Водно-болотні угіддя підтримують біорізноманіття, регулюють водний баланс та пом’якшують наслідки зміни клімату. Вони накопичують вуглець, поповнюють запаси ґрунтових вод і зменшують ризики повеней. Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя та екологічні рамки ЄС визнають їхні екосистемні послуги.
Війна змінила підходи до оборони в Європі. Сьогодні Латвія вже відновлює торфовища як природні військові бар’єри. Подібні ініціативи обговорюють у Польщі, Фінляндії та Естонії.
25 лютого 2022 року Україна зруйнувала мости та греблю на річці Ірпінь, щоб зупинити російські війська, які наступали на Київ. Повінь затопила дороги й поля, і бронетехніка застрягла у перенасиченому водою ґрунті. Ширші водно-болотні угіддя Українського Полісся обмежили маневрування в Київській, Чернігівській, Сумській та Житомирській областях. Російські колони були змушені рухатися вузькими трасами, що робило їх вразливими до засідок та артобстрілів.
Випадок Ірпеня демонструє важливий урок. Осушення та випрямлення річки впродовж десятиліть послабили її природні захисні властивості. Після руйнування греблі вода з Київського водосховища знову затопила заплаву річки Ірпінь. Територія повернулася до стану болота, перекривши переправи та знерухомивши важку техніку.
Водно-болотні угіддя функціонують як стратегічний ландшафт, оскільки насичені вологою торфові ґрунти не витримують великого навантаження. Навіть інженерне осушення не здатне назавжди змінити глибоку гідрологічну пам’ять території. Відновлення деградованих торфовищ одночасно посилює кліматичну стійкість і національну безпеку.
Досвід України показує, що відновлення водно-болотних угідь — це не лише екологічна політика. Це довгострокове вкладення в інфраструктуру екологічної стабільності та територіальної оборони.