Незалежно від того, чи ухвалять рішення відновлювати зруйновані міста, чи будувати нові, неминуче постануть два питання: що робити з руїнами і наскільки вони небезпечні для довкілля?
Азбест у будівельному смітті
У 2017 році доктор технічних наук Геннадій Дрозд, професор Луганського державного університету, досліджував можливості переробки та утилізації будівельних відходів, що виникли внаслідок руйнувань на Донбасі. Зокрема, він зазначав, що в мирний час будівельні відходи просто захоронюють, але вже тоді — вісім років тому — у Донецькій та Луганській областях їх утворилося стільки, що захоронювати було ніде. Тепер же їхня кількість зросла в сотні, якщо не тисячі разів.
У своїй роботі Дрозд підрахував, що близько 15% зруйнованого — це сміття, з яким нічого не можна зробити, окрім як вивезти на звалище. Наприклад, так доведеться чинити з уламками штукатурки та гіпсу. Натомість склобій, деревину, покрівельні матеріали, а головне — залізобетон, цеглу та інші елементи, що становлять основу будівель, можна переробляти і знову використовувати в будівництві.
— З екологічної точки зору залишки бетонних чи цегляних стін, звісно, не несуть у собі нічого доброго, але й не становлять серйозної загрози. Виняток — шифер, який виготовляють з азбесту. Європейські екологи постійно запитують, чи є розуміння, як збирати залишки шиферу, — говорить експерт UWEC Олексій Василюк.
Азбест — токсична речовина, здатна викликати злоякісні пухлини як у людей, так і у тварин. Його популярність у Радянському Союзі пояснювалася недостатньою вивченістю, а на пострадянському просторі — інерційністю економік і мислення. Водночас сьогодні він заборонений у 50 державах — членах Всесвітньої організації охорони здоров’я.
— А в нас цей шифер усюди, навіть у найменших селах. Ми не знаємо, скільки його там, але очевидно, що марно недооцінюємо його небезпеку, — продовжує Василюк. — Але те, що ми точно оцінюємо правильно і що значно гірше, — це руйнування промислової інфраструктури. На Донбасі майже повністю зруйновані вугільні підприємства. Це загрожує затопленням шахт і виходом на поверхню забруднених шахтних вод. Усі шахти пов’язані дренажними конструкціями, тобто затоплення однієї тягне за собою затоплення інших по ланцюгу. І все це так чи інакше стікатиме в Азовське море: частково — напряму, частково — через Сіверський Донець і Дон.
Затоплені шахти
Шахтні води на Донбасі можуть бути забруднені великою кількістю небезпечних для людини і природи речовин: ртуттю, свинцем, хлоридами. Але головна загроза полягає в тому, що вони можуть бути радіоактивними.
Ця загроза виникла задовго до 2022 року.
У 2018 році влада так званої «ДНР» вирішила затопити закриту вугільну шахту «Юнком» у місті Юнокомунарівськ поблизу Єнакієвого. Шахта припинила роботу ще у 2001 році як неперспективна. Однак затоплювати її тоді — 24 роки тому — ні влада, ні гірники не вважали можливим. Річ у тім, що в 1979 році на «Юнкомі» було здійснено ядерний вибух. Радянська влада вважала, що таким чином зможе вирішити проблему скупчення метану у вугільних родовищах. Проте цієї мети досягти не вдалося.
Геолог Євген Руднєв зазначає, що після вибуху мешканці Юнокомунарівська та Єнакієвого почали масово хворіти «на ті самі захворювання, що й ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС». Відібрані в шахті проби показали колосальне радіоактивне забруднення — 60 кюрі (норма — менше ніж 1 кюрі).
Саме тому шахту вирішили консервувати не традиційним затопленням, а дорогим «сухим» методом, який, зокрема, потребує постійних витрат на відкачування води. До 2014 року, тобто до початку бойових дій на сході України, офіційний Київ виділяв на ці цілі 5 млн доларів щороку. У «ДНР» заявили, що таких коштів у них немає.
Про потенційні наслідки затоплення «Юнкому» Руднєв говорить так:
«Якщо внаслідок тривалого знеструмлення водовідливні установки буде затоплено, відбудеться підйом рівня ґрунтових вод. “Запечатана” капсула з радіоактивними матеріалами зруйнується, і заражена гидота рине з водою по штреках. Ця вода підніметься вгору і через низку старих, незатампонованих свердловин вийде на поверхню. Забруднення місцевості буде жахливим — приблизно на рівні 1000 мікрорентген на годину».
Для розуміння: безпечним для людини вважається рівень радіаційного фону до 50 мікрорентген на годину.
Що нині відбувається із забрудненою водою на «Юнкомі», достовірно невідомо. Окремі українські медіа у вересні 2025 року повідомляли, що результати проб, відібраних у радіусі 5 км від шахти, засвідчили радіоактивне забруднення горизонтів питної води. Водночас самі документи із зафіксованими показниками оприлюднені не були. Російська сторона про будь-які дослідження взагалі не повідомляла.
— І тут є важливий момент: Донбас — це степова зона. У місцевих жителів історично проблеми з водою. І дуже багато хто бере воду з-під землі. Як пояснити їм, що колодязь тепер — не джерело життя, а джерело загрози? — ставить питання Олексій Василюк. — Якщо говорити прямо, воду в населені пункти тепер можна лише завозити.
Руїни хімічних заводів
Тривоги додає і зруйнована хімічна промисловість.
— Візьмімо для прикладу Сєвєродонецьк і Рубіжне, — продовжує еколог. — Наскільки мені відомо, у цих містах тією чи іншою мірою зруйновано 36 підприємств хімічного комплексу. Кожне з них має мати склади сировини, склади продукції, очисні споруди, склади відходів, що не переробляються. І все це так чи інакше пошкоджене вибухами. Через відсутність доступу ми не розуміємо, яка кількість небезпечних речовин потрапила в довкілля. Сюди ж належать і такі заводи-гіганти, як «Азовсталь». Підприємство, розташоване безпосередньо на березі Азовського моря, повністю зруйноване. Відходи потрапили в море. І з екологічної точки зору це забруднення значно небезпечніше, ніж руйнування житлових будинків в іншій частині Маріуполя. Тому що токсичні речовини потрапили у воду, вони вже були і надалі поглинатимуться рибою, а її їстимуть люди.
Витяги зі статті Нової газети