ЮНЕСКО засуджує будівництво парканів на кордоні

Євген Сімонов

Переклад – Юлія Спінова

Думка авторів може не збігатися з думкою UWEC Work Group.

Сесія ЮНЕСКО зі Всесвітньої спадщини, що пройшла 10-25 вересня в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія, засудила два антиімміграційні паркани, які розділяють природні екосистеми. Один із них – мілітаризовані споруди на кордоні Польщі з Білоруссю.

Про природоохоронні проблеми будівництва прикордонних огорож UWEC Work Group вже писав у статтях:

• Чи може залізна завіса бути “зеленою”? Природу Європи розгородять парканами та укріпрайонами
• Заповідний та прикордонний статус земель в Україні: як об’єднати ?
• Тварини та бар’єри: перешкоди вздовж міжнародних кордонів і їхній вплив на наземних хребетних

Міжнародні механізми природоохоронної співпраці слабшають і деградують під впливом зростання геополітичної напруги, наростаючої кількості військових конфліктів, а також націоналістичних тенденцій у політиці. Російська агресія в Україні вплинула на виконання багатьох угод, у тому числі Конвенції щодо Всесвітньої природної та культурної спадщини. У 2022 році не відбулася чергова сесія Комітету зі Всесвітньої спадщини (КВС), оскільки багато країн не вважали за можливе проводити її під головуванням країни-агресора. У результаті, прийняття важливих рішень щодо багатьох об’єктів всесвітньої спадщини було відстрочено. Наприклад, щодо озера Байкал .

На 45-й сесії КВС, що відбулася нарешті у вересні 2023-го року, були прийняті резолюції, метою яких став заклик до зниження екологічних збитків, завданих загороджувальними спорудами, побудованими вздовж кордонів для “захисту від мігрантів”. Йдеться про білорусько-польську Біловезьку Пущу та мексиканський біосферний резерват El Pinacate and Gran Desierto de Altar у пустелі Сонора на кордоні з США. Ці природоохоронні території практично одночасно стали жертвами міграційної кризи та односторонніх загороджувальних заходів.

Подібності та відмінності цих двох епізодів показують, як геополітична конфронтація впливає на екологічний менеджмент прикордонних бар’єрів, який регулярно обговорюють автори UWEC Work Group.

Політизація сесії КВС завдає шкоди охороні природи

Сесія КВС ЮНЕСКО, що відбулася у вересні 2023 року в Саудівській Аравії, була однією з найважчих в його історії. Через небажання господарів майданчика запросити одну із країн-членів Конвенції (а саме Ізраїль), сесія мало не зірвалася і була відкладена на два місяці. В результаті вона виявилася настільки погано підготовленою, що десятки зареєстрованих учасників, включаючи автора цієї статті, не отримали офіційних віз та купували туристичні.

Під час обговорення доповідей про стан об’єктів всесвітньої спадщини, кілька членів КВС з Африки, Близького сходу, а також Росії щедро роздавали індульгенції іншим країнам на невиконання базових зобов’язань щодо охорони природних та культурних цінностей. Протистояла цьому хіба що делегація Бельгії – решта членів комітету соромилася влазити у політизовану полеміку.

Науково обґрунтовані рекомендації з охорони об’єктів Всесвітньої спадщини, закладені в проекти рішень, запропонованих Центром Всесвітньої спадщини та Міжнародним Союзом Охорони Природи (МСОП), нещадно перекручувалися та анулювалися в порядку обміну “дипломатичними люб’язностями” або колективною боротьбою.

Російська Федерація, яка минулого року проміняла головування на такій сесії на загарбницьку війну і статус ізгоя, повністю оговталася і брала реванш, активно підігруючи найбільш деструктивним намірам звести механізми Конвенції до формалістичного безглуздя. Так, Замбії та Зімбабве практично дозволили будувати гігантську ГЕС прямо біля підніжжя водоспаду Вікторія, а Бангладеш похвалили за формальний звіт про “стратегічну оцінку” впливу промислового розвитку на Сундарбані – найбільшому мангровому лісі світу, а також дозволили продовжувати будувати порти, заводи та ТЕС по його периметру.

