Євген Симонов
Економічні санкції, запроваджені проти Росії за її війну в Україні, ймовірно, матимуть широкі наслідки, включаючи соціальні та економічні. Те, чи матимуть ці санкції якийсь корисний екологічний «побічний ефект», залежить не лише від їхнього масштабу, але й від детальної підготовки законодавства про санкції та, що найважливіше, від політичної волі і адміністративних здібностей урядової бюрократії, яка їх запроваджує. Тут ми розглядаємо суперечки навколо австралійської компанії Tigers Realm Coal Ltd. (TIG), яка володіє «Берінгпромвугіллям» і кількома іншими вугільними компаніями на російській арктичній території Чукотки в північній частині Тихого океану і яка нещодавно оголосила про продаж своїх російських активів.
Екологи покладають надії на санкції
Коли Захід запровадив санкції та інші заходи, спрямовані на те, щоб позбавити Європу її залежності від російського вуглецю та нафти, екологи були в легкій ейфорії. Багато хто думав, що шкідливі поставки російського вуглецевого палива замінить зелена енергія. Частково це так і сталося, хоча прогрес виявився значно більш скромним, ніж очікувалося, і екологічні проблеми все ще потребують вирішення. Зовнішньоекономічні зусилля Європейського Союзу сприяли більше відновленню розробки газових родовищ, ніж зростанню відновлюваних джерел енергії в країнах, які розвиваються. У той же час деякі нібито екологічні інвестиції ЄС, спрямовані на послаблення зв’язків колишніх радянських держав із Росією, такі як підтримка гігантських гідроелектростанцій, виявилися явно шкідливими.
Детальніше:“А la guerre comme à la guerre”: воєнна геополітика провокує відродження сумнівних мегапроектів
Що стосується іншої сторони санкцій, прогресивне суспільство також мало райдужні очікування того, що катастрофічне падіння російського експорту, а отже, і виробництва вугілля, нафти та газу, зменшить вуглецевий слід Росії. Як ми тепер знаємо, поки що це сталося лише з газом – по суті, найменш шкідливим для довкілля з усього російського експорту палива. Російська нафта досі є керує ринками країн, які розвиваються, і навіть загнане в кут вугілля тримається. Індія знайшла собі нового постачальника, а Китай суттєво збільшив імпорт вугілля, створивши більші можливості для російського експорту.
Шахтарі проти корінних громад
20 вересня 2011 року Станіслав Тараненко, голова сімейної громади корінних народів Чукотки «Алтар», прокинувся у своєму трейлері на краю захоплюючої дух лагуни Амаам біля бухти Ушакова на південному узбережжі півострова. Його розбудив шум важкої техніки. Вибігши з будинку, Тараненко побачив судно, яке щойно вивантажило тягач на його ділянку берегової лінії. Транспортний засіб з гуркотом мчав у тундру землями громади, розсікаючи своїми гусеницями крихку дерновину оленячих пасовищ. Тараненко виїхав на своєму всюдиході до місця швартування судна і не дав йому вивантажити решту вантажу. Члени спільноти блокували розвантаження судна протягом чотирьох днів, за що пізніше Північно-Тихоокеанська вугільна компанія (STUK) подала на них в суд, вимагаючи стягнути півмільйона рублів (приблизно 17 000 доларів на той час).
Для громади «Алтар» це стало початком багаторічної конфронтації з Tigers Realm Coal, вугільною компанією, спонсорованою адміністрацією Чукотського автономного округу (ЧАО), яка придбала ліцензію на видобуток гігантського вугільного родовища Амаам, розташованого посеред прабатьківщини корінних чукчів. Адміністрація Чукотського автономного округу посварила компанію, зобов’язавши забезпечити перевезення техніки не наземним, а повітряним транспортом, і… негайно оголосила громаді «Алтар» про відсутність у них законних прав на 7 тис. га. спадкових земель, оскільки «документи оформлені неправильно».
Протягом наступних кількох років громаді за підтримки асоціацій корінних народів, правозахисних фондів, екологів та незалежних ЗМІ вдалося відстояти свою позицію та виграти серію судових процесів проти компанії та районної адміністрації. Однак «Алтар» остаточно не зміг витримати тиск ворожої влади, і в 2021 році група була змушена саморозпуститися.
Для Tigers Realm Coal (Тигри) це був початок надзвичайно успішного бізнесу на Чукотці. У 2010-х роках стало очевидно, що вузьке місце, створене обмеженою залізничною мережею Сибіру – Транссибіром і БАМом (Байкало-Амурською магістраллю) – ускладнює експорт вугілля з величезних вугільних шахт Кузбасу, розташованих у центрі Сибіру. Кузбас не міг конкурувати з вугледобувними підприємствами, розташованими на самому узбережжі Тихого океану, які не стикаються з перешкодами в експорті своїх товарів на азіатські ринки, оскільки вугілля вантажиться прямо на кораблі. Усвідомлюючи ці переваги, Тигри активізували свою діяльність, придбавши компанію СТУК і ліцензії на розвідку двох великих вугільних родовищ Амаам та Північний Амаам (також відомих як Алкатваам і Фандюшкіно Поле), здатних щорічно забезпечувати понад 5 мільйонів метричних тонн коксівного вугілля та вугілля на експорт. Щоб полегшити цей експорт, вони замовили будівництво глибоководного порту в лагуні Арінай і чекали приходу великих інвесторів.
