"Під виглядом діяльності із захисту природи… намагалися впливати на рішення органів влади"

Автор – Євген Симонов

Переклад – Юлія Спінова

У зв’язку з визнанням WWF Росії іноземним агентом публікуємо думку нашого експерта Євгена Симонова.

Міністерство юстиції РФ має свої власні «П’ятниці в ім’я майбутнього» (“Fridays for the Future”) – майже щоп’ятниці по обіді призначають нових іноагентів. Час зручний, до понеділка жертви до ладу не зможуть мобілізувати «відповідь» у пресі. Своє власне іноагентство особисто я зустрів 8.10.2021, справляючи чийсь день народження в Хайфі, і, загалом, навіть не обурився – просто так і не зрозумів, чому саме мене призначили першим індивідуальним екологом-іноагентом.

Але в п’ятницю 10 березня 2023 року черговий прес-реліз Мін’юсту змусив мене всерйоз розлютитися:

“Під виглядом діяльності із захисту природи та навколишнього середовища, біологічного різноманіття видів представники Всесвітнього фонду дикої природи намагалися впливати на рішення органів виконавчої та законодавчої влади Російської Федерації, перешкоджали реалізації промислових та інфраструктурних проектів, – пише Мін’юст. – Фонд поширював негативну інформацію про прийняті державними органами рішеннях та політику, яку вони проводять“.

Смішно, звичайно, нагадувати Мін’юсту, що сам «закон про іноземних агентів» робить чіткий виняток для тих, хто займається захистом флори та фауни, прямо маючи на увазі, що звернення до органів влади з цього приводу не є «політичною діяльністю» навіть якщо йдеться про інфраструктурні проекти загрозливих для живої природи. Ми щодня бачимо, що влада РФ – господарі свого слова: як дали так і назад заберуть не кліпнувши.

Ще смішніше новий евфемізм для слова «критика»: «поширював негативну інформацію про прийняті державними органами рішення і політику, яку вони проводять» – у будь-якому життєздатному суспільстві критика допустима, без неї неможливо вдосконалити державні механізми.

Незалежно від того, що там надрукував у законі «шалений принтер» Держдуми, ми всі розуміємо, що охорона природи сьогодні – це найважливіша частина власне політики. Від якості цієї екологічної політики залежить подальше виживання країн та людства загалом. Тому мої бурхливі емоції викликала швидше не єзуїтська заява Мін’юсту, а те хто саме був ним затаврований і розтоптаний.

За минулі десять років я бачив таврування іноагентами (і подальшу ліквідацію) трьох десятків кращих екологічних НКО Росії, де працювали мої товариші і звик до думки, що кожну місцеву групу, яка чесно захищає природу свого регіону, рано чи пізно буде затавровано і зжерто Левіафаном. Але існували також великі міжнародні організації, які, як я нещодавно писав у статті про мілітаристське освоєння Острова Врангеля, все-таки цінні для влади як центри експертизи світового рівня, що допомагають удосконалювати неповоротку держмашину. Також їхня присутність – це деяке алібі влади, що доводить визнання нею цінності міжнародних природоохоронних зв’язків.

Історія Всесвітнього фонду дикої природи у Росії таки починається з часів встановлення РФ перших міжнародних природоохоронних зв’язків. Приблизно з осені 1993 року на північному заході Москви в квартирі-офісі, знятій для оцінки перспектив природоохоронної співпраці з Росією, з одного боку формується майбутня програма WWF з охорони рідкісних видів, а з іншого йде підготовча фаза проекту Глобального екологічного фонду (ГЕФ) «Охорона біорізноманіття Росії», яка відіграла ключову роль у збереженні та розширенні заповідної системи країни. В офісі вдень і вночі працюють і сперечаються два молоді координатори проекту ГЕФ – я, що тільки закінчив магістратуру з охорони природи в США і легендарна Лора Вільямс – вона стане співзасновником WWF в Росії і віддасть організації більшу частину життя. Після її трагічної загибелі у 2018 р. російський WWF заснує премію її імені для молодих природоохоронців. Тому сьогоднішня відповідь WWF Мін’юсту звучить дещо натягнуто: “Вищий орган управління нашим Фондом – Рада – складається з громадян Російської Федерації. Усі співробітники Фонду – також громадяни Росії…”. Але де-факто це сумна правда – іноземним фахівцям стало небезпечно та некомфортно працювати у російському відділенні міжнародної природоохоронної організації. Це зменшує можливості міжнародного співробітництва та ускладнює порозуміння між російською Пандою та його величезною міжнародною родиною.