Коли в день обговорення автор статті попросив делегацію Індії, яка володіє другою половиною Сундарбану (і частиною нових промислових об’єктів навколо), про консультацію з їхнім експертом з охорони природи, який допомагає сформулювати позицію щодо проекту рішення, йому відповіли, що той “приїде через три дні”. Подібна відповідь була отримана ще у двох делегаціях країн-членів Комітету.

Тобто низці країн членів КВС для ухвалення політизованих рішень фахівці, мабуть, просто не потрібні, бо рішення визначаються політичними преференціями, а не вимогами до охорони об’єктів всесвітньої спадщини.

Під час засідань голова із Саудівської Аравії безцеремонно переривав і позбавляв слова не лише активістів НКО, а й представників країн-членів конвенції. Наприклад, представницю України, коли вона намагалася відповісти на нападки Росії.

Німецька неурядова організація World Heritage Watch, яка займається питаннями Конвенції, у своєму прес-релізі про результати сесії нарікає: “Орган ЮНЕСКО страждає від тих самих системних недоліків, що й Рада Безпеки ООН: Держави-члени Комітету всесвітньої спадщини можуть зловживати своїми повноваженнями і ухвалювати політично мотивовані рішення, які суперечать очевидним фактам, а громадянське суспільство незмінно виключається з процесу прийняття рішень.” “ На очах у всіх руйнується загальна спадщина людства, – констатує Стефан Доемпке, голова організації World Heritage Watch. – Тому ми закликаємо 195 держав-сторін Конвенції про всесвітню спадщину ініціювати реформу Правил та процедур Комітету всесвітньої спадщини на своїй Генеральній асамблеї в Парижі у листопаді, щоб усунути кричущі зловживання та обрати до Комітету держави, які дають більше гарантій дотримання духу та літери Конвенції про всесвітню спадщину.”

Але “не було щастя, так нещастя допомогло”. Об’єктів Всесвітньої спадщини, що вимагають негайного захисту у світі, стало так багато, а сесії КВС поводяться настільки нерегулярно, що механізм моніторингу КВС ЮНЕСКО може дозволити собі очно обговорити на сесії лише найбільш спірні проекти рішень про оцінку стану об’єктів. Так, обговорюються лише рішення про внесення об’єктів у Список “Спадщина під загрозою” або виключення з нього, а також проекти рішень, які категорично не влаштовують когось із членів КВС. Більшість же проектів рішень доводиться ухвалювати без обговорення, у тому вигляді, як вони підготовлені органами ЮНЕСКО (у суворій відповідності до правил Конвенції після консультацій з відповідними країнами-власниками об’єктів).

Отже, на щастя, лише 22 з більш ніж 200 рішень про оцінку стану очно обговорювалися (і, як правило, були суттєво вихолощені), а решта були “проштамповані” без обговорення. Парадоксально, але в останні роки такі необговорені рішення, як правило, виявляються біль конструктивними і корисними для охорони об’єктів, ніж ті, що пройшли горнило дебатів між членами Комітету. Про два саме такі рішення йтиметься далі.

Будівництво паркану на кордоні Білорусі та Польщі, що розділило Біловезьку пущу.

Про прикордонний паркан у Біловезькій Пущі Олексій Василюк та Вадим Кирилюк написали рік тому докладний розбір, де вказали, що для Польщі це важливий тест як одночасно враховувати та поєднувати потреби охорони природи та національної безпеки.

З нового звіту ЮНЕСКО про стан об’єкту ми знаємо, що огорожа була добудована Польщею без проведення необхідної оцінки впливу на об’єкт спадщини. Сталевий паркан довжиною 186 кілометрів, висотою 5 метрів, стоїть на бетонному фундаменті і включає 24 стандартні проходи для великих ссавців по п’ять метрів завширшки і 4,5 метри заввишки.

