Ілля Тромбіцький
Переклад – Юлія Спінова
Від редакції : У першій статті про управління транскордонними басейнами під час війни автори UWEC Work Group наполягали на тому, що майбутні міждержавні відносини необхідно буде будувати за європейськими стандартами. Йшлося в основному про басейни Дніпра та Дону.
У наступній статті про проблеми транскордонної дельти Дунаю розповідається, як у минулому необачні кроки України щодо реалізації проекту судноплавного шляху «Дунай – Чорне море» призвели до багаторічного розгляду в рамках Конвенції ЕСПОO, ініційованого Румунією.
Нова стаття присвячена спільному управлінню у мирний та воєнний час іншою великою річкою – Дністром, який має важливе значення для біорізноманіття, енергетики, транспорту та туризму. Тут з ініціативи та за допомогою НКО було укладено сучасний європейський договір про співпрацю у галузі охорони та сталого розвитку басейну річки. У нижній течії р. Дністер сформовано великі плавні, в яких зосереджені значні для регіону міграційні скупчення водно-болотних видів птахів. Важливість території дністровських плавнів спричинила створення тут двох національних парків – “Нижньодністровський” в Україні та “Нижній Дністер” у Молдові, а також трьох рамсарських угідь і території Смарагдової мережі.
Думки автора статті можуть не збігатися з думкою редакції.
Дністер – це головна за економічним значенням річка для Молдови та третя – для України. У її басейні проживає близько 8 млн. людей – близько 5 млн в Україні та близько 2,74 млн у Молдові. Загальна площа басейну 72 тисячі 100 км2. Його цікавою особливістю є те, що верхня та нижня частини належать Україні, а середня – Молдові. Водний стік формується переважно у верхній карпатській частині басейну (70-80%), що належить Україні, тоді як вклад середньої і особливо нижньої частини басейну у формування стоку вкрай малий і продовжує зменшуватися через зміни клімату.
Триває ця тенденція і в останні десятиліття. Так, річний стік Дністра у 2016–2019 роках. знизився до 8,72 км3 у м. Бендери. У 2010–2019 роках середньорічна витрата була 7,64 км3 проти 10,22 км3 у 1951–1980 та 9,15 км 3 у 1991–2015 роках. Як нещодавно було продемонстровано шляхом аналізу стоку на різних ділянках річки, його зменшення в останні десятиліття пов’язане не лише зі зміною клімату, а й із впливом гідроенергетики.
Річковий стік та його регулювання
На Дністрі в даний час є три греблі, що перекривають все русло. Дві з них входять до складу Дністровського гідроенергокомплексу (ДГЕК). У Молдові це споруджена в середині 1950-х років Дубосарська ГЕС, потужністю 46 мегават, яка зараз управляється самопроголошеною Придністровською республікою, але постачає електрику в решту Молдови. Вище за течією, в Україні, розташовується Дністровський гідроенергокомплекс (ДГЕК), збудований наприкінці існування Радянського Союзу в 1980-х роках, і включає Дністровське водосховище об’ємом близько 3 кубічних кілометрів з Дністровської ГЕС (ГЕС-1, 700 МВт) в Новодністровську Чернівецької області, а також розміщене в її нижньому б’єфі буферне водосховище довжиною 20 км, що закінчується у вже транскордонній ділянці Дністра греблею ГЕС-2 (27 МВт). На цьому нижньому водосховищі на правому березі споруджено гідроакумуляційну станцію (ГАЕС), основною метою якої є акумуляція енергії українських атомних станцій у період доби, коли споживання енергії невелике. Для цього генератори закачують воду вгору до водосховища, спорудженого на пагорбі на правому березі, а в період високої потреби в енергії ті ж генератори виробляють енергію при проходженні цієї води через генератори в буферне водосховище. В даний час працює чотири генератори з семи, передбачених початковим проектом. Для введення в дію решти трьох сьогодні ведуться роботи зі збільшення обсягу буферного водосховища, що передбачає зміцнення берегів та підвищення рівня води на 7-8 метрів.
Оскільки близько 2,5 кілометра правого берега буферного водосховища належить Молдові, а негативний вплив ДГЕК на нижній Дністер досить великий, Молдова постійно ставить питання про зміну режиму функціонування ДГЕК таким чином, щоб було мінімізовано його негативний вплив на екосистему Дністра.
