Чи є у росії зелене майбутнє?

Євген Симонов, Ангеліна Давидова

Переклад – Юлія Спінова

Думка авторів може не збігатися з думкою UWEC Work Group.

Спільна публікація UWEC Work Group та “Кедр.Медіа”

Сучасні політики в Росії часто говорять про необхідність відновлення “величі” країни та її особливу роль у структурах “нового багатополярного світу” – цим частково виправдовується вторгнення в Україну. Парадокс у тому, що в екологічному та кліматичному сенсі РФ могла б справді стати “великою державою”, граючи важливу роль у питаннях виживання людства. Істотний потенціал до зниження парникових викидів, велика роль лісів як елементу екосистемного покриву землі, збереження третини досі вільних від гребель найбільших річок світу, дбайливе управління половиною Арктики та подальший розвиток унікальної системи заповідників — все це могло б мати велике значення для виживання людства і планети. Почавши війну за утримання минулого світопорядку, Володимир Путін фактично перекреслив більшу частину цих можливостей для Росії та поставив під загрозу систему глобальної кооперації. Громадянському суспільству важливо вже зараз думати, якою буде міжнародна екологічна роль Росії після закінчення війни.

Екологічний імператив та війна

Розпочата Росією війна в Україні відводить частину розмов і дій у низці країн світу від “думок про головне ”: про те, як людству разом вижити на спільній планеті. Хоча було цілком очікувано, що наростання локальних криз і катастроф у різних точках Землі може повністю змінити горизонт планування і перевести управління країнами і процесами в режим “надзвичайності”.

Виживання людей залежить від того, наскільки воно зможе поставити все частіші локальні кризи на службу вирішенню глобальних проблем. У цьому сенсі російська агресія в Україні — перевірка для людства.

Загалом до 2023 року людству (вірніше, бюрократіям, які його об’єднують) як мінімум стало зрозуміло, що подвійна криза змін клімату і втрати біорізноманіття Землі потребує єдиної системи дій. Трохи менш очевидним є те, що всі інші зусилля щодо вирішення криз, які відбуваються одночасно, теж вимагають координації з зусиллями щодо клімату та біорізноманіття. Роль і значення кожної країни в майбутньому людства багато в чому визначається тим, що вона зробить (або не зробить) на вирішення глобальних проблем виживання найближчими роками.

Сьогодні в цій статті йтиметься про Росію – найбільшу країну і одну з найменш населених, яка почала війну, щоб захопити нові території і зберегти стару систему управління, що базується на швидких доходах від продажу енергоресурсів.

Хто адресат листа?

У грудні минулого року австралійська філософка Фрея Метьюз опублікувала відкритий лист Володимиру Путіну “Про велич”. Суть послання полягала в тому, що ті форми, в яких намагається самоствердитися на міжнародній арені Росія, розпочавши війну, катастрофічно застаріли, а нова велич націй залежить від того, що вони можуть запропонувати людству як внесок у колективне виживання та співробітництво з природою. І на цьому шляху у Росії, найбільшої країни світу, цілком особливі можливості та значущість.

Автор перекладу листа російською мовою, Віктор Постніков, у своєму коментарі щодо нього жорстко і ясно характеризує ситуацію у суспільстві: “Це обурливий лист. Він обурливий для про-путінців, анти-путінців, лівих і правих, русофобів та русофілів, про-західних та анти-західних людей. Він ортогональний поглядам політиків та культурної еліти. Він про збереження життя на Землі. … Зрозуміло, воно адресоване не стільки Путіну, скільки всім молодим людям Росії, які вільно мислять” .

Такого Володимиру Путіну ще ніхто не писав. Більше того, навряд чи хоч якісь російські політики здатні реально приміряти на себе цю нову роль. Можливо, що демонстративний “природолюб”  Путін, який цілував китів і літав із журавлями, і який збирався на пенсії стати ековолонтером, все ж таки частково здатний оцінити це послання. Але в нього сьогодні, ясна річ, інші пріоритети.

“Зелена” самосвідомість в РФ

Протягом багатьох років політичні та економічні еліти в Росії ставилися до питань екології та клімату як до чогось неважливого та периферійного. Для них багато в чому “екологія” дорівнювала “благодійності”. Займатися нею слід, коли базові питання соціально-економічного розвитку, ефективного видобутку та експорту ресурсів, а також особистого збагачення, будуть вирішені.

