Федор Северянін
Переклад – Юлія Спінова
Теми розвитку відновлюваної енергетики, подальшої декарбонізації України (навіть під час війни), а також “зеленого” відновлення країни стали одними з центральних заходів, які проводяться цього місяця в українському павільйоні на кліматичній конференції ООН COP28 у Дубаї.
Робота українського павільйону на COP28
На 28-й конференції ООН зі зміни клімату (COP28) у Дубаї в грудні Україна вдруге представила свій павільйон. Його метою стала демонстрація масштабу екологічних збитків, спричинених повномасштабним вторгненням Росії в Україну, та пропозиція заходів для відновлення. Одне з ключових повідомлень, яке можна було почути на заходах павільйону, полягало в тому, що незважаючи на війну, Україна вже сьогодні активно будує своє зелене майбутнє.
Зокрема, країна представила вже реалізований проект у галузі відновлюваної енергетики — Тилігульську вітроелектростанцію, побудовану під час війни. Крім того, цього року у павільйоні було також оголошено про запуск Глобальної платформи з оцінки екологічних збитків від воєнних дій, яку анонсував президент України ще на COP27 у Єгипті.
“Незважаючи на труднощі війни, наше прагнення “зеленого” переходу в Україні залишається незмінним. Дійсно, війна змушує нас ще швидше трансформувати нашу енергетичну систему, оскільки ми розуміємо, що системи відновлюваної енергії є набагато стійкішими та безпечнішими. ДТЕК нещодавно завершила будівництво вітроферми — Тілігульської ВЕС — за кілька миль від лінії фронту, і ми збираємося збільшити її розмір у чотири рази. Якщо Україна може це зробити сьогодні, подумайте, чого вона зможе досягти у мирний час”, сказав на заході Максим Тимченко, генеральний директор ДТЕК.
У 2022 році в Україні розпочалася активна робота над планами відновлення країни, особливо у Київській, Чернігівській та Сумській областях. Основний акцент робиться на “зеленому” відновленні, враховуючи збитки, завдані довкіллю воєнними діями. Прикладом ініціативи у цьому напрямі є проект у галузі відновлюваної енергетики громадської організації «Екоклуб», який включає встановлення сонячних електростанцій у лікарнях, та програма ЄС з безкоштовного обміну ламп розжарювання на LED-лампи, спрямована на підвищення енергоефективності.
Європейська комісія та інші міжнародні організації вже роблять внесок у відновлення України. Наприклад, у 2023 році Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) надав підтримку енергетичному відновленню України, підписавши меморандум з українськими енергетичними компаніями. Великобританія виділила 10 млн доларів на “зелене” відновлення України через грантовий конкурс Innovate Ukraine Competition, спрямований на розробку інноваційних технологій у галузі сталого розвитку та енергетики.
Декарбонізація в Україні
Екологічна організація Екодія у жовтні 2023 року представила аналіз стану справ у галузі декарбонізації в Україні.
Україна, як і низка інших країн, 2021 року оголосила про свій намір досягти кліматичної нейтральності до 2060 року. У липні 2021 року уряд також затвердив мету скоротити викиди парникових газів на 65% до 2030 року порівняно з 1990 роком. Тут варто зазначити, що на цей момент країна вже знизила обсяг викидів на 62,5%, що сталося в основному через занепад промисловості після розпаду Радянського Союзу, а не через цілеспрямовані дії.
У 2023 році було створено Державний фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації, який частково фінансуватиметься за рахунок податку на викиди CO2. Насамперед сплачується великими промисловими підприємствами. До створення фонду податок направлявся до загального бюджету без конкретної мети.
Наразі ставка податку на викиди CO2 складає 30 гривень за тонну. Однак внески великих промислових підприємств не зможуть покрити всі можливі витрати на декарбонізацію. Тому планується залучення міжнародних кредитів та грантів.
Починаючи з 1 січня 2024 року Фонд декарбонізації та енергоефективної трансформації спрямовуватиме кошти на розвиток відновлюваних джерел енергії, альтернативних видів палива та на реалізацію заходів щодо скорочення викидів парникових газів.
Варто зазначити, що незважаючи на запровадження Закону України № 377-IX “Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів” з 1 січня 2021 року, в Україні досі відсутня ефективна система моніторингу парникових газів. Як зазначали експерти на заходах в українському павільйоні, це дуже гальмує процес оцінки викидів та подальшої декарбонізації. При цьому для запуску ефективної системи торгівлі квотами на викиди (СТВ) необхідний надійний моніторинг для отримання точної картини.
