Олексій Овчинніков
Цього року виповнюється сорок років Чорнобильської катастрофи. Повномасштабне вторгнення Росії знову нагадало про те, що радіаційне забруднення нікуди не поділося. І хоча досвід чорнобильської зони можна потенційно використати, наприклад, для відновлення Сходу України, ядерна загроза сьогодні знову стала актуальною. Російське вторгнення в Україну торкнулося не лише Чорнобильської АЕС, а й інших атомних електростанцій, що показало вразливість ядерної енергетики в умовах війни.
У Білорусі та Україні цілі покоління виросли в тіні Чорнобиля. Народжених наприкінці 1970-х – 1980-х навіть негласно називали “Діти Чорнобиля”. Вони не лише постраждали від катастрофи в дитинстві, але також саме Чорнобиль став для багатьох “вікном до Європи”. Діти з Білорусі та України їздили до країн Європи, тим самим вбираючи європейський дух та цінності, які потім вони приносили до своїх міст.
Став Чорнобиль і однією з головних причин розвитку екологічного руху в Білорусі та в Україні. Саме Чорнобиль вивів людей на вулиці, підштовхнув до того, щоб боротися за свої екологічні права та став одним із каталізаторів подій, які призвели до краху Радянського Союзу. Одна з основних білоруських організацій – Екодом, отримала назву саме з проекту створення будинку, який був би простором відновлення та пам’яті. З проекту спільного будівництва одного реального будинку виросла екологічна організація, яка стала однією з найбільших та найзначніших у Білорусі.
В Україні перша масова хвиля створення громадських організацій припала саме на перші роки після Чорнобильської катастрофи, коли люди зрозуміли наскільки реальними є екологічні загрози. Одна із перших Всеукраїнських громадських організацій навіть отримала недвозначну назву “Мама-86”. Чорнобильська катастрофа так само стала каталізатором багатьох наукових програм у біології та розвитку радіобіології як науки.
Цього року виповнюється 40-річчя катастрофи у Чорнобилі. Всі ці роки екологічні організації виборюють те, щоб не допустити повторення трагедії. На жаль, під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну про Чорнобиль знову заговорили в апокаліптичному ключі – окупація Чорнобильської зони, викопані в Рудому лісі окопи, удари дронами по захисному саркофагу (конфайнменту) та відключення енергопостачання критичної інфраструктури. Також під час війни не раз порушувалося питання ядерної безпеки, яке досі лишається не закритим. Запорізька АЕС сьогодні мілітаризована та фактично перетворена російськими окупаційними військами на військову базу. Було зафіксовано й обстріли Південноукраїнської АЕС, Хмельницької АЕС та Рівненської АЕС. Через удари по енергосистемі станції не можуть стабільно працювати, що ставить під загрозу ядерну безпеку.
Однак, крім негативного, Чорнобиль також став і “позитивним” прикладом того, як природа може відновлюватися чи від техногенної катастрофи, чи від війни. Екосистеми, які залишилися в спокої, швидко відновлюються, і сьогодні Чорнобильська зона — територія найбільш постраждала від забруднення внаслідок катастрофи 1986 року — вважається фахівцями з природоохорони одним із яскравих прикладів розвитку біорізноманіття.
Історія Чорнобильської катастрофи
У ніч на 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася аварія — два потужні вибухи на четвертому енергоблоці, внаслідок чого почалася пожежа, яка тривала десять днів. В результаті стався викид радіації, який дорівнює приблизно 5200 петабеккерелям (ПбК) в йод – 131 еквіваленті (з них йод-131 близько 1760 ПбК і цезій-131 приблизно 85 ПбК). Для порівняння, аварія на Фукусіма, якій також було призначено 7 рівень за класифікацією INES, призвела до викиду 340-708 ПбК у йод-131 еквіваленті. Катастрофа в Киштим (Маяк) у 1957 році – 74-80 ПбК, у Віндскейл – 0.75 ПбК.
