Олексій Василюк, Євген Симонов
Дискусія щодо якнайскорішої децентралізації енергетичного сектору України, яка відновилася внаслідок російських ракетних атак 2024 року, має набути важливого екологічного виміру. На прикладі сонячної енергії, в цій статті аналізуються можливі шляхи розвитку відновлюваних джерел енергії в Україні та розглядаються виклики, які необхідно подолати, щоб швидко вирішити конфлікт між потребою у відновлюваній енергії та збереженням природи в країні.
Децентралізація всього, окрім енергетики
У 2014 році Україна нарешті підписала Угоду про асоціацію з ЄС, що поклало початок офіційному шляху країни до євроінтеграції. Серед багатьох конкретних законодавчих змін, передбачених угодою, чи не найфундаментальнішою була децентралізація, яка нині є однією з найважливіших сфер реформування в Україні.
Рішення про відхід від вертикального управління та децентралізації бюджетних потоків і податків у поєднанні зі значним розширенням можливостей прийняття рішень на місцевому рівні вдихнули нове життя в регіони та вселили віру в здатність місцевої влади керувати самостійно. Відбулася адміністративна децентралізація, в результаті якої Україна була поділена на громади – абсолютно новий тип адміністративної одиниці, з новими кордонами та судовими можливостями. Зараз триває процес передачі землі в громадах до комунальної власності.
Але до енергетики децентралізація ще не дійшла. Значною мірою через те, як в Україні (і в усьому СРСР) була розвинена енергетична мережа під час індустріалізації в середині 20 століття. Мережа базувалася на забезпеченні міст теплом і електроенергією, які постачалися від великих енергетичних вузлів: великих атомних електростанцій, гідроелектростанцій і теплових електростанцій. У цих умовах малим електростанціям традиційно не надавалося вагомого значення і розглядалися як джерело прибутку для їхніх власників або як своєрідний данина світовим трендам розвитку “зеленої” енергетики. Основну економічну роль продовжує відігравати національна енергетична мережа країни, яка об’єднує великі АЕС, ГЕС і ТЕС.
Тим не менш, стрімкий розвиток “зеленої” розподіленої генерації в Україні виділив її серед пострадянських країн. Були запроваджені «зелений тариф» та база технологічного забезпечення. З 2011 по 2022 рік було введено в експлуатацію сонячні електростанції (СЕС) сумарною потужністю 8 ГВт, що вп’ятеро більше, ніж у величезній Росії (1,66 ГВт) і в 50 разів більше, ніж у порівнянній за розмірами Білорусі (160 МВт). Більшість станцій відновлюваної енергетики України побудовані на півдні країни, де є оптимальні умови сонячної радіації та постійні вітри, характерні для степової кліматичної зони.
ВДЕ та охорона природи в Україні
Однак розвиток відновлюваної енергетики не супроводжувався розумними природоохоронними вимогами, особливо коли йшлося про вибір місць для нових об’єктів, що призвело до конфлікту між цілями декарбонізації економіки та захисту довкілля.
Південь України, який є найбільш придатним районом для будівництва вітрогенераторів і сонячних електростанцій, водночас залишається і найбільш аграрною частиною країни, де в частці районів розорано до 80% земельних площ. На півдні України природних територій залишилося дуже мало, і кількість постійно скорочується через оранку. Але саме такі останні природні ділянки виявляються по суті єдиними місцями, де можна розмістити великі СЕС. Громади не мали (і досі немає) стимулів зберігати залишки степових екосистем по балках і вони віддають їх під освоєння із задоволенням. Охорона природи не фінансується державою, та й стереотипи радянського часу кажуть мешканцям аграрних регіонів, що вся земля має використовуватись.
Ситуація ускладнюється тим, що згідно з українським законодавством проекти СЕС не підлягають оцінці впливу на довкілля (ОВД), і тому уникають оцінки ризиків для природоохоронних територій та іншої шкоди, що їх завдає будівництво природоохоронним цінностям. Нерідко природоохоронці дізнаються про будівництво СЕС у заказнику чи національному парку вже після її введення в дію. При цьому альтернативних механізмів, які б заздалегідь попереджували конфлікти у законах не передбачено. В результаті під будмайданчики для СЕС часто виділялися залишки природних степів, екосистеми балок або піщаних дюн, заплавні луки і навіть території місцевих заказників та пам’яток природи (наприклад, у заказнику “Степногірський” у Запорізькій області).