Тренд зростання значущості “зелених” питань у світі, зокрема у зовнішньополітичному порядку денному, поступово став усвідомлюватися і в Росії. У 2009 році, під час кліматичного саміту ООН у Копенгагені, де очікувалося прийняття так званої Копенгагенської угоди (яку вдалося прийняти тільки в Парижі у 2015 році, тому й угода отримала назву Паризького) Дмитро Медведєв, який на той час був президентом РФ, затверджує Кліматичну доктрину.

У вересні 2019 року РФ приєднується до Паризької угоди. Тоді ж з боку Євросоюзу (ЄС) виникла загроза транскордонного вуглецевого регулювання – це прикордонні платежі на товари, вироблені поза ЄС, у країнах, де немає систем вуглецевого регулювання чи ціни на вуглець. У початковому варіанті це торкалося виробників металів, добрив, електроенергії та цементу. Для Росії, експорт якої один з найбільш вуглецевомістких у світі (і за умов коли до запровадження санкцій більшість цих товарів прямували до ЄС), це означало подорожчання цих груп товарів та зниження їх конкурентоспроможності на європейському ринку. Ця загроза ставала все більш реальною у зв’язку з програмою нового Зеленого Курсу в ЄС, і цим стимулювала подальші заходи з російської сторони щодо вуглецевого регулювання та формування “зеленої” політики в цілому.

На кліматичних переговорах ООН російські делегати вже роками заявляли про недостатнє визнання ролі російських лісів і загалом про суттєву недооцінку російських екосистем у питанні “порятунку світового клімату”. У перспективі запровадження транскордонного вуглецевого регулювання ці висловлювання інтенсифікувалися. У Росії також почали з’являтися дослідження, документи. З’явилися висловлювання про те, що всі природні багатства найбільшої країни у світі також можуть вважатися її “природним” і “зовнішньополітичним” капіталом.

Але підхід до оцінки цього капіталу та його використання зберігався (і зберігається) вкрай інструментальним. Найчастіше суть цих висловлювань зводиться до того що, що ліси та інші екосистеми РФ і так роблять усе, що треба світу з екологічної та кліматичної точок зору. Тому претензій чи вимог до країни не може бути жодних.

Максимум, на який здатний уряд РФ – використовувати «зелений» потенціал як розмінну карту в міжнародних переговорних процесах з різних питань, продовжувати отримувати «зелене» міжнародне фінансування від банків розвитку та інших фінансових інститутів, а також вибудовувати подальший діалог і міжнародне співробітництво за нейтральними “екологічними” темами. Приклад цього — нещодавні виступи представників РФ на останній кліматичній конференції ООН з клімату у Шарм-ель-Шейху в листопаді 2022 року.

Зазначимо, що ще у квітні 2021 року вийшла доповідь Вищої школи економіки (ВШЕ) “Повернення до природи: нова екологічна політика Росії в умовах “зеленої” трансформації світової економіки та політики”,в якій закликалося до кардинального оновлення екологічної політики, що дозволить не лише покращити якість життя в країні, а й стати точкою зближення із Заходом.

“У Росії, починаючи з 1990-х років, екологічна політика сприймається як тягар, а часом і як загроза для економічного розвитку”, йдеться у доповіді. “Найбільше це помітно у національній Стратегії економічної безпеки 2017 року, де розвиток “зелених” технологій зараховано до основних викликів та загроз економічної безпеки країни” — насамперед через те, що такі технології знижують попит на сировинні товари, які експортує Росія.

Втім, автори доповіді назвали подібне формулювання “недалекоглядним” через те, що “зелені” технології й надалі розвиватимуться (незалежно від Росії), а вуглеводні поступово втрачатимуть статус стратегічного товару. Вибудовувати зовнішню та зовнішньоекономічну політику на колишніх опорах означає змиритися з тим, що роль Росії у світовій економіці та світовій політиці неминуче знижуватиметься.

У доповіді автори також запропонували Росії позиціонувати себе як “екологічну, чисту” державу, зробивши тему захисту природи одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики на рівні двосторонньої співпраці з Китаєм, ЄС, адміністрацією США та багатосторонніх інститутів за російською участю: БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка), ШОС (Шанхайська організація співробітництва), РІК (Росія, Індія, Китай), ЄАЕС (Євразійський економічний союз). В результаті вони пропонують прийняття “глобального/загальносвітового зеленого курсу”, зокрема, вироблення правил та інструментів глобального управління, які “підкреслювали б відповідальність за забруднення довкілля (у тому числі у вигляді платежів за нього) виробників та споживачів „брудної” продукції, і забезпечували б реальне сприяння багатих розвинених держав до переходу всіх країн світу на низьковуглецеву „зелену“ економіку”.

