Шлях України до Європи пройде через комплексну програму «зеленого» відновлення країни. Журнал UWEC вже писав раніше, що представлений у Лугано план містить лише кілька розрізнених точкових природоохоронних заходів (і безліч антиекологічних починань).
При цьому Євросоюз зараз ухвалює закон про відновлення всіх екосистем Європи, готується вкласти у виконання відповідної програми сотні мільйонів євро.
У цій статті ми обговоримо різні підходи до відновлення екосистем України на прикладі річки Ірпінь, яка надала країні величезну послугу, що зупинила наступ ворога на Київ.
На жаль, публічного обговорення різних підходів до відновлення заплави р. Ірпінь поки що не було проведено. Тим часом те, як вирішуватиметься доля цієї героїчної річки, може вплинути на прийняття всіх наступних рішень щодо відновлення природного та економічного потенціалу інших річкових басейнів України, яких торкнулася війна.
Ми зібрали широкий спектр думок різних авторів, експертів, екологічних активістів. Велика кількість та різноманітність цих позицій дозволяє побачити всю ширину перспектив відновлення р. Ірпінь. Ми не пропонуємо єдиний правильний варіант, але вважаємо, що у різноманітті уявлень можна буде знайти найбільш оптимальне рішення.
«Гідравлічна війна». Історія участі річки Ірпінь в обороні Києва у 2022 році
26 лютого, на початку російського вторгнення, коли колони техніки йшли на Київ, українські війська підірвали міст через річку Ірпінь біля селища Демидів, яке знаходиться в передмісті столиці України.
Зіткнувшись із такою проблемою, агресор спробував прорватися через Козаровицьку греблю, яка захищала меліоровану заплаву річки Ірпінь від затоплення водами Київського водосховища. Тоді українські військові частково зруйнували греблю, що відокремлює річку Ірпінь від Київського водосховища. Вода, що ринула в долину річки, створила широку неприступну для військ противника перешкоду, що істотно полегшило оборону Києва. 2500 га заплавних земель пішло під воду, докорінно змінивши як екологічний стан місця, так і стратегію оборони столиці України. Російська техніка виявилася нездатною форсувати заплавні болота і наступ ув’язнув.
Ще за наповнення Київського водосховища у 60-х роках минулого століття до його нормального підпірного рівня (103 м над рівнем моря), заплава у пониззі Ірпеня виявилася на три метри нижчою за водосховище. Її позбавили від затоплення за допомогою споруди як захисної дамби вздовж берега, так і насосної станції, яка перекачувала воду р. Ірпінь у водосховище. Подібним чином перекачується вода інших приток Дніпра (Трубіж, Тясьмин та ін.), що опинилися в такому ж стані.
За перші півтора місяці після руйнування греблі вода з водосховища затопила заплаву р. Ірпінь на понад 20 кілометрів вверх за течією. Тепер водне плесо притоки Дніпра, яка розлилася, в найширшому своєму місці (околиці села Демидів) сягала двох кілометрів.
У самому селі Демидове вода підійшла впритул до будинків, але люди мужньо прийняли це лихо, до того ж збіглося з тимчасовою окупацією. Станом на 7 квітня 2022 року (40 днів після підриву греблі) підтоплення досягло околиць сіл Гута-Межигірська, Красне, Мощун, Горенка та селища Гостомель, затопивши всі землі до висоти 103 метри над рівнем моря.
Річка Ірпінь відразу стала предметом всесвітнього обговорення. Журналісти Вашингтон пост дивувалися поверненню «гідравлічної війни» до Європи.
У EUObserver фахівці з річок та екології нагадували про страшні гуманітарні наслідки при підриві гребель у минулому — зокрема ДніпроГЕС під час Другої світової війни – і закликали сторони конфлікту уникати руйнування великих гребель.