Внаслідок катастрофи сталося забруднення радіоактивними речовинами територій Білорусі, України та Росії. Хоча найбільші забруднення отримала Росія – приблизно 49 800 квадратних кілометрів (при найбільш небезпечній зоні забруднення в 300 квадратних кілометрів, де радіаційно небезпечне тло перевищує 1480 кБк/м3), найбільше радіоактивних речовин випало в Білорусі – 20 200 квадратних кілометрів особливо небезпечної зони, і в Україні – 600 квадратних кілометрів. Фактично це утворились території відчуження, де неможливо жити, займатися сільськогосподарською діяльністю та розвивати інфраструктуру. Тут можливо лише досліджувати очищення природи від радіації і відновлення без впливу людини.
Щоб дослідити вплив радіації на природу, було створено заповідники. Першим став Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник (ПДРЕЗ), сформований у 1988 році в Білорусі, яка найбільше постраждала від катастрофи в Чорнобилі. В Україні, де і розташований Чорнобиль, зона відчуження існує з 1986 року, проте Чорнобильський радіаційно-екологічний заповідник (ЧРЕЗ) було створено відносно нещодавно – у 2016 році (з 2007 року там існував Чорнобильський заказник). Однак якщо ПДРЕЗ у Білорусі спочатку був у відомстві Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) і перейшов під управління Міністерства природних ресурсів та охорони навколишнього середовища досить пізно (2023), то ЧРЕЗ одразу розвивався як відкритий для дослідження природоохоронний проект. Були в цього, щоправда, і негативні побічні явища – до Чорнобильської зони було організовано спеціальні екскурсії для туристів, активно розвивався і неконтрольований сталкінг (незаконне відвідування зони). Це часто призводило до лісових пожеж у Чорнобильській зоні.
Чорнобиль під час повномасштабного вторгнення Росії
Після початку повномасштабного вторгнення Чорнобиль і Чорнобильська зона практично відразу були захоплені російськими військами, які увійшли з боку Білорусі. Чорнобиль, Чорнобильська зона та Славутич, мономістечко, більшість населення якого працювало колись на Чорнобильській АЕС, перебували під окупацією з 24 лютого по 2 травня, коли Збройні Сили України (ЗСУ) без боїв повернули ці території.
Невдовзі після деокупації Чорнобиля було проведено дослідження впливу окупації на Чорнобильську зону, яку проводило як МАГАТЕ, так і незалежні експертні групи. Так, проведене Greenpeace Germany дослідження показало, що рівень радіації в Чорнобильській зоні, де велися бойові дії або стояли російські війська, втричі перевищує показники, вказані в оцінці МАГАТЕ. Так, під станцією Янів, де стояв російський військовий табір, команда Greenpeace зафіксувала потужність дози випромінювання від 0.18 мкЗв/год (мікроЗіверт на годину) до 2.5 мкЗв/год на висоті 10 см. На перехресті за 1.5 км від колишнього російського блокпоста та поруч із Рудим лісом потужність дози становила 7.7 мкЗв/год. Дослідження Greenpeace Germany підтвердили, що російські війська не тільки перебували на територіях з високим рівнем забруднення радіоактивними речовинами, але й своїми діями — створенням фортифікаційних споруд та переміщенням важкої техніки — підняли радіоактивний пил. Найбільше громадськість та експертів вразило те, що російські солдати організували пост у найзабрудненішій частині Чорнобильської зони — Рудому лісі. Це з високою ймовірністю мало призвести до променевої хвороби та збільшити ризик онкологічних захворювань. Деякі українські медіа навіть почали писати, що всі солдати, хто брав участь у будівництві фортифікації у Рудому лісі, потім померли. Проте, цю інформацію неможливо перевірити.