Йдеться про кілька негативних факторів. По-перше, через те, що ГЕС-1 цілий рік скидає воду придонних шарів, яка має постійну температуру близько 6˚С, і дуже прозору, що не характерно для вод таких широт, екосистема річки нижче за течією сильно змінилася. Спостерігається сильне заростання водоростями та вищою водною рослинністю насамперед галькового дна. Восени рослинність відмирає, утворюючи мул та викликаючи вторинне забруднення річки. Відбулася також зміна іхтіофауни – на зміну теплолюбним промисловим прийшли коротко-циклічні види риб, у т.ч. інвазивні види-прибульці.
В результаті втрачено піщані пляжі, а річка, як і Дубосарське водосховище, що розміщене нижче, сильно замулена. Це дуже понизило її рекреаційну цінність. Втрата екосистемних послуг, викликана функціонуванням ДГЕК, оцінюється в мільйони доларів збитків.
Історія співробітництва
Двостороння водна співпраця Молдови та України щодо Дністра стала продовженням відносин радянського періоду. 1994 року Молдова та Україна підписали міжурядову угоду про прикордонні води, типову для раннього пострадянського періоду. Угода стосується лише загальних ділянок річки, що є прикордонними, не враховує басейну річки в цілому та діяльності в ній, а також стану екосистем.
Зайвим буде зауважити, що вона не передбачає і участі зацікавлених осіб та громадськості. Забігаючи наперед, зазначимо, що ця угода і сьогодні продовжує діяти щодо Дністра паралельно з новим Договором 2012 р., будучи компромісом з органами водного господарства, які забезпечили його підписання.
Ознаки деградації екосистеми Дністра стали яскравіше проявлятися у 1990-х роках, тобто через десять років після початку функціонування ДГЕК. На той час Молдова вже ратифікувала Гельсінську (Водну) конвенцію (1992), яка проголошує інтегроване управління басейнами річок основним напрямом транскордонного водного співробітництва. Між іншим, на той момент управління річками як в Україні, так і в Молдові ще було в руках водних відомств, які дотримувались радянських рецептів (інститут уповноважених, який обговорює лише вододіл і управління транскордонними ділянками річок). Неурядові організації (НУО) – Екологічне товариство «Biotica», і, пізніше – Міжнародна асоціація зберігачів річки «Eco-Tiras», поставили собі за мету модернізувати ставлення урядів Молдови та України до управління спільним Дністром на основі принципів інтегрованого управління річковим басейном.
Згідно з Водною конвенцією, між країнами басейну транскордонної річки має бути укладена басейнова угода. Проект такого документа, названий тоді «Дністровською конвенцією», був розроблений цими НУО у 1999 році та представлений на другій міжнародній басейновій конференції у Кишиневі. Тоді ж молдовське міністерство довкілля надіслало текст проекту конвенції українському міністерству.
Проте відповіді не отримало. Лише за кілька років дипломатичними каналами було отримано відповідь про те, що українська сторона не зацікавлена в укладанні басейнової угоди. Екологи з Eco-Tiras зрозуміли, що без міжнародної підтримки, ґрунтуючись лише на вимогах багатосторонньої Водної конвенції, домогтися укладання басейнової дністровської угоди їм не вдасться. Тому вони звернули увагу двох міжнародних організацій – Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН) – на бажаність створення для регіону Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії (СЕКЦА) позитивного прикладу транскордонного басейнового співробітництва. Разом із цими організаціями підготували міжнародний проект і протягом 2004-2012 років. займалися доопрацюванням та лобіюванням ідеї і тексту документа.
Слід зазначити, що саме НУО були основним рушієм процесу. При цьому українська сторона дуже довго не погоджувалась на можливість існування такої угоди.
Зрештою, на Зустріч Сторін Водної конвенції у Римі у 2012 році міністри Молдови та України підписали Договір між Урядом Республіки Молдова та Кабінетом Міністрів України про співпрацю у галузі охорони та сталого розвитку басейну річки Дністер.
Особливості та досягнення нового договору
У чому полягають особливості цього договору та чим він відрізняється від інших подібних документів?
