Маргарет Д. Вільямс
Примітка: Перш за все ми визнаємо, що війна, яку розпочав Путін, знищує народ, культуру та природну спадщину України. Ця стаття ні в якому разі не ставитьарктичний регіон вище за Україну. Скоріше, це додаткова частина картини, необхідна для розуміння наслідків руйнування відносин між Заходом і Росією.
У цій статті досліджуються деякі екологічні наслідки війни Росії в Україні, які відчуваються далеко за межами полів битв. У високих широтах Арктики тридцятирічна співпраця між Росією та Заходом у сфері біологічних досліджень і моніторингу, а також охорони довкілля, сприяла розумінню та збереженню транскордонних видів та екосистем. Однак за останні два роки більшість міжнародних наукових програм (за винятком дослідження космосу) заборонили участь Росії. У наукових дослідженнях, пов’язаних з вивченням дикої природи та клімату, розрив зв’язків перешкоджає глобальним зусиллям з відстеження кліматичних змін та збереження біорізноманіття.
Спроби втримати позиції
Відразу після нападу Росії на Україну західні уряди розірвали дипломатичні відносини з Росією та поспішили запровадити санкції проти російських олігархів, підприємств і організацій. США та Європа швидко розірвали зв’язки майже з усіма своїми партнерами та організаціями, пов’язаними з урядом Росії. У дні і тижні після вторгнення Росії в Україну по всій північній півкулі можна було почути гучне «грюкання дверима», коли сотні західних підприємств з поспіхом йшли з країни.
Протягом минулого десятиліття зростаюча напруженість між Заходом і Росією вже створила багато проблем для західних НУО та наукових організацій, які працюють у Росії. Нові бюрократичні вимоги регулярно створювали нові перешкоди для переміщення обладнання чи зразків через кордон. Ряд природоохоронців, у тому числі співробітники Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) і організації Pacific Environment, зазнали переслідувань і були затримані за надуманими звинуваченнями. Тим не менш, ці організації все ж знаходили способи працювати у країні та були сповнені рішучості продовжувати співпрацю зі своїми російськими партнерами. Деякі НУО, такі як WWF, навіть витримували труднощі, пов’язані з оголошенням їх «іноземними агентами», діючи обережно, але намагаючись утримати свої позиції. Однак вторгнення Росії в Україну стало переломним моментом, і багато міжнародних організацій вирішили, що настав час піти.
Відхід західних партнерів з Росії та раптове припинення спільних природоохоронних і дослідницьких програм тепер завдають шкоди науці та охороні природи в той час, коли співпраця на планеті потрібна як ніколи раніше.
Арктика: спадок співпраці
Арктика – мабуть більше, ніж будь-який інший регіон світу — є місцем, де розуміння морських екосистем і дикої природи залежало від співпраці між Заходом і Росією. Коли холодна війна закінчилася, мігруючі морські види, спільні для російської східної Арктики та США, а також для російською західної Арктики Росії та Європи – та їхні оселища – опинились у центрі уваги багатьох спільних біологічних досліджень. У «новій» Росії 1990-х років можливості спілкування через раніше непрохідні бар’єри призвели до розквіту сотень нових партнерств, включаючи довгострокові програми досліджень і моніторингу, як двосторонні, так і багатонаціональні, по всій Арктиці.
Однією з правових домовленостей, яка прискорила реалізацію таких програм, була «Угода про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища» (вперше підписана СРСР у 1974 році та підтримана Російською Федерацією у 1992 році). Угода заклала основу для 11 тематичних сфер співпраці, від забруднення повітря (Зона I) до «Прогнозування землетрусів» (Зона IX). Під егідою того, що стало загальновідомим як «Зона V» («Охорона природи та організація заповідників»), керівництво американських відомств, зокрема Служби рибного господарства та дикої природи США, намагалось розвивати та підтримувати високий рівень співпраці з їхніми російськими колегами.
