Відновлення природи після війни: надії та ризики

Олексій Василюк

Тема відновлення природи після військових дій стає все більш актуальною для України. З одного боку, важливо розуміти, наскільки реальним є відновлення екосистем, які зазнали пошкоджень. А з іншого боку – процеси спонтанного відновлення рослинності є абсолютно непередбачуваними і можуть викликати тривогу. Якщо, наприклад, в долині р. Дніпро, на місці колишнього Каховського водосховища відновлюється природний заплавний ліс, то покинуті поля та зруйновані населені пункти стають плацдармом для процвітання інвазійних видів рослин.

Воєнні дії спричиняють цілий комплекс руйнівних впливів на природні і сільськогосподарські ландшафти: 

• вибухи боєприпасів; 
• будівництво фортифікацій; 
• вирубки лісів для військових потреб;
• засмічення території залишками споруд, техніки; 
• проїзд важкої гусеничної техніки;  
• пожежі, які виникають у місцях вибухів та вільно поширюються без жодної протидії з боку людей; 
• хімічне забруднення ґрунтів.

Всі ці фактори змінюють звичний ландшафт до невпізнаваності, часто не залишаючи практично жодних живих організмів.

Водночас, руйнівні наслідки – короткострокові, а в довгостроковій перспективі долю ландшафтів та біорізноманіття на забруднених територіях буде визначати в першу чергу режим їх використання людиною. Тривала недоступність територій для господарської діяльності внаслідок окупації і тим більше замінування стають причиною масштабного спонтанного відновлення квазіприродних екосистем.

Грубо кажучи, навіть кількох тижнів без інтенсивного господарського навантаження достатньо для того, щоб територія почала неконтрольовано заростати рослинністю. В якості прикладу достатньо згадати цілорічну боротьбу з бур’янами на будь-якій присадибній ділянці. 

Насправді вже зараз масштаби цих процесів вражають. Порівняння даних теплової зйомки поверхні землі спектрорадіометру MODIS за 2023 рік (у період активної вегетації) із аналогічними періодами попередніх років показує, що всі території, де бойові дії відбувались, відбуваються в цей час, і заміновані – перетворились на зони масштабного заростання рослинністю. 

Такі дані можна отримати за будь-який день. Найкращі ілюстрації теплової зйомки поверхні землі за 2021 і 2023 роки. 2022 рік не розглядається, оскільки тоді склалась нетипова ситуація – землі були розорані і не засіяні, а також було багато пожеж:

Можна констатувати, що вже зараз на площах, не менших, ніж 1,5 млн га, відбувається інтенсивне стихійне заростання рослинністю. І це все – колишні поля і населені пункти. Тобто територія площею у 20 разів більшою за Зону відчуження ЧАЕС, де припинилась сільськогосподарська діяльність, дуже ймовірно заросла інвазійними видами рослин. Для частини цих територій зміна відбулася за лічені місяці. 

Колосальні руйнування ландшафтів, замінування територій та соціальні фактори окупації і міграції населення з зони активних бойових дій створили нові умови, в яких рослини і тварини вперше за кілька століть виявились поза навантаженням господарською діяльністю людини. Так, вже другий рік не обробляються поля, не використовуються пестициди, не працює промисловість і взагалі на величезних територіях просто немає людей. 

Проте не варто романтизувати цей стан і бачити в ньому відродження дикої природи. Поряд з тим, що в зруйнованих селах більше немає людей, а на полях не працюють фермери, війна призвела до колосального забруднення ґрунтів хімічними продуктами боєприпасів, зруйнувала очисні споруди, хімічні заводи і об’єкти важкої промисловості, такої, наприклад, як металургія. Більшість найнебезпечніших об’єктів промисловості України потрапила саме в ту зону, яка найбільше піддалась руйнуванням за останні півтора роки. Але, менше з тим, в природі дійсно відбуваються зміни. І воєнні зміни лише сприяють поширенню синантропної рослинності та інвазійних видів.

На супутниковому знімку Sentinel, датованому початком літа 2023 року можна побачити світле дно колишнього Каховського водосховища, яке нещодавно втратило воду. А на схід від нього (праворуч на знімку) і потім на північ – велику зону темно-зеленого кольору загальною площею понад мільйон гектарів.

Такі зміни наш спеціаліст з департамента дослідження конфліктів королівського коледжу Лондона Джаспер Хамфріс (Jasper Humphreys) назвав новим терміном war-wilding. Історія про war-wilding – це історія швидше про перетворення, а не про відновлення як багато хто думає. 

Важко оцінити як питання відновлення природи сприймається в світі в цілому, але в Україні загальноприйнятою є думка про те, що природні екосистеми легко повертаються на покинуті людьми території. Так склалось тому, що в Україні є Зона відчуження Чорнобильської АЕС. Після аварії на атомній електростанції в 1986 році з великої території примусово було виселене населення, що зробило північ України і південь Білорусі безлюдною, зараженою радіацією, зоною. Проте, до нашого часу на цій території повністю відновились природні екосистеми, і вона стала найбільшим диким лісом центральної Європи. 

Відновленню Чорнобильських екосистем сприяла наявність навколо великої кількості природних боліт та лісів, і загалом приналежність цієї території до досить зволоженого регіону Полісся. Бобри в короткий час загатили зроблені людьми меліоративні канали і дика природа повернулась на заражену радіацією територію, вкриваючи лісом колишні поля і навіть села. Попри радіаційне забруднення, дикі види сьогодні тут здебільшого процвітають, і Зона відчуження, як цього боялись після катастрофи 1986 року, не стала ані “мертвою зоною”, ані “царством мутантів”. Обумовлено це можливо тим, що більшість диких тварин мають значно коротшу природну тривалість життя, аніж потрібно для того, щоб відчути наслідки зараження.