Нью-Йорк Таймс опублікувала фоторепортаж про життя підтоплених сіл, звільнених із-під окупації. Російські офіційні ЗМІ мало не щодня лякали читача, що «українські націоналісти» готуються підірвати нову греблю і буде, як на Ірпені.
В Україні також представлялися різні оцінки того, що сталося на Ірпені, і часто висловлювалися протилежні думки про те, як вчинити з долиною річки в майбутньому, під час «зеленого відновлення» країни.
Суперечки не вщухають і сьогодні, а щоб дійти зваженого плану відновлення, треба почути всі зацікавлені сторони і опитати фахівців.
Наскільки відомо редакції UWEC, зараз зруйновану дамбу відновлюють. Це було неминуче, оскільки вона є транспортним інфраструктурним об’єктом, важливим як для місцевих мешканців, так і для Києва. У тому числі, для планів його оборони. Але відновлення супроводжується обіцянкою відкачати воду з долини річки, доцільність чого з екологічної, і з оборонної точки зору є неоднозначною.
Міністр обурений. Офіційна позиція виражається у цифрах втрати
За даними порталу Екополітика, міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець заявив на своїй сторінці у Facebook, що руйнація під час бойових дій Ірпінської дамби завдала колосальної шкоди навколишньому середовищу та населеним пунктам.
За словами міністра, це призвело до вивільнення понад 117,5 мільйона кубометрів води з Київського водосховища, яка вийшла на захищений раніше дамбою масив заплавних земель. Затопленими виявилися житлові будинки, ліси та луки у заплаві річки Ірпінь. Стрілець зазначив, що сума збитків становить майже 27,4 мільйона гривень. За словами міністра, ті, хто постраждав від потопу, все ж таки були йому раді, бо «краще потоп, ніж життя під Росією».
Вчені хочуть врахувати баланс інтересів
Вчені з Національного університету біоресурсів та природокористування України – доктор біологічних наук Володимир Михайлович Стародубцев та кандидат сільськогосподарських наук Марина Миколаївна Ладика – надали редакції UWEC свою професійну оцінку ситуації із заплавою річки Ірпінь.
Вони раніше досліджували затоплені нині сільгоспугіддя та у своїй статті розмірковують про те, як поєднати їх відновлення з охороною природи та підвищенням ефективності господарювання.
Зокрема, вони пишуть:
«У складі проекту Київської ГЕС та водосховища цей сільськогосподарський об’єкт офіційно називається «Захист заплави міста Ірпінь». Цей захист здійснювався Козаровицькою дамбою довжиною 1,4 км та побудованою в її тілі насосною станцією, яка перекачувала воду Ірпеня у водосховище із сумарною продуктивністю понад 60 кубометрів на секунду. Захищена територія площею близько двох з половиною тисяч гектарів використовувалася переважно як пасовища та сіножаті. Меліорація земель цього масиву здійснювалася мережею дренажних каналів, частково замулених і таких, що потребують очищення. Гідротехнічні споруди також потребують ремонту. Ґрунтові води у літній період залягають переважно на глибині 0,5-1,5 м.»Сьогоднішній екологічний стан території добре видно на космічному знімку Сентінел-2 за 19 червня 2022 року.
Ще перед війною передбачалася реконструкція захисту цього масиву. Отже повернутися до цього проекту можна буде після перемоги у війні.
До того ж має бути взята до уваги гостра дискусія серед екологів та господарників щодо доцільності та ступеня меліорації заболочених земель. Цілком очевидно, що такої густої мережі дренажних каналів, як раніше, тут уже не буде. Але захист присадибних ділянок та самих будівель мешканців Демидова, звісно, буде забезпечений. Велику увагу приверне також необхідність оптимізації конструкції та здешевлення експлуатації станції перекачування води річки Ірпінь до Київського водосховища».
Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) виступає за створення природного меморіалу
Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру вважає, що річка Ірпінь має отримати звання «Річка-Герой» та стати меморіальним військовим комплексом.