На жаль, окупація не пройшла безслідно. Усі наукові станції, вся створена в Чорнобильській зоні інфраструктура були розграбовані та зруйновані. Так, провідний інженер із супроводу офіційних делегацій та ліквідатор Володимир Вербицький заявив BBC-Україна, що: “Росіяни пограбували всі пункти пропуску, центри моніторингу Зони відчуження, лабораторії та все інше, де була якась апаратура”. Розбирали техніку на кольорові метали, а сміття залишали у кущах. Науковим дослідженням, які велися в зоні десятиліття, було завдано колосальної шкоди.
Проте військове втручання до Чорнобильської зони після деокупації не закінчилося. Четвертого лютого 2025 року російський дрон “Шахед-136” завдав удару по новому укриттю (конфайнменту) четвертого енергоблоку – того самого, який вибухнув у 1986 році і призвів до викиду радіації. Протягом трьох тижнів тривало тління водонепроникної мембрани. На щастя, нового викиду радіації не відбулося, проте конфайнменту було завдано серйозних пошкоджень.
Проведене Greenpeace Ukraine у 2025 році дослідження (це вже була третя експедиція Greenpeace до Чорнобильської зони після початку повномасштабного вторгнення) показало, що конструкція знаходиться в критичному стані. Як зазначив у квітні 2026 року Шон Берні, експерт Greenpeace Ukraine з ядерної безпеки, конфайнмент потребує термінового ремонту, інакше він може впасти. Те, що саркофаг втратив властивості герметизації, підтвердив і директор спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС” Сергій Тараканов. Однак, за його словами, якщо системи працюватимуть у нормі, то ймовірність викиду радіації є невисокою. 20 січня 2026 року Чорнобильська АЕС внаслідок чергової атаки російських дронів втратила зовнішнє живлення, про що повідомили у МАГАТЕ. Російські удари по енергосистемі України продовжуються, і Чорнобиль досі залишається нерозмінованою бомбою.
Неочевидні наслідки російського вторгнення для Чорнобиля
Як уже зазначалося вище, землі, які найбільше постраждали від чорнобильської катастрофи, розташовані на території двох країн — Білорусі та України. Для оптимального дослідження впливу адаптації природи до наслідків техногенних катастроф дослідження мають проводитись в обох країнах. Довгий час так і було. Однак після політичних протестів у Білорусі в 2020 році, відбулися репресії, які торкнулися і екологічної спільноти. Зокрема, було ліквідовано багато екологічних організацій, таких як АПБ (“Ахова птахів батьківщини” – “Охорона птахів батьківщини”) та Екодом. Як наслідок, участь білоруської сторони в транскордонних проектах, наприклад, таких як “Полісся. Дика природа без кордонів” було припинено.
Після військового вторгнення Росії з боку Білорусі та деокупації півночі України урядом України було ухвалено рішення створити мілітаризовану зону у прикордонні. Зокрема передбачається вилучення територій із природно-заповідного фонду та передача їх Державній прикордонній службі. Це торкнеться чималої кількості природоохоронних територій, у тому числі включених до Смарагдової мережі, а також Чорнобильського радіаційно-екологічного заповідника. Дане рішення діятиме під час воєнного стану, а також ще рік після його скасування. Тобто фактично ані дослідницька, ані природоохоронна робота на цих територіях не буде доступною. Як зазначає голова Української природоохоронної групи, а також експерт UWEC Work Group Олексій Василюк, цей підхід не тільки ускладнить захист дикої природи в прикордонній смузі, а й створить проблеми для виконання Україною міжнародних екологічних та кліматичних зобов’язань. У якості альтернативи, він пропонує задіяти оборонний потенціал дикої природи — законсервувати болота і ліси, що зробить прикордонні території ще менш доступними на випадок повторного вторгнення з боку Білорусі.
Докладніше: Заповідний та прикордонний статус земель в Україні: як об’єднати?
Ще одним наслідком стала поява нових джерел спалаху внаслідок падіння російських дронів у Чорнобильських лісах, а також підпали диверсантами. Через ймовірність поширення радіації, пожежі в зоні завжди були небезпечними, а за останні роки з’явилася нова причина для загоряння — війна.
