Французьке видання La Libre поговорило із співзасновником UWEC Олексієм Василюком про баланс між безпечним розмінуванням, захистом екосистем та майбутнім відновленням України. Ми переклали для вас цей матеріал.
Протипіхотні міни, касетні боєприпаси та інші вибухонебезпечні наслідки війни не лише призводять до людських жертв, а й можуть забруднювати землю та ґрунтові води, вивільняючи шкідливі для довкілля метали й токсичні речовини.
Поки тривають бойові дії, складно дати повну оцінку екологічної шкоди, завданої мінами та нерозірваними боєприпасами, підкреслює Олексій Василюк, зоолог і член групи з вивчення екологічних наслідків російської війни в Україні (UWEC Work Group). «На відміну від пожеж чи повеней, які можна досліджувати дистанційно за допомогою супутникових знімків, зроблених до і після подій, виміряти забруднення вибухонебезпечними речовинами (снарядами, мінами, ракетами) із супутника набагато складніше. Потрібно виїжджати в поле». Для визначення рівня цього забруднення вченим необхідно відбирати зразки ґрунту, дотримуючись дуже суворого протоколу. «Однак слід пам’ятати, що найбільш постраждалі райони, на лінії фронту, є недоступними».
«Звісно, є звільнені території, але вони не настільки сильно забруднені вибуховими речовинами. Крім того, якщо деякі хімічні речовини можуть дуже довго зберігатися на одній території, інші можуть переміщуватися, потрапляючи, наприклад, у ґрунтові води. Якщо ми розмінуємо ці райони через тридцять років, то як ми зможемо дослідити вплив речовин, які вже зникли? Неможливо отримати повністю достовірну оцінку забруднення. Сьогодні наше завдання — підготувати рішення для післявоєнного майбутнього найбільш постраждалих територій», — пояснює Олексій Василюк.
Території, подібні до Чорнобиля
Зоолог, який спеціалізується на вивченні поширення рідкісних видів тварин, не міг проводити свої звичайні дослідження з моменту вторгнення у 2022 році. Сьогодні Олексій Василюк, керівник ГО “Українська природоохоронна група”, переважно працює з GRIT (Ground Rehabilitation through Innovation Technologies) — цифровою платформою для гуманітарного розмінування, яку використовує уряд України. Окрім соціально-економічних критеріїв, ця платформа дозволяє враховувати й екологічні.
«Після війни багато країн захочуть допомогти нам відновити країну. Завдяки цій допомозі деякі райони можуть бути швидко розміновані, але інші можуть ніколи не бути розмінованими через нестачу ресурсів, які з часом вичерпуватимуться. Тому ми маємо інвестувати там, де відновлення буде найбільш актуальним. Інші нерозміновані райони, ймовірно, залишаться закритими для людей, як Чорнобильська зона. Вони можуть перетворитися на великі природні простори, де міни та боєприпаси залишаться глибоко закопаними в землю: сильно забруднена територія, але багата дикою природою. Але це також може призвести до краху нашого сільського господарства й промисловості, якщо багато територій не будуть приведені у придатний для використання стан», — пояснює Олексій.
Коли розмінування має негативний вплив
Ці території залишаться непридатними для життя через притаманну їм небезпеку, а також тому, що ґрунт може поступово забруднюватися й стати непридатним для сільського господарства. Згідно зі звітом CEOBS, більшість боєприпасів містять важкі метали й токсичні вибухові речовини, такі як миш’як, хром і мідь. Внутрішні речовини часто пов’язані з вибухівками, такими як тротил, HMX і RDX — азотовмісними сполуками, які займаються та швидко перетворюються на газ. Ці вибухові речовини мають різний ступінь токсичності для людини й живих організмів, а їхня поведінка в довкіллі також відрізняється.
«Нерозірвані міни стають небезпечними для природи, коли починають руйнуватися. Але всі снаряди, міни, ракети чи дрони-камікадзе заповнені хімічними речовинами, укладеними в металеву оболонку, і щойно вони вибухають, ці речовини вивільняються у довкілля. Саме тому я проти механізованого розмінування, яке передбачає підрив мін за допомогою машин. Це забруднює ґрунт, і після цього там нічого не можна вирощувати. Це також призводить до появи високоінвазійних і стійких до забруднення рослин, таких як робінії, які починають витісняти місцеві види», — прокоментував експерт.