Проте варто зазначити, що закон спрямований на гармонізацію законодавства з європейськими стандартами та на впровадження положень Директиви про створення схеми торгівлі дозволами на викиди № 2003/87/ЄС. Це робить його перспективним рішенням, яке потребує, однак, ефективної реалізації.
Сьогодні через війну, як вважають експерти, закон не працює повністю. Так, за даними Міністерства екології, на травень 2023 року в Єдиному реєстрі МОЗ зареєстровано всі його 482 установки, що становить близько 27% установок, що викидають парникові гази по країні.
За результатами моніторингу викидів парникових газів на зареєстрованих установках представлено лише 109 звітів, що становить лише 6% від загальної кількості операторів установок, які здійснюють викиди.
Джерела парникових газів в Україні
За даними Національного кадастру антропогенних викидів та поглиначів парникових газів в Україні, у 2021 році загальний обсяг викидів парникових газів становив 341,5 мільйона тонн CO2-еквівалента. Найбільшими секторами, які зробили найбільший внесок у ці викиди, є такі: енергетика разом із транспортом (64% від загального обсягу викидів), промисловість (18%) та сільське господарство (14%).
Далі кожен сектор глибше аналізується щодо його внеску у викиди парникових газів країни.
Енергетика в Україні
Цей сектор є найбільшим джерелом викидів парникових газів, і, виходячи з досвіду ЄС, його декарбонізація є складним завданням. Однак в Україні ситуація почала серйозно змінюватись після початку повномасштабного вторгнення Росії.
З початку жовтня 2022 року енергетична інфраструктура України зазнала атак, у ході яких було випущено понад 1500 ракет та безпілотників, а також артилерійських снарядів. Понад сто ракет вразили великі енергетичні об’єкти. Удари по інфраструктурі скоротили генеруючі потужності України у 2022 році на 61,4% з 36 ГВт до 13,9 ГВт. При цьому близько 10 ГВт встановленої потужності залишилося на окупованих територіях, включаючи Запорізьку АЕС потужністю 6 ГВт.
“Зелена” енергетика також постраждала від війни, оскільки більшість ВДЕ перебувала на півдні України, який був окупований з початку війни. Через вторгнення Росії було відключено 90% вітрової та 40-50% сонячної генерації, частина потужностей була пошкоджена або зруйнована повністю.
Зараз енергетична інфраструктура поступово відновлюється, але збитки були серйозними, тому відновлення займе час.
До початку війни в Україні діяло 15 енергоблоків на чотирьох атомних станціях. 12 із них були в експлуатації довше за терміни і вже пропрацювали понад 30 років. Хоча атомна енергетика включена до “зеленої” таксономії ЄС як перехідна, обговорення залишаються актуальними. Так, на думку екологів та екологічних активістів, вона не є екологічно сталою та пов’язана з безліччю небезпек. Що й показало повномасштабне вторгнення Росії на прикладі захоплення Запорізької та Чорнобильської АЕС, обстрілу Южно-Української АЕС.
Декарбонізація транспортного сектора
До початку повномасштабного вторгнення транспортний сектор становив приблизно 12% всіх викидів парникових газів. Дані за 2019 рік показують, що 71% викидів у транспортному секторі припадало на автомобільний транспорт, 12% на транспортування газу та 17% на позашляховий транспорт. Важливо відзначити, що багато транспортних засобів, що використовуються в Україні, є застарілими та неефективними, негативно впливаючи на довкілля та здоров’я громадян.
Через окупацію Росією частини південних та східних регіонів України та зміни структури транспортної діяльності через війну, викиди парникових газів у цьому секторі змінилися, але точних даних поки що немає.
Транспортний сектор має великий потенціал для зниження викидів. Для декарбонізації цього сектору експерти пропонують:
- Розвивати громадський транспорт для заміни приватних автомобілів, що є основними джерелами викидів;
- Скорочувати використання приватних автотранспортних засобів із двигунами на бензині та дизелі;
- Стимулювати використання велосипедів та розвивати велоінфраструктуру;
- Збільшувати частку перевезень пасажирів та вантажів залізницею;
- Електрифікувати залізничні колії;
- Популяризувати та забезпечувати можливості для пересування пішки через покращення пішохідних переходів та розвиток багатофункціональних кварталів.
Декарбонізація промисловості
Промисловість – один із ключових секторів української економіки за кількістю викидів до початку воєнних дій. Однак вона також значно постраждала від повномасштабного вторгнення Росії: за даними Світового банку, у 2022 році виробництво у промисловості України скоротилося на 38%.
