Вікторія Губарева
Авторка статті побувала на березі колишнього Каховського водосховища у Запорізькій області та мала можливість споглядати, як змінилось життя місцевих мешканців за рік без “великої води”. Що місцеве населення думає про збереження “зеленого моря” та які рішення доводиться приймати на тлі нестачі питної води, потенційних торф’яних пожеж і проблем із традиційним заробітком.
Ми стоїмо на високому березі, під яким вітер хвилями лягає на зелене листя. Майже до обрію тягнеться “Зелене море” —- колишнє Каховське водосховище, що після російського теракту повністю обміліло, а тепер вкрите мільйонами молодих вербових пагонів. Вдалечині видно берег, зараз окупований росіянами. Де-не-де вгору піднімається сірий дим — місця вибухів снарядів. Віддалені звуки обстрілів чути майже безперервно.
Такий краєвид відкривається у селі Малокатеринівка, що в Запорізькій області. До втрати водосховища у Малокатеринівці було рибальське господарство, в парниках вирощували овочі на продаж, а влітку сюди приїжджали на відпочинок в дачні кооперативи, що стоять вздовж водойми. Після того, як водосховища не стало, життя громади повністю змінилось. Бізнес зійшов нанівець, туристи більше не обирають ці місця для літнього відпочинку (зокрема через війну), а місцеві жителі страждають від нестачі води.
Місцева громада хотіла б повернути водосховище, а втім цей варіант є малореалістичним. Про те к справляються із ситуацією, які рішення вбачають та що із цим робити – в інтерв’ю розказав Володимир Сосуновський, місцевий житель та голова Кушугумської селищної ради.
Літні місяці — без питної води
Вода для місцевого населення була цінним ресурсом, проте проблем з нею не виникало аж з 70-х. Вісімнадцятикілометрова труба діаметром 100 см, збудована між 1967 та 1975 роками, на початку роботи забезпечувала достатній обсяг води для місцевих “радгоспів”. Із Запоріжжя вона постачалась до населених пунктів Балабине та Кушугум, і далі — до Малокатеринівки. З 90-х років люди почали активно впроваджувати централізоване водопостачання до кожного будинку, що з часом призвело до її дефіциту. Вода продовжувала надходити з Запоріжжя, але її не вистачало для всіх потреб.
І тоді знайшли вихід із ситуації – водопроводну воду із Запоріжжя використовували як питну, натомість, для технічних потреб поставили насосну станцію. Також воду набирали насосами з річки Конка. Насосна станція працювала цілодобово, наповнюючи великі металеві цистерни ємністю по 240-280 кубометрів. Це забезпечило потреби населення, зокрема, для поливу городини. Система злагоджено працювала впродовж багатьох років, аж поки Росія не здійснила теракт та не підірвала греблю Каховського водосховища. Конка пересохла, й брати технічну воду більше немає звідки.
Зараз водопровідна вода є тільки в Балабино. У Кушугумі — частково. Ситуацію поліпшив резервуар, але п’ять з половиною вулиць у селищі з початку літа перебувають без води. В Малокатеринівці води немає вже другий рік, оскільки водопостачання просто не доходить до її території (імовірно через слабкий напір).
Великі металеві цистерни стоять пусті. Та, що на березі — посічена уламками від вибухів.
Аби мати нормальну воду, потрібно бурити артезіанські свердловини, та й цього буває замало
Тепер доставку води організовують за допомогою Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) та обласним водоканалом (облводоканалу). Кожного дня туди привозять по 20 кубометрів води, а в пік спеки у липні доводилось поставляти до 80 кубометрів.
Аби вийти із ситуації, населення намагається забезпечити доступ до води самостійно, для цього роблять свердловини:
“Але на глибині 60-70 метрів вода має високий вміст вапна, і це проблема. Можна вирішувати питання артезіанськими свердловинами, але це дуже дорого. Глибина свердловин досягає 103 метрів, вода є, але аналіз все одно показує високий вміст вапна, хоча і не такий критичний, як на менших глибинах. Крім того, таке рішення не доступне для всіх. Через гранітні пласти, які потрібно пробивати, витрати на буріння дуже високі”, —- коментує Сосуновський.
Воду із високим вмістом вапна ще називають “жорсткою”. Така вода залишає накип на стінках чайника, вона має особливий присмак. Волосся і шкіра, якщо митись в такій регулярно, стають сухими, а якщо вживати її як питну, вона може спровокувати цілу низку різних захворювань.