КЕКЦ звернувся до Ірпінської міської ради з пропозицією про створення меморіалу для охорони річки в межах міста Ірпінь (це у 40-20 кілометрів вище за течією від дамби, де не було великих затоплень).
«Просимо узгодити рішенням сесії створення ландшафтного заказника місцевого значення «Річка-Герой Ірпінь» загальною площею 127,9 га, що знаходиться біля міста Ірпінь на землях Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області. Під охорону береться фрагмент річки Ірпінь загальною довжиною 14,880 м, ширина річки близько 10 м, ширина двох прибережних захисних смуг – 50 м. Ця територія не поділена на паї, не знаходиться у приватній власності, не придатна для сільського господарства.
Об’єкт заповідання є річкою Ірпінь з прибережними захисними смугами по берегах і є важливим елементом підтримки гідрологічного режиму навколишніх природних комплексів, цінним місцем проживання рідкісних видів рослин, а також використовується як місце відпочинку людей.
Крім того, ця територія річки Ірпінь має величезне історичне значення як місце оборони Києва протягом 1000 років. Річка Ірпінь мала широку болотисту долину, яку важко проходити ворожій піхоті та кінноті, і яка неодноразово захищала стародавній Київ. Наприкінці 1930-х років по річці Ірпінь було створено першу лінію оборони Києва, для чого на правому високому березі річки було побудовано ДОТ (довготривалі вогневі точки). 11 липня 1941 р. до річки Ірпінь вийшли частини 13-ї танкової німецької дивізії, що застрягли в болотистій долині річки та були частково знищені радянською артилерією. Стратегічну та тактичну важливість долини Ірпеня ще раз було доведено в наші дні, коли захисники Києва підірвали міст через Ірпінь, а збудований путінськими військами понтонний міст знищили. В результаті ворожі війська вперлися у залиту водою болотисту долину річки-рятівниці, яка тисячоліттями захищала Київ. Схема об’єкта, обґрунтування та приклад погодження ландшафтного заказника Макарівською селищною радою додаємо.
З повагою Заслужений природоохоронець України, директор КЕКЦ Володимир Борейко».
На наше питання про режим охорони та відновлення заплавних екосистем Володимир Борейко відповів, що: «Про періодичні затоплення заплави на цій ділянці не йдеться, але ми говоримо про закриття можливості забудови цієї частини заплави. Створення заказника – це єдине, що ми можемо зробити для охорони ділянки заплави і річки, що ще зберіглася».
Місцеві спеціалісти виступають за створення болотної економіки
Ольга Денищик, представниця Michael Succow Stiftung, експертка з водноболотних угідь поділилася з нами своїм баченням ситуації з річкою Ірпінь.
Її позиція полягає у збереженні заболочених територій, які можуть бути інтегровані у «зелену» економіку передмістя Києва. Також збереження та розширення екосистемних послуг заплави річки Ірпінь дозволить Україні швидше досягти зобов’язань щодо вуглецевої нейтральності та реалізувати цілі кліматичної політики.
«Україна підписала Паризьку угоду, тим самим давши обіцянку стати вуглецево-нейтральною до 2050 року. Це зокрема означає, що Україна, як і всі інші сторони договору, планує відновити/перезволожити всі осушені торфовища, найбільш ефективні природні сховища вуглецю. Заплави річки Ірпінь у минулому мали понад 10 000 га торфовищ, торф’яні поклади тут були найглибшими у Київській області.
Після осушення торфовищ у сільськогосподарських цілях у 50-60-х pp. XX ст. сама річка Ірпінь була випрямлена, а заплави зруйновані. Досі в цьому районі часто виникали торф’яні пожежі, що викликали забруднення повітря. ЗМІ повідомляли і про незаконний видобуток торфу.