Завдяки «Зоні V» орнітологи, біологи-спеціалісти з морських ссавців, а також керівник національних парків з обох країн мали змогу особисто зустрічатися, проводити спільні польові дослідження та спостереження дикої природи, а також обмінюватися методами та інформацією щодо статусу відповідних видів у своїх країнах. Тоді як морський кордон США та Росії обмежував географічні масштаби досліджень протягом 70 років, 1990-ті роки дозволили вченим з обох сторін вперше за багато поколінь вийти за цей кордон. Нарешті, російські та американські біологи могли разом описати стан популяцій та моделі міграції білих ведмедів, моржів, лососів, морських та прибережних видів птахів, морських левів, північних морських котиків та інших диких тварин.
Корінні громади також відіграли важливу роль у формуванні цілісної картини, наприклад, об’єднавши зусилля по всій Беринговій протоці для обміну спостереженнями і знаннями про гренландських китів (обчислення точної кількості китів у популяції гренландських китів було надзвичайно важливим для встановлення квот на вилов, дозволених для корінних громад в обох країнах). У 2010 році візит до Аляски мисливців з числа корінних народів Чукотки дозволив гостям з Росії поділитися своїми спостереженнями за формуванням масивних прибережних лежбищ моржів — явищем, яке виникає через раннє сезонне танення арктичного морського льоду. В результаті такий особистий обмін між мисливцями-інупіатами та чукчами розповідями про захист лежбищ моржів від авіації, туризму та інших факторів викликав подібну реакцію серед інупіатів, коли через чотири роки потому 20 000 моржів були помічені на берегах селища Пойнт-Лей, Аляска.
Нові ідеї для охорони природи та науки
До 2022 року міцний фундамент науки був побудований на довгих та глибоких тридцятирічних відносинах між російськими та американськими біологами. Завдяки «Зоні V», яка дозволила розвинути програми співпраці між біологами, що досліджують білих ведмедів і спостерігачами з числа корінних народів, стало можливим отримання нових знань про популяцію білих ведмедів Аляски та Чукотки, а також розуміння того, як на них впливають зміни в морському льоді Арктики. Подібні результати були отримані й щодо багатьох інших морських видів – моржів, морських птахів, сивучів та інших.
Міжнародні експедиції за участю російських учених також сприяли кращому розумінню впливу змін клімату в Північному Льодовитому океані. Однією з таких програм була Розподілена біологічна обсерваторія (DBO), де багатонаціональні групи щорічно проводили відбір проб на фіксованих ділянках у Беринговому морі з метою виявлення змін, пов’язаних з кліматом та їхнього впливу на морське біорізноманіття. Російські дослідники також брали участь у роботі Багатопрофільної дрейфуючої обсерваторії з вивчення арктичного клімату (MosAIC) — дослідження впливів кліматичних змін у Північному Льодовитому океані, в якому беруть участь учасники з 20 країн, що збирають нові дані про арктичну біоту та зміну клімату. Ці програми, у свою чергу, надавали інформацію глобальним науковим та природоохоронним спільнотам, які могли включити її до кліматичних моделей і природоохоронних стратегій.
Арктичне партнерство процвітало не лише завдяки державним програмам. Десятки західних природоохоронних груп також об’єдналися з російськими НУО у спільних зусиллях по захисту природи, часто використовуючи дослідження, проведені двосторонніми науковими групами, для розробки природоохоронних стратегій. Приклади включають десятилітні програми співпраці між громадами корінних народів, спільну роботу в «Зоні V» та різноманітні міжнародні дослідження, які задокументували надважливу роль Берингової протоки як сезонної міграційної супермагістралі для тисяч морських ссавців і місця гніздування мільйонів морських птахів . В умовах збільшення руху суден через протоку, природоохоронна спільнота Аляски спільно з російськими партнерами запропонувало нові маршрути судноплавства , щоб оптимізувати морський рух і уникнути чутливих та ризикованих для навігації районів.
Ще одним прикладом транскордонної співпраці є коаліція НУО, відома як Альянс «Чиста Арктика», яка забезпечила форум екологічним групам зі всієї Арктики (головним чином із США, Канади та Росії) для об’єднаної роботи над спільними цілями, пов’язаними із забрудненням та захистом океану. Ухвалення Міжнародною морською організацією (IMO) заборони на використання мазуту в Арктиці у 2021 році можна пояснити успішною діяльністю цієї коаліції та її здатністю спілкуватися з багатьма делегаціями в IMO, включаючи представників Росії.