Сама по собі доповідь висувала цілу низку досить здорових пропозицій щодо модернізації “зеленої” політики всередині країни, але наголос на “поправці іміджу” і необхідності взяти “зелений” компонент на прапори, на жаль, не був такою гарною ідеєю. Багато в чому це тільки підтримало висловлювання і дії російських чиновників у галузі інструменталізації “зеленої” повістки і стало лише прикриттям у кращому випадку байдикування, а в гіршому – “зеленою” ширмою якихось інших не дуже пристойних діянь.

В умовах початку повномасштабного вторгнення в Україну висловлювання офіційних російських осіб на міжнародних кліматичних та екологічних самітах із закликами не обрубувати екологічну співпрацю, оскільки вона є важливою для всього світу — навряд чи сприймається серйозно. Принаймні офіційних реакцій на подібні висловлювання поки що не було помічено.

Зазначимо, що в нещодавньому дослідженні “Медузи” про трансформацію ВШЕ зокрема йдеться, що тепер вона “в інтересах Адміністрації президента” веде розробку теми: “Можливі ризики для економіки Росії у глобальному кліматичному порядку, що нав’язується Заходом”.

Що відбувається в галузі кліматичної політики в РФ з початку війни

З моменту початку війни РФ формально залишається у всіх міжнародних кліматичних угодах (включаючи Паризьку угоду) і продовжує заявляти про важливість кліматичного порядку денного в країні та світі. Щоправда тепер основний інтерес та перспективи співробітництва в офіційній Росії бачать не в західних країнах, а насамперед у країнах БРІКС, а також у країнах Перської затоки, Південно-Східної Азії та Африки.

Росія також намагається інструменталізувати неоколоніальну риторику, заявляючи про важливість побудови багатополярного світу, створення власного, суверенного “зеленого” та кліматичного порядку денного, на який би не впливали країни Заходу. Також багато йдеться про більшу кооперацію з країнами глобального Півдня, перш за все з технологічних питань (тут помітний інтерес РФ до експорту атомних технологій та технологій у галузі видобутку ресурсів та геологорозвідки).

У країні тим часом продовжується розробка законодавства, що регулює викиди парникових газів, проводяться заходи щодо кліматичних тем, екологічної політики, ESG, робляться політичні заяви. Але про реальні дії в галузі зниження викидів або виділення коштів на реалізацію ефективних програм у галузі адаптації до зміни клімату навряд чи можна говорити.

Поки заявлені кліматичні цілі, зокрема прописані в Довгостроковій стратегії низьковуглецевого розвитку до 2050 року, включаючи досягнення вуглецевої нейтральності, залишаються лише на папері. Розробка плану реалізації цієї стратегії було пересунута на 2023 рік і, можливо, буде зсунута далі. Цілий ряд інших законодавчих актів і стандартів у галузі захисту довкілля зсунуто за термінами, скасовано або поставлено на паузу, представники бізнесу продовжують вимагати подальшого скасування екологічних вимог у складних соціально-економічних умовах, доступ до міжнародних “зелених” технологій та фінансів у Росії суттєво ускладнений. Зараз країна намагається дивитись на можливості доступу до не західних джерел “зеленого” фінансування, у тому числі у країнах арабського світу та країнах Південно-Східної Азії, на біржах яких також планують розміщувати свої “зелені” фондові продукти російські емітенти.

Арктика та мерзлота

Одне з ключових “багатств”, але водночас і “складних місць” Росії, у тому числі в умовах глобальної зміни клімату – це арктичні території та багаторічна мерзлота. Мерзлота дедалі більше тане, викликаючи практичні некеровані ефекти зворотного зв’язку. Чим вищою стає температура — тим більше тане мерзлота, виділяючи СО₂ і метан. Що, у свою чергу, посилює глобальний парниковий ефект. Арктика теплішає найшвидше на планеті, площа арктичного льоду скорочується — усі ці процеси мають глобальні наслідки, у тому числі для країн, розташованих у дуже далеких від Арктики місцях.

Очевидно, що в таких питаннях міжнародне співробітництво має вкрай надзвичайний характер і є необхідним для колективного виживання. Але як можна збудувати його з країною, яка веде війну?

Зважаючи на початок вторгнення в Україну всі інші країни-члени Арктичної ради (до неї входять Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія та Швеція ) ще в березні 2022 року оголосили про призупинення своєї участі в ньому на час головування Росії. Наразі головування переходить до Норвегії — питання подальшого функціонування організації залишається відкритим.

