Станіслав Вітер, Вікторія Губарева
Через бойові дії на території України кількість знищених пожежами лісів постійно зростає. Яка їхня подальша доля, чи здатні вони до природного відновлення, та що робить держава, аби відновити втрачені ресурси — в цьому матеріалі.
Примітка: В цьому матеріалі наводяться дані щодо знищених лісів, що були надані на офіційний запит Державним агентством лісових ресурсів України. Ці дані були зібрані не з усієї території країни, а лише на тих територіях, де можливо провести натурне обстеження. В той же час в одному з попередніх матеріалів UWEC Work Group наводяться інші дані щодо постраждалих внаслідок пожеж лісів, які значно перевищують офіційні дані. Зауважимо, що право на існування мають обидва варіанти, оскільки й ті й інші дані збирались різними методами. Автори статті очікують, що по мірі деокупації територій України цифра, яку наводить Держлісагентство буде збільшуватись.
З початку повномасштабного вторгнення в Україні повністю знищено до стадії припинення росту за даними Державного агентства лісових ресурсів України майже 900 гектарів лісів, а за попередніми підрахунками UWEC Work Group загалом постраждали 104 тисячі гектарів (включно із низовими пожежами, які не призводять до повного знищення деревостанів). Чи можливо їх відновити та що робить для цього держава?
Ліси під час війни застосовуються в військовій тактиці, легко руйнуються і складно відновлюються, тому і страждають найбільше серед всіх типів екосистем. Україна, згідно інформації, наданої Державним агентством лісових ресурсів, вже понесла збитки на 60 мільярдів доларів.
Ліси використовувались під час війн у всіх епохах існування людства. По-перше, ліс сам по собі природно є зручною схованкою для армій, що допомагає застосувати “фактор несподіванки”. По-друге, ресурси лісу (дичина, дикі фрукти, деревина) в багатьох війнах допомагали населенню вижити і врешті-решт максимально швидко відновити місцеву економіку.
Війна Росії проти України не є виключенням. Під час повномасштабного вторгнення найбільше постраждали лісові масиви навколо найбільших міст України, на які було націлено наступ ворога: ліси навколо Харкова і Києва, а також ліси долин річок Сіверського Дінця і Осколу у Харківській, Луганській та Донецькій областях, які стали основними лініями оборони для ЗСУ. Не менше постраждали і ліси в долині р.Дніпро на підступах до м. Херсону. Де-факто, ці ліси у сьогоденні відіграють майже таку ж саму роль, як колись “засічні ліси” у обороні південних рубежів Російської імперії і України від набігів степових кочівників.
Ліси, які щільними смугами простяглись вздовж природної перепони — річок, є чудовим елементом місцевості для маскування техніки і особового складу сил оборони, створення оборонних укріплень. Та й самі дерева стають додатковим захистом від ворожих куль та осколків.
Ворог також використовує ліси задля того, щоб якнайближче підібратись до позицій українських захисників. В результаті саме ліси стають місцем особливо затяжних бойових дій, що врешті призводить до знищення більшості природних і умовно природних лісів по всій лінії зіткнення.
За даними Державного агентства лісових ресурсів України, наданими UWEC Work Group, станом на червень 2024 року, 708.9 тисяч гектарів лісів зазнали безпосереднього впливу війни, аповністю знищеними вважаються 893.9 гектарів, а загальна сума збитків лісам становить 2 мільйони 457 тисяч гривень. У Держлісагентстві також зазначили, що ця цифра може коливатись, оскільки точні обчислення зробити наразі неможливо через щільне замінування багатьох постраждалих від війни ділянок.
Майже 900 гектарів лісів, які були знищені до стадії припинення росту — це площі, де відбувались бойові зіткнення. Цифра здається невеликою, якщо порівняти її зі знищеними лісами у мирний час.
В період з 1990 до 2020 року лише в Ізюмському лісгоспі, за нашими підрахунками (дивіться обробку космічних знімків на зображенні нижче), згоріло і потім було вирубано після пожежі не менше 3600 гектарів. Враховуючи тривалий досвід відновлення лісів на цій території, а також те, що вона вже в період повномасштабного вторгнення знову стала одним з найбільших епіцентрів лісових пожеж, саме вона може бути модельною для дослідження і планування відновлення. Ці згарища після пожеж у 90-х роках засаджували упродовж майже двох десятиліть, але там ще досі залишаються великі піщані пустки, де не росте жодного деревця. Спека, сухий піщаний ґрунт, бідний на вологу і поживні речовини робить усі спроби створення лісових культур надзвичайно складними.
