Експертка UWEC Work Group Ангеліна Давидова та двоє її колег, Наталі Зауер та Борис Шнайдер, є співведучими подкасту The Eurasian Climate Brief. В останньому випуску вони поговорили з Сашею Мюллер-Креннер, генеральним директором Deutsche Umwelthilfe (Environmental Action Germany), провідною організацією з захисту довкілля, охорони природи та прав споживачів. У 2020 році дана НУО подала позов до Вищого адміністративного суду Німеччини проти будівництва «Північного потоку — 2» через можливі витоки метану. У тому числі внаслідок терористичних актів. Хоча Мюллер-Креннер програв той судовий позов, сьогодні можна говорити про те, що він виграв суперечку.
Нагадаємо, що 1 жовтня Датське енергетичне агентство повідомило про низку витоків у газопроводах, які пов’язують Росію з Європою. А саме в «Північному потоці-1» та «Північному потоці-2». У спільному листі до Ради Безпеки ООН Данія та Швеція заявили, що сталося як мінімум два вибухи в еквіваленті кількох сотень кілограмів вибухівки, які спричинили великі викиди газу в Балтійське море.
Ми наводимо текстову версію подкасту The Eurasian Climate Brief, в якому його автори поговорили із Сашею Мюллером-Креннером про наслідки цієї аварії для довкілля.
The Eurasian Climate Brief: Отже, ми знаємо, що у нас є три відносно великі витоки. На додаток до цього схоже є ще один менший витік. І прямо зараз через них витікає метан. Трубопроводи знаходяться на глибині 70-80 метрів. Це означає, що газ проходить через поверхню моря у вигляді бульбашок, а потім потрапляє у повітря і, зрештою, в атмосферу. Не слід забувати, що метан — дуже потужний парниковий газ і такі значні викиди, безумовно, сприяють посиленню парникового ефекту. Чи можете ви оцінити вплив витоку на клімат?
Саша Мюллер-Креннер : Так, метан є потужним парниковим газом. Вважається, що на парниковий ефект у 80 разів перевищує вплив молекул CO2. Це означає, що витік із трубопроводу вже дорівнює половині річних викидів такої країни як Данія. А якщо перевести ці показники в еквівалент CO2, його викиди перевищать показники однієї найбільшої вугільної електростанції Європи. Тож сума виходить солідна.
Все виглядає дуже серйозно. Давайте розглянемо можливі рішення цієї проблеми. Чи можемо ми якось виправити наслідки витоку або, принаймні, зменшити негативний вплив, про який ви тільки що згадали? Наприклад, були розмови про спалювання газу. Ця процедура використовується під час видобутку для зниження концентрації метану. Можливо, це те, що урядам варто розглянути на цьому етапі?
Саша Мюллер-Креннер : Мушу сказати, що на даний момент основної шкоди вже завдано, тому що велика частина метану вийшла з трубопроводу. Із самого початку я казав, що найкраще було б відкрити трубопровід на німецькій стороні та перекачати газ у газосховища. І давайте просто уявімо на мить, що Газпром діятиме як відповідальна компанія так само і на російській стороні. Вона починає випускати газ із трубопроводу, викачувати та заповнювати ним мережу газосховищ. Це дозволить використовувати його як природний газ, який все одно сприяв викиду СО2, але був би менш небезпечним, ніж метан. Проте, схоже, цього не сталося. Не знаю, з яких причин. Можливо, це якось пов’язано з юридичними аспектами.
Інший варіант, який, в принципі, може спрацювати, — це спалювання метану. Так як це робиться під час видобутку. Однак через великі неконтрольовані кількості, які утворилися в результаті витоку, я думаю, що влада прийняла рішення про велику небезпеку спалювання таких обсягів. Що це створить ще один ризик для морського середовища чи морського транспорту. Тому це не було зроблено.
Останній варіант рішення, який був розглянутий – спробувати усунути сам витік. Але річ у тому, що течі надто великі, аби тимчасовий ремонт допоміг. У довгостроковій перспективі це означатиме виправлення самих трубок. А це можна зробити лише тоді, коли трубопроводи порожні. Таким чином ми повертаємося до вихідної точки вирішення питання.
