Олексій Василюк
Екологічні наслідки війни в Україні найчастіше обговорюють у контексті бойових дій, вибухів і мінування територій. Однак, і в тилу, за межами фронту, існують не менш значущі проблеми. Масштабне вилучення природних ресурсів, вирубка лісів, зміна русел річок і передача природних територій у приватні руки у воєнний час часто залишаються поза увагою громадськості. При цьому доступ активістів та інспекторів до інформації та моніторингу порушень є серйозно обмеженим, що погіршує ситуацію. Державні реєстри закриті, пересування в природних зонах ускладнене (зокрема через замінування), а громадський контроль – ослаблений. У цій статті розглядаються дані проблеми та їхній вплив на довкілля в умовах війни.
Більшість досліджень, публікацій, виступів експертів і посадовців, присвячених екологічним проблемам, які виникли в Україні внаслідок повномасштабної війни, майже завжди стосуються лише прямих наслідків бойових дій, обстрілів і замінування. Одними з найпопулярніших тем, що викликали резонанс за останні три роки, стали підрив греблі Каховської ГЕС, загрози “брудної бомби”, а також забруднення ґрунтів та акваторій.
Читати докладніше:
- Нафта воєнного розливу (2): Масштаб катастрофи та її наслідки для біоти та екосистем регіону
- Токсична спадщина Каховського водосховища
- Обережно, міни: що означає замінування територій для довкілля?
- Забруднення з дна Каховського водосховища можуть вплинути на якість води в прибережних населених пунктах
Тим часом у тилу, далеко від лінії фронту, існують зовсім інші екологічні проблеми, які зазвичай залишаються поза увагою журналістів і посадовців. Про них мало хто говорить, але меншими вони від цього не стають. Поки увага всіх прикута до наслідків обстрілів і бойових дій, а також масштабних геополітичних подій, у багатьох регіонах України масово розвивається видобуток будівельних матеріалів і корисних копалин, проводиться вирубування лісів, випрямлення берегів річок, розчищення русел і порушення природної течії річок, передача природних територій у приватну власність. Частина цих дій пов’язана з потребами армії, або з відновленням зруйнованої інфраструктури. Але водночас деякі з них, наприклад, розчищення річок або берегоукріплення, стають для місцевих чиновників лише способом освоєння бюджетних коштів.
Що біль страшними є наслідки воєнних дій на фронті, то більше непомічених порушень залишається в тилу. Масштаб руйнувань природи від такої діяльності менший, ніж від безпосередньо військових дій, але саме такі випадки вочевидь шкодять іміджу України в процесі євроінтеграції. Тим паче, що, на відміну від наслідків обстрілів, реалізації руйнівних для природи проєктів у тилу українських військ точно можна було б уникнути.
Обмеження для активістів
Найбільше проблеми з екологічним моніторингом у тилу відчули громадські організації. Головною новою обставиною стало масове обмеження доступу до інформації та ухвалення рішень.
До початку повномасштабної війни Україна стрімко розвивалася в напрямку надання найширшого доступу до відкритих даних як неурядовим організаціям (НУО), так і громадянам. Більшість державних реєстрів, карт, дозвільних документів та іншої інформації перебували у відкритому доступі. Один із девізів нинішньої української влади – “держава у твоєму смартфоні”. Майже кожен мешканець країни тепер користується державним мобільним застосунком “Дія”, який не лише зберігає цифрові копії найважливіших документів громадян, а й дає їм змогу сплачувати податки, подавати декларації, документувати завдані власній оселі збитки (зокрема й бойовими діями), отримувати відшкодування збитків та багато іншого. Тому більшість українців звикли мати доступ до інформації онлайн. Держава активно розвивала технології відкритих даних і підтримувала розробку та впровадження електронного моніторингу, створюючи численні можливості для активістів, відданих справі виявлення екологічних порушень. Це давало можливість будь-якому громадянину України здійснювати екологічний моніторинг.
Однак із початком повномасштабного вторгнення доступ до багатьох відкритих реєстрів було закрито. Наприклад, уже в перший день війни стала недоступною публічна кадастрова карта, а також більшість баз даних щодо лісів, корисних копалин та дозвільної документації на розробку територій. Завдяки зусиллям громадських організацій вдалося повернути доступ лише до окремих реєстрів, зокрема до реєстру оцінки впливу на довкілля (environmental impact assessment).
Іншою суттєвою перешкодою для незалежного моніторингу стали обмеження на пересування. Деякі регіони, наближені до лінії фронту, стали повністю закритими, а по всій території України було встановлено заборону на відвідування лісів. Це ускладнило роботу активістів, які більше не можуть фіксувати незаконні рубки або інші порушення.
