Сибірське вугілля через призму війни

Автор – Антон Лементуєв

Переклад – Юлія Спінова

У 2022 році П’ятий пакет санкцій Євросоюзу заборонив закупівлю вугілля з Росії. Експертне співтовариство очікувало, що логістичні та фінансові труднощі російських вугільників завдадуть важкого удару по галузі. Однак цього не сталося, як не сталося і згасання протестної активності в головному вугледобувному регіоні Росії – Кузбасі, який є відповідальним за 60% усього видобутку в Росії та половину експорту з країни.

В умовах засекреченості імпорту-експорту та галузевих статистичних даних важко робити прогнози для вугільних регіонів, а зростання тиску на незгодних в умовах відсутності правозахисту та інформаційної підтримки може призвести до припинення протестних акцій та, як наслідок, погіршення умов життя, незважаючи на невдоволення населення.

Лютий: перші санкції та прогнози для вугільної галузі

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської армії на територію України. Багатьом експертам спочатку здавалося, що дні вугільної галузі в Кузбасі, головному вугледобувному регіоні країни, вважають: у Росії не виробляють необхідних комплектуючих для ремонту гірничо-шахтного обладнання, не виробляють важку кар’єрну техніку, через санкції може припинитися доступ до великих кредитів, закриються ринки збуту вугілля. Без ремонту зупиняться шахтні комбайни під землею та конвеєри з вугіллям на поверхні, замруть екскаватори та бурові верстати на дні великих та малих розрізів. Без оплати та запчастин залишаться багато тисяч сервісних компаній, які обслуговують вугільників. Без засобів для існування залишаться десятки тисяч людей у вугільних мономістах найбільшого російського вугільного регіону – Кузбасу, таких як Кисельовськ, Прокоп’євськ, Калтан, Бєлово та ін.

Економічні експерти до кінця 2022 року якісно та змістовно аргументували , що вугільній галузі настав кінець. Галузеві чиновники Кузбасу, навпаки, з весни і досі випромінювали і продовжують випромінювати оптимізм, незважаючи на те, що влітку 2022 року міністр вугільної промисловості Олег Токарєв говорив про критичну ситуацію з вивезенням вугілля. Втім, і в довоєнні часи бити на сполох і одночасно говорити про перспективи було цілком типовим для кузбаських чиновників – так було в січні 2022, 2020 , 2013 і раніше. Оптимізм базувався на тезі, що вугілля і Європі  досі потрібне, і Азії, а російські вугільні компанії знайдуть вихід із ситуації, що ось тільки розширять пропускну спроможність БАМу і Транссибу.

Весна: подальші санкції та складності

У березні стало відомо, що з Росії почали йти виробники обладнання, постачальники двигунів (Cummings, Caterpillar) та запчастин. Пішов оператор Maersk, вдаривши по налагоджених каналах постачання всього необхідного для забезпечення безперебійної роботи добувної та сервісної галузей. Російська залізниця (РЗ) офіційно визнала дефіцит імпортних підшипників.

У середині березня вугільників рішенням уряду РФ позбавили одного з найважливіших інструментів збереження обсягів експорту – правила недискримінаційного доступу (ПНД) до перевезень вугілля залізницею. ПНД давало необхідний пріоритет на вивезення вугілля з Кузбасу, Хакасії, Бурятії, Туви, без якого РЗ могла не прийняти до перевезення вугілля на користь вигідніших вантажів (нафта, нафтопродукти, метал, контейнери). Замість нього було придумано якесь тимчасове правило, що викликало велику кількість суперечок та тлумачень. Дію нового правила поширили до літа 2023 року.

У квітні спалахнула звістка про майбутнє вугільне ембарго: країни ЄС перестануть закуповувати вугілля з Росії вже в серпні 2022 р. Тоді ж про ембарго оголосила Японія. Китай, Індія та Південна Корея заборони вводити не стали, хоча остання пообіцяла відмовитись від російського вугілля, одночасно наростивши його закупівлі (Таблиця 1).

Неоднозначність позиції європейських енергетичних компаній

Євросоюз до ембарго на вугілля займав суттєву частку російського та, зокрема, кузбаського експорту. 2021 року Євросоюз закупив у Кузбасі близько 30 млн тонн.