Фіг. 3. Будівництво сонячної електростанції на піщаних степах НПП «Нижньодніпровський» в Херсонській області, зафіксоване супутниковими знімками 2018 та 2022 рр. Джерело: Google Maps
Децентралізація енергетики є можливою та бажаною
Навесні 2024 року Росія зробила другу серйозну спробу зруйнувати енергетичну інфраструктуру України, і перед країною знову постало завдання відновлення та підвищення стійкості енергетичної мережі. Якщо після російських атак взимку-навесні 2023 року єдиним рішенням вважалося тільки швидке відновлення централізованих джерел енергії, то у 2024 році ряд високопосадовців вже висловилися за перенаправлення ресурсів на швидке створення розподіленої генерації. .
«Коли ми маємо 5-10 великих електростанцій, то вони є цілями і їх можна вразити. Коли у нас будуть сотні малих електростанцій, то атакувати малі об’єкти ракетами буде майже нереально або надзвичайно дорого», – зазначив голова Комітету з питань енергетики та ЖКГ Верховної Ради України Андрій Герус. Про необхідність термінового налагодження в країні розподіленої генерацію говорив також голова правління «Укренерго» Володимир Кудрицький.
В економічному сенсі це цілком життєздатна ідея, оскільки протягом 2023 року сонячні панелі знову подешевшали майже вдвічі, в результаті чого в усьому світі було введено в експлуатацію 473 ГВт нових потужностей ВДЕ. З них 346 ГВт виробляють СЕС, завдяки чому сонячна енергетика стала світовим лідером серед усіх відновлюваних джерел за встановленою потужністю. Для України, схоже, створення мережі зі 100 сонячних електростанцій з акумуляторами обійдеться дешевше, ніж відновлення зруйнованих ТЕС і ГЕС (які знову стануть цілями для ракетних ударів). Енергетичній системі все одно знадобиться додаткова маневровість, але як тільки вона буде підключена до мережі Європейського Союзу, цю проблему, ймовірно, буде легше вирішити за допомогою перерозподілу енергії.
Слід визнати, що і деякі СЕС, навіть розташовані в глибині українського тилу, були цілеспрямовано знищені ракетними ударами (зокрема в Харківській, Дніпровській та Миколаївській областях). Також були зруйновані СЕС поблизу міста Олешки на Херсонщині, які пізніше опинились у зоні затоплення водами з Каховської ГЕС. Але пошкоджені сонячні електростанції вимагають мінімального часу для відновлення, адже потрібно лише встановити нові стандартні модулі замість розбитих.
Фіг. 4. Результати ракетного обстрілу сонячної електростанції в м. Мерефа Харківської обл. Джерело: Zmina
Перехід України на відновлювані джерела енергії зменшить вартість енергопостачання, зменшить викиди парникових газів і зробить енергетичну систему більш інклюзивною — вона буде у безпосередній власності населення, а не лише корпорацій. Однак, для того, щоб ця трансформація не знищувала біорізноманіття та екосистемні функції, необхідно узгоджувати програми розвитку енергетики з завданнями охорони природи.
Зелений перехід і збереження природи в ЄС
Європейський Союз, для якого війна також поставила питання енергетичної безпеки, зробив ряд радикальних кроків, щоб прискорити введення в експлуатацію відновлюваних джерел енергії. Наприклад, Брюссель скасував вимоги до проведення ОВД для проектів ВДЕ, розташованих у зонах, спеціально призначених для розвитку виробництва електроенергії. Передбачалося, що при проведенні стратегічної екологічної оцінки (СЕО) країни заздалегідь переконаються, що обрані місця для великих об’єктів відновлюваної енергетики не суперечать іншим інтересам (наприклад, екологічним). Враховуючи, що до 2050 року для покриття потреб ЄС доведеться розмістити ВДЕ на площі, яка дорівнює Швеції, це непросте і дуже відповідальне завдання.
Детальніше:
Екологічні організації постійно критикують різке послаблення екологічних стандартів, оскільки процес СЕО не може оцінити всі специфічні місцеві ризики, і він не пропонує тих самих механізмів участі громадськості та контролю, як ОВД. У недавньому звіті CEE Bankwatch запропонував поетапний підхід до прискорення впровадження ВДЕ, де на першому етапі приділяється увага встановленню ВДЕ у вже забудованих інтенсивно розвинених районах. Це дасть час для картографування інших потенційно «безконфліктних» територій та публічного обговорення прийнятності розміщення ВДЕ на кожній з них. Пріоритет на першому етапі слід віддати децентралізованій енергетиці у вигляді сонячних панелей і теплових насосів, що дасть час для підготовки до сталого використання інших видів ВДЕ. Загалом звіт пропонує зробити акцент на швидкому розгортанні сонячної енергетики як найбільш доцільного та ефективного елемента сучасної енергосистеми та створення всіх можливих механізмів підтримки цього процесу, включаючи прискорене навчання спеціалістів зі встановлення сонячних панелей.