Нинішню повінь можна розглядати як можливість переосмислити управління басейном річки Ірпінь, відновити річку та її водно-болотні угіддя. Позитивні результати включатимуть, окрім іншого, припинення торф’яних пожеж, збільшення кількості води в річці, чистішу річкову воду, ефект «охолодження» для місцевого клімату, повернення/збільшення популяцій диких тварин та організацію близьких до міста природних рекреаційних зон для населення.
І останнє, але не менш важливе – жива заплава завжди буде бар’єром на шляху до Києва.Усі ці зміни стимулюватимуть місцеві низові ініціативи, зокрема представників місцевого бізнесу. Серед можливих варіантів не тільки екологічне відновлення, яке є витратним і можливим не на всіх територіях. Сильно деградовані торфовища можуть бути повторно заболочені та використані для болотного землеробства (вологе землеробство та лісівництво на повторно заболочених торфовищах), для виробництва ізоляційних (інсоляційних) матеріалів та біопалива, які будуть мати великий попит в Україні. Можна створити мозаїчний ландшафт природних,напівприродних та промислових/сільськогосподарських територій на благо місцевого населення, водно-болотних угідь та клімату.
На жаль, нинішнє управління заплавою поблизу міста Ірпінь включає плани з будівництва нового житлового комплексу. Ці ініціативи крім екологічних збитків річці також ведуть до незворотних фінансових втрат у майбутньому. Так як при посиленні стихійних лих, пов’язаних із зміною клімату, згодом може бути затоплено Ірпінську заплаву разом із житловим комплексом.
Крім того, торф’яні та органогенні ґрунти заплав непридатні для будівництва. Торф’яні ґрунти просідатимуть на 1-2 см щорічно. Вартість усунення пошкоджень інфраструктури та частого обслуговування буде величезною.
Річка Ірпінь, її торфовища та заплави потребують ретельної професійної оцінки, моніторингу та продуманого плану на найближчі десятиліття. Із цим складним завданням не зможуть впоратися самі лише місцеві українські фахівці. Дуже важливо залучати міжнародних експертів із країн, де рекультивація річок є звичайною практикою».
Відео режисера-документаліста Олесі Моргунець про перспективи відновлення заплави річки Ірпінь за участю Ольги Денищик:
Ірпінь – «змій миру»
Також Вінсент Манді, британський фотограф і журналіст, який проживає в Києві і який першим розпочав у Guardian дискусію про долю річки Ірпінь, поділився з UWEC своїми фотографіями та баченням майбутнього цього водотоку як охоронного заповідного угіддя:
«Я уявляю Ірпінь гігантською змією, яка захищає Україну від загарбників протягом тисячоліть, та мирним парком первозданної річкової екосистеми площею 3000 км², не обмеженим ані за течією, ані за обсягом.
Високозахищений безперервний коридор дикої природи довжиною 162 км, де водяні буйволи настільки ж звичайні, як і бобри, а орлани-білохвости ширяють над квітучими колоніями рідкісних перелітних птахів, що насолоджуються багатим раціоном з дикорослих трав, квітів, горіхів, фруктів та риби.
Сюди люди з ближнього та далекого зарубіжжя приїжджають, щоб стати ближчими до дикої природи, щоб поспостерігати за птахами, погуляти чи просто відвести душу. Тут зона розвитку бізнесу дбайливо переплітається із місцевим довкіллям. Садівництво та аквапоніка процвітатимуть, а «змій миру» принесе робочі місця, багатство та світове захоплення Ірпеню, Києву та народу».
Природоохоронці-реалісти
Експерти Української природоохоронної групи Валерія Колодєжна та Олексій Василюк обговорюють майбутнє ірпінських боліт з позицій суворого природоохоронного реалізму та вважають, що «від добра – добра не шукають».
На їхню думку, затоплення долини р. Ірпінь набагато вигідніше дикій природі, оскільки залишить територію в напівприродному стані і тим більше завадить планам масштабної забудови. При цьому територія потребує екологічного моніторингу, оскільки відбувся обмін видами-інтродуцентами між річкою та водосховищем, а також її техногенне забруднення.