Перші санкції не перешкода для зростання: «русифікація» Tigers Realm Coal
Але в цей момент Росія анексувала Крим і потрапила під перші санкції Заходу. Іноземні інвестори, навіть китайські, раптово втратили інтерес до проекту. Не злякавшись цього, “Тигри” стримали свій апетит і повернулись до свого головного прихильника – російської держави. Москва надала вугільним шахтам компанії пільговий статус «територій передового розвитку» і навіть купила через російський фонд прямих інвестицій (РФПІ) частку австралійської компанії.
«Ми де-факто є російською компанією. Нам потрібен лістинг в Австралії, тому що там традиційно великий інтерес інвесторів до вугільної промисловості», — беззаперечно заявив директор австралійської компанії Пітер Балка в інтерв’ю російському ЗМІ у 2016 році. Менеджери “Тигрів” нахвалювали адміністрацію Чукотського автономного округу, яка всіляко їх підтримувала, в тому числі «працюючи з місцевим корінним населенням».
Зміна планів компанії, викликана санкціями щодо Криму, таки дала один хороший для природи наслідок – будівництво морського порту було відкладено на невизначений термін, врятувавши від екологічної катастрофи віддалені лагуни Амаам та Арінай. Введення санкцій зробило розробку Амаамського родовища не більш ніж туманною перспективою, а “Тигри” зосередилися на більш доступному родовищі Фандюшкіно Поле та експорті вугілля через існуючий порт у селищі Берінговський.
На жаль, компанія все ж завдала великої шкоди: місцеві громади регулярно скаржилися, що в річці на вододілі, де розробляється родовище, немає риби, сама вугільна шахта та дороги, які ведуть до неї, позбавляють людей доступу до найближчих ягідників та мисливських угідь, а розширення гірничодобувної діяльності загрожує оленячим пасовищам тощо.
Але районна влада завжди, коли могла, ставала на бік компанії, втручаючись у розрядку конфліктів. Майже щороку жителі селища скаржаться на вугільний пил, який утворюється внаслідок порушень під час завантаження, але він продовжує циркулювати.
У цьому віддаленому куточку Росії “Тигри” також стали монополістами, коли закрилася місцева шахта «Нагірна», яка працювала впродовж 30 років до їхнього приходу. Примітно, що перед закриттям «Нагірна» скоротила дефіцит кваліфікованої робочої сили, залучивши українських вахтовиків із Донецька. За дивним збігом обставин саме в тому ж році, коли “Тиграм” знадобилось використання старого Берінговського порту в повному обсязі, адміністрація ЧАО розірвала 50-річний контракт з «Нагірною» і припинила закупівлі вугілля у шахти, пославшись на його «нерентабельність». Відтоді TRC постачає вугілля для місцевих поселень, спонсорує фестиваль дитячих садків і допомагає корінним громадам зберегти їхню культуру. По суті, місцевій адміністрації нема до кого звернутися за підтримкою, крім TRC.
TRC грає на судах і програє
До 2022 року TRC зростала швидкими темпами, її експорт перевищував 1 мільйон тонн на рік, з’явився прибуток, відремонтували порт та пішли вкладення у фабрики для підвищення якості вугілля на місці. Але тут Австралія за прикладом інших країн оголосила про запровадження своїх “автономних санкцій”, які включали заборону транспортування російського вугілля. Проте виявленням порушників уряд практично не займався. Але у 2023 році “Тигри” самі запитали Уряд Австралії – чи не порушують вони санкції та отримали відповідь, що скоріше так, ніж ні.
Австралійське громадянське суспільство тепер усвідомило, що, порушуючи санкції вже протягом року, компанія допомагає Росії розвивати економічний потенціал, необхідний для фінансування її війни, і пішло в атаку. Австралійський центр міжнародного правосуддя (Australian Centre for International Justice), Transparency International Australia та українська громадська організація Razom We Stand зробили відкрите звернення до чиновників про необхідність дотримуватися санкцій і не закривати очі на порушення.