Нещодавно у арктичну стратегію Росії у відповідь на бойкот РФ з боку інших членів Арктичної Ради були внесені зміни. Росія більше не вважає “дотримання високих екологічних стандартів” найважливішою умовою освоєння ресурсів Арктики, а співробітництво із сусідами – пріоритетом. Залишений у тексті пріоритет “сталий розвиток” судячи з усього включає не тільки розвиток Північного морського шляху (ПМШ) та створення потужностей зі зрідження викопного газу, але й будівництво мережі дрібних атомних станцій і освоєння Таймирського вугільного родовища, що дав перше вугілля в 2022 році.

При цьому важливо відзначити, що в Росії вже проводяться програми та експерименти в галузі кліматичної адаптації, які мають буквально планетарне значення, будучи своєрідними тестовими майданчиками для досліджень можливих рішень. Які згодом можуть використовуватися десь ще у світі. Серед них – проект Сергія та Микити Зимових “Плейстоценовий парк“, що передбачає відновлення високопродуктивних природних пасовищ на арктичних територіях.

Основна ідея проекту — заселення в сучасну тундру великих ссавців (вівцебиків, оленів, бізонів, якутських коней, яків та ін.), присутність яких веде до формування степової рослинності, яка переважала в Арктиці тисячоліття тому. Саме цей проект, як приклад можливого внеску Росії у кліматичні зусилля, описує Фрея Метьюз у листі до Путіна. На її думку, важливим наслідком проекту є те, що стада травоїдних звірів витоптують сніговий покрив, що сприяє глибокому промерзанню ґрунту взимку, а степові трави набагато краще відбивають сонячні промені, поглинають значно менше тепла, але більше вуглецю, ніж болотно-чагарникова рослина.

Все це сприяє підвищенню стійкості вічної мерзлоти до глобального потепління, уповільнює біологічне розкладання органіки і тим самим перешкоджає утворенню та вивільненню парникових газів.

Другий приклад – програми кліматичної адаптації та збереження біорізноманіття арктичних регіонів РФ (проходить на Таймирі, у Мурманській області, Ненецькому Автономному Окрузі, раніше також на Чукотці), які розробляв та реалізовував Всесвітній Фонд Дикої Природи в Росії (WWF-Росії), нещодавно визнаний російськими владою “іноземним агентом”. Робота ведеться, зокрема, на рівні підтримки місцевих співтовариств, які складаються з корінного населення. Їм надається підтримка у сфері безпеки, практик адаптації до зміни клімату, розвитку нових видів економічної діяльності. Раніше, до набуття статусу “іноземного агента”, організація також проводила освітні заходи зі школярами та допомагала розробляти місцеві нормативно-правові документи з питань адаптації до зміни клімату.

Заповідна справа як російський внесок у світову охорону біорізноманіття

Важливим вкладом Росії в охорону глобального біорізноманіття стало створення мережі заповідників — територій, де суворо охороняється природний перебіг природних процесів і вся сукупність видів, що там живуть, а також йде постійне вивчення природних комплексів. Перший заповідник, Баргузинський, створили у 1916 році, а сьогодні 103 заповідники займають понад 300 тис. кв.км. Ще п’ять заповідників перебувають в українському Криму і Росія наполегливо вважає їх своїми.

Збереження природних екосистем для вивчення процесів, що там відбуваються, — найважливіше завдання заповідників, яке дуже відрізняється від завдання іншої великої природоохоронної школи “національних парків” США, покликаних забезпечити відвідування та просвітництво публіки. Практично недосяжний ідеал “абсолютної заповідності” став найважливішим орієнтиром і вкладом Росії в скарбничку міжнародної природоохоронної думки (і практики). Класифікація ООПТ, прийнята Міжнародним союзом охорони природи (МСОП), включає сьогодні категорію 1а – “науковий резерват, що суворо охороняється (або, “заповідник”), що є найдосконалішою формою охорони природних комплексів.

За століття існування російська система заповідників пережила кілька хвиль скорочення (головні – за Сталіна та Хрущова), чимало скандалів у зв’язку з використанням віддалених ізольованих територій для начальницьких полювань або отримання приватної вигоди, періоди гострого безгрошів’я, але в цілому вона виявилася однією з найефективніших форм охорони природи.