Є ще один важливий фактор: в болотах північної України на час аварії практично не було інвазійних видів. Людина колись відвоювала ці землі у боліт, та варто було їй покинути їх, як природа стрімко повернулась на своє місце. 

Але «чорнобильський» досвід неможливо повторити на півдні і сході України, де здавна переважна більшість територій була розорана, де залишилось у природному стан не більше 3% степових екосистем — рефугіумів нативної флори та фауни. І де через зміни клімату всі узбіччя доріг вже давно були місцем поширення небезпечних інвазійних видів, витривалих до посушливого клімату. Будь-яка жменя місцевого ґрунту містить більше насіння інвазійних видів, ніж місцевої флори. Тож тут годі очікувати відродження природних екосистем. Натомість є ризик, що всі покинуті населені пункти і поля вже зараз є найбільшим в історії прецедентом поширення інвазійних видів. І площа територій, які заростають інвазійними видами, вже зараз тут значно перевищує площу природних степових екосистем.

Тож у короткостроковій перспективі процеси спонтанного відновлення матимуть  значну компоненту інвазійних та синантропних видів рослин, які до цього часу поширювались лише вздовж доріг та лісосмуг (хоча і мають насіннєву базу на всіх територіях). 

Хоча на деяких ділянках варто очікувати протилежну тенденцію. Мова йде про інтразональні екосистеми — байрачні ліси степової зони та долини річок. Таким терміном називають ліси степової зони, які заповнюють вузькі яри та долини річок у балках. Цей ліс здатний контролювати випаровування вологи, створюючи під щільними кронами зону зволоженого мікроклімату, яка не продувається і підтримує власне сам ліс у посушливі періоди.

Більшість інвазійних видів поширюється на території півдня України через загальну аридизацію клімату, тобто поступове опустелювання. Такими видами є посухостійкі вселенці з більш посушливих регіонів – трав’янисті рослини (Anisantha tectorum, A. Sterilis, Rhaponticum repens, Portulaca oleracea, Opuntia humifusa, Aegilops cylindrica) та дерева (Gleditsia triacanthos, Robinia pseudoacacia, Elaeagnus angustifolia, Ailanthus altissima). Але, наприклад в долинах річок, відбуваються інші процеси, адже там немає посушливих умов і загалом поширенні зовсім інші типи біотопів.

Дослідження річного заростання на дні колишнього Оскільського водосховища у Харківській області показали, що все ж 63% видів рослин, якими заростають нові території, є аборигенними. З часом місцеві багаторічні види будуть ще більше витісняти масові однорічні види-інтродуценти.

Сьогодні можна спостерігати відновлення рослинності на дні колишнього Каховського водосховища. Безумовно, в долинах річок, де немає умов для посухостійких інвазійних видів, відновлення відбувається переважно за рахунок місцевих видів, як і у зонах боліт та лісів на півночі України. 

Територія України досить велика, щоб мати дуже різні природні умови, тому зараз до кінця важко сказати за яким сценарієм піде war-wilding в різних її регіонах.. Щоб відмовитись від легковажного прогнозування, для нас з колегами було достатньо побачити те, що за три місяці після руйнації греблі Каховського водосховища на його дні не тільки проросли тисячі молодих дерев, але і те, що ці молоді дерева сягають висоти людського зросту. Питання – як виглядатиме ця територія через 10 або 20 років?

В будь-якому випадку, події, свідком яких зараз стає Україна, є унікальним експериментом, що дозволяє вивчати спонтанні сукцесії на безпрецедентно великих площах донедавна обжитих, а тепер покинутих територій. Поряд з цим вчені спостерігають і прецедент масового поширення інвазійних видів, масштаби якого не можна порівняти з будь-якими іншими випадками у історії.

Слід визнати, що серед покинутих територій є і залишки природних екосистем, а також природоохоронні території, які будуть рефугіумами природної флори та донорами для її поширення на навколишні ділянки. 

Наразі невідомо як довго триватиме окупація частини України і тим більше – її розмінування. За попередніми оцінками Кабінету Міністрів України процес розмінування проходитиме більше 70 років. Тож можна припустити – останні операції із запобігання наслідкам війни можуть проходити на територіях, на яких уже зростатиме 70-річний ліс, а міни будуть поховані глибоко в ґрунті під корінням дерев. Тому вже зараз можна поставити під сумнів доцільність повного розмінування і запропонувати виділення зон на найбільш пошкоджених територіях, а також навколо природоохоронних об’єктів, в яких розмінування не планувати взагалі.

Спонтанне відновлення екосистем на цих територіях може стати потужним вкладом України у виконання державних завдань з консервації деградованих земель, а також міжнародних зобов’язань у сфері боротьби з опустелюванням і змінами клімату. Адже всі ці задачі на практиці полягають у відновленні природної рослинності там, де вона була деградована або відсутня.

Планування сценаріїв розвитку нових екосистем у співжитті з людиною для територій, охоплених спонтанним відновленням рослинності у найближчі десятиліття, стане головним викликом, і, можливо, каменем спотикання для експертів-біологів та господарників. Тому фахівці біологи і екологи потрапляють у дуже незручне становище: природа не чекає на нас і стрімко опановує покинуті людьми території і пошкодженими ділянками природи. А наші біологічні знання про ці території тепер мають сенс лише для порівняння нової реальності зі спогадами про минуле. І, нарешті, дослідники та спеціалісти просто не можуть потрапити на більшість територій, уражених війною, а багато з них, можливо, ніколи і не потраплять до кінця розмінування.

Джерело головного зображення: Irish Times