Захист природи під час війни: інтерв'ю з екологом Єгором Гриником

Валерія Колодежна

Про зміну природоохоронного законодавства в Україні, екологічні кампанії та природоохоронний активізм у країні під час війни експертка робочої групи UWEC Валерія Колодежна поговорила з біологом, спеціалістом Української природоохоронної групи, Єгором Гриником.

Як каже про себе Єгор, він займається всім, що пов’язане з лісом: шукає незаконні рубки, намагається сприяти створенню заповідних територій. З початком повномасштабного вторгнення в Україну в роботі Єгора стало більше «тилових» проблем: прикриваючись поширеною думкою, що під час війни охорона природи «не на часі», збільшуються обсяги несанкціонованих рубок, а також активізуються лобісти забудови одного з найбільше збережених гірських масивів в Українських Карпатах.

Які основні тренди у сфері охорони навколишнього середовища в Україні ви спостерігаєте з початку війни?

З початку війни у сфері охорони природи в Україні відбувається сильний відкат та регрес. Навіть якщо завтра війна закінчиться нашою перемогою, потрібно ще кілька років, щоб повернутися на довоєнний рівень.

Приймаються закони, які, по суті, руйнують дику природу – наприклад, йде реформа управління лісами і всі лісгоспи об’єднуються в один. При цьому всім дають зрозуміти, що це робиться винятково для того, щоб вирубати більше лісу.

Національні парки та заповідники також отримують розпорядження заробляти самим на себе максимально. І навіть у заповідниках, у яких охоронний режим забороняє практично будь-яку активність, знаходять шпарини: починають робити протипожежні розриви, тим самим вирізаючи величезні площі лісу.

Протипожежні розриви – це просіки серед лісу, що виконують роль шлагбауму, який зупиняє вогонь по вектору його поширення. Рубати ліс під просіку – не єдиний спосіб боротьби з пожежами, і вже точно остання опція для заповідних територій. Ті випадки, які зустрічаємо зараз, несуть лише економічну вигоду.

Рублять навіть там, де заміновано. Цього року, як і минулого, частішими були випадки, коли лісники підривалися на мінах. Про одну з можливих мотивацій рубати ліс з побоюванням для життя можна почитати в нашому звіті «How corruption threatens the forests of Ukraine: Typology and case studies on corruption and illegal logging», який готували разом із Базельським інститутом управління. Якщо підсумувати, то в ході дослідження ми дійшли висновку, що в Україні з початку повномасштабної війни ситуація з незаконними рубками лише посилилася. При тому, що головні “виконавці” цих рубок – самі лісники.

За оцінкою Європейського Союзу (ЄС), на 2023 рік законодавство України у сфері природоохорони знаходиться на початковому рівні відповідності стандартам. Як би ви оцінили процес євроінтеграції на прикладі природоохоронного права?

На мій погляд, з боку влади до цього немає зацікавленості. Ми чуємо багато декларацій, багато гарних фраз, але реально над інтеграцією у владі ніхто не працює. Ось і виходить, що міністр (Руслан Стрілець) заявляє, що у сфері довкілля Україна інтегрувалася на 63%, коли ЄС оцінює наші старання на 1 з 5.

Як Україна за кілька років зможе привести законодавство у відповідність Європейському Союзу за договором про асоціацію України в ЄС? Наприклад, до 2019 року в Україні на законодавчому рівні мала з’явитися Смарагдова мережа – аналогічна мережі природоохоронних територій NATURA 2000, яка існує в ЄС. Йдеться про території з рідкісними для регіону тваринами, рослинами та їхніми місцями проживання – оселищами. Доки ж за вікном 2023 рік, а цей закон досі не пройшов навіть перше читання. Міністерство хоче його доопрацьовувати, але проти його ухвалення виступає дуже багато сторін: лісники, аграрії, мисливці, видобувна галузь.

Ще один приклад – за правилами ЄС обов’язковим до прийняття є цілий законодавчий пакет, який регулює інвазійні види – але в цій галузі ще практично не розпочато роботу. Є рідкісні винятки – наприклад, перелік чужорідних видів дерев, заборонених до використання у лісовому господарстві.

Чи відзначаєте ви зміну форматів, тем роботи, чи, можливо, фінансування природоохоронних організацій останнім часом?