Причому йдеться не тільки про прифронтову зону, а й про регіони, віддалені від неї на 500-700 кілометрів. Виходить, що сьогодні лісники або браконьєри можуть здійснювати незаконні рубки в лісах, а активісти не можуть потрапити до лісу, щоб зафіксувати ці порушення.
Багато активістів і журналістів з перших днів війни приєдналися до Збройних Сил України і призупинили свою громадську діяльність. Ще більше активістів переключили свою активність на допомогу колегам на фронті. Тож громадських активістів у сфері охорони природи поменшало, та й у тих можливостей продовжувати діяльність залишилося небагато.
Крім того, виникли складнощі для міжнародного обміну досвідом. Зокрема, через обмеження на перетин кордонів для чоловіків призовного віку, частина активістів і представників НУО втратила можливість відвідувати конференції, тренінги та інші заходи.
Обмеження для інспекторів
Заважають природоохоронній роботі в тилу й обмеження для контролюючих органів, адже інспекторам Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції) або працівникам служби Державного географічного кадастру (Держгеокадастру) потрапити на місце порушення часто ще важче, ніж громадським активістам.
Вперше обмеження на роботу Держекоінспекції були запроваджені ще 2014 року, коли інспекторам заборонили їздити на перевірки. Обмеження на перевірки екоінспекцією та іншими контролюючими органами були введені у серпні 2014 року. Офіційно обмеження отримали назву “Мораторій на перевірки малого та середнього бізнесу” і мотивувалися необхідністю як економити бюджетні кошти для армії, так і проханнями бізнесу про “зменшення тиску”. У результаті було заборонено перевірки контролюючими органами, зокрема, Держекоінспекцією, без дозволу Кабміну або заяви самого підприємства. У 2016 році було ухвалено Закон України “Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, яким мораторій було продовжено на 2017 рік, а згодом, змінами до Закону, – на 2018 рік. У 2018 році мораторій скасували.
Таким чином громадські організації практично позбулися можливості звертатися до Державної екологічної інспекції у випадках, коли вони виявляють порушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 “Про припинення заходів державного нагляду (контролю) та державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» було припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.
Можливість звертатися до інспекції до 2022 року залишалася лише для місцевих мешканців, які могли робити це винятково з повідомленнями про порушення, що відбувалися поруч із місцем їхнього проживання. Під час повномасштабної війни обмеження було розширено і тепер Держекоінспекція, як і Держгеокадастр, можуть виїжджати на місце порушень тільки якщо їм дасть на це доручення Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів.
Заради справедливості слід сказати, що ці, очевидно необґрунтовані обмеження, частково компенсуються новими можливостями, які виникли вже під час повномасштабної війни. Зокрема, на державній платформі “Екозагроза“, яка збирає інформацію про екологічну шкоду, заподіяну в Україні російським вторгненням, було додано функцію Повідомлення про виявлені порушення. Ідентифікований за цифровим підписом користувач може заповнити форму та повідомити через цей сайт про виявлення екологічних порушень. Після цього протягом двох тижнів Держекоінспекція дійсно виїжджає та фіксує порушення, про які було повідомлено. Якщо інформація підтвердилася, складається акт і Держекоінспекція робить запит владі про проведення повноцінної перевірки.
Таким чином деякі можливості щодо захисту довкілля в активістів залишаються. Цікаво, що “держава у смартфоні” і тут працює досить ефективно, адже за результатами таких перевірок у результаті онлайн звернення заявник отримує скан-копії всіх актів і супровідних документів перевірки та навіть фотографії процесу її проведення.
Оцінка впливу на довкілля
Іншою важливою темою є державний реєстр оцінки впливу на довкілля (ОВД). Починаючи з 2017 року Україна впроваджує європейські директиви щодо оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки (СЕО). Це також має означати, що процедура ОВД є відкритою і вся документація щодо проєктів має бути доступною онлайн.
Проте після початку війни реєстр було тимчасово закрито, що унеможливило громадський контроль за руйнівними для довкілля проєктами. Таким чином, нові проєкти отримали погодження без належного розгляду. Завдяки тиску громадськості реєстр знову відкрили, але чиновники ще певний час намагались приховувати в ньому місця розміщення планованих об’єктів, аргументуючи це питаннями безпеки. Так, у всій документації проєктів буквально чорним маркером зафарбовували назви населених пунктів і координати, а також карти і схеми. Важко зрозуміти як за таких умов можна оцінити екологічні ризики проєкту.
