«Сьогодні важливо привести до «золотого стандарту» збір інформації про численні порушення проти довкілля, викликані вторгненням Росії»

Інтерв’ю взяв Олексій Овчінніков

Інтерв’ю з Оленою Кравченко, виконавчим директором, членом Правління організації «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ), головним редактором журналу «ЕПЛ».

Міжнародна благотворча організація «Екологія-Право-Людина» існує з 1994 року. За довгий час свого існування ЕПЛ стала ключовою групою експертів з питань екологічного права в Україні. Зокрема, саме ця організація ініціювала та брала участь у підписанні Оргуської конвенції, заснувала перші в Україні спеціалізовані на питаннях екологічного права журнал і школу, провела багаточисельні онлайн та офлайн заходи. Зокрема, працювала спільно з державними органами над створенням і модернізацією нормативної бази, присвяченої захисту природи та реалізації прав людини на здорове навколишнє середовище.

Олексій Овчінніков: Добрий день, Олено. Наскільки я знаю, ЕПЛ займається збором даних про наслідки військових дій для навколишнього середовища, починаючи з 2014 року. З того часу, коли в Україні почалася війна.

Олена Кравченко: Добрий день. Так, розробляти методику і проводити аналіз ми почали ще в 2014-2015 році. Але вже тоді розуміли, що повномасштабне вторгнення рано чи пізно відбудеться. А це значить, що втрати для навколишнього середовища будуть катастрофічні.

Ще в 2014 році ми почали розробку методології збору даних про порушення проти навколишнього середовища в результаті військових дій. Ми змогли сформувати чіткий підхід до того, як фіксувати пожежі в лісах, як розрахувати нанесені ними збитки, оновили методику, яка діяла з радянських часів. Також ми сформували підхід, як фіксувати збитки, нанесені війною природно-заповідним територіям. Сформували та закріпили методику оцінки впливу війни на ґрунт і земельні ресурси.

Усі ці методики були представлені в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України, з якими ми спільно працюємо, починаючи з 2014 року. Сьогодні ми можемо використовувати їх коли аналізуємо вплив військових дій Росії на навколишнє середовище України. Зараз у нас є чітке представлення того, як швидко і достовірно зафіксувати негативний вплив на ліс, об’єкти природно-заповідного фонду і ґрунти. Це дозволяє сформувати необхідну доказову базу, яку потім можна використовувати під час розгляду в міжнародних судах.

Олексій: Чи є висновки, які ви можете зробити вже сьогодні, аналізуючи наслідки впливу на навколишнє середовище?

Олена: Очевидно, що наслідки катастрофічні, і суми, які необхідно витратити для відновлення довкілля, будуть колосальними. На мій погляд, вони можуть перевищити вартість усіх витрат на відновлення інфраструктури.

Також ми можемо констатувати, що подолання наслідків необхідно було почати ще 24 лютого, в перший день вторгнення. На жаль, і Міністерство, і Державна екоінспекція, і громадські організації почали документувати їх з запізненням.

Сьогодні, після п’яти місяців, ми вже спостерігаємо зовсім іншу картину. Десь природа сама відновлюється, десь ми вже не можемо зафіксувати збитки, завдані агресором. Через майже півроку набагато складніше зафіксувати та зібрати доказову базу порушень проти довкілля, ніж одразу після їх здійснення та виявлення.

Олексій: Сьогодні в Україні багато проектів зі збору даних про порушення проти навколишнього середовища. Це і Штаб при екоінспекції, і проект Екозагроза при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів, і проект Екодії, і робота ЕПЛ. Вони всі діють як єдина скоординована мережа або все же збирають інформацію якось окремо один від одного?

Олена: Всі ці проекти працюють паралельно. Що обумовлено різним підходом до збору даних. Так, наприклад, ми не можемо бути впевнені, що інформація, яку збирає Екозагрозу, є перевіреною. Тому що тут обробляють дані, які не проходять додаткову перевірку. Коли ми задаємо питання, чим підтверджується алгоритм фіксації, яким нормативним документом він закріплений – нам не можуть відповісти.

Ця інформація є неперевіреною і не може бути представлена як опрацьований випадок у рамках міжнародного суду.

На жаль, надання такої неперевіреної інформації може лише ускладнити отримання компенсації за порушення навколишнього середовища. При наданні цієї доказової бази в міжнародному суді вона «злетить», прийнята не буде, що, звичайно, створить серйозні проблеми для нас як екологічних юристів.

Олексій: Тобто вона не відповідає якимсь стандартам збору та верифікації інформації?

Олена: Так, у міжнародній практиці вже був сформований «золотий стандарт» з аналізу військових злочинів проти навколишнього середовища. Його розробили міжнародні юристи, які аналізували різні воєнні конфлікти, як то в Нікарагуа, Іраці, Йемені чи інших.

Ми також намагаємося зібрати нашу доказову базу відповідно до цього «золотого стандарту», щоб запропоновані випадки військових злочинів Росії проти навколишнього середовища України були прийняті, розглянуті та визнані міжнародними судами.