Наприкінці 2022 року, у відповідь на скарги громадян, Польща передала до секретаріату Бернської конвенції “Аналіз впливів бар’єру на об’єкти мережі “Natura 2000” у Біловезькій пущі”. Подібний документ далі подавався в ЮНЕСКО та інші інстанції, хоча за формою та змістом він не цілком відповідає стандартам оцінки впливів. Проте викладеної у ньому аргументації вистачило, щоб органи Бернської конвенції відхилили скарги.

Аргументи польської сторони, представлені до ЮНЕСКО та Бернської конвенції, зводилися до наступного:

1. Польща – жертва загрози з боку Білорусі, націленої на дискредитацію Польщі в ЄС, а тому змушена діяти швидко в умовах динамічної кризи;
2. На початку кризи в 2021 році був зведений нашвидкуруч вкрай травматичний для тварин (і людей) паркан з колючого дроту, а нова бар’єрна споруда не може завдати травм тваринам (судячи з фотографій новий паркан, є дійсно менш небезпечним для тварин).

3. Проведений “аналіз” показує, що 24 проходи розташовані в оптимальних місцях виходячи з наявних відомостей про міграцію тварин. Бар’єр не блокує водотоки і відсутній вздовж річок, які є природними перешкодами.

4. Більшу кількість проходів у паркані робити не має сенсу, оскільки з боку Білорусі вздовж кордону з часів СРСР стоїть суцільна багатошарова загороджувальна система інженерних споруд, яка включає кілька парканів з колючого дроту і є неприступною для більшості тварин. Це підтверджується даними телеметрії мічених зубрів та інших великих ссавців, які, в основному, не мігрують вглиб білоруської частини об’єкта далі цієї “системи”. Білоруська сторона нещодавно оновлювала і зміцнювала цю споруду, зробивши її ще менш проникною для великих ссавців.

Справді, ще у 1992 році за номінації білоруської частини об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та МСОП наполегливо рекомендували Білорусі розглянути можливість демонтажу успадкованої з радянських часів системи прикордонних інженерних споруд. Ці рекомендації повторювалися з 1999 по 2004 рік, поки, нарешті, 2005 року Білорусь не пообіцяла почати частково демонтувати загородження, насамперед у місцях міграції ссавців, а 2006 року попросила на це грошей у ЮНЕСКО.

Чи то тому, що за мірками ООН це не малозабезпечена країна, чи то через невиразність заявки, грошей не дали, проте ЮНЕСКО у 2007, 2009 і 2014 році продовжило наполегливо рекомендувати Білорусі адаптувати прикордонне загородження до потреб мігруючих тварин. Тому, коли польська сторона виправдовує невелику кількість проходів у своєму паркані наявністю паралельного бар’єру у сусідів, вона забуває, що раніше послідовно ставилося спільне завдання ліквідувати чи адаптувати білоруський паркан. Тож польській стороні можна дорікнути в тому, що вжиті нею заходи передбачають – прикордонний конфлікт назавжди розділить заповідний ліс надвоє.

Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО оцінює дані, надані нині Польщею, як недостатні для висновків, вказуючи у своєму аналізі, що вибір заходів щодо забезпечення міграції не є науково обґрунтованим, а подана оцінка впливів обмежена територією польських природоохоронних територій і не оцінює впливу на транскордонний об’єкт загалом. У своєму рішенні КВС ЮНЕСКО просить обидві країни запросити моніторингову місію, щоб вона оцінила шкоду цінностям спадщини та адекватність заходів, вжитих щодо її зниження. У разі виявлення великих збитків, місія також має розглянути можливість внесення Біловезької Пущі до списку “Спадщина у небезпеці”.