«На перший погляд, розлив р. Ірпінь допоміг припинити роздачу заплавних земель під забудову чи оранку (що досі робилося всупереч вимогам Водного кодексу України). Очевидно, що як мінімум наступного року вони не освоюватимуться, бо перетворилися на мілководне плесо площею 2842 гектари. Але екологічні наслідки затоплення ширші та неоднозначніші, ніж здається на перший погляд.
Затоплення супроводжується забрудненням і загрожує спалахами хвороб. Частину затоплених і вже розораних територій, мабуть, ще з осені обробили органічними добривами. Нині вони розчинилися у питній воді. Також частково затоплено окремі домогосподарства сіл Козаровичі та Демидів, підтоплено будівельні майданчики на заплаві Ірпеня (наприклад, житловий кооператив Хутір Демидове) та затоплено хаотичні звалища, що у сукупності несе колосальні екологічні ризики та створює загрозу поширення інфекційних хвороб.
Люди у сільській місцевості часто п’ють воду із поверхневих (незахищених) водних горизонтів і туди ж зливають відходи життєдіяльності. Мабуть, не всі затоплені та підтоплені домогосподарства приєднані до централізованих каналізаційних систем. Значить, деякі будинки просто обладнані вигрібними ямами, нині затопленими. Це може призвести до забруднення Київського водосховища побутовими відходами, а стоячий характер новоствореного плеса прискорює евтрофікацію вод.
Росіяни кинули в басейні р. Ірпінь безліч танків та іншої бойової техніки, в баках якої є залишки пального та мастильних речовин. На щастя для річки, більшість техніки ймовірно загрузло ще на підходах до заплави, але якась частина нафтопродуктів і олій все одно потрапляє в річку. Попадання паливно-мастильних речовин в організм риб веде до руйнування тканин зябер і кишечника, виділення слизу, порушення дихання, водного та сольового обміну. Звичайно, вживання у господарстві такої води призводить до серйозних негативних реакцій у людському організмі.Важливим буде витягти всі залишки техніки, максимально враховуючи питання екологічної та санітарної безпеки. При тимчасовому зниженні рівня води в кінці літа з’явиться можливість зробити це з мінімальною шкодою для екосистем. Також важливим буде організувати постійний контроль якості води як у самій затопленій заплаві, так і в колодязях сіл, що прилягають до неї.
Що стосується популяцій риб, то не варто вважати, що збільшення площі водойм однозначно добре впливає на іхтіофауну. З одного боку, відновлення зв’язку з Дніпром та затоплення мілководної гирлової ділянки притоки перспективне для нересту риб із водосховища. Так, наприклад, на Кременчуцькому водосховищі схожа затока, що утворилася на місці підтопленого гирла річки Сула, стала національним парком «Нижньосульський» – місцем важливим не тільки для нересту риб, а й для гніздування багатьох водноболотних видів птахів. З іншого боку, реофільні види риб (такі, для яких важлива проточна вода), не зможуть жити на підтопленій ділянці. Крім того, Ірпінь активніше заселятимуть чужорідні (інвазивні) види з Київського водосховища, від чого річку раніше захищала Козаровицька гребля. У свою чергу, Київське водосховище стане вразливим для інвазивних видів, поширених в Ірпені (сонячний окунь, ротан тощо).
Зараз дедалі актуальнішою стає дискусія про те, як вчинити із затопленими землями. Власники земельних ділянок, а також будівельні компанії, що мають плани у долині річки, звичайно ж виступатимуть за відновлення статус-кво та відкачування води. Хоча здійснити відкачування такого її обсягу не просто і дуже витратно. Жителі підтопленого села Демидів також бажають знизити рівень води нижче за рівень своїх дворів.