Перед війною основними джерелами викидів парникових газів в українській промисловості були чорна металургія та виробництво неметалевих мінеральних матеріалів, таких як цемент та інші будівельні матеріали. З початком війни та особливо після окупації міста Маріуполь та руйнування великих металургійних і інших підприємств у Донецькому, Харківському та Луганському регіонах, баланс викидів парникових газів значно змінився. На даний момент обсяг викидів залишається невизначеним.
Для декарбонізації промислового сектора, орієнтуючись на довоєнний рівень, експерти пропонують такі кроки:
- Впровадження системи моніторингу викидів парникових газів відповідно до законодавства;
- Обов’язкове впровадження системи управління енергоспоживанням;
- Зниження енергетичної інтенсивності виробництва;
- Використання світових кращих практик та технологій управління (ЛДТМ) відповідно до Закону 6004-д ;
- Державне та спільне державно-приватне фінансування модернізації виробництва, включаючи позики, гранти, компенсації капітальних та операційних витрат, а також податкові пільги.
Сільське господарство в Україні
Сільське господарство та тваринництво, як і промисловість, займали важливе місце в економіці України до початку воєнних дій. У 2021 році викиди парникових газів від цього сектора становили 14% від загального обсягу викидів.
Викиди парникових газів у сільському господарстві насамперед пов’язані з використанням мінеральних азотних добрив, обробкою сільськогосподарських відходів, викидами метану від тварин, втратою органічного вуглецю при обробці ґрунтів, з використанням сільськогосподарської техніки, що працює на паливі та багатьма іншими факторами.
У той же час кліматичні зміни роблять сільське господарство вразливішим, особливо в регіонах центральної та південної України, де спостерігаються вищі температури, нестача води та часті екстремальні погодні явища. Це створює непередбачуваність у виробництві сільськогосподарських культур.
Враховуючи посилення цих факторів, необхідні заходи для пом’якшення наслідків кліматичних змін та адаптації до них, а також для врахування нових екологічних викликів, пов’язаних із війною.
Також варто пам’ятати, що після майже двох років повномасштабної військової агресії близько 470 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь стали непридатними для використання на деокупованих територіях, оскільки вони вимагають розмінування та відновлення. Значні території досі перебувають під окупацією.
Для декарбонізації сільського господарства експерти пропонують такі кроки:
- Підтримка органічного землеробства та методів мінімальної обробки ґрунту;
- Стимулювання зміни структури посівних площ для підвищення ефективності використання сільськогосподарських земель;
- Виключення з процесу обробки деградованих земель;
- Впровадження систем управління поживними речовинами та агрохімікатами;
- Впровадження системи моніторингу вмісту органічного вуглецю у ґрунті;
- Виробництво та використання твердого біопалива із сільськогосподарських відходів;
- Оцінка викидів від тваринництва з огляду на всі виробничі цикли, а також виробництво біогазу з відходів тваринництва;
- Застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій для покращення ефективності сільського господарства.
Міжнародна взаємодія
Зовнішні чинники, які мотивують Україну стати на шлях декарбонізації, мають зараз більше значення, ніж до початку повномасштабної війни. Важливими змінами стали перспектива приєднання до Європейського Союзу та запровадження Транскордонного механізму вуглецевого регулювання (Carbon Border Adjustment Mechanism, CBAM).
CBAM передбачає, що з 1 жовтня 2023 року країни-імпортери, включаючи Україну, зобов’язані звітувати перед ЄС про викиди парникових газів, спричинені виробництвом вуглеродомістких товарів, таких як чавун і сталь, алюміній, добрива, електроенергія та водень, які вони постачають до ЄС. З 1 січня 2026 року вони також будуть оподатковуватись додатковими зборами при імпорті цих товарів. Нагадаємо, що для України ЄС є найбільшим торговим партнером, і частка ЄС у зовнішньому торговому обороті становило 63% у 2022 році.
Також можна зазначити, що 14 грудня було оголошено про початок переговорів щодо вступу України до Європейського союзу, тому саме Green Deal може стати як економічним, так і політичним важелем для розвитку проектів декарбонізації країни.
Однак очевидно, що про повноцінні проекти щодо досягнення кліматичної нейтральності можна буде почати говорити лише після закінчення війни. Відновлення України вимагатиме значних ресурсів, що призведе до додаткових викидів СО2. Те, як воно буде організовано, наскільки “зелені” та кліматично-нейтральні технології будуть залучені – від цього залежить досягнення цілей кліматичної нейтральності не лише України, а й, можливо, усієї Європи.
Джерело головного зображення: IPG