З тексту рішення незрозуміло, чи розглядатиме місія вплив двох ліній загородження в обох країнах, чи тільки нову в Польщі. Проте з нещодавньої статті Вадима Кирилюка відомо, що для копитних особливо небезпечним може стати стрес і травми, отримані при перебуванні між кількома паралельними бар’єрами. Тому щодо цього польська влада має рацію: розглядати тепер треба сукупний вплив білоруської та польської систем загороджень на природну екосистему.

Головне лихо полягає в тому, що обидві країни сьогодні зовсім не схильні до співпраці і часто використовують цю ситуацію, у тому числі звернення до ЮНЕСКО, з політичною метою.

Білорусь розширює тактику залякування, не тільки привозячи до прикордонної зони нещасних мігрантів, а й розміщуючи неподалік російських найманців “для захисту від НАТО”, а також продовжуючи нескінченні військові навчання неподалік кордону. Звернення до ЮНЕСКО для неї – виключно політична ширма.

З іншого боку, на нещодавніх виборах польська партія Prawo i Sprawiedliwość вирішила зробити з’ясування стосунків зі східними сусідами та мігрантами гучною “виграшною” темою на жовтневих виборах, мало не посварившись на цьому ґрунті ще й з Україною. На охорону кордону з Білоруссю було стягнуто 10 000 силовиків, що, на думку автора статті, може вказувати на обмежену корисність паркану як засобу захисту кордону.

Питання про ліквідацію збудованого паркану, поряд із питанням про припинення дискримінації мігрантів (що вимагає від Польщі законодавство ЄС) було винесено на вкрай сумнівний “референдум”, що проводиться одночасно з виборами. Правляча партія Польщі вважала, що такий референдум допоможе їй зібрати більше голосів на виборах, але ці очікування не виправдалися. На виборах проголосувало понад 70% виборців, тоді як у референдумі брали участь лише 40%, що зробило його результати лише рекомендацією, а не керівництвом до дії. Але з тих, хто проголосував, більше 90% висловилися проти зносу злощасного паркану, при цьому вони навряд чи мали достовірну інформацію про його реальну ефективність та побічні ефекти.

В результаті виборів у Польщі праві популісти, ймовірно, втратять владу, залишивши змінникам паркан та задушливий запах ксенофобії як засобу патріотичної мобілізації електорату. Є надія, що з польського боку паркану з’явиться більший інтерес до вирішення питань національної безпеки по суті та з урахуванням потреб збереження довкілля. Але надії на продуктивний діалог з Білоруссю в найближчому майбутньому марні, що зводить нанівець будь-які перспективи транскордонного природоохоронного співробітництва. Про відсутність співпраці згадує у своєму рішенні і ЮНЕСКО.

Паркан між Мексикою та США став предметом співпраці

З проблемами Біловезької пущі перегукується інше рішення КВС щодо паркану, який відокремив мексиканський біосферний резерват El Pinacate та Gran Desierto de Altar у пустелі Сонори від кількох природоохоронних територій у штаті Арізона в США.

Створення суцільного металевого паркану вздовж усього сухопутного кордону з Мексикою було одним з істеричних починань президента Трампа, який мобілізував електорат розпалюванням ненависті до мігрантів. І доки він був при владі, ефективно протистояти цьому тисячокілометровому божевіллю можна було лише тихим саботажем. У лютому 2022 року НКО Центр охорони біорізноманіття звернувся до ЮНЕСКО з вимогою забезпечити розгляд збитків та прискорити розробку заходів щодо зниження впливів на біорізноманіття.

Ключовим видом (подібно до зубра в Біловезькій пущі) тут виступає Сонорський вилоріг – реліктова копитна тварина, яка колись населяла пустелі Північної Америки, а тепер перебуває під загрозою вимирання. Частина загрози – той новий паркан, що розрізав єдину популяцію надвоє.