Європейський вугільний ринок – преміальний ринок із коротким транспортним плечем та низькою конкуренцією. Для порівняння, у жовтні 2022 року вартість енергетичного вугілля у Північно-Західній Європі була 300 доларів за тонну, а в Китаї – 130. І, незважаючи на безпрецедентні знижки на російське вугілля з моменту оголошення ембарго та до його введення, вугільні експортери, продавши 30 млн тонн в Євросоюз, заробили вчетверо більше грошей, ніж роком раніше за ті самі обсяги і той же період. Тобто на передсанкційному ажіотажі збагатилися не лише російські вугільники, а й європейські енергетичні компанії, які заробили на зростанні тарифів, як і весь ланцюжок поставок.

Крім того, в грудні стало відомо , що на експорті російського вугілля вже після ембарго (з осені) добре заробляють європейські страховики суден, що перевозять вугілля в країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Перевірити достовірність інформації поки що не вдалося, але було б дуже доречним: видання Bloomberg як мінімум один раз опублікувало такі відомості, посилаючись на сумнівні анонімні джерела.

Непрямо, але правоту тез про послаблення санкцій підтверджує зростання експорту вугілля до Китаю та Південної Кореї, зокрема через віддалені порти у європейській частині РФ – Усть-Луга, Висоцьк, Мурманськ і Тамань за рахунок низької вартості фрахту, яка залежить від поведінки згаданих у статті Bloomberg страховиків. Якщо дані факти підтвердяться, то це досить важливий об’єкт розслідування ефективності та способів обходу санкцій.

Кузбас вистояв?

Кузбас – головний вугледобувний регіон Росії (60% всього видобутку та половина експорту) почувається дещо гірше, ніж галузь загалом. За 2021 рік в Кузбасі було видобуто 243 млн тонн, у 2022 р. – 223,6 млн тонн. Втім, і це не виглядає як катастрофа: у галузі не спостерігається ані масової затримки зарплат (навпаки, можна говорити про зростання у чисельному вираженні), ані високої конкуренції на ринку праці. У 2022 році кількість вакансій від кузбаських вугільних компаній зросла на 43%.

У бесідах із близькими до кузбаських вугільних компаній керівниками та підприємцями можна вловити розчарування у компетенції тих економічних експертів, яких вони раніше прислухалися і в чомусь коригували плани.

Проблема, пов’язана з відходом Caterpillar і Cummings, якось вирішилася. Імовірно завдяки паралельному імпорту, виробництву ряду запчастин усередині країни та заміні обладнання на аналоги. Підприємці, які працюють у сфері обслуговування вугільних компаній, і раніше знаходили способи вирішувати складні логістичні та фінансові завдання. Вони звикли грати за правилами, що постійно змінюються, в умовах тиску податківців, корупції, систем відкатів і низького рівня правосуддя “електоральних султанатів” (суб’єктів Російської Федерації, які завжди голосують переважною більшістю за правлячу партію), до яких входить і Кузбас.

Водночас, відтік населення з Кузбасу продовжується . За цим показником регіон займає одну з перших позицій у Росії. Скорочується тривалість життя: згідно зі статистичними даними Кемеровостату, Росстату та щорічним державним доповідям про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення, жителі Кузбасу частіше хворіють і раніше вмирають, ніж середньостатистичний росіянин.

Недавнє дослідження показало, що в містах Кузбасу, де висока частка видобутку вугілля, пропорційно та аномально високі ризики вроджених вад розвитку плоду (ВРП). Серед міст, де проводилося дослідження, найбільші ризики розвитку ВРП виявились у Киселевську, де крім вуглевидобутку взагалі немає жодної промисловості. Ризики в Киселевську виявилися навіть вищими, ніж у Новокузнецьку, де працюють три металургійні заводи.

Оптимізм із наслідками

В останні роки до початку війни в регіоні почалися перші розмови про необхідність диверсифікації економіки Кузбасу і важливість уникнення економічної моделі, що базується тільки на вугільній галузі. Перспективи зростання експорту вугілля до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону та дружній оптимізм російських чиновників із цього приводу, здається, руйнують надії на диверсифікацію.
Погіршуючи залежність від експорту вугілля у військово-санкційний час, у регіоні неминуче наростатиме як антропогенне навантаження на природу, так і кількість випадків порушення прав громадян на здорове довкілля, гарантовані статтею 42 Конституції РФ. І якщо кузбаські чиновники хочуть зупинити втечу та вимирання в регіоні, необхідно використати нинішню ситуацію для якнайшвидшої відмови від вугільної залежності, вважають екологи.