Чи були якісь контакти між «Газпромом» та європейськими урядами?
Саша Мюллер-Креннер: Наскільки мені відомо, це одна із проблем, з якими ми стикаємося зараз у ситуації з обома газопроводами. Спілкування практично немає, його не залишилося. Ми знаємо, що Siemens Energy, компанія, яка побудувала турбіни для обох газопроводів, досі спілкується з Газпромом, що компанії, які купують газ у Газпрому, принаймні ті, які купують газ, що надходить Північним потоком-1, очевидно, регулярно спілкуються з маркетинговою стороною Газпрому. Але на політичному рівні, схоже, комунікація не працює. Додаткова проблема полягає в тому, що компанія Північний потік-2, якій належить другий із цих двох трубопроводів, знаходиться в процесі неплатоспроможності; вона майже банкрут. Там все ще працює дуже маленька команда, але серед них більше немає експертів, просто деякі юристи переважно пов’язують бізнес для компанії. Тому це є додатковою проблемою.
Чи знаєте ви, скільки природного газу фактично залишилося в цих трубопроводах, і, у зв’язку з цим, як довго може тривати витік?
Саша Мюллер-Краннер: Залишилося дуже мало, здається, що більшу частину вже втрачено. А датська влада каже, що решта розійдеться до вихідних (1-2 жовтня). Тож, ймовірно, до неділі (2 жовтня), але в основному знадобиться тиждень, щоб вміст трубопроводу витік у Балтійське море, а звідти і в атмосферу.
Вибухи, звісно, винесли на перший план занепокоєння щодо енергетичної безпеки. І є кілька способів реагувати на це. З одного боку, можна ще більше посилити захист викопного палива та ядерної інфраструктури. Цього тижня, наприклад, прем’єр-міністр Норвегії заявив, що її військові збільшать присутність на нафтових і газових установках. З іншого боку, це також може стати стимулом для прискорення «зеленого» переходу і подальшої децентралізації енергопостачання в дусі відновлюваної енергії. Яка відповідь, на вашу думку, ймовірніше переважатиме в Європі? Яким є тон розмови на даний момент?
Саша Мюллер-Краннер: Зараз розмова в Європі зосереджена на майбутній зимі, цінах на енергоносії та на тому, як ми підтримуємо економіку і як ми підтримуємо тепло в квартирах. Тому ми повинні робити одне, не забуваючи про інше. Очевидно, що в короткостроковій перспективі ми повинні переконатися, що подібні аварії чи диверсії, якими б вони не були, не відбуваються в інших областях, тому що було б справжньою драмою, якби норвезькі газові труби постраждали від подібних диверсій. Це дійсно призвело б до серйозних порушень європейської економіки.
З іншого боку, зараз ми також маємо аргументувати, що це лише частина ризику, коли ми продовжуємо використовувати такі великі інфраструктури викопних копалин. Зараз ми як організація фактично судилися проти будівництва газопроводу «Північний потік-2». Частиною наших аргументів завжди було те, що є проблеми безпеки. Це стосується не лише кліматичної безпеки, але й матеріальної безпеки. Що ви робитимете? Ми просто запитали ліцензійні органи: що ви робитимете у випадку аварії? Що ви зробите у разі терористичного акту? І який є план на випадок надзвичайних ситуацій? Відповідь була така: аварії не буде, а терористичні акти є вкрай малоймовірними, тому плану немає. І це те, що ми бачимо сьогодні. Не було плану того, що робити в разі аварії. В основному Європа спостерігає без реакції на те, як трубопроводи спустошуються в атмосферу. Тож що буде далі? Це величезне питання. Чи приведе це нас до нових протоколів безпеки для таких проектів? Чи призведе це до переосмислення того, чи мають ці проекти сенс у майбутньому, чи ми стратегічно повинні замінити їх інфраструктурою, яка є більш стійкою, що є більш сприятливою для клімату, і якою буде інфраструктура відновлюваних джерел? І одне питання, яке я б насмілився поставити – що буде з тими іржавими трубопроводами в Балтійському морі? Я не думаю, що вони будуть відремонтовані в короткостроковій перспективі. Не думаю, що їх потрібно ремонтувати. Зараз вони наповняться морською водою, і їх буде дуже важко відремонтувати. Вони продовжуватимуть розмиватися. І я вважаю, що їх потрібно прибрати. Вони не є частиною екосистеми. І також вони містять багато цінної сировини – дорогої сталі – тому їх треба вилучити.
