Спонтанне відновлення під час війни: як Україна може стати плацдармом для унікальних екологічних проектів

Олексій Василюк, Вікторія Губарева

Більшість природних територій України пошкоджені війною: тепер вони не несуть цінності з економічної точки зору, однак вражає те, як на белігеративних ландшафтах може спонтанно відновлюватись природа. Який потенціал мають ці території з точки зору збереження та відновлення екосистем і біорізноманіття?

Тема ревайлдингу та післявоєнного відновлення вже піднімалась на сторінках UWEC. Так, ми розповідали про дивовижне відновлення природи на місці колишнього Каховського водосховища на річці Дніпро та Оскільського водосховища на річці Оскіл, де у військових цілях були підірвані греблі. Також ми розповідали і про відновлення долини річки Ірпінь у Київській області, після того, як її затопило водами Київського водосховища у перші дні повномасштабної війни.

Відновлення цих та інших територій та екосистемних послуг стане першочерговою задачею після завершення війни. Втім, існують і абсолютно спонтанні випадки відновлення екосистем.

Що означає war-wilding для України та які перспективи він має?

Попри колосальні руйнування екосистем, здатність біологічних видів повертатись на пошкоджені території не може не вражати. Запроваджене у 2022 році поняття war-wilding дуже правильно називає цей процес. В умовах масштабних військових впливів на ландшафт створюються унікальні умови, коли люди покидають територію на тривалий період, залишаючи природі шанс на спонтанне відновлення. Ми не говоримо, що це позитивний процес, адже страждають природоохоронні території, відбуваються непоправні руйнування, наносяться колосальні збитки. Крім того, рослинність, яка виникає на місці понівечених вибухами полів і населених пунктів – це переважно угруповання інвазійних видів, поширення яких є дуже не бажаним. Проте спонтанне відновлення там, де відбувся екоцид – це сьогоднішня реальність.

Прикладами war-wilding може слугувати відновлення природних екосистем на місці Каховського водосховища, масове заростання пошкоджених територій вздовж лінії фронту. Замінування пошкоджених територій гарантуватиме, що статус спонтанного відновлення буде залишатись для великих площ ще дуже довго після завершення війни. Тож можливості впливати на процеси в екосистемах на мільйонах гектарів у найближчі десятиліття не буде.

Але в цьому полягає позитивний бік питання. За певних обставин залишені території України, які у найближчі десятиліття будуть безперспективними з точки зору досягнення економічних показників, можуть допомогти Україні або й всій Європі досягнути екологічних цілей, які до цього здавались досить далекими і малоймовірними. Якщо спонтанні природні процеси відновлення природних екосистем отримають належну підтримку з боку спонсорів, ми матимемо сучасний екологічний проект світового рівня. І це лише один зі сценаріїв, про які буде йтись далі.

Подібні сценарії можливі на всій території України, зважаючи на кількість міжнародних зобов’язань, які вона поклала на себе, долучившись до вагомої кількості конвенцій, таких як Конвенція про збереження біорізноманіття, Бернська конвенція, Асоціація України з ЄС та інші.

Де шукати спонтанне відновлення, в яких масштабах і що потрібно зробити, аби не зупинити його?

У більшості міжнародних пактів, планів та конвенцій, до яких долучилась Україна, і які мають на меті покращення умов біорізноманіття та збереження екосистем, йдеться про цілі до 2030 року, які потребують безпрецедентно масштабного відновлення природи на територіях, де вона вже була втрачена або деградувала (більшість цих територій зараз зайняті сільським господарством). Рішення такого масштабу будуть потрясінням для будь-якої країни, а право приватної власності на землю заважатиме їхній реалізації в мільйонах окремих випадків. Проте такі непрості і непопулярні реформи все ж мають бути реалізовані задля сталого майбутнього, і в розвинутих державах це усвідомлюють.

Об’єктивно кажучи, єдиним місцем у Європі, де можна продемонструвати масштабне відновлення природи, є та частина України, яка постраждала від бойових дій. Попри приватну власність, цільове призначення земель і інші юридичні обставини, величезні площі протягом багатьох десятиліть після завершення війни залишатимуться замінованими, забрудненими і недоступними для повернення звичного господарського устрою. Відтепер і до гіпотетичного повернення господарської діяльності на ці території у далекому майбутньому, тут буде відновлюватись природа.

Розглядати такий сценарій, безумовно потрібно, адже навіть без прийняття концептуальних рішень природа все одно буде відновлюватись і вже відбувається. Проте для “узаконення” спонтанних природних процесів доведеться вносити значні зміни до законодавства і, ймовірно, шукати кошти для компенсації власникам земель. Це можуть бути кошти з російських репарацій чи європейських екологічних програм. Але ефективним і сталим відновлення природи буде лише якщо матиме належний юридичний захист.

Важливо відмітити, що в більшості випадків можна очікувати відновлення лісів (в долинах річок домінуватимуть місцеві види, а на місці покинутих полів і населених пунктів – чужорідні види). Загальну площу спонтанного відновлення поки важко оцінити, але можна очікувати, що вона охоплюватиме не менше 20-30 тисяч квадратних кілометрів. Таке відновлення природи на територіях, втрачених для економіки, може бути взаємовигідним сценарієм розвитку для України і її західних партнерів, адже вимушена ситуація в країні насправді є найбільш зручним сценарієм досягнення європейських цілей.

Не менш важливо дивитись стратегічно і на те, що домінуючими у степовій кліматичній зоні, в якій зосереджено більшість площ, охоплених війною, є степові екосистеми і саме вони є найбільш ефективними у депонуванні атмосферного вуглецю в цьому регіоні. Тож важливим у плануванні заходів з відновлення природи буде екологічний менеджмент, який сприятиме якнайшвидшій заміні спонтанної інвазійної рослинності на місцеві степові види, які ефективно депонують вуглець та відновлюють родючість ґрунтів.

Вже зараз на південному сході України є інноваційний проект еколога Олексія Бурковського,який вже декілька років випробовує методологію відновлення степових екосистем на ділянці, яку для цього було спеціально виведено з сільськогосподарського використання.

Можна сказати, що еколог вирощує на своїй ділянці степ. Цей локальний експеримент, що вже зараз виглядає очевидно робочою моделлю, в подальшому можна буде масштабувати. і відновити природну рослинність на значно більших площах. В майбутньому це також допоможе переходу економіки півдня України з деструктивного орного землеробства і зрошення – на екологічно сталу модель пасовищного тваринництва.

Іншим державам також потенційно може виявитись більш вигідними, наприклад, фінансова компенсація Україні втрат господарських площ, і підтримка відновлення природи на її території, водночас зберігаючи статус-кво власної економіки. В таких умовах наявність додаткових ресурсів дозволить Україні відновити нову компактну промисловість і систему розселення на безпечних територіях, а також залишити в статусі спонтанного відновлення пошкоджені і забруднені під час війни території.

Джерело головного зображення: Alex Klochkov