Інший приклад співпраці – між американським і російським відділеннями WWF – допоміг запобігти випадковий вилов (прилов) десятків тисяч морських птахів під час ярусного промислу в західній частині Берингового моря. По всьому світу яруси знищують морських птахів, захоплюючи їх у пастку та топлячи, коли птахи прилітають, щоб викрасти наживку з гачків линви. Коли проблема прилову морських птахів стала нестерпно гострою і загрожувала знищенням рідкісного короткохвостого альбатроса (Phoebastria albatrus), влада США пригрозила заборонити ярусний промисел на Алясці у випадку, якщо буде досягнуто ліміту на двох птахів (якщо ці птахи потраплять у пастку та загинуть). Зіткнувшись з перспективою закриття свого промислу, рибалки разом з науковцями розробили простий, але дуже ефективний метод запобігання прилову морських птахів.
WWF США зміг поділитися досвідом Аляски, профінансувавши участь російського орнітолога в першому документуванні проблеми прилову морських птахів. Потім WWF познайомив американських рибалок з камчатськими капітанами, щоб ті пояснили колегам економічну вигоду цих пристроїв для порятунку птахів. Використовуючи інструмент економічної оцінки, розроблений у Новій Зеландії, WWF зміг продемонструвати, що лише одна російська компанія втрачає 100 000 доларів США за сезон риболовлі через втрачені наживку та можливості для риболовлі. Спільна робота та зв’язки між російськими та американськими орнітологами та рибалками виявилися виграшною формулою. Російських ярусоловів вдалося переконати у доцільності застосування на судах засобів відлякування, відомих як «стримери». Навіть після того, як початкові інвестиції WWF у проект закінчились, камчатські ярусолови продовжують використовувати засоби відлякування, тим самим рятуючи тисячі, якщо не десятки тисяч морських птахів щорічно.
Раптове переривання співпраці: що воно означає?
11 червня 2022 року офіційний випуск Вказівок США щодо науково-технічного співробітництва з Російською Федерацією став сигналом для багатьох вчених про те, що нова холодна війна розпочалась та поширилась по країні немов холодний туман. Не дивлячись на те, що існуючі проекти були «завершені», заява Білого дому стало яскравим червоним світлом, яке дало чітко зрозуміти, що жодні нові спільні проекти починатися не можуть. Крім того, у вказівках зазначено, що допоки «Росія не припинить свою війну проти України, уряд Сполучених Штатів намагатиметься обмежити участь російського уряду у різних міжнародних проектах та ініціативах, пов’язаних з наукою і технологіями, за винятком випадків, коли цього вимагають наші зобов’язання згідно з міжнародним правом”.
Важливо зазначити, що в інструкціях Білого дому визнається, що НУО не обтяжені такими самими обмеженнями: «Неурядові установи повинні приймати власні рішення щодо того, чи продовжувати контакти та співпрацю між науковими спільнотами Сполучених Штатів і Росії для сприяння відкритого обміну ідеями в міжнародній науково-технічній спільноті». Тим не менш, багато природоохоронних груп вирішили виїхати з Росії або були вимушені поїхати через визнання таких організацій «небажаними».
Такй розрив багатьох зв’язків, створених протягом 30 років, глибоко відчувається в наукових і природоохоронних спільнотах. Відсутність зв’язку тепер означає, що західні природоохоронці та вчені більше не мають доступу до інформації про тенденції в дикій природі та вплив зміни клімату на дику природу та екосистеми.
Одна сфера арктичних досліджень особливо хвилює наукове співтовариство: дослідження багаторічної мерзлоти. В Росії міститься 46% багаторічної мерзлоти північної півкулі, шару мерзлого ґрунту всієї Арктики. Мерзлота також містить великі об’єми органічної речовини, що розкладається і при нагріванні в міру танення мерзлоти виділяє метан. Багаторічна мерзлота містить у 2,5 рази більше вуглецю, ніж той, що існує у світовій атмосфері, а також значну кількість метану. Щоб точно розрахувати, що відбувається з глобальною кліматичною системою, західним вченим необхідно спілкуватися зі своїми російськими колегами. Проте більша частина двостороннього спілкування зараз є неможливою.