Що наразі відбувається у знищених бойовими діями лісах?
Поки що не опубліковані у наукових виданнях дослідження дають неоднозначну картину того, що відбувається із органічним світом лісових екосистем: рослинами, грибами і тваринами.
Наприклад, на етапі аналізу космічних знімків Ізюмського лісу можна побачити, що уражені у першу чергу відносно молоді хвойні насадження. Такі ділянки не відрізняються багатим біологічним різноманіттям. У більшості випадків плантації сосни звичайної згідно чинним нормативам у лісовому господарстві підпадають під суцільне вирубування у віці від 60 до 100 років — залежно від стану насадження. Це — найбільш поширений тип лісів у прифронтових східних регіонах України.
Водночас у таких деревостанах найбільш ефективним є обладнання позицій військ: сосни (на відміну від листопадних дерев) мають зелену крону протягом усього року, а молоді і середнього віку насадження сосни є значно більш щільними, аніж старовікові, зазвичай розріджені бори із чисельними галявинами. У старому віковому бору із багатим біорізноманіттям ані окупантам, ані ЗСУ не вигідно облаштовувати позиції: вони просто добре проглядаються із розвідувальних дронів.
Отак тактичні переваги або недоліки певних типів лісів змістили руйнівний вплив війни на відносно молоді масиви із меншим біологічним різноманіттям. Суб’єкти господарювання у лісах віддають перевагу заготівлі деревини на більш старих ділянках лісу, що зумовлює прицільне знищення територій із найбільшим біорізноманіттям. Тому саме у мирні часи на цій території були відомі випадки загибелі гнізд орлана-білохвоста (2 випадки) і орла-могильника (3 гнізда), в той час як через бойові дії в Ізюмських лісах наразі не було знищено жодної гніздової ділянки цих видів.
Особлива ситуація виникла у Серебрянськогому лісництві в межах Луганської області, де внаслідок тривалого сталого проходження лінії фронту посеред лісу поступово руйнація охоплює усі типи деревостанів — і молодий ліс, і старий. Але такий нищівний вплив обмежений відносно невеликою територією саме на безпосередній лінії зіткнення.
Що стає перепоною для відновлення лісів?
Відновленню будь-яких природних територій має передувати їх розмінування, оскільки безпека працівників лісової галузі — на першому місці. Варто врахувати, що ліси стоять в третій, останній черзі на розмінування — після населених пунктів та сільськогосподарських земель.
На думку професорки Валентини Мєшкової, завідувачки лабораторії захисту лісу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації (ім. Г.М. Висоцького), саме це є однією із найбільших проблем повоєнного відновлення лісів.
“У Німеччині ще не все розміновано з часів Другої світової війни. Так що в Україні цей процес може тривати десятиліттями….”, — зазначає в коментарі для UWEC Work Group професорка Валентина Мєшкова. Нещодавно вона брала участь в Німецько-українському політичному діалозі (APD) із земельних питань з метою вивчення досвіду у сфері очищення територій від вибухонебезпечних предметів і перспектив використання цього досвіду в Україні.
На думку науковиці, можна сподіватися на природне відновлення лісів, коли частина територій залишається недоступною для ведення лісового господарства на тривалий час, як у Чорнобильській зоні.
“Звичайно, без догляду ліси не будуть мати тих складу та продуктивності, на які сподівається лісова галузь, але екологічні функції вони будуть виконувати, навіть якщо будуть представлені так званими “малоцінними” породами”, — вважає Мєшкова.
Не завадить такому лісу й мертва деревина. Деякі лісівники наголошують на тому, що її необхідно вилучати з природи, але науковиця зазначає, що згарища, де згоріли всі дерева, не є осередками шкідників. Навіть навпаки, там можуть розвиватися рідкісні види:
“Наявність мертвої деревини (насамперед — сухостою) не є небезпечною. Якщо дерево загинуло (крона відсутня), але деревина зберігає вологу, то в ній можуть розвиватися рідкісні види. Деякі з них пов’язані з грибами, які беруть участь у розкладанні деревини, або іншими групами організмів”.