Дослідження, опубліковане в журналі Springer Nature Link і проведене у двох вразливих районах національного парку Хальгурд-Сакран в Іракському Курдистані, показало, що внаслідок вибухів, пов’язаних із розмінуванням, ґрунти виявилися сильно забрудненими важкими металами, особливо нікелем і хромом. Це забруднення становить небезпеку, насамперед для сільського господарства, а отже — і для харчового ланцюга та здоров’я людини.
Таким чином, дилема вибору між безпекою та швидкістю механізованого розмінування полягає насамперед у шкоді для довкілля. «В усіх інших ситуаціях ми воліли б уникати механізованого розмінування. Але якщо ми його не використовуємо, ручне розмінування займає значно більше часу й збільшує ризики для саперів. Тому ми повинні оцінювати співвідношення ризику та користі», — пояснює Олена Паренюк, керівниця платформи GRIT.
Не забувайте про гнізда
Щоб максимально зберегти довкілля, Олена та Олексій разом працюють над вивченням впливу розмінування на дику природу й рослинність. «Ми шукаємо фінансування для роботи Олексія та його команди зі збору інформації про зникаючі види, оскільки це буде перший подібний проєкт. У нас є екологічні стандарти для розмінування. Вони передбачають, наприклад, що території, де розташовані гнізда, не повинні розчищатися в період гніздування. Але сапери не знають, де розташовані ці гнізда. До цього часу цей екологічний стандарт був лише теоретичним документом, який було важко реалізувати. Завдяки нашій співпраці з Олексієм ми тепер можемо скласти карту цих територій, вказавши наявність гнізд або зникаючих рослин. Потім сапери зможуть визначати чутливі райони й, наприклад, забороняти розмінування в період вегетації», — пояснює Олена.
Олексій висловив задоволення співпрацею: «Ми хочемо, щоб певні території мали статус правового захисту й за жодних обставин не розміновувалися механічно. Те саме стосується районів, де мешкають рідкісні види рослин і тварин. Це основні принципи».
Що стосується річок і Чорного моря, зоолог менш занепокоєний: «Усі річки впадають у море, яке, відповідно, теж буде забруднене. Але я не думаю, що це буде велика катастрофа. Поки ніхто не може оцінити масштаби забруднення, але, гадаю, воно буде поступовим і тому ледь помітним. Чорне море — особливий випадок: життя існує лише у верхніх шарах його вод. Нижче хімічний склад води такий, що життя там практично немає. Більшість хімічних речовин осідає в нижніх шарах, де життя й так відсутнє. Звісно, це теж проблема, але не найнагальніша».
Екоцид?
З перших місяців російського вторгнення в Україну знову з’явився термін «екоцид», і деякі закликають до його визнання Міжнародним кримінальним судом поряд із геноцидом і злочинами проти людяності. У квітні 2022 року президент України Володимир Зеленський публічно звинуватив Росію у вчиненні «екоциду» через руйнування довкілля, спричинене бомбардуваннями, лісовими пожежами, забрудненням ґрунту й води, а також ядерними загрозами.
«В Україні слово “екоцид” тепер має реальне юридичне значення, але багато хто використовує його неправильно. Використання мін, якими б шкідливими й небезпечними вони не були, не означає знищення всього життя. Якщо, наприклад, це будуть заміновані, але покинуті людьми території, то дика природа там процвітатиме», — вважає зоолог.
«Більш конкретним прикладом екоциду є руйнування Каховської дамби. Усі живі організми там були змиті в море й загинули. Ті, що мешкали на дні Дніпра, залишилися на суші й померли. Усе, що перебувало в затопленій зоні, також було змито. Навіть велика частина моря саме в той момент, коли морські організми розмножувалися, була забруднена масовим притоком прісної води, що призвело до масової загибелі. Я не знаю іншого прикладу такого вимирання живих організмів», — говорить Олексій Василюк.
Для Олени Паренюк питання формулюється інакше. «Один із напрямів нашої роботи на платформі GRIT — збір доказів цього екоциду, щоб ми могли його встановити. Міжнародних стандартів, які чітко визначають поняття екоциду, не існує. Це науковий термін, але як нам надати докази? Тому наша робота полягає у зборі й документуванні цих доказів, і вплив мін, снарядів та боєприпасів є частиною цього процесу. Але очевидно, що багато проблем будуть по-справжньому вирішені лише тоді, коли Росія припинить вторгнення в Україну».