Як нам відомо (з коментаря за 29 липня 2022 року голови Димерської територіальної громади Володимира Підкурганного) у липні відкачування води розпочали. Але хто приймав це рішення і яке формулювання цього рішення? Як мінімум хотілося б мати розуміння – відкачування води триватиме лише до звільнення від підтоплення житлового сектору села Демидів чи заплановано викачати всю воду з заплави? На жаль, в умовах воєнного часу ми не можемо отримати повноцінних відповідей на такі питання.
Але об’єктивна реальність швидше штовхатиме до того, щоб залишити все як є.
З одного боку, затоплена територія і надалі залишається важливим оборонним кордоном, набагато потужнішим, ніж русло невеликої річки з меліорованою заплавою. З іншого, затоплена заплава має більшу перевагу з природоохоронної точки зору: її не вийде розорати і забудувати; вся вона перетвориться з городів та деградованих лук з рудеральною рослинністю на природні мілководні біотопи. Та й про фактор турбування для колоній птахів на мілководді можна буде не хвилюватися.
Тому, в умовах післявоєнного дефіциту ресурсів, підтримка створеного після підриву греблі плеса виявиться найбільш екологічним та економічним способом управління цим природно-антропогенним комплексом.
Поки що у публічному доступі відсутні будь-які вказівки на ухвалення державних рішень про подальшу долю долини р. Ірпінь».
Українська природоохоронна група звернулася до державних органів, щоб отримати відповідь, які плани на річку. Від департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації (лист від 03.08.2022, № В.2290.2022) стало відомо, що після отримання звернення роботи з відкачування води зупинено, а розгляд питання про подальшу долю затопленої території передано на розгляд головнокомандувача ЗСУ Валерію Залужному. Можливо, це свідчить про те, що відкачування води проводилося без належного ухвалення державних рішень та без урахування інтересів оборони Києва.
Які висновки ми можемо зробити на цьому етапі розвитку подій?
Насамперед ми маємо констатувати, що ситуація із затопленням долини р. Ірпінь є одним із двох найбільш масштабних прецедентів зміни ландшафтів, спричиненого вторгненням Росії в Україну. Наш журнал уже публікував статтю про другий подібний інцидент – спуск водосховища на річці Оскіл.
Такі масштабні топографічні зміни залучили велику кількість зацікавлених сторін: охочі забудовувати долину річки і тому виступаючі за її осушення; мешканці села Демидів, які просто хочуть звільнити свої будинки від води; військові, які потребують затопленої долини як непереборного для техніки водного оборонного кордону; фахівці з охорони природи, що наполягають на збереженні долини р. Ірпінь затопленою і тим самим не тільки поверненні її природі, а й гарантованому недопущенні майбутньої забудови.
Представники влади України (поки що) не організували жодного діалогу щодо майбутнього річки. Навіть незважаючи на безліч різних думок щодо розвитку подій. Звичайно ж, відсутність такого діалогу збільшує напругу навколо цього питання. Варто зазначити також, що у публічному доступі відсутня будь-яка інформація про будь-які офіційні рішення, що стосуються затоплення долини річки або навпаки – відкачування води із затопленої ділянки заплави.
Будь-яке вирішення цієї проблеми спричинить невдоволення частини зацікавлених сторін. Наприклад, зберігши долину р. Ірпінь затопленою, Україна посилить обороноздатність та досягне відчутного успіху у підтримці міжнародного природоохоронного статусу Ірпеня як території Смарагдової мережі. Але при цьому, якщо не обвалувати поселення, десятки будинків у Демидові залишаться затопленими.
Після отримання інформації про ухвалені на державному рівні рішення про долю Ірпеня, UWEC продовжить висвітлення цієї теми. Ми також будемо готові допомогти у виявленні всіх зацікавлених сторін для можливої дискусії щодо майбутнього річки Ірпінь.
Думки зібрали Євген Симонов та Олексій Василюк
Comments on “План відновлення України у дзеркалі розливу річки Ірпінь”