Тож поки що зарано говорити про можливість масштабного лісовідновлення у цих масивах, насамперед – через їхнє щільне замінування. Уражені війною ліси не є небезпечними осередками “шкідників”, а у деяких випадках, навпаки, можуть бути прихистком для рідкісної флори і фауни.
Чи можуть бойові дії позитивно вплинути на ліси?
Інколи війна навіть мала позитивний вплив на біорізноманіття прифронтових лісів, який проявився через наступні трансформації:
1. Руйнуваня штучно створених одновікових лісів, що складались з насаджень одного виду дерев. Зазвичай такі ліси представляють собою щільні плантації сосни звичайної (Pinus sylvestris), мають бідне біорізноманіття, яке більш тяжіє до старих розріджених ділянок лісу. Наприклад, деякі рідкісні рослини, як-то сон лучний (Pulsatílla pratеnsis) та сон широколистий (Pulsatilla patens), а також ковили волосиста (Stipa capillata) і дніпровська (Stipa borysthenica) віддають перевагу розрідженим борам, галявинам, просікам. Те ж саме можна сказати про рідкісну змію — мідянку європейську (Coronella austriaca). Дуже рідкісний величний пернатий хижак – орел-могильник (Aquila heliaca) віддає перевагу гніздуванню у залишках старого бору посеред відкритих просторів піщаного степу або вирубок чи згарищ. Заміна розріджених лісів з відкритими пісками на щільні плантації сосни призвели до зникнення на Сіверському Дінці та Осколі рідкісного виду птахів — леженя (Burhinus oedicnemus).
2. Через замінування майже неможливим є ведення інтенсивного лісового господарства у борах в долині нижнього Дніпра, Сіверського Дінця та Осколу. Тому комахи та інші наземні безхребетні, птахи, дрібні ссавці, гриби, рослини певний час залишатимуться без антропогенного навантаження. Наявність мін для них є не загрозою, а навпаки – фактором, який забезпечить хоча б на якийсь час збереження їхніх місць існування — тих, які вціліли після років “мирного лісового господарювання” і бойових дій. Водночас, великі тварини, особливо лосі, дуже сильно страждають від мін і можуть локально навіть вимирати.
3. Привернення уваги до проблеми охорони лісів. Жахливі картини випалених і понівечених вибухами лісів привертають увагу не тільки до необхідності відновлення пошкоджених масивів, але й дбайливого ставлення до вцілілих лісів і їхньої всебічної охорони у мирному майбутньому України.
Таким чином, маємо дещо дивну ситуацію: одні ділянки прифронтових лісів перетворені на попелища, а інші, навпаки, все більше і більше нагадують заповідні пущі.
Чому відновлення лісів, що існує в Україні зараз, не можна назвати “корисним”?
Попри можливість природного поновлення лісу на згарищах і щільну замінованість багатьох територій, штучне відновлення лісів (лісонасадження) вже розпочалось.
Згідно даних, наданих нам Державним агентством лісових ресурсів України, у 2023 році було відновлено 61.7 га пошкоджених війною лісів, а у першій половині 2024 року — 66.2 га.
Проблема в тому, що заліснення відбувається не лише там, де ліси існували до початку бойових дій, а й там, де лісів ніколи не було. З боку державної влади всіляко заохочується створення нових масивів із “мільярдів дерев” — як внесок лісорозведення у протидію глобальному потеплінню, а від 2022 року — ще й як компенсацію втраченим через війну лісовим масивам. Причому мова йде саме про створення з “нуля” нових лісових масивів на нелісових землях, частина з яких у історичний період не була вкрита деревною рослинністю.
За даними Державного Агентства лісових ресурсів України, у 2021-2023 роках створено 10.9 тис. га нових лісів. Значною мірою ці площі стосуються нових, раніше не вкритих лісом ділянок. І здебільшого це, на жаль, не кар’єри, терикони або деградовані сільгоспугіддя, а степові яри, балки, тобто, цінні природні відкриті ландшафти, території, яких так мало залишилось у спектрі природних оселищ Європи. Саме такі території є місцем збереження практично третини всіх рідкісних видів тварин і рослин в Україні. Тож створення лісів там де їх до того не було – шкодить природі, а не допомагає.