Приклад приховування інформації про проєкт. Джерело: Українська природоохоронна група
Українській природоохоронній групі стало відомо, що кожен четвертий шкідливий для довкілля проєкт отримав негативний висновок ОВД завдяки зауваженням громадських організацій. Тож обмеження участі громадськості відбувалося в інтересах недобросовісного бізнесу і йшло на шкоду Україні загалом. Спроби обмежити доступ до цієї інформації виглядають як намір позбавити громадськість важливого інструменту впливу на екологічну ситуацію.
Серед проєктів, які проходили оцінку ОВД за час повномасштабного вторгнення, були проєкти реконструкції об’єктів, наприклад, атомної енергетики або гідроенергетики. Інформація про них може використовуватися російською армією, тому не дивно, що її засекретили. Однак переважна більшість проєктів, наприклад, розширення кар’єрів, планові рубки в лісах, будівництво нових споруд на підприємствах або розчищення русла річок (а таких щомісяця подається на процедуру ОВД не одна сотня) – навряд чи мають стратегічне значення для російської армії.
Сьогодні реєстр знову почав працювати. Однак Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів зробило новий реєстр, доступ до якого вимагає ще складнішої ідентифікації користувача, а старий реєстр із тисячами завершених справ, як і раніше, залишається недоступним.
Неможливість переглянути старі справи також є суттєвим обмеженням, адже часто інвестори, які прагнуть за будь-яку ціну реалізувати свій задум, навіть отримавши кілька негативних висновків з ОВД, продовжують подаватися на процедуру оцінки знову і знову. Для активістів, представників громадськості та журналістів, які дізнаються про новий шкідливий проєкт (наприклад, про створення кар’єру в заповіднику), важливо знати, чи були раніше негативні висновки ОВД щодо цього або аналогічного проєкту.
Недобросовісні інвестори також можуть розраховувати, що, наприклад, ротація чиновників, які ухвалюють рішення за процедурою ОВД, може допомогти їм усе ж таки отримати дозвіл на діяльність, яку вони запланували і діють за принципом: “не погодив цей – погодить наступний“. Тож “наступному” чиновнику громадськість має вказати на те, що його чи її попередники вже оцінювали цей проєкт і давали негативні висновки. Однак сьогодні це зробити стало набагато складніше. Більшість найшкідливіших для природи проєктів, “погоджених” в Україні під час повномасштабної війни, є саме такими – неузгодженими або навіть забороненими до реалізації раніше.
Кілька прикладів особливо небезпечних для природи проєктів, які офіційно отримали позитивний висновок ОВД під час повномасштабної війни.
- Видобуток гранітів Марківецького родовища у Хмельницькій області. Висновок ОВД видано 18.07.2022, незважаючи на спротив місцевих жителів. Територія родовища – національний природний парк, об’єкт Смарагдової мережі Європи.
- Розробка Дворовицького родовища будівельних пісків у Рівненській області. Висновок ОВД видано 26.06.2023, хоча територія є заказником. У минулому проєкт уже двічі отримував негативний висновок ОВД, але під час війни все ж отримав позитивне рішення.
- Видобуток корисних копалин ТОВ “Буковинські будівельні матеріали” в Чернівецькій області. Висновок видано 30.01.2024 року. У минулому цей проєкт двічі отримував негативні висновки ОВД через те, що видобуток заплановано в межах природно-заповідного фонду.
- Будівництво дериваційної міні-ГЕС потужністю 999кВт на р. Стоговець та Будівництво дериваційної міні-ГЕС на р. Балцатул у Закарпатській області. Обидва висновки отримано 02.08.2023 року. Проєкт у минулому вже отримував негативний висновок через те, що розташований на території Смарагдової мережі, створеної в тому числі для рідкісних видів прохідних риб. Крім того, щоб будувати ЛЕП через суцільні лісові масиви, необхідно проводити рубки, які фрагментують дику природу на частини. Також будівництво однієї з ГЕС може завдати шкоди території природно-заповідного фонду, що є гідрологічною пам’яткою природи в руслі річки.
- Будівництво міні-ГЕС на річці Тересва в с. Нересниця Закарпатської області. Загальною встановленою потужністю до 999 кВт. Висновок було надано 17.07.2023, хоча в минулому одним висновком проєкт було відхилено, а іншим – взагалі заборонено. Територія Смарагдової мережі Європи.