Зважаючи на те, що він розроблений нещодавно в умовах суттєвого залучення екологічних НУО, він є дуже різностороннім. Тобто включає різні галузі співпраці. Значна кількість статей стосується збереження екосистеми річки. Як і багато інших подібних угод, він передбачає створення та функціонування двосторонньої басейнової комісії. У складі комісії передбачено участь представників центральних органів влади, наукової спільноти та регіональної влади. Останній компонент увімкнено, виходячи з наявності в басейні Дністра Придністровського регіону Молдови.
Унікальність цієї двосторонньої угоди порівняно з іншими подібними в тому, що вона передбачає участь як повноправних членів Комісії представників екологічних НУО, що відобразило їх неоціненний внесок в ініціювання та розробку договору.
Ще одним важливим елементом документа є пункти, які забезпечують прозорість процесу роботи Комісії і деталізовані у документах річкової комісії. Про заплановане засідання Комісії повідомляється на її сайті не пізніше ніж за місяць. Будь-хто може подати заявку на участь у роботі Комісії у якості спостерігача. На сайті публікуються проекти порядку денного та рішень для обговорення і протоколи засідань. Договір передбачає три робочі мови Комісії, хоча насправді попередні засідання проходили російською мовою. Серед договорів про транскордонні води, укладені в пострадянських країнах, ймовірно цей є найбільш прозорим і відкритим для участі будь-яких зацікавлених сторін.
Договір передбачає засідання Комісії не рідше ніж раз на рік по черзі в кожній країні. Проте фактично за більш ніж 5 років комісія провела всього три засідання – два у Молдові (у вересні 2018 та жовтні 2021 рр.) та одне в Україні (у квітні 2019 р.).
Невиконання цього положення пов’язане з політичною нестабільністю в обох державах (зміна урядів тощо), коли якась з держав не була здатна відправити на переговори свою частину комісії на чолі з повноважним керівником.
Проте більшість робочих груп, створених під егідою Комісії, у цей період продовжували діяти, маючи плани роботи та проводячи періодично спільні засідання.
Хоча, як вже було сказано, Комісія передбачає у своєму складі представників регіонів, стосовно Придністров’я ця вимога не дотримується навіть на рівні неурядових організацій. Домінуючою позицією молдовського уряду є така: доки статус регіону не визначено, його участь у складі молдовської частини Комісії є неприпустимою. Цей підхід не повністю збігається з думкою профільних міжнародних організацій, наприклад, ОБСЄ, яка, маючи в Молдові місію, обмежену питанням придністровського конфлікту, воліла б використовувати управління басейном Дністра як одне з неполітичних питань, допустиме для т.зв. політики малих кроків, яка досі домінувала у придністровському врегулюванні. На практиці, придністровці досі брали участь у засіданнях Дністровської комісії як спостерігачі, за сприяння та наполягання міжнародного проекту ГЕФ з Дністра, що керувався ОБСЄ (2017-2021).
У період утворення Дністровської комісії обидві сторони домовилися, що кожна її частина буде представлена 19 членами. Склад молдовської частини Дністровської комісії було затверджено постановою уряду і після цього зазнав не суттєвих змін. Склад української частини Комісії зазвичай формується ad hoc напередодні засідання. Представники НУО в Молдові були делеговані спільнотою НУО. В Україні представники НУО змінювалися і на останньому засіданні офіційно включені до комісії НУО не брали участі, оскільки вони не брали участь у ньому, оскільки не були підтримані фінансово. Водночас зацікавлені українські та придністровські НУО брали участь за власний кошт як спостерігачі і без фінансової підтримки.
До основних результатів співробітництва у рамках Дністровської комісії слід віднести наступні:
- Розроблено транскордонний діагностичний аналіз басейну Дністра;
- Розроблено та прийнято стратегічну програму дій із планом для басейну Дністра до 2035 року;
- Проведено інвентаризацію хвостосховищ у басейні Дністра на території України;
- Продовжується робота з багатьох напрямів у межах робочих груп;
- Багаторічну роботу над новим варіантом правил експлуатації водосховищ Дністровського комплексного гідровузла.
Перший варіант правил експлуатації водойм був затверджений у 1987 році і діяв весь цей час. Погодження нового варіанта почалося ще наприкінці 2000-х років і продовжилося у рамках цієї Комісії. На жаль, на фінальному етапі українська сторона не врахувала більшу частину пропозицій щодо екологічної оптимізації і затвердила свій варіант Правил в односторонньому порядку навесні 2022 року. Проте молдовська сторона продовжує наполягати на перегляді документа.