У відповідь на звернення ЮНЕСКО, уряд США (зауважимо, країна не має тут власного об’єкта Всесвітньої спадщини, але, відповідно до Конвенції, зобов’язана не завдавати шкоди чужим об’єктам) бадьоро відрапортував, що усвідомлює завдану велику шкоду і вже доручив Службі національних парків, спільно з комісією по природоохоронним територіям Мексики, розробити всеосяжний план щодо подолання наслідків. Також сторони спільно розробляють комплексний план збереження вилорога. ЮНЕСКО залишилося лише закликати до “прискорення та поглиблення” зусиль та запросити моніторингову місію…

Прямо скажемо, невідомо, чи зможуть американські відомства допомогти подолати хоч частину негативних наслідків заподіяних створенням “стіни Трампа”, але швидкість, з якою вони “перевзулися у повітрі” і почали співпрацювати з Мексикою, вселяє певні надії. У найближчій перспективі на цей об’єкт, можливо, все ж таки чекає внесення до списку “Спадщина у небезпеці”, що може допомогти мобілізувати великі ресурси (насамперед з бюджету США) на виправлення ситуації.

КВС та Росія

Делегації Росії за підтримки Ефіопії та інших “колег” по КВС вдалося запобігти внесенню об’єкта “Вулкани Камчатки” до списку “Спадщина в небезпеці”, куди, згідно з правилами Конвенції, його було необхідно внести, оскільки країна-власник незаконно зняла охоронний статус з частини її території. Але при цьому Росія пообіцяла посилити охорону об’єкта, включаючи раніше виключену з-під охорони територію, і не будувати порт для круїзних суден. Без обговорення були прийняті рішення ще по п’яти природних об’єктах в Росії: “Алтай-Золоті гори”, “Незаймані ліси Комі”, “Озеро Байкал”, “Західний Кавказ”, “Острів Врангеля”, а також по спільному з Монголією об’єкту “Ландшафти” Даурії”. Ці рішення припускають розумне посилення природоохоронних заходів і застерігають від порушень. Так, у рішенні щодо “Острова Врангеля” КВС попереджає, що об’єкт може бути внесений до списку “Спадщина у небезпеці”, якщо буде прийнято нове Положення про заповідник, яке дозволяє військові маневри на всій його території.

Читайте детальніше:

• Білий ведмідь проти військових монстрів

14 вересня 2023 року, буквально в день прийняття КВС цього рішення, Мінприроди Росії затвердило відредаговане Положення про заповідник “Острів Врангеля”, яке вже не містить жодних спроб дозволити військові маневри та інші потенційно шкідливі дії на всій природоохоронній території. Це показує, що, незважаючи на погрози високопоставлених законодавців змусити країну залишити “занадто політизовану” ЮНЕСКО, механізми Конвенції і сьогодні можуть благотворно впливати на прийняття природоохоронних рішень у Російській Федерації.

Однак на міжнародній арені Росія схильна бачити у Конвенції про Всесвітню спадщину не механізм співпраці, а геополітичну зброю. Так, зовсім невипадково Мінприроди Росії присвятив до сесії КВС “суспільне обговорення” проекту постанови уряду про створення державного природного заповідника “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна в Херсонській області Цей заповідник, який існує понад сторіччя і окупований російською армією в перші дні війни, є сьогодні єдиною природною територією України – кандидатом на включення до Всесвітньої спадщини.

Читайте докладніше про ситуацію в Асканія-Нова сьогодні:

• Пожежі в “Асканія-Нова”. Наслідки воєнної окупації заповідника

Також варто відзначити, що напередодні сесії КВС Центр Одеси, нещодавно включений до списку “Спадщина в небезпеці”, зазнав руйнівного російського бомбардування, яке пошкодило кілька історичних пам’яток. 45 сесія КВС також була змушена внести до того ж списку культурно-історичні об’єкти у Львові та Києві як такі, що зазнають суттєвих загроз під час війни і тому потребують термінової підтримки.

Джерело головного зображення: Wildpoland