Олексій Василюк, керівник громадської організації “Українська природоохоронна група” зазначає: “Логічним є використання деревних насаджень як частини рекультивації териконів, кар’єрів та інших промислових об’єктів, а також для відновлення знищених війною чи вирубаних лісів”. Деградовані сільськогосподарські землі, які втратили родючість ґрунтів теж можуть бути використані для створення нових площ лісів — якщо ґрунтові умови в цілому дозволяють висаджувати певні види дерев. Але в деяких місцях створити життєздатні плантації сосни звичайної неможливо. Наприклад, на досить щільних і багатих на органіку землях сільгоспугідь, адже сосна — це дерево, яке пристосоване саме для піщаних ґрунтів. На багатих ґрунтах сосни хворіють і гинуть.
Цю ж тезу підтверджує і Валентина Мєшкова: “Ліси на колишніх сільськогосподарських землях часто ростуть нормально до 30 років, а потім їх вражають збудники хвороб, зокрема збудники кореневих гнилей (коренева губка). Однією з причин стрімкого поширення захворювань вважають наявність ущільненого внаслідок багаторічної оранки шару ґрунту на певній глибині. Через цей шар не можуть пробитися корені дерев, а ослаблені дерева заражають патогени. Іншою причиною вважають збагачений органікою орний шар ґрунту, що є сприятливим для розвитку патогенних грибів. Такий ґрунт є більш сприятливим для росту листяних дерев і кущів, тоді як садять на таких землях переважно сосну” – зазначає професорка.
Разом із тим, Валентина Мєшкова вважає, що на рекультивованих землях варто садити ліси для господарського користування. Це запобігатиме розвитку ерозії ґрунту, дерева виконуватимуть екологічні функції, даватимуть притулок іншим видам рослин, тварин і грибів. З естетичної точки зору, каже Мєшкова, ділянки також виглядатимуть краще.
Щодо створення нових лісів на степових ділянках експерти висловлюють принципову позицію “проти”: “Перш за все зазначимо, що степи — це найбільш знищений людською діяльністю ландшафт Європи. Зараз на нашому континенті залишилось менше 10% від степів, які ше були 200 років тому. У таких умовах навіть звичайні види рослин і тварин степів втратили абсолютну більшість ареалу і мають вважатись за такі, які є дуже рідкісними” — каже Олексій Василюк.
Один із “залізних” аргументів прихильників “степового лісорозведення”, або створення лісів на місці степів, є те, що ліси, начебто, дуже добре акумулюють вуглець (з вуглекислого газу — внаслідок процесу фотосинтезу), депонують його у деревину і, таким чином, нові лісові масиви є чудовим механізмом зменшення концентрації вуглецю в атмосфері. Однак, за словами Олексія Василюка, в умовах посушливого степового клімату, особливо — на тлі глобального потепління, депонування вуглецю в вигляді деревини лісів є вкрай невигідним вкладом: “Дерева ростуть, депонуючи вуглець, здебільшого у вигляді твердої деревини. Але посушливість клімату, високі літні температури стають від року у рік все більш і більш екстремальними. І от одного зовсім не гарного дня спалахує лісова пожежа у такому степовому насадженні. І весь вуглець, який був задепонований у вигляді деревини за багато років, через лічені години потрапляє назад у атмосферу. Причому одразу у “зручному вигляді” парникового газу СО2” — каже Олексій.
На думку Василюка, деякі пошкоджені війною території і деградовані сільгоспугіддя у степовій зоні варто переводити не у стан лісових культур, а створювати степові масиви. Тобто, застосовувати методики ревайлдингу — повернення пошкоджених територій до природного стану. При цьому відновлюючи степову рослинність із значною частиною біорізноманіття — найбільш рідкісного у Європі. Вважаємо, що це була б добра альтернатива “степовому лісорозведенню”.
І знов таки: відновлення степової рослинності більш раціональне — як фактор протидії глобальному потеплінню — в умовах природної зони степів. Як зазначив Олексій Василюк, у кожній природній зоні найбільш поширений тип рослинності цієї зони і є найкращим “депо” для вуглецю. У степах трав’янисті рослини депонують вуглець переважно у вигляді гумусу і підземних частин рослин (корені, бульби, цибулини, кореневища). Як відомо, при степових пожежах ані підземні частини, ані гумус не горять і тому більшість задепонованого за роки вуглецю не потрапить назад в атмосферу.