«Супермагістраль» Берингової протоки
Одним з географічних районів, які викликають особливе занепокоєння в умовах нинішнього «похолодання», є Берингова протока. Цей вузький водний шлях відокремлює Росію від Сполучених Штатів 93 кілометрами води і яка з’єднує північну частину Тихого океану з Північним Льодовитим океаном. Подібний зв’язок екосистем демонструє важливий екологічний принцип, що є ключовим до збереження генетичного різноманіття та стійкості видів. Берингова протока є одним з критично важливих місць, а також однією з найбільш вразливих середовищ існування морських ссавців в Арктиці та на планеті взагалі. Це місце є одним із найбільш чутливих і критично важливих місць перешкод для морських ссавців в Арктиці (і в усьому світі). Щовесни понад 15 000 гренландських китів пропливають через протоку, в основному під льодом, у пошуках продуктивних місць годівлі біля узбережжя Аляски, а потім далі до канадських вод. До осені гренландські кити затримуються неподалік від російського узбережжя Чукотки, перш ніж попрямувати на південь через Берингову протоку.
Хоча судноплавство і так збільшувалось в останнє десятиліття, після початку війни в Україні, кількість суден, що проходять транзитом через Берингову протоку, зросла на 40%, багато в чому завдяки більш тісним російсько-китайським відносинам. Поєднання більш тривалого сезону відкритої води та більшої кількості суден, які перетинаються з природними шляхами міграцій диких тварин, становить нову гостру екологічну загрозу для Берингової протоки. Вантажні судна, танкери зі зрідженим природним газом та інші, зараз рухаються через Берингову протоку в той же час, коли гренландські кити мігрують на південь до Берингового моря. А тепер, коли судноплавний сезон є можливим і у темні осінні місяці, використання палубного освітлення на суднах, ймовірно, привабить і морських птахів, які часто дезорієнтуються від світла і гинуть.
Берингова протока є яскравим прикладом того, як припинення співпраці між урядовими установами США та Росії посилило існуючу екологічну проблему на цьому водному шляху. Після кількох років розробки спільного плану дій на випадок розливу нафти в Беринговій протоці члени Берегової охорони США та Російської морської рятувальної служби зустрілися в Анкориджі, штат Аляска, у вересні 2021 року. Під час професійного обміну високопоставлене керівництво агентств запланували проведення на місці навчань з ліквідації розливів нафти навесні 2022 року. Обидві сторони планували також залучити власні кораблі та обладнання для ліквідації розливів нафти та залучити американський та російський персонал до практичних навчань. Зрозуміло, що ці навчання були скасовані через розпалювання Росією широкомасштабної війни в Україні. Берингова протока стала ще більш вразливою, а регіон в цілому залишається погано підготовленим до можливих катастроф.
Розглядаючи результати природоохоронної діяльності в Росії за останні десятиліття не можна ігнорувати роль західних донорів. Багатомільйонні інвестиції були вкладені в природоохоронні території Росії, охорону видів, освіту та дослідження. Звичайно, після набуття чинності санкцій, вся подібна допомога припинила надходити до Росії. Більшість приватних донорів також припинили фінансування програм в Росії через санкції та закриття банківської системи SWIFT. Всередині Росії також існують перешкоди для підтримки науки і охорони природи, оскільки закони про «іноземних агентів» забороняють російським громадянам отримувати фінансування від іноземних організацій.