Російська екологічна група ” Екозахист !” разом з колегами з інших країн багато років пояснювала західному суспільству та енергетичним компаніям, які купують у Росії вугілля, що продовження ведення такого бізнесу є аморальним з погляду цінності людського життя і несе важкі екологічні та кліматичні наслідки не тільки для Росії, але й для всієї планети через безвідповідальну поведінку видобувних підприємств.

Кліматичні ризики обумовлені безконтрольними викидами метану з вугільних розрізів та дегазаційних шахтних установок, незліченними ендогенними пожежами всередині відвалів, які щорічно збільшуються в одному тільки Кузбасі приблизно на три мільярди тонн. Виходом із ситуації бачився діалог між урядом Росії, вугільними компаніями, відповідальним науковим співтовариством та економічним блоком з подальшим виробленням справедливої програми переходу до альтернативних видів економічної діяльності з ліквідацій негативних наслідків вуглевидобутку.

Розпочавши так звану “спеціальну військову операцію” 24 лютого 2022 р., президент Путін, з одного боку, трагічним для сотень тисяч людей чином вирішив проблему існування аморального імпорту вугілля Євросоюзом, з іншого – позбавив надії на справедливу трансформацію економіки Кузбасу, неможливу без західних технологій, досвіду та фінансування перетворень. Повернути місцевим мешканцям чисті річки, білий сніг і більш тривале життя в найближчому майбутньому можливості, ймовірно, не буде.

Як далі розвиватиметься чи стагнуватиме російська вугільна галузь – покаже 2023 рік, проте вже в січні в Кузбасі видобуток скоротився на 7,9%

Протести у Кузбасі: що змінилося?

Видобуток вугілля в Кузбасі нерозривно пов’язаний зі зростанням протестної активності місцевих жителів паралельно зі збільшенням видобутку вугілля. Найпомітнішим і найяскравішим із ранніх кейсів був протест мешканців сіл Олексіївка, Ананьїне та селища Апанас у Новокузнецькому районі у 2010 – 2013 роках проти вугільного розрізу, який розпочав роботу поряд з ними.

У 2017 році у Новокузнецьку відбувся перший в історії Кузбасу масовий мітинг проти вугільних розрізів. У червні 2020 року виник наметовий табір протесту проти планів ТОВ “Розріз “Кузнецький Південний” збудувати вуглевантажну станцію – надзвичайно брудний об’єкт вугледобувної інфраструктури – біля селища Черемза в районі міста Мискі. Влітку та пізньої осені 2022 року жителі селища Апанас та сіл Олексіївка та Ананьїне блокували спроби почати видобуток вугілля на розрізі, який було зупинений у 2013 році. Це лише деякі приклади з безлічі різних протестних акцій проти процесів вугільних підприємств.

З початку пандемії в Кузбасі були заборонені всі види протестної активності, включаючи нешкідливі одиночні пікети. Незважаючи на це, протести все одно траплялися, як, наприклад, у Черемзі у 2020 році, а люди отримували штрафи. Іноді в їхніх будинках відбувалися каральні обшуки. 2022 не став винятком – обшуки в селі Олексіївка проводилися восени 2022 року.

За останні 10 років у Кузбасі не було представлено офіційно жодної правозахисної організації за винятком окремих випадків щодо окремих кейсів. Так, єдина з відомих автору гучна та успішна судова кампанія проти планів будівництва вугільного розрізу компанією ТОВ “СтройПожСервіс” біля селища Менчереп Біловського району велася юристами правозахисної організації “Команда 29” (нині ліквідованою) з Санкт-Петербурга за підтримки “Екозахисту!” у 2018-2019 роках. Тоді місцевим судом було винесено рішення на користь кількох сотень місцевих жителів, а заплановане вилучення земель у них на користь вугільників для державних потреб було оскаржене. Однак у переважній більшості кейсів активісти завжди були змушені знаходити захист самостійно.