Істотним мінусом процесу співробітництва є фактичне ігнорування Додатка V Договору, присвяченого співробітництву у збереженні біоресурсів, зокрема рибних ресурсів. Якщо Молдова, включаючи регіон Придністров’я, запровадила мораторій на промислове рибальство у Дністрі починаючи з 2016 року, то Україна не бажає до нього приєднуватися, хоча йдеться про невелику ділянку річки без естуарію. Між країнами немає співробітництва і щодо боротьби з браконьєрством.
Війна та управління басейном
Як російська агресія вплинула на хід співробітництва по Дністру? Оскільки басейн Дністра знаходиться на південному заході України, цей регіон воєнні дії майже не торкається і війна безпосередньо на екологічний стан практично не впливає.
Непрямий вплив, ясна річ, існує, і він проявляється у зменшенні коштів, що виділяються з держбюджету на вирішення існуючих екологічних проблем (модернізація очисних споруд та ін.). Очевидно, на сьогоднішній день російська сторона не має можливостей та плану руйнування гребель ГЕС на Дністрі, а лише хоче послабити гідроенергетичну галузь. Для цього 31 жовтня 2022р. російські ракети зруйнували частину трансформаторів ДГЕК, що ускладнило електропостачання в Україні у зимовий період. Поспішне прийняття в односторонньому порядку правил експлуатації водойм також могло бути обумовлене або, скоріше, виправдане потребами воєнного часу.
Зміна керівництва українського Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів та утворення Держагентства меліорації та рибного господарства у 2022 році і окремого водного агентства замість раніше існуючих рибогосподарського та водогосподарського комітетів суттєво порушила сформовану співпрацю і діалог. З’явилися випадки несподіваного для молдовської сторони підвищеного скидання води з Дністровського водосховища, у т.ч. холостих (не через турбіни), в умовах надзвичайно низького рівня води в зимовий період. При тому, що високий рівень води, напевно, знадобиться у квітні-травні для проведення повноцінного весняного екологічного попуску. Втім, на початку квітня українська сторона частково реабілітувала себе, ухваливши молдавські пропозиції щодо графіку проведення весняного екологічного попуску. У його успішному проведенні допомогла погода, оскільки весь квітень був дощовим у всьому басейні річки.
У випадку війни роль міжнародних організацій та угод щодо співробітництва по Дністру не так добре видно. Наприклад, відповідь на звернення представників “Eco-Tiras” до Єврокомісару з питань навколишнього середовища, енергетики та рибальства, що стосується взаємин двох країн по Дністру, у тому числі щодо нових правил управління ДГЕК, яке йому вручили особисто в Кишиневі на зустрічі з екологічними НУО, містить лише загальні запевнення:
Європейська комісія й надалі підтримуватиме обидві сторони у досягненні рішення, але обом сторонам слід знайти задовільні та взаємоприйнятні рішення. При цьому здатність вирішувати навіть найскладніші двосторонні питання мирним шляхом і в дусі добросусідської співпраці індикатором готовності обох країн взяти на себе зобов’язання членства в ЄС.
Якою буде співпраця після завершення війни? Це складне питання, яке залежить від багатьох політичних, економічних та культурологічних факторів. Якщо вектор євроінтеграції збережеться в обох держав, то зросте роль Євросоюзу як структури, яка є рефері у двосторонніх суперечках. Для цього ЄС зазвичай стає стороною багатосторонніх басейнових угод, де беруть участь країни-члени.
Проте інтереси ЄС також э суперечливими. Йдеться, з одного боку, про забезпечення прийнятного екологічного статусу річки у зв’язку з впливом української гідроенергетики (ЄС наполягатиме на виконанні вимог приведення правил експлуатації ДГЕК до прийнятних для потреб екосистеми), а з іншого, той же ЄС буде зацікавлений в імпорті з України дешевої електроенергії.
Також потрібно взяти до уваги значну роль олігархів, яку вони грали та продовжують грати в Україні у визначенні пріоритетів та бюджетної політики. У тому числі в галузі гідроенергетики (бюджетний лідер гідроенергетики як «зеленої» тощо).