Прикладів впливу війни на Арктику безліч. Від білих ведмедів до моржів, лосося і тюленів – дика фауна Арктики “мобільна” і постійно “долає” політичні кордони. Без форуму «Зона V» чи подібного майданчика, де російські біологи могли б зустрітися з їхніми американськими чи іншими західними колегами, оновити наші знання про ці види та їхні оселища в часи швидких кліматичних змін буде дуже важко, якщо взагалі можливо. Але набагато гіршим для арктичних територій, населення і дикої природи є те, що спільноти людей і організацій, об’єднаних спільною справою – арктичною наукою та охороною природи – тепер є ізольованими і не можуть працювати разом. Амбітні плани розвитку науки зараз призупинені. Цілі щодо охорони природи, передбачені, наприклад, Глобальною рамковою конвенцією про збереження біорізноманіття , навряд чи будуть досягнуті, частково через те, що угода по суті є глобальною та вимагає співпраці.
Нові форми співпраці
Враховуючи жахливі тенденції втрати біорізноманіття, важливо розглянути деякі підходи до збереження цінних інформаційних та комунікаційних мереж взаємодії та зусиль щодо збереження видів. Одразу відітимо, що важливо, щоб будь-який крок із залучення російських експертів не був сприйнятий як сигнал легітимізації путінського режиму, а також не створив загрози для колег всередині Росії, де зараз панує суворо репресивна антизахідна атмосфера.
Один із способів, завдяки яким це можливо, є контакти із багатьма кваліфікованими російськими біологами та вченими, які втекли від авторитарного режиму своєї країни. Західні вчені могли б зв’язатися з цими людьми та залучити їх до аналізу даних і експертних оцінок.
За останні два роки західні організації фактично занесли до чорного списку російських учасників арктичних наукових конференцій. Можна було б спробувати відкрити доступ деяким російським партнерам, особливо молодим науковцям, які прагнуть контактів із Заходом. Крім того, обмін інформацією може бути полегшено через загальнодоступні бази даних, таким чином уникаючи прямого спілкування. Якщо розглядати можливість комунікації, віртуальні он-лайн вебінари в академічних колах могли б дозволити забезпечення певного обміну досвідом. Можна розглянути можливість використання системи ООН у якості посередника для залучення вчених, наприклад, через Програму ООН з довкілля (ЮНЕП) і Продовольчу та сільськогосподарську організацію (ФАО), обидві мають офіси в Москві.
Нарешті, лише два тижні тому Арктична рада випустила нові вказівки , які дозволили її робочим групам відновити зустрічі – наразі лише у віртуальному форматі. Такий розвиток подій, безсумнівно, прискорить певну комунікацію між Заходом і російськими експертами, хоча ще невідомо, чи буде активуватися предметна робота за участю Росії.
Враховуючи відносну незалежність приватної донорської спільноти у рамках Керівництва США щодо наукового співробітництва, фонди могли б допомогти, виділяючи певні кошти на вищезазначену діяльність. Інвестиції в підтримку «російської діаспори», яка має навички та знання у сфері науки та природоохоронній діяльності, можуть відіграти велику роль у підтримці природоохоронної та наукової спільноти під час цієї кризи, а також гарантувати те, що, коли такі люди зможуть повернутися додому в Росію, основу партнерства не доведеться будувати з нуля. Деякі університети вже використовують цей підхід, створюючи програми Scholars At Risk, які пропонують безпечну гавань для науковців та активістів, які втекли з Росії.
Висновок
Переважна точка зору політологів вказує на те, що війна Росії в Україні «затяглася» і «повернення до нормального життя» в осяжному майбутньому не буде. Західні країни навряд чи знімуть санкції найближчим часом, а логістичні та дипломатичні обмеження й надалі перешкоджатимуть розвитку повномасштабних партнерств із залученням російських експертів. Заради захисту дикої природи – яка тепер також стала свого роду жертвою несправедливої війни Росії в Україні – природоохоронці та наукова спільнота повинні продовжувати шукати тимчасово робочі проміжні підходи для вирішення проблеми меншої взаємодії з російськими колегами. Сподіваємось. Що ці підходи могли б принаймні послужити «пластиром» для рани глобальної втрати біорізноманіття.
Маргарет Вільямс — старший науковий співробітник Арктичної ініціативи Белферівського центру науки та міжнародних відносин Гарвардської школи державного управління імені Кеннеді.
Джерело головного зображення: Earth