Тепер, коли у глобальному масштабі поставлене завдання зберегти 30% і відновити порушені природні процеси ще на 30% екосистем Землі, Росія з її величезними малозаселеними територіями та більш ніж віковими традиціями заповідної справи могла б стати світовим лідером цього процесу. Усього 17% території країни захищені ООПТ, а об’єктивні перешкоди на шляху їх створення є меншими, ніж будь-де у світі.

У листопаді 2014 року Росія зробила таку заявку на “заповідну велич”, відкривши найбагатший та інформативніший павільйон на Всесвітньому конгресі парків у Сіднеї, але представників РФ там уже запитували про анексію Криму, а не про заповідну справу.

Останні два роки Росія активно здає природоохоронні позиції, послаблюючи охорону Байкалу та інших об’єктів Світової спадщини, вирізаючи заповідні ділянки національних парків для будівництва дач та готелів, послаблюючи закони про ООПТ. У березні 2023 року, наслідуючи ясно заявлену позицію президента, Держдума ухвалює закон, що забезпечує пріоритет розвитку туризму на всіх ООПТ, включаючи заповідники. Протест Експертної ради із заповідної справи, що складається з провідних фахівців, у Думі почутий не був. Замість того, щоб краще регламентувати еколого-пізнавальну діяльність, законопроект фокусується на передачі територій “інвесторам” для створення туристичних об’єктів.

Погано опрацьована ініціатива ставить хрест на більш ніж вікових традиціях заповідної справи, кардинально змінюючи систему пріоритетів. Причина — бажання максимально швидко розвинути внутрішній туризм, щоб компенсувати населенню скорочення можливостей для виїзду за кордон. Друга причина — пошук провладними елітами нових джерел доходу замість тих, що скоротилися через санкції та вичерпання ресурсів.

Росія – найбільш лісиста країна світу

Північні лісові екосистеми великі, але малопродуктивні, а ткож сильно порушені пожежами і суцільними рубками. Проте це більшість лісів Євразійського континенту, що грає важливу роль у підтримці природного балансу в планетарному масштабі.

На жаль, останніми роками в усьому світі стали популярні гринвошингові “кліматичні маніпуляції” з лісами, коли замість дій зі зниження викидів парникових газів корпорації та держави беруть на себе зобов’язання щодо “збільшення поглинаючої спроможності лісів”. Більшість цих зобов’язань є помилковими обіцянками, а часто пов’язані з завданням збитків природним екосистемам. Наприклад, у разі посадки лісу у степах.

Нещодавній приклад — журналістське розслідування початку 2023 року, в якому брали участь, зокрема, The Guardian та Die Zeit. Його автори з’ясували, що 90% “карбонових офсетів” (проектів із компенсації викидів, насамперед шляхом лісопосадок у країнах Глобального Півдня), підтверджених найбільшою незалежною фірмою-верифікатором Verra carbon standard,не мали майже жодного кліматичного результату, натомість могли призвести навіть до додаткових викидів парникових газів. Подібні компенсаційні одиниці скорочення викидів придбали, зокрема, такі компанії як Disney, Shell, Gucci.

Російська Федерація також спробувала “зіграти на цьому полі”, заявивши, що незаслужене місце серед країн лідерів з “нетто-викиду” парникових газів їй дісталося в результаті “неправильного обліку” глобальної ролі російських лісів. Щоб довести це, було розроблено нову методику визначення обсягу поглинання парникових газів лісами та іншими екосистемами.

Важливо, що політичні маніпуляції знецінюють добрі наміри. Кампанія з “переоцінки ролі лісів” збіглася зі зростанням лісових пожеж, зумовлених потеплінням, посухами та поганим управлінням лісовим господарством. У 2023 році були оприлюднені дослідження красноярських вчених, що ясно показують, що ліси Сибіру, які погано охороняються, все менше здатні поглинати парникові гази. Частина лісових масивів має негативний баланс, тобто виділяє парникові гази. За збереження тенденцій їхня частка швидко зростатиме.

Щоб виправити ситуацію, необхідно припинити рубки в ще не порушених природних лісах і налагодити ефективну охорону від пожеж, стимулювати високопродуктивне лісівництво на покинутих сільгоспземлях, яких у Росії понад 70 мільйонів га.

На превелике нещастя, лісове господарство Росії рухається у протилежний бік. На відміну від багатьох країн світу Росія не має на меті припинити рубки в природних лісах, а розвитку лісівництва на покинутій ріллі у 2022 році поставлено заслін. Власники сільгоспземель, на яких виріс “дикий” ліс, знаходяться перед дилемою зводити (або спалювати) ліс або втратити свої ділянки. Зазначимо, що цією темою, як і темою стійкого лісокористування та попередження і боротьби з лісовими пожежами в цілому, протягом багатьох років займався в Росії Greenpeace, діяльність якого наприкінці травня була визнана в РФ “небажаною” – в результаті організація оголосила про припинення роботи у країні.