У 2022 році кількість небезпечних для довкілля проектів не зменшилась. Наприклад, роком раніше актуалізувалися та продовжили реалізуватися у 2022-му плани будівництва Кропивинської ГЕС на річці Томь, водосховище якої затопить цінні природні території та забере промислові та комунальні стоки півдня області. Дозвіл на будівництво ГЕС видавався Мінекономрозвитку та керівництвом регіону за зменшення залежності від вугілля. Однак одночасно з цим місцевою владою йшлося про плани відкриття нових вугільних підприємств або розширення існуючих поблизу таких сіл і селищ, як Олексіївка, Тальжине, Гаврилівка та інші.

Незважаючи на воєнний час у Кузбасі фіксувалися інциденти, які так чи інакше пов’язані з висловленням незгоди з поведінкою влади або конкретних компаній. Так, у січні 2023 року відбулася одна примітна акція: жителі прилеглих територій до селища Черемза, згаданого вище, записали відео звернення німецькою мовою до протестувальників у німецькому Лютцераті проти планів компанії RWE. Таким чином жителі сибірської глибинки висловили солідарність із німецькими активістами.

Практика показала, що найбільш ефективним способом захисту прав громадян на сприятливе довкілля в Кузбасі виявилися ненасильницькі акції прямої дії як до початку війни, так і після. Місцеві жителі навчилися об’єднуватися та підтримувати один одного в умовах тиску та репресій, перебуваючи у різних містах і навіть регіонах. Це відбувалося під час табору протесту в Черемзі 2020 р., судової кампанії у Менчерепі 2018 – 2019 рр., під час серії протестів у Киселівську 2019 р., а також під час протистояння з вугільниками у сусідній Хакасії у 2018 – 2022 рр.

Громадяни здебільшого навчилися правильно працювати зі ЗМІ, організовувати, по можливості, захист у суді та на допитах, не маючи зовнішніх джерел ресурсів. Так, у січні 2023 року місцеві активісти в суді домоглися визнання недійсними результатів слухань щодо ОВД проекту Кропивинської ГЕС, на які в лютому 2022 р. поліція не пустила його противників. А жителі Апанаса, Олексіївки та Ананьїного пізньої осені 2022 року цілодобово і за будь-якого морозу чергували на дорогах і блокували спробу видобутку вугілля на розрізі ТОВ “Розріз Апанасовський”.

Результати року війни для вугільної галузі Росії та Кузбасу

Рано поспішати з висновками та видавати бажане за дійсне. У 2022 році антивугільні санкції були ще не настільки ефективними, наскільки хотілося б багатьом політикам та активістам. Вже зараз можна сказати, що в перший військовий рік вугільна галузь Росії та Кузбасу встояла під ударами пакетів санкцій 2022 року і досить добре запрацювала (одночасно дозволивши заробити й міжнародним компаніям) на ажіотажному високо ціновому попиті з боку європейських споживачів у період між рішенням щодо введення вугільного ембарго та його початком. Крім того, російські вугільні виробники таки змогли знайти заміну європейському вугільному ринку. Але оскільки ціна на енергетичне вугілля до березня 2023 року знизилася до довоєнного рівня, то реальні виклики для віддаленого від морських портів Кузбасу тільки починаються.

У 2022 році основними драйверами експорту вугілля з Росії були Китай та Індія. Особливо під час заборони імпорту вугілля до Китаю з Австралії. Втім, ніхто не гарантує, що буквально завтра уряд Китаю не воліє знову закуповувати переважно австралійське вугілля на шкоду російським постачанням.

Водночас у регіоні тривали екологічні протести та активістські кампанії. Однак, на жаль, вони отримують набагато менше медіа-уваги, ніж раніше – на території РФ заблоковано незалежні ЗМІ, багато редакцій та журналістів змушені були залишити Росію. Крім того, критичні незалежні медіа пишуть переважно про війну, а не про те, що відбувається у регіонах . На жаль, юридичної підтримки з боку правозахисних організацій активісти Кузбасу сьогодні позбавлені остаточно.

Антон Лементуєв – регіональний координатор російської екологічної групи “Екозахист!” у Кузбасі

Джерело головного зображення: Ecodefense