- Розчищення русла р. Коломак у с. Коломацьке Полтавської області. Дозвіл надано 02.01.2025 року після того, як у минулому було отримано відмову. Проєкт передбачає масштабне розкопування русла річки, що є об’єктом Смарагдової мережі та на якій розміщено кілька територій природно-заповідного фонду.
- Розчищення русла річки Інгулець орієнтовною протяжністю 46,0 км, Кіровоградська область. Дозвіл видано 18.12.2024 року. Проєкт передбачає розкопування русла річки на ділянці з повністю збереженим природним руслом. Територія охороняється як окремий об’єкт Смарагдової мережі.
Існують й інші проєкти, які отримали “зелене світло” під час повномасштабного вторгнення. При цьому їхня реалізація повністю суперечить природоохоронному законодавству України. Ба більше, більшість зі шкідливих для довкілля проєктів, схвалених за цей час – розміщені на територіях Смарагдової мережі Європи, збереження яких є обов’язковою умовою вступу України до Європейського Союзу.
А що з рідкоземельними металами?
Доступ до можливостей громадського контролю екологічної ситуації в Україні набув особливої значущості з моменту, коли розпочалися міжнародні обговорення щодо ймовірності передачі доступу до українських корисних копалин американським компаніям. Зрозуміло, що це питання обговорюється не в контексті охорони довкілля і екологічна складова абсолютно не враховується в розмовах про можливу угоду. Але треба розуміти, що значна частина таких копалин міститься не в “стерильному” просторі й не видобувається на вже розроблених кар’єрах. Навпаки, більша частина рідкоземельних металів розташована на природоохоронних територіях національного та міжнародного рівня.
Наприклад, поклади українського берилію знаходяться під болотами Поліського природного заповідника та нацпарку “Гуцульщина”, титан і цирконій частково розташовані під нацпарком “Святі гори”, ніобій і тантал – під нацпарком “Гомільшанські ліси”, торій – під нацпарком “Мале Полісся”. Крім того, під нацпарком “Подільські Товтри” знаходяться фосфорити, що містять лантаноїди, а в нацпарку “Бузький Гард” – горезвісні рідкоземельні метали і навіть уранові руди.
Без громадського контролю складно уявити, що Україна зможе одночасно готуватися до вступу до Європейського Союзу з усіма його суворими екологічними нормами і водночас планувати надання зарубіжним компаніям доступу до корисних копалин, розташованих на природоохоронних територіях загальноєвропейського значення. Очевидно, що частину найцінніших копалин неможливо видобути в Україні, не знищивши найцінніші природні заповідники та об’єкти європейського значення.
Нагадаємо, що раніше, коли влада в Україні перебувала в руках Януковича та його команди, вже було укладено договори з компаніями Shell та Сhevron, які передбачали невигідний Україні та екологічно небезпечний видобуток сланцевого газу (shale gas). Але Революція гідності, втеча Януковича і розвиток демократичного курсу України зупинили ці проєкти. Проте українці добре запам’ятали, що шкідливі угоди з іноземними компаніями про видобуток копалин цілком можуть бути підписані без урахування екологічних норм і думки громадськості. Це дає надію, що цього разу історія не повториться.
На тлі війни проблеми захисту природи в Україні нікуди не поділися, а ось можливості громадянського моніторингу значно скоротилися
Як було показано в статті, на тлі війни можливості для роботи експертів і громадських організацій з відстеження та протидії екологічним порушенням у тилу стали сильно обмеженими. А ризики появи нових шкідливих для довкілля проєктів тільки збільшилися.
Повномасштабне вторгнення триває і значна частина України захоплена російськими військами, проте природа продовжує страждати в усіх регіонах країни. Навіть на територіях, розташованих у тилу. Саме тому важливо, щоб громадські організації не припиняли свою діяльність і продовжували відстежувати порушення по всій території України.
За нинішніх масштабів руйнувань, коли сотні тисяч українців захищають Україну на фронті, не можна допустити, щоб одиниці непомітно розграбували природну спадщину країни в тилу. Також не варто забувати, що для відновлення України також знадобляться ресурси і тиск на природоохоронні території може тільки зрости. Видно це вже сьогодні, коли фактично йде торг з приводу рідкоземельних металів та інших корисних копалин, хоча перемир’я ще не досягнуто.
Цією статтею автор хоче закликати українських і особливо зарубіжних журналістів цікавитися подіями в Україні не тільки в зоні активних бойових дій, а й на віддалених від лінії фронту територіях. Не можна забувати, що наслідки війни поширюються на всю Україну, тому важливо аналізувати їх і мінімізувати екологічну шкоду в усіх регіонах.
Джерело головного зображення: EcoHubMap