Врешті, на жаль, Україна як більша країна, яка контролює верхів’я річки, в останні десятиліття не була схильна до рівноправної співпраці з нижчою маленькою Молдовою, і це ставлення ймовірно тільки посилиться у разі зростання її впливу на міжнародній арені в майбутньому. Таку тенденцію в політиці називають “гідогегемонією” і вона характерна для багатьох великих країн у верхів’ях річок (наприклад, Китаю, Туреччини, США). Тому поле для маневру є невеликим, хоча співпраця триватиме за всіх його складнощів.
З іншого боку, очікувані інвестиції у відновлення України могли б допомогти у реалізації заходів щодо оздоровлення басейну річки (ліквідація хвостосховищ, реконструкція очисних споруд та ін.).
Екологічні проблеми Придністров’я
Від редакції : При аналізі управління басейном Дністра виникло природне питання – як на нього впливає існування на лівому березі річки ось уже протягом понад 30 років невизнаної Придністровської республіки, яку охороняють російські військові.
З огляду на географічні причини, у Придністров’я, яке відповідно до Конституції Молдови має отримати особливий статус у складі Республіки Молдова, інтереси щодо Дністра збігаються з правобережною Молдовою, і тому жодних розбіжностей у позиціях між берегами бути не може. Навпаки, вони могли б разом формувати спільну позицію у водних відносинах з Україною, і така спільна робота була б однозначно на користь річці.
Що стосується індустріальних підприємств, розташованих у Придністров’ї (металургійний та цементний заводи на півночі регіону в Рибниці та Молдовська ДРЕС у Дністровську на півдні регіону), то вони функціонують з використанням фактично безкоштовного російського газу. При цьому Молдовська ДРЕС, що працює на російському газі, продає електроенергію Молдові дешевше за закупівельні ціни, що надаються країнами ЄС. Така схема змушує Молдову в умовах енергетичної кризи дозволяти імпорт металобрухту для Рибницького металургійного заводу, продукція якого експортується здебільшого до ЄС, незважаючи на існування екологічних претензій до цього заводу. Сьогодні після початку війни весь товарообмін Придністров’я йде тільки через Молдову.
Також варто зазначити, що в Дністрі вже довгі роки в самому Дубосарському водосховищі і вище періодично, особливо навесні та влітку, спостерігається загибель риби з ознаками отруєння. При цьому, причини цього замору залишаються невідомими, але ймовірно це є наслідком скидів підприємств лівого або правого берегів.
На сьогоднішній день можна зробити висновок про те, що регіональна війна та збройні сили Придністровського регіону і величезні склади зброї та боєприпасів у селі Ковбасна поблизу кордону з Україною не мають серйозного впливу на екологічний стан Дністра. У той же час обстановка війни дозволяє владі та бізнесу послабити увагу до екологічної складової двостороннього басейнового співробітництва та здійснювати дії, що суперечать інтересам сталого управління басейном.
Ілля Тромбіцький – голова Міжнародної асоціації зберігачів річки “Eco-Tiras” (Кишинів, Молдова).
Коротка інформація про Eco-Tiras
Оскільки Міжнародна асоціація хранителів річки Eco-Tiras об’єднує молдавські (включаючи придністровські) та українські еко-НУО басейну Дністра, співпраця між ними продовжується з метою інформування та впливу на роботу Комісії. НУО-члени беруть участь у басейнових наукових конференціях щодо Дністра (їх проведено вже дванадцять, з них остання – у жовтні 2022 року в Кишиневі, з публікацією матеріалів та їх розміщенням можна ознайомитись в інтернеті).
Щороку “Eco-Tiras” проводить десятиденну молодіжну літню школу, присвячену проблемам Дністра, в якій беруть участь молоді люди віком 15-21 рік з обох берегів. У разі потреби асоціація збирає підписи своїх НУО-членів під листами органам влади з метою впливу на їх рішення, пов’язані з Дністром. Останніми з них стали рекомендації Дністровської конференції та негативний висновок на законопроект, який лобіював видобуток піску та гравію з річки під приводом розвитку судноплавства.
Головне зображення: Дністер біля північного українсько-молдовського кордону. Джерело: Ілля Тромбіцький.
Comments on “Річка Дністер – еволюція управління транскордонним басейном річки на пострадянському просторі”