На жаль, не завжди сама структура організації правового поля в країні дозволяє нам провести необхідний аналіз. Так, зокрема, кримінально-процесуальний кодекс України не передбачає запрошення іноземного експерта для збору та обробки інформації. Однак якщо б у нас була така можливість, то це б значно спростило стандартизацію інформації перед передачею її до міжнародного суду.

На погляд нашої організації, за п’ять місяців активної фази військового вторгнення можна було б розробити нормативні акти та інструкції, які б дозволили запросити іноземних спеціалістів для розбору злочинів, а також підтвердили б інструкції збору та обробки інформації, які відповідали «золотому стандарту» впливу війни на довкілля. Однак в Україні законодавчі зміни проходять повільно, що, звичайно, ускладнює нам роботу.

Олексій: Олено, а можете розповісти трохи докладніше про цей «золотий стандарт»?

Олена: У своєму принципі він є стандартом вимог до зібраної доказової бази. Наприклад, описує те, як потрібно збирати, обробляти та надавати супутникові фотографії, що підтверджують порушення проти навколишнього середовища.

Також він передбачає виступ у суді свідків, які готові будуть дати показання під час розгляду справи. Так, за правилами міжнародного кримінального суду, це повинна бути конкретна людина або кілька осіб, які зможуть дати показання та відповісти на питання прокурора.

Важливо також, щоб було налагоджено співпрацю між Міндовкілля, Міноборони, Міністерством внутрішніх справ та іншими державними інститутами, щоб був розроблений єдиний алгоритм збору даних.

Коли фіксується військовий злочин, наприклад, обстріл російськими ракетами Рівненської нафтобази, важливо, щоб усі відомства працювали. Екологічна інспекція склала нормативний акт фіксації. Космічне агентство – надало супутникові дані. Національна поліція склала протокол, в якому задокументувала показання свідків, готових потім виступити як у національному, так і в міжнародному суді. Важливо, щоб було багато офіційних джерел, які підтверджують інформацію і таким чином створюють «золотий стандарт».

Звичайно, для того, щоб все це працювало, повинна бути чітка інструкція, яка визначає дії всіх офіційних осіб під час збору інформації про злочини. На жаль, в Україні поки такий механізм не діє.

Олексій: Сьогодні багато говорять про екоцид в Україні. Розкажіть, що це означає і чи можна дійсно говорити про нього сьогодні?

Олена: Про екоцид в Україні не тільки можна, але і потрібно говорити сьогодні. Звичайно, ані міжнародне, ані національне законодавство не були готові до того, що в XXI столітті, через майже сто років після закінчення Другої світової, ми стикнемося з екоцидом у центрі Європи. Саме юридичне визначення цього поняття досі позбавлене необхідної чіткості.

Так, у двадцятому розділі кримінального кодексу України є стаття 441, яка називається «Екоцид» і передбачає покарання за: «масове знищення рослинного або тваринного світу, пошкодження атмосфери або водних ресурсів, а також здійснення будь-яких дій, здатних викликати екологічну катастрофу».

При чому з точки зору національного права ця стаття є більшим злочином, ніж геноцид оскільки розташована вище у кримінальному кодексі. Однак вона заснована на оціночних судженнях і не ясно, що можна розцінювати як екоцид, а що – ні. Скільки дерев має згоріти для підтвердження «масового знищення»? Як фіксувати отруєння атмосфери та водних ресурсів? Що таке екологічна катастрофа? Для нас, як для юристів, тут недостатньо конкретики, яка дозволила б працювати з цією статтею.

Сьогодні в генеральній прокуратурі у нас зафіксовано 11 порушень проти навколишнього середовища з початку активної фази військового вторгнення (з лютого 2022 року), які ми визначаємо як екоцид. З найбільш знакових це вже згаданий обстріл Рівненської нафтобази, захоплення Запорізької та Чорнобильської АЕС.

Відповідно до Римського статуту (Rome Statute of the International Criminal Court) у нас є стаття 82 б, яка не згадує про екоцид прямо, але перегукується зі статтею 441 Кримінального кодексу України. У ньому також йдеться про масове знищення рослинного і тваринного світу та нанесення значної та довготривалої шкоди довкіллю.

Однак для нас як для юристів залишається незрозумілим, що означає «довгострокова», «значна» шкода. Як її вимірювати? Можливо, тому ця стаття 82 б ніколи не використовувалася в міжнародних кримінальних судах.

Але вона є, тому ми вирішили зібрати дані відповідно до «золотого стандарту» і апелювати до них. Це дозволить або підтвердити її дію, або продемонструє неможливість застосування та необхідність переформулювати її.

Оскільки «довгострокову і значущу» шкоду з правової точки зору досить важко доказати, то сьогодні група юристів-міжнародників намагається зробити цю статтю частиною іншої статті про геноцид, яка краще сформульована.

Що стосується статей про екоцид з Кримінального кодексу України, то вона, на жаль, також не є робочою. За весь час її існування з 2014 року до неї апелювали в суді тільки один раз, коли під поняття екоциду намагалися підвести знищення трьох дерев: однієї білої шовковиці та двох абрикос. Тоді суд закінчився нічим, позивачу відмовили, пославшись на відсутність кримінального злочину.