Для поливу рослин така вода теж не годиться. Попри те, що “жорстка вода” містить в собі кальцій та магній, які використовують для “розкислення” грунту, зависока їх концентрація призводить до того, що корисні речовини не здатні в ній розчинитись. В результаті рослини не отримують повноцінного харчування. Зелена маса починає гинути, листя висихає і обсипається. Такі рослини можуть не дожити навіть до періоду цвітіння.
Для використовання такої воді доводиться встановлювати спеціальні фільтри, а це — додаткові витрати, які більша частина населення не може собі дозволити.
Все це неабияк вплинуло на звичний спосіб життя місцевих жителів.
Електричка, що відходила в 5:05
Прямо під крутим схилом, на якому ми стоїмо, тягнеться залізна дорога. Вона не працює з початку повномасштабної війни. Пізніше, коли ми потрапимо до Малокатеринівського вокзалу, то побачимо, що на його сходах вже встигли вирости молоді дерева. Зупинка має дещо сюрреалістичний вигляд, і не дивно — нею не користувались вже два з половиною роки.
“Кожен заробляє на життя як може, і наше населення вирощувало овочі в парниках. Не маленьких, як для сім’ї, а у великих, по 50 метрів, — продовжує свою розповідь Володимир Сосуновський. — Таким чином місцеві жителі собі на рік заробляли кошти для того, щоб прокормити себе і сім’ю. В основному, це були пенсіонери. Коли працювала залізниця, на Першому Запоріжжі [ред. – назва вокзалу] практично всі наші мешканці торгували городиною: помідор, огірок, цибуля і так далі. Всі спокійно сідали на першу електричку, яка відходить о 5:05 ранку, проїжджали чотири зупинки: Малокатеринівку, Осетрівку, центр Кушугума, Кушугум і Балабине, і потім — Перше Запоріжжя. Вони приїжджали, а містяни розкупляли цей товар за кілька годин”, — зі слів Сосуновського, це тривало з року в рік.
Один і той самий розклад, один і той самий вокзал. Аж поки не сталась Каховська катастрофа, і води не стало.
Для того, аби вирощувати щось в парнику, потрібно чимало води, адже дощова вода не потрапляє всередину. Коли води немає, або вона постачається нерегулярно, в недостатній кількості, врожайність зменшується.
“Тому люди просто залишили це заняття, — говорить Сосуновський про тих, хто жив за рахунок городини. — Ті, хто зумів адаптуватися, інвестували в свердловини і фільтри для води. В Кушугумі, наприклад, вже понад 20 років вирощують ожину. В них великі поля по 4 гектари, і це — колишня військова база. Ще військові зробили там 200-метрову свердловину. І дуже вона гарна. І вода там інша, добра для поливу. Отак вони і працюють”.
Що стосується тих, хто не може дозволити собі ані фільтри, ані свердловини, то їм тепер доводиться відмовлятись від такого способу заробітку. Та втратили роботу не лише ті, хто жив за рахунок городини.
Рибгосп та інші місцеві бізнеси не змогли пристосуватись до змін
З високого берега, де ми стоїмо, добре видно рибне господарство. Його не можна назвати колишнім — підприємство досі працює, але вірогідність того, що бізнес доживе до наступного року, є дуже низькою , бо більшість ставків вже повністю обміліли.
“Вода в ставках була проточною, — розповідає Сосуновський. – Вона рухалась з річки Конка, з обох боків від якої були ставки, та впадала у водосховище. Після підриву Каховського ГЕС рівень води в річці впав на кілька метрів, а зараз річище в Конці повністю пересохло. Після того, як греблю Каховського водосховища підірвали, в ставках намагались утримати рівень та закрити протоки, а воду — потроху підкачувати додатково. Але ефект був незначним. Два ставки повністю висохли, в інших риба гине через те, що вода не рухається, і кисню стає менше. Якщо ситуація не зміниться і зима буде засушливою, можливо, рибгосп припинить роботу, адже риба може просто зникнути… Логічно припустити, що через 3-4 роки тут з’явиться верба”. Така сама, яка тепер вкриває дно колишнього водосховища.
Це був лише один із декількох рибгоспів у Малокатеринівці, і єдиний, який “дожив” до кінця літа 2024 року. Інші ставки вже втратили воду, ба більше — повністю пересохли.