Після 2000 року WWF упокорився з режимом і мало сперечався з владою, але дуже багато зробив для зміцнення російського природоохоронного потенціалу. Ось і у відповідь на оголошення іноагентами вони пишуть: «За 28 років Фондом реалізовано понад 1500 польових проектів. За підтримки Світового фонду природи створено і розширено понад 145 федеральних і регіональних природних територій, що особливо охороняються, загальною площею 72 мільйони гектарів.» І це чиста правда, основні проекти Фонду спрямовані на латання дір та вдосконалення механізмів державної системи охорони природи Росії. І, зрозуміло, регулярно Фонд надсилає владі рекомендації як удосконалити ті чи інші аспекти природоохоронної політики…

WWF намагається заручитися максимальною підтримкою влади, укладає офіційні договори про співпрацю з міністерствами та регіональною владою, серед його спонсорів Роснєфть і ВТБ, а в 2014 році з 20-річчям його вітає Путін: «Найглибшого визнання заслуговує активна громадянська позиція вашої організації. Саме WWF вперше використав механізм Інтернету для просування суспільної законодавчої ініціативи… за вашої участі були розроблені закони, які посилюють відповідальність за видобування та купівлю-продаж тварин, занесених до Червоної книги». У привітанні прозирає отрута, Путін чудово пам’ятає, як у 2000 році команда Фонду замахнулася на проведення всеросійського референдуму про відновлення незалежного природоохоронного відомства, який владі довелося глушити шахрайськими маніпуляціями з «незаконними підписами».

WWF працює у 100+ країнах, приносячи в них знання міжнародних експертів, новітні природоохоронні технології, великі міжнародні гроші для їхнього впровадження. З початку війни різні комерційні фірми та регіональні адміністрації почали висловлюватися проти співпраці з WWF, частково щоб уникнути зайвих очей, що відстежують негативний вплив на екосистеми, а частково щоб набрати бали у боротьбі з «іноземним злом». Останньою краплею стала стаття від 14 лютого в Комсомольській правді, підписана радником Путіна С. Б. Івановим та міністром юстиції Чуйченко «Порада справжнім захисникам природи – тримайтеся подалі від російського WWF». Міністр юстиції є Головою наглядової ради центру «Амурський тигр», який став головним конкурентом WWF у зборі та освоєнні коштів на охорону Амурського тигра та здобуванні з цим пов’язаної слави. Стаття відверто (і малодоказово) говорить не про “підривну діяльність” WWF, а про те, що він заважає під ногами у двох заснованих дуже великими государевими людьми “автономних некомерційних організацій” з охорони тигра і леопарда. І незабаром Мін’юст, “користуючись службовими повноваженнями” здійснює «відстріл» WWF. Бо зрозуміло, що крок це є невідворотнім, а знищувана організація просто створена для «іноземного впливу» в найкращому сенсі цього слова.

Куди «зубастіші» колеги з Грінпіс назвали рішення Мін’юсту «абсурдним», бо «Фонд, як і сотні інших російських екологічних організацій, саме для збереження біорізноманіття змушений вступати в діалог з владою, вказувати на їх невірні рішення і застерігати їх від реалізації проектів, які можуть стати згубними для екології нашої країни, хоч вони й називалися “промисловими” та “інфраструктурними”».

Тим не менш, відкидаючи WWF, російська держмашина пробила чергове «дно» на шляху до міжнародної самоізоляції. Наступним кроком може стати «заморожування» або відмова від участі РФ у міжнародних конвенціях. І, на жаль, вже видно такі наміри. Потворний законопроект щодо ослаблення охорони озера Байкал, внесений до Держдуми 13 лютого, також містить пропозицію прибрати із закону «Про охорону довкілля» будь-яку згадку про ділянки Світової спадщини як такі, що є кроком усунення цієї міжнародної категорії охорони з російського законодавства.