Сьогодні у нас в розробці знаходиться кілька справ, присвячених, наприклад, знищенню нафтобази, які простіше провести через статтю про екоцид. Щоб представити «масовість» і «значущість» нанесеної шкоди навколишньому середовищу, продемонструвати негативний вплив викидів на ґрунт, ґрунтові води, атмосферу. Під «масовість» також підпадають сотні гектари згорілих лісів. Тому ми розраховуємо, що всі ці позови будуть задоволені, тим більше таку ж точку зору підтримує і Офіс генерального прокурора.

Відповідно до Римського статуту до головної відповідальності ми хочемо притягнути і за коврові бомбардування, знищені землі на значущих територіях. Усі вони призводять до масового та тривалого отруєння хімічними речовинами. Тому ми розраховуємо на суттєві репарації за знищені унікальні багаті на гумус ґрунтові покриви, які сьогодні неможливо використовувати для сільськогосподарської діяльності.

Олексій: Подавати в міжнародний суд позови про порушення проти навколишнього середовища можна вже зараз?

Олена: Тут все так само, як і в іншій процесуально-юридичній практиці. Усі справи, за якими закриті кримінальні слідства, зібрана доказова база, підготовлена юристами відповідно до «золотого стандарту», можна передати в міжнародний суд вже сьогодні. Однак якщо слідство ведеться, наприклад, проводиться аналіз хімічних речовин, які призвели до отруєння довкілля, то ці справи будуть подані в прокуратуру з його завершенням.

Наша організація сьогодні співпрацює з міжнародними юристами Нідерландів і Фінляндії, які допомагають зібрати і підготувати справи для їх подання в міжнародні суди. У нас є досвід надання справ до Європейського суду з прав людини. Ми вивчили досвід розгляду злочинів проти навколишнього середовища під час усіх військових конфліктів. Проаналізували його. І, головне, у нас є сильне бажання перемогти і отримати репарації за порушення навколишнього середовища. Тому, думаю, можна з упевненістю говорити про те, що результат цієї справи буде на користь України.

Те, що перші звернення до міжнародного суду з питань злочинів проти навколишнього середовища будуть представлені саме ЕПЛ, на мій погляд, має важливе значення. З одного боку наш досвід може брати участь у генеральній прокуратурі під час підготовки справ. З іншого боку, те, що саме громадська організація взяла ініціативу, повинно надихнути державні органи до того, щоб активніше рухатися по шляху модернізації законодавчої бази, а також розробки / прийняття відповідного світового стандарту нормативних актів.

Олексій: Олено, ще одне питання. Можна попросити Вас дати коментар з приводу конференції з питань відновлення України, яка пройшла на початку червня в Лугано. Запропонований на ньому план «Зеленого відновлення» України отримав критику з боку екологічних організацій і навіть був названий «соромом» .

Олена: Так, дійсно, якщо ми беремо питання навколишнього середовища і «Зеленого відновлення» України, то екологічні організації вже назвали представлений план «луганським соромом». Хоча Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України заявляє, що над планом працювало 211 експертів і представників громадянського суспільства, його остаточна версія не була представлена громадськості і затверджена незалежними експертами.

Тому фінальна версія, представлена в Лугано, не була схвалена екологічними організаціями і громадськими спілками України. Крім того, деякі запропоновані в ній проекти є повністю протилежними до сталого і екологічного розвитку навколишнього середовища.

Наприклад, там затверджено будівництво нових атомних реакторів, що суперечить європейському зеленому курсу. Також там передбачається збільшення видобутку традиційного вуглецевого палива, зокрема розробка сланцевих місць вироблення газу, що може завдати істотної шкоди довкіллю Харківської, Донецької, Львівської областей. Більше того, це може призвести до того, що Львівська область залишиться без води.

Також передбачається документувати розвиток нових водних шляхів, що, зокрема, може означати відновлення робіт по будівництву Е 40 або його аналогу. Але ж проти цього водного шляху, який може знищити екосистему Полісся, активно виступили і українські, і білоруські, і польські екологи.

При наданні фінальної версії Міністерство активно посилається на Європейський зелений курс, однак для нас, як для юристів, незрозуміло, як це співвідноситься з українським законодавством, в якому нормативному документі прописані принципи реалізації цього курсу в Україні. Крім того, це посилання видалось достатньо лукавим. Наприклад, згідно з Європейським зеленим курсом заборонено будівництво та використання сміттєспалювальних заводів, а в Україні їх планують встановити чи не в кожному районному центрі.

Тому з точки зору захисту інтересів навколишнього середовища запропонований на конференції в Лугано План України потребує переробки. Принципіально важливо, щоб у ньому були представлені інтереси та позиції екологічних організацій і громадянського суспільства. Саме вони, а не бізнес-лобісти, які, як ми бачимо, найбільше вплинули на розробку остаточної версії плану, допоможуть зробити так, щоб відновлення України сприяло «Зеленому переходу» та досягненню цілей вуглецевої нейтральності у всій Європі.