Для відновлення дослідницької роботи у Чорнобильській зоні потрібні додаткові кошти. Відновлення одного конфайнменту французькі експерти оцінили у 500 млн євро. Це не кажучи про нові лабораторії, інфраструктуру, проведення нових досліджень щодо впливу воєнної окупації на Чорнобильську зону. Причому всі ці проекти є пріоритетними — якщо не відновити саркофаг, то ми отримаємо нову чорнобильську катастрофу. Але якщо відмовитись від досліджень, то втратимо результати сорокарічної роботи. Все це також є наслідками російського вторгнення в Україну.
Як дика природа адаптується до техногенної катастрофи. Чи зможе досвід Чорнобиля допомогти у відновленні України?
Незважаючи на радіаційне забруднення внаслідок техногенної катастрофи, Чорнобильська зона показала “мале диво” — що відбувається з дикою природою, якщо її залишити без антропогенного впливу. У ПДРЕЗ та ЧРЕЗ протягом вже не першого десятку років фіксують активне відновлення популяції диких тварин, сюди повернулися такі рідкісні види, як рись європейська та зубр європейський. Також тут непогано вдалося інтродукувати деякі види, наприклад, коня Пржевальського. Також природне відновлення болотних територій створило оптимальні умови для відновлення популяції підорлика великого (Aquila clanga).
Про відновлення дикої природи в Чорнобильській зоні йшлося і багато що говориться. Британська письменниця І. Дж. Свіфт навіть написала роман “Коли знову з’являться вовки“, який був натхненний відновленням дикої природи в Чорнобильській зоні і став найкращим романом за версією The British Science Fiction Association у 2025 році. Однак, звичайно, не все в Чорнобильській зоні для природи так райдужно. Спостерігаються мутації, і аномалії, викликані радіаційним забрудненням, зокрема зміна кольору деяких земноводних. Також за твердженням Тімоті А. Муссо, доктора біології та професора Університету Південної Кароліни, радіація призвела до мутацій і, як наслідок, скорочення популяції ластівки сільської (Hirundo rustica), берестянки звичайної (Hippolais icterina) і кропив’янки чорноголової (Sylvia atricapilla). У багатьох тварин у результаті радіації розвивається катаракта, онкологічні захворювання, зменшується розмір мозку. Проте Чорнобильська зона залишається прикладом адаптації природи до техногенних катастроф і дає надію, що там, де забруднення радіацією немає, відновлення йтиметься ще більш успішно.
Досвід Чорнобильських лісів підказує відповідь на питання, що робити з тією територією України, якою вже кілька років проходить лінія фронту. Постійні бойові зіткнення, мінування полів, забруднення внаслідок використання дронів призвели до серйозного забруднення і ставлять резонне питання — може є сенс залишити ці території для відновлення природи? І можливо через десять років ми говоритимемо про відновлення природних лісів та степів у Донецькій та Луганській областях. Принаймні Великий Луг, який відновлюється на місці Каховського водосховища, наочно показав — природа готова “прибрати” за людиною після чергової техногенної катастрофи та взяти своє.
Незважаючи на те, що минуло сорок років, тінь Чорнобиля досі висить над Україною, Білоруссю та Росією. Іноді вона наче метастази чи страшне прокляття показує — небезпека ядерної катастрофи завжди поряд. Обстріли Запорізької АЕС, проліт дронів та ракет на Південноукраїнській АЕС. Все це повернуло людям страх нової ядерної катастрофи, який почав затихати років десять тому, але сьогодні відродився новим нагадуванням про те, що безпечний атом може бути небезпечним. Ядерна загроза Чорнобиля за сорок років нікуди не поділася. Вона лишилася. І, як і раніше, становить найбільшу небезпеку не стільки для природи, яка нехай і мутує, але адаптується, а й для людини.
Джерело головного зображення: BBC Science Focus Magazine