Наскільки уряди зараз прихильно ставляться до таких голосів, як «я ж тобі казав», як ваш?
Саша Мюллер-Креннер: Я бачу, що ЗМІ їх підхоплюють. І я вважаю, що цей той випадок, коли це має бути зроблено. Ніхто не любить чути: «А я ж тобі казав». Але в даному випадку ми це зробили. Ми юридично боролися проти проекту газопроводу «Північний потік», який завжди був дуже популярним у Німеччині. Він мав широку підтримку політичних та економічних еліт. І навпаки завжди було непопулярним пропонувати сказати «нам не потрібен цей проект» для кліматичних цілей, плюс наводити додаткові дуже вагомі аргументи. І я думаю, що ми також повинні проаналізувати, що пішло не так у німецьких дебатах за останні десятиліття і як Німеччина опинилася в такій залежності від російського газу. Було багато спільного з глибоко вкоріненими інтересами. Політичні лідери в Німеччині та керівники німецьких компаній мали специфічну німецьку бізнес-модель, яка спиралася на дешевий російський газ. І я вважаю, що має сенс проаналізувати, що пішло не так, і визначити, хто прийняв таке стратегічне рішення, яке привело нас у нинішню ситуацію. І можливо це не популярне завдання, але воно необхідне.
Отож, як ми вже обговорювали раніше, вибухи були кліматичними явищами, хоча й мали менші масштаби, ніж дехто побоюється. Такі дії загрожують не лише нашій енергетичній безпеці, а й кліматичній безпеці і життєздатності нашої планети в цілому. Як ви думаєте, чи може це пришвидшити зусилля інституцій ООН більш серйозно поставитися до кліматичної безпеки? Наприклад, в останні роки такі європейські країни, як Франція, Велика Британія та Бельгія, намагалися включити кліматичні загрози до порядку денного Ради Безпеки ООН, закликаючи цей орган готувати щорічні звіти про кліматичну безпеку. І Росія виступила проти цих спроб. Як ви думаєте, можливо прискорити цей рух?
Саша Мюллер-Креннер: Протягом останніх десятиліть ми проводили наукові дебати щодо концепції кліматичної безпеки, і я бачив великий інтерес. І в останні кілька років було зроблено наголос на кліматичній безпеці, не тільки як на цікавій академічній ідеї, але як на чомусь, що має значення для формування зовнішньої політики.
Тепер новий міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок взяла на себе завдання переконатися, що Німеччина має стратегію національної безпеки, яка включає кліматичну безпеку як одну з основних передумов. І я вважаю, що це необхідно. Кліматична безпека має бути однією з головних передумов нашого погляду на безпеку та стратегічні інтереси Німеччини чи Європи. Проте я гадаю, що нині загарбницька війна Росії проти України повернула нас до більш традиційного погляду на безпеку. По суті, ми бачимо розмови на тему безпеки, які нагадують мені підручники з історії. Здається, ситуація з безпекою у нас така, як під час Першої чи Другої світової війни.
Але я вірю і дійсно сподіваюся, що ми зможемо переконатися у прогресі розуміння того, що безпека — це не тільки військова безпека, але й те, що явище глобальних змін — і зміна клімату з них є найпомітнішою — це частина нашої уяви про безпеку. Тож я сподіваюся, що ця ідея переможе і що ми продовжуватимемо базувати наші підходи до безпеки не лише на традиційних військових міркуваннях.
Переклад – Юлія Спінова
Фото: Wikimedia Commons