Імперія вільних річок

Що ще з екосистемних багатств Росії є найбільш значущим в глобальному масштабі? У всьому світі лише чотири десятки річок довжиною понад 1000 км ще не перекриті греблями в головному руслі і, відповідно, зберегли природні процеси міграції риб, стоку наносів, періодичного затоплення заплав і підтримки боліт та ін. Вони підтримують найважливіші екосистемні функції. Зокрема, постачають рибою найменш забезпечені та вразливі групи населення.

У Росії зберіглася третина найбільших вільних річок світу: Лєна, Амур, Тунгуска, Оленек, Яна, Індигірка та ще півдюжини могутніх річок. Ці річки – не лише основа природокористування корінних народів Півночі, вони також підтримують природний водний режим морів, особливо мілководного Північного Льодовитого Океану.

30 грудня 2022 року Росія прийняла програму розвитку енергетики, яка знову включає створення великих гребель ГЕС. У тому числі на раніше неторканих річках: Томі, Тімптоні, Селемджі. Економічного сенсу в цих будівництвах немає, але вони покликані “зберегти компетенції у сфері відновлюваної енергетики” бо компетенцій у сфері створення менш травматичних для природи вітрових і сонячних станцій в країні набагато менше.

Кілька років тому, задля виправдання будівництва ГЕС як “джерел чистої енергії”, російські вчені на замовлення Асоціації “Гідроенергетики Росії” виконали дослідження, в якому встановили, що на відміну від решти світу гігантські водосховища російських ГЕС не виділяють, а поглинають парникові гази. Ці висновки викликають сумніви, у тому сенсі, що є надійні дані про істотні викиди парникових газів (особливо метану) зі штучних водосховищ, які є особливо інтенсивними у перші десятиліття після їх заповнення. Останнім часом це привертає дедалі більше уваги політиків та призвело до внесення водосховищ ГЕС до системи обліку викидів та звітів про емісію парникових газів.

Чи чекає на Росію в майбутньому “зелена велич”?

Більш-менш очевидно, що поки йде війна, вся розмова про майбутню роль Росії у виживанні людства є досить абстрактною. Тут і зараз РФ зробила істотний внесок у підрив основ цього виживання, у тому числі, приносячи смерть та руйнування у буквальному значенні цього слова. До того ж, розпочата Росією війна запустила на новий виток всесвітню гонку озброєнь, яка кардинально забирає ресурси та увагу від вирішення глобальних проблем. За всіма найважливішими напрямами, які визначають екологічну значимість Росії у світі, швидше спостерігається відкат і деградація, ніж прогрес.

Війна і корупція – два визначальних чинники, помножені на внутрішній колоніальний характер країни, що передбачає вилучення і перерозподіл природної ренти як провідного процесу, що цементує суспільний устрій.

Доки основою політичної економії країни залишається розподіл (природних) ресурсів між елітами та підгодованими групами населення, перехід на моделі “сталого розвитку” є неможливим у принципі. Для такого переходу необхідно, щоб збереження та примноження людського капіталу, природи та екосистемних послуг сприймалося як більша цінність, ніж видобуток сировини та освоєння (або захоплення) нових територій.

Але війна колись скінчиться і новій владі Росії доведеться шукати своє місце у світовому розподілі “праці та слави”. Тож ця розмова не марна, бо громадянському суспільству треба мати відповіді на ці запитання. Тому підготовка до цього часу “після” є важливою і потрібною зараз.

Вже сьогодні мова має йти про підтримку та подальшу професіоналізацію екоактивістів та експертів з боку громадянського суспільства, про збереження хоча б неформальних міжнародних контактів із представниками громадянського суспільства та індивідуальних представників науки, розробка подальших альтернативних моделей “зеленого” розвитку. У тому числі, за умов глобальних кліматичних змін. А також про потенційний внесок у глобальні думки та діалоги про подальші шляхи розвитку світу загалом.

У таких обговореннях важливі голоси не офіційної Росії, а діячів громадянського суспільства, наукового співтовариства, журналістів, публіцистів, мислителів, які знаходяться як у країні, так і у тимчасовому вигнанні.

Джерело головного зображення: Wikimedia