Місцевий бізнес, що тримався на туристах, також зникає. Раніше регіон був більш привабливим через пляжний відпочинок. В дачних кооперативах можна було залишитись у будинку, а ще у Малокатеринівці були бази відпочинку. Тепер же пляжів немає, і сфера туризму також сходить нанівець:
“Наша туристична привабливість — це, насамперед, десятки дачних кооперативів між Кошугумом і Малокатеринівкою. Люди приїжджали сюди відпочивати. Можна сказати, що пів міста Запоріжжя мало свої дачі тут. Вони приїжджали з родинами, з дітьми. Це призводило до зростання економічного потенціалу нашого регіону, адже люди купували товари в наших магазинах, що, в свою чергу, сприяло надходженням податків. На жаль, сьогодні ми бачимо, як закриваються магазини та кіоски. Це впливає на наш бюджет. Наприклад, кількість фізичних осіб-підприємців (ФОПів) зменшилася з 400 на початку 2021 року до 75 сьогодні. Ситуація з туристичною сферою також ускладнюється”, — каже Сосуновський.
Пожежа, що триває все літо 2024-го
Втрата води позначилась не лише на заробітку місцевих, а й на нових екосистемах, що встигли сформуватись і адаптуватись за час існування водосховища. Ситуацію значно погіршує наближеність лінії фронту до територій.
“Подивіться на дим, там, в далечині, —- вказує Сосуновський в сторону. В небо піднімається стовп диму. — Це наслідки від польотів “шахедів”. Раніше тут була наша плавнева зона з островами, але тепер все пересохло. Річечка, що витікає з Дніпра, теж висохла. Чому виникла ця пожежа? Бо все перетворилося на торфовища. Коли пожежники виїжджають, щоб гасити, вони розривають ґрунт, але пожежа продовжує тліти на глибині. Його надзвичайно складно гасити, тому поки не настане зима чи не піде дощ, ситуація не зміниться”, — розповідає він.
Плавневі системи, що формувались роками, сформували торфовища. Вони не створювали небезпеку, аж доки не стало води, і території не почали пересихати. Тепер пожежі можуть тривати місяцями, стаючи ще більш активними у спекотну погоду. Конкретно ця пожежа триває вже два з половиною місяці, тобто весь літній період. Загасити такі пожежі майже неможливо, з двох причин: важкий доступ до територій та характерна для торфовищ підземна пожежа.
“Раніше тут був дуже багатий природний комплекс з великою кількістю різних тварин. Під час активних пожеж багато з них не встигли втекти. В результаті загинули олені, лосі, дикі кабани. Загинули цілими сім’ями”, — ділиться Володимир.
“Я думаю, близько 80% цієї верби — засохне”
Попри те, що саме створення Каховського водосховища 70 років тому було екологічною катастрофою, потребувало відселення людей і затоплення історичних пам’яток, за два покоління місцеві жителі встигли пристосуватись до нових умов. Тепер, коли в “зелених” колах активно обговорюють різні варіанти збереження “Зеленого моря”, Сосуновський, представляючи інтереси місцевої громади і маючи на увазі відновлення водосховища, каже: “Якби тут була вода, ми були б раді її наявності, для нас це дуже важливо”.
Щодо самого “зеленого моря” та екосистемних послуг, яке воно могло б надавати, Сосуновський ставиться скептично та вважає, що всі дерева поступово вимруть через посуху, якої стає дедалі більше:
“Верба, яка активно росла тут, дуже любить воду, і для неї тепер ідеальні умови. Ось, наприклад, така верба може рости як кущ до трьох-чотирьох метрів, але потім її ріст зупиняється, — каже він, спираючись на свій досвід та власні спостереження за природою в рідному краї. — Бачите пусті ділянки? — вказує він на пусті плями серед “зеленого моря”, де немає дерев. —- Рік тому вода там ще стояла. Сьогодні ж вони висохли, залишилася тільки волога на метровій глибині. Наступного року, ймовірно, вологи вже не буде, і я думаю, що близько 80% цієї верби засохне”.
Свою позицію Сосуновський підкріплює ще й тим, що до затоплення в середині минулого століття, вся територія колишнього Каховського водосховища була степом. Тут ніколи не росли вербові ліси, які потребують багато вологи. Втім, він також усвідомлює, що мул, який накопичувався на дні резервуару роками, змінив склад грунту. Зараз він впевнений, що дно Каховського водосховища може бути родючим, і вбачає в цьому певний потенціал.