Тоді “Тигри” вирішили завдати удару першими і подали позов проти уряду Австралії, оскаржуючи законність санкцій. Завдяки такій тактиці було вбито двох зайців одним пострілом – судовий позов не лише відстрочив на рік рішення про покарання компанії за порушення санкцій, але й змусив замовкнути громадську опозицію, адже спроба вплинути на процес прийняття судом рішення суворо регулюється законом, і відповідно обмежує будь-яку можливу активність проти компанії. При цьому представники TRC обдурили опонентів компанії, заявивши, що в санкційному законодавстві поняття «транспортування вугілля» не поширюється на його транспортування територією Росії.
У своїх вичерпних звітах про цю сагу для Австралійської спеціальної телерадіомовної служби (SBS) кореспондент Лєра Швець описувала в залі суду: «Суд почув, що уряд тлумачить поняття «транспорт» занадто широко, і що громадянин Австралії, який використовує вугілля, вироблене в Росії для опалення своєї московської, також підпадає під дію тих самих правил. Представник Співдружності Перрі Герцфельд, відповів, що замість цього «жахливого» прикладу суд має розглянути інший: австралійська компанія видобуває російське вугілля, продає його за кордон і сплачує з цього податки російському уряду…»
Лише у квітні 2024 року суд нарешті виніс рішення щодо «транспортування вугілля», відкривши шлях для визнання “Тигрів” порушниками санкцій. У відповідь добре підготовлені TRC оголосили, що продаватиме свої російські активи російському бізнесмену Марку Бузуку, давньому соратнику всіх російських олігархів, за $45 млн (сума, співмірна прибутку компанії в 2023 році). Компанія нібито стурбована тим, що якщо вона потрапить під санкції, її активи будуть примусово конфісковані російським урядом. Однак за будь-якого сценарію загибель TRC буде вітатися певними олігархами, тісно пов’язаними з Кремлем, які придбають готову мережу видобутку вугілля та регіонального експорту фактично за арахіс. Тим часом російський бюджет продовжить отримувати податки від компанії.
За словами TRC, кошти від продажу її активів будуть розподілені між акціонерами «суворо відповідно до законодавства про санкції». Зараз активісти запитують, як взагалі можна погоджувати таку угоду, якщо РФПІ (що й сам перебуває під санкціями) є одним із законних акціонерів. Рішення про продаж рада акціонерів компанії має прийняти 28 травня.
Чи принесуть санкції якусь екологічну користь?
При цьому ані суд, ані уряд Австралії ніколи не розглядали потенційну шкоду, яку може завдати довкіллю та місцевим жителям основна діяльність TRC. Насправді природа і корінне населення Чукотки, мабуть, нічого не виграють від такого способу «застосування санкцій». Основний вугільний актив «Берінгпромвугілля» в руках Бузука (або когось, кого він представляє) буде таким же шкідливим, як і з TRC. Надія полягає в тому, що у Бузука (і російської держави) немає коштів на будівництво нового порту в лагунах Амаам і Арінай. Але на це і у “Тигрів” не було коштів. Прозорість компанії, яка раніше була вкрай незадовільною, тепер впаде до нуля; ми більше не побачимо його звіти на австралійській фондовій біржі.
Що стосується додавання вугілля до вогню зміни клімату, то видобуток компанії не втратить жодної зі своїх переваг, а експорт до Азії з берегів Чукотки має явну логістичну перевагу перед вугіллям з Кузбасу.
У своїй статті про результати справи Лєра Швець цитує Крістофер Майклсен, професора юридичного факультету Університету Нового Південного Уельсу, який пропонує поширити австралійські санкції на китайські компанії, які імпортують вугілля, нафту та газ з Росії. На тлі поступового потепління китайсько-австралійських відносин, головними бенефіціарами яких є австралійські експортери вугілля, це є малоймовірним сценарієм. І якщо таке рішення буде прийнято, то виявиться, що австралійський уряд використовує війну в Україні, щоб зберегти свої позиції провідного експортера вугілля на світових ринках, де Австралія входить до трійки лідерів експортерів вугілля, зокрема в країнах Азії. Однак, за іронією долі, цілком ймовірно, що високоякісне австралійське вугілля (на яке не поширюються санкції), яке знову заполонило китайські ринки, витіснить російське вугілля, імпорт якого об’єктивно є набагато більшим головним болем для Китаю. Однак першою жертвою в цій конкурентній боротьбі, швидше за все, стане Кузбас, а не «Берінгпромвугілля».
Яким би не був результат саги про вугілля TRC, зрозумілими є принаймні два висновки:
- Запровадивши санкційний режим держава повинна його послідовно і проактивно застосовувати, інакше це повністю дезавуює саму ідею санкцій (подекуди дуже сумнівну і без того);
- Вводячи санкції в екологічно та соціально-чутливих сферах, уряди повинні думати, як оптимізувати бажаний результат не лише з погляду покарання чергового “агресора”, а й з точки зору досягнення якихось важливих екологічних, кліматичних та інших завдань їхньої зовнішньої політики.
Головне зображення: Лагуна Арінай. Джерело: Tigers Realm Coal