Зі свого боку лісогосподарські структури дуже активно просувають ідеї заліснення усіх відкритих (нелісових) територій. І причини такої одностайності серед “лісників” очевидні: це бюджетне фінансування таких програм, яке лісгоспи отримують або потенційно можуть отримати. За даними Державного Агентства лісових ресурсів України у 2021 році на створення нових лісів і відновлення вирубаних раніше та знищених війною масивів було виділено 43 мільйони 565.6 тис. гривень, у 2022 році — 25 мільйонів 770.2 тисячі гривень, у 2023 році — 76 мільйонів 457.4 тисячі гривень, а у 2024 році — аж 163.4 мільйони гривень. Тобто, фінансування програми створення нових лісів України набирає обертів. Звісно, що усі структури, задіяні у таких проектах, дуже зацікавлені у просуванні ідеї створення нових лісів, оскільки процеси можуть тривати роками, як і їх бюджетне фінансування.
В будь-якому випадку, створення нових лісів абсолютно не має відношення до наслідків війни і лісів, що постраждали під час бойових дій. Тож виходить що постраждали ліси в одному місці, а “відновлювати” пропонують – в іншому, просто будь-де де можна використати виділені на відновлення кошти. На жаль такий підхід не лише знищує цінні степові ділянки, але й не допомагає вирішити проблеми власне лісів, які дійсно зазнали під час війни колосальних пошкоджень.
Яке майбутнє лісів післявоєнної України?
Насамперед, зазначимо, що у будь-якій природній екосистемі є “запас міцності” і досить багато природних механізмів для відновлення пошкоджень — якщо людина не буде нерозумно втручатись у цей складний процес. Війна, звісно, завдала великої шкоди лісам у багатьох східних і деяких південних частинах України. Але є надія на природне відновлення лісів — навіть, якщо людина не зможе безпосередньо зробити це сама.
Російська агресія справді призвела до втрати низки лісових масивів, які частково були знищені пожежами, вибухами і незапланованими рубками без подальшого лісовідновлення; але масштаби цих втрат, якщо виходити з позиції впливу на біологічне різноманіття, значно менші, аніж від вирубок лісу та різних пожеж у мирні часи. Разом із цим залишаються шанси на природне відновлення лісів, що особливо є важливим в умовах, коли значні площі ушкоджених лісових насаджень і природних лісів не доступні для відновлення людиною через їхнє щільне замінування.
Та коли справа дійде до відновлення лісових масивів людиною, необхідно буде розробити диференційований підхід. На багатьох ділянках сухих пісків, як-то на Олешківських пісках і подекуди в Ізюмських лісах, відновити згорілі насадження дерев не вдасться, і тому більш раціонально — дозволити відновитись піщаному степу із невеликими гаями берез, осик та вільх у вологих пониззях і кущами на барханах.
Війна зробила більш актуальною проблему лісовідновлення і створення нових лісових масивів — лісорозведення. На жаль, неможливість швидко ліквідувати наслідки російської агресії у лісах України змістила акценти з відновлення постраждалих лісів на створення нових масивів, і часто нові ліси висаджуються там, де категорично не можна проводити лісорозведення. Наприклад, на цінних — останніх в Україні ділянках степів. Разом із тим науковці пропонують змінити тактику та проводити заліснення рекультивованих земель (терикони, кар’єри), а також деяких ділянок деградованих сільгоспугідь — у разі наявності відповідних ґрунтових умов.
Наостанок варто зазначити, що вже зараз необхідно проводити роботу зі створення нових природоохоронних територій та розширювати мережу природно-заповідного фонду — як у ще збережених старих лісах, так і на останніх степових осередках.
Основне зображення: Ділянка лісу біля с. Оскіл (Червоний Оскіл), Ізюмський район. На фото можна побачити масштаби знищення лісів і те, що постраждали відносно молоді, чисті соснові культури. Старі ж бори вціліли, хоча зовсім поруч вирувало полум’я пожеж. Автор фотографії: Станіслав Вітер
