової, домовленості з європейськими партнерами найчастіше були меморандумами про взаєморозуміння та угоди про наміри. Жодних значущих конкретних кроків досі не було.

У свою чергу Юрій Мельников зазначає, що водневий ринок Росії лише починав розвиватися, проте багато було зроблено. У тому числі досягнуто двосторонніх угод між компаніями та розробниками національної водневої стратегії. Але подальші практичні кроки поки що не очевидні.

Марія Пастухова уточнює, що до війни в Україні деякі країни ЄС обговорювали закупівлі, зокрема, «блакитного» водню (тобто виробленого із природного газу з використанням технологій уловлювання викидів парникових газів). Росія могла задовольнити цей попит. Тепер же пріоритет відданий «жовтому» (джерело енергії АЕС) та насамперед «зеленому» (джерело енергії ВДЕ) водню.

Нагадаємо, що в ЄС уже затверджено 41 проект із виробництва, транспортування та виробничого застосування «зеленого» водню. На думку експерта, розворот Росії на азіатські ринки не сприятиме розвитку експорту російського водню в найближчому майбутньому, тому що в більшості країн Азії, що розвивається, поки немає попиту на цей енергоресурс, розвинені економіки Японії та Кореї вже переспрямували свої вектори співпраці на інші регіони (наприклад, Близький Схід, Чилі, Австралію), а Китай планує створити власні потужності. До того ж, у даних ринкових умовах ставка йде насамперед на розвиток «зеленого» водню і конкурентоспроможність у російського «блакитного» на зовнішніх ринках насправді під великим питанням.

Що не так із циклічною економікою в Росії

Крім декарбонізації окремим треком в екологічному розвитку країни стояло використання принципів циклічної економіки. Ця тема зазвучала від самого початку реформи галузі поводження з відходами у 2019 році.

Циклічна економіка, економіка замкненого циклу чи циркулярна економіка – це поняття, які чиновники бачать як напрями розвитку народного господарства країни, каже фундатор Moscow Circular Катерина Єгорова. Але, на думку експертки, під цим терміном розуміються переважно лише методи поводження з відходами або waste management.

«Під циклічною економікою в Росії розуміють управління відходами: створення полігонів, переробку відходів. Меншою мірою вона сприймається як заміна моделі споживання з лінійної на циклічну.

Лінійна модель означає, що ми видобуваємо ресурси, виробляємо з них товари, використовуємо та викидаємо більшу частину цінних ресурсів. Така модель призводить до швидкої втрати цінності ресурсів та матеріалів, що стають сміттям, а також до екологічних, економічних та соціальних проблем.

Циклічна модель передбачає влаштування економічної системи та управління ресурсами таким чином, щоб економічний добробут та процвітання громадян з часом менше залежало від споживання вичерпних джерел. У циклічній моделі економічна діяльність не виснажує природні системи, а навпаки, збільшує природний капітал.

Створення такої моделі потребує зміни бізнес-підходів, іншого розподілу благ та нових політичних рішень», – вважає Катерина Єгорова.

На думку експертки, ізоляція Росії не дозволить створити циклічної моделі економіки. Оскільки та вимагає нових технологій, доступ до яких тепер утруднений, а також до нових підходів в управлінні.

«Однак це не означає, що можна нічого не робити і чекати, коли геополітична ситуація покращає. Навіть у такий непростий для Росії час є можливості рухатися у бік циклічної економіки. Наприклад, перехід на регенеративне сільське господарство та перебудову ланцюгів поставок у продовольчій галузі може сприяти позитивним змінам щодо відновлення природних систем, а також досягненню продовольчої безпеки. Перегляд підходів у дизайні та проектуванні в будівництві та промисловості не тільки заощаджує матеріали та знижує ризики постачання сировини, з якими зараз гостро зіткнулася Росія, а й дозволяє більш раціонально використовувати матеріали. Такі підходи, як urban mining – видобуток ресурсів не з шахт, а з уже існуючих товарів та будівель, remanufacturing – відновлення деталей та товарів замість виробництва нових, може принести як економічні, так і екологічні переваги», вважає авторка.

На думку Катерини Єгорової, ці підходи все одно не замінять важливості відкритого партнерства, обміну технологіями та ідеями, які потрібні для переходу на циклічну економіку. Однак, вони можуть допомогти зробити необхідні зміни на локальному рівні для більш ефективного використання ресурсів на місцях.

Загальні висновки

На презентації циклу публікацій всі експерти зійшлися на думці, що невизначеність майбутнього є настільки високою, що неможливо говорити про певні прогнози розвитку ситуації та подальшого треку «зеленого» і низьковуглецевого розвитку в РФ.

Війна оголила пріоритети «капітанів» російської економіки (у тому числі, збереження сектора викопного палива як її основу), а також залежність світової енергетики від поставок російської нафти і газу. Способи, якими буде подолано кризу енергетичного ринку, прояснять перспективи видобутку та експорту нафти, газу та вугілля у світі.

Наскільки в реальності для Росії буде важливий кліматичний порядок денний – також поки що питання відкрите. З одного боку, політики та чиновники продовжують говорити про прихильність до цілей Паризької угоди. З іншого боку, компанії та бізнес-асоціації намагаються пролобіювати скасування або перенесення низки законодавчих актів. У тому числі в галузі вуглецевої звітності та її верифікації. А також дозволи на спалювання попутного газу та перегляд галузевих стратегій щодо зниження викидів парникових газів. Незрозумілі перспективи російських кліматичних проектів, зокрема, на міжнародних ринках.

В цілому тенденція на ізоляцію та скорочення міжнародного співробітництва з «недружніми» країнами навряд чи відіграє позитивну роль для цілей «зеленого» розвитку в РФ як з точки зору доступу до технологій, так і з точки зору обміну досвідом та спільної реалізації програм у галузі скорочення викидів. парникових газів та адаптації до зміни клімату.

Додаткова інформація

У рамках проекту вже опубліковано п’ять статей

1. Загальний огляд проекту від Ангелини Давидової (посилання на статтю російською)

2. Стаття Ніки Гуревич про важливість сектора викопного палива для російської економіки (посилання на статтю англійською)

3. Стаття Анастасії Троянової про сахалінський вуглецевий експеримент (посилання на статтю російською)

4. Стаття Ірини Антонової про відміну або перенесення ряду екологічних ініціатив в Росії через війну та санкції ( посилання на статтю російською)

5. Стаття Катерини Мереминської про сьогодення та майбутнє кліматичного порядку денного в Росії (посилання на статтю російською)

Переклад – Юлія Спінова