Чи виживуть дерева у майбутньому — поки невідомо. Коли сталася Каховська катастрофа, багато екологів висловлювали побоювання щодо величезної пустелі на місці резервуару, яка могла там утворитися. Коли на землі почали з’являтись молоді паростки, казали, що вони не переживуть зиму. Втім, тепер на місці водойми починає формуватися справжній ліс, і вже ніхто не береться передбачати, як виглядатиме ця місцина за один, два чи десять років.
Майбутнє без Каховського водосховища
Яким би не було остаточне рішення держави після деокупації територій Херсонщини і Запорізької областей, — відбудовувати водосховище, чи ні – швидким воно не буде. Коли у 50-х резервуар заповнювали водою, на це пішло більше 5 років.
Тому Сосуновський наголошує: громаді необхідно шукати нові рішення, аби відновити економічний потенціал регіону та вирішити проблеми із водопостачанням.
“Проблема води залишається критичною. Дістати воду з великої глибини і очистити її — дуже складно. Тож потрібно налагодити гідравлічний баланс, щоб забезпечити постачання питної води. Хоча дев’ять місяців ситуація ще більш-менш стабільна, три місяці на рік без води — це критично. Сьогодні ми також стикаємося з новими проблемами, такими як часті обстріли, що додає невизначеності”, — каже Сосуновський.
Ще одне нагальне питання — управління територіями, що звільнились від води. Частина з них належить Кушугумській громаді (куди входить Малокатеринівка, Кушугум і Балабине, згадані вище, та з головою якої ми спілкуємось), але ці землі також відносяться до Водного фонду України, і не можуть використовуватись громадами на їхній розсуд.
На питання про те, як громада використовувала б ці території за такої можливості, Сосуновський відповідає: посадили б ліс. “Можливо, варто було б створити хвойний ліс на площі 200-300 квадратних метрів, що могло б стати відмінним стартом”, — каже він. Ще один варіант —- залучення туристів із новими пропозиціями дозвілля: археологічні прогулянки місцями, де були старі козацькі кладовища та селища, до появи Каховського водосховища. Втім, поки війна триває і фронт проходить зовсім близько, буквально, на протилежному березі, приймати такі рішення, вочевидь, складно.
“Я вважаю, що завдання держави — це забезпечити серйозну підтримку. Наша задача зараз — показати міжнародним організаціям, що ситуація критична, щоб отримати гранти та допомогу. Сподіваюсь, що після нашої перемоги та відновлення миру, законодавство зміниться і дозволить нам ефективніше управляти цими територіями, а ми будемо продовжувати думати і працювати над рішеннями в цій ситуації”, — завершує Сосуновський.
Коментар від експертів UWEC:
Багато населених пунктів у прифронтовій зоні України опинилися на порозі невідомості, оскільки звичний спосіб життя був знищений, а новий досі не створений. І очевидно, що викликана війною невизначеність відкладає “на потім” вирішення проблем насамперед тих, хто живе вздовж лінії фронту.
Герой статті – гарний приклад активних представників громади, які включаються до міжнародних проектів, беруть участь у розробці місцевих планів відновлення та активно висвітлюють свою “нову реальність” у медіа. Ба більше, саме Кушугумська громада зараз перебуває у центрі уваги міжнародних ЗМІ, оскільки вона є останнім рубежем, куди можна поїхати, щоб наблизитись до фронту на півдні. Тут відкривається найкращий із доступних пейзажів безкрайнього Великого Лугу, який відновився на місці колишнього водосховища. Зрештою, і журналістка UWEC також відвідала це знакове місце.
Але нам не зрозуміло, чому саме в останні місяці водопостачання громади з м. Запоріжжя було зупинено. Чому найвідоміша серед міжнародних та українських ЗМІ територія на Півдні Запорізької області залишилася без найбільш критичного ресурсу.
Наш партнер, Громадська організація “Українська природоохоронна група“, підготувала серію звернень до державних органів, які мають пролити світло на причини погіршення життя в Кушугумській громаді і, можливо, знайти відповідне “зеленому курсу” рішення, яке не передбачало б відновлення водосховища.
Головне зображення: “Зелене море” на місці колишнього Каховського водосховища. Джерело: Вікторія Губарева