Інші екологічні організації вже провели комплексний просторовий аналіз для найменш конфліктного розміщення відновлюваних джерел енергії. Так, у квітні 2024 року були опубліковані результати такого картографування для розташування ВЕС і СЕС у 33 країнах Європи, яке провели фахівці The Nature Conservancy. Вони пропонують покроковий алгоритм планування, який дає змогу вибирати території для розвитку ВДЕ з найменш цінним біорізноманіттям та більшою підтримкою проектів з боку місцевого населення, що в кінцевому підсумку зменшує вартість проектів та час, необхідний для отримання дозволів на будівництво електростанцій.
Як створювати децентралізовані ВДЕ в Україні
В умовах України для прискореного розвитку децентралізованої енергетики необхідно налагодити подібні превентивні механізми природоохоронного планування та громадської участі. Технологічно фаворитом для розвитку ВДЕ є сонячна генерація, як найдешевша, найменш уразлива та зручна в якості елементу розвитку населених пунктів та громад. Необхідно провести стратегічну екологічну оцінку земельного фонду для виявлення ділянок найбільш придатних для розміщення СЕС, де є найменший конфлікт із природоохоронними цінностями та запитами місцевого населення. Ймовірно, що, як і в Євросоюзі, найбільш перспективними землями виявляться ділянки сільгоспземель, які деградували, і розташовані поряд з населеними пунктами.
Фіг. 5. Сонячна електростанція, побудована на деградованих сільськогосподарських землях поблизу с. Щербані Миколаївської області. Супутникові знімки 2018 та 2022 років. Джерело: Google Maps
На відміну від Євросоюзу, в Україні також можливе використання для розміщення СЕС ушкоджених в ході військових дій земельних ділянок, як на місцях будівель, які не підлягають відновленню, так і на сільгоспземлях безнадійно забруднених внаслідок обстрілів, які часто знаходяться вздовж доріг та біля населених пунктів. Та трагічна обставина, що таких площ у країні внаслідок війни є дуже багато, можна обернути на користь “зеленого переходу”, зробивши Україну чемпіоном усієї Європи у розвитку сонячної генерації. Можливе використання інших антропогенно трансформованих територій, таких як терикони вугільних шахт. З іншого боку, в процесі масштабного відновлення необхідно передбачити не тільки підвищення енергоефективності будівель, а й обов’язкове встановлення сонячних панелей на всі об’єкти, які ремонтуються або будуються наново.
Енергетичний перехід неможливий без участі громадськості
Досвід демократичних країн (та й самої України) показує, що для ефективності таких програм необхідна наявність механізмів участі та контролю громадськості. У березні 2024 року Європейська комісія отримала спільний лист від європейських екологічних неурядових організацій із переліком вимог до Керівництва з визначення районів для прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії, яке ЄС готується опублікувати. Лист вимагає використання науково обґрунтованих методів планування, а також багаторівневого механізму залучення громадськості. З одного боку, важливо створити стимули до використання ВДЕ, як для муніципалітетів, так і для окремих домогосподарств. З іншого боку, необхідна широка участь громадськості у плануванні розвитку енергетики та проведенні СЕО для вибору потенційних місць для виробництва електроенергії.
Відновлення механізмів участі громадськості у плануванні та оцінці проектів розвитку є також однією з центральних ідей, висунутих у звіті Екологічної угоди для України, складеному Робочою групою вищого рівня з екологічних наслідків війни (Група Андрія Єрмака та Маргот Вальстрьом). ). У звіті зазначається: «Україна повинна переглянути свої закони, а також будь-які наявні винятки воєнного стану, і внести необхідні зміни, щоб забезпечити оцінку всіх будівельних або реконструкційних проектів відповідно до директив ЄС щодо СЕО та ОВД».
Джерело головного зображення: DTEK / Renewables now
Comments on “Розподілена генерація електроенергії в Україні: ризики та можливості”