Багато організацій або окремі активісти фокусуються на вплив бойових дій на природу, на питаннях відновлення країни. Відповідно, у «традиційних» проблемах вони зараз менш активні. Наприклад, наша організація багато часу приділяла та приділяє  допомозі заповідним територіям, які постраждали від російського вторгнення.

Крім того, багато з активістів емігрували всередині країни та за її межі. Багато хто перебуває на фронті, що, звичайно, не додає ефективності нашому руху.

Щодо фінансування – на жаль, природоохоронним організаціям нині мало хто донатить. Пріоритет для більшості – це все ж таки підтримка армії. Але для природоохоронних організацій донати найчастіше і були основним джерелом фінансування. Можливо після війни це зміниться – культура підтримки громадських ініціатив за останній рік сильно зросла.

Але, що дуже тішить – більшість активістів, які продовжують працювати, знаходять сили підтримувати «довоєнні» теми, часто на волонтерських засадах. Прикладом може бути рух «Free Свидовець», у якому я також беру участь. Його мета – вберегти від забудови гірський масив Свидовець – один із найбільш збережених гірських масивів Українських Карпат.

Цього року ініціатива «Free Свидовець» набула великого медійного розголосу в Україні. Плани із забудови масиву Свидовець було озвучено досить давно – чому справа активізувалася саме зараз?

Насправді, рух «Free Свидовець» розпочався десь у 2016 році. Тоді суспільство вперше дізналося про намір українського олігарха Ігоря Коломойського будувати на Свидівці лижний курорт.

До початку повномасштабного вторгнення у цій справі йшов млявий судовий процес: місцеві жителі та НУО судилися з районною владою, яка виступила номінальним замовником курорту замість Ігоря Коломойського. Наразі ж протилежна сторона активізувалася в судах. Вона розраховує, що активісти з руху «Free Свидовець» під час війни будуть зайняті чимось іншим.

Ще одним аргументом для лобістів стало те, що під час війни закрилися кордони для чоловіків. У мирний час у карпатському регіоні більшість працездатного населення їздила на заробітки до Європи. Тепер цієї можливості немає, тобто треба створювати робочі місця у громадах. І ось, курорт – це чудова нагода, думають вони.

Як вам вдалося скласти та просунути медійну кампанію у такий непростий для країни час?

«Free Свидовець» – це рух, в якому задіяно дуже багато людей – успіх медійної кампанії також відбувся завдяки їм. Наша ініціатива має підтримку й у Європарламенті: проект згадується у їхніх тематичних доповідях, присвячених українському питанню.

Останні кілька місяців ми займалися тим, щоб медійно висвітлити історію Свидівця. Наприклад, ми запустили петицію-звернення до президента із проханням про заборону будівництва. В результаті, вона зібрала необхідну кількість підписів (25 тисяч), і також була широко висвітлена у медіа.

Багато медіа підхопили тему – навіть народні депутати писали статті про проблему, висвітлюючи ризики будівництва курорту. Владі в якийсь момент доведеться ухвалити рішення “за” чи “проти” проекту – чим більше говорять про проблему Свидівця, тим складніше міністерству цей проект узгодити.

Щодо наступних кроків – ми плануємо на Свидівці створити заказник. Разом з низкою інших організацій, у тому числі Міжнародної благодійної організації “ Екологія-Право-Людина” та WWF Ukraine, ми підготували пакет документів і починаємо взаємодіяти з органами влади з метою створення заповідної території. На жаль, на центральному рівні влада поки що воліє відмовчуватися.

Паралельно інші активісти з руху «Free Свидовець» зараз беруть активну участь у судових процесах.

Загалом ми налаштовані позитивно. Як казав колись мій викладач в університеті: «Ефективність охорони природи треба міряти відповіддю на запитання: Чи стало їжачку від цього краще?». Життя їжачка на Свидівці поки що не змінилося. Але ми поступово до цього наближаємось.

Слідкувати за ініціативою «Free Свидовець» можна на їхній сторінці в Інстаграмі або на сайті : https://freesvydovets.org/

Про роботу Єгора та його колег можна дізнатися із сайту Української природоохоронної групи https://uncg.org.ua/en/