Євген Симонов
Робоча група UWEC давно планувала досліджувати трансформацію російських екологічних цивільних рухів за умов військового тиску. Спеціальний випуск журналу Baltic Worlds (Том XIX:2) за червень 2026 року під назвою “Російське громадянське суспільство в умовах репресій: адаптація, але не капітуляція” надає можливість ознайомитися з результатом кількох досліджень на цю тему.
У збірці докладно описується “хамелеонова” стратегія адаптації, за якої активісти переходять від помітних політичних протестів до професійного та локалізованого опору. Досліджуючи екологічні рухи, мережевий (on-line) фемінізм (кіберфемінізм) та стратегії різних акторів, наприклад педагогів, цей випуск показує, що в той час, як інституційні структури громадянського суспільства руйнуються, ініціативи на низовому рівні зберігаються завдяки стратегії деполітизації та транскордонним мережам солідарності.
Політика та практики російської держави наочно показують, що екологічні та кліматичні питання не стоять у пріоритеті. Чи спроможне громадянське суспільство в умовах війни та репресій виступити на захист довкілля? Збірка показує, як громадянські ініціативи в Росії продовжують діяти в обставинах, які є сьогодні. Ці дослідження відображають лише частину спектра екологічних проблем та викликів, які стоять перед російським громадянським суспільством. Наприклад, практично немає інформації про боротьбу корінних народів за території традиційного природокористування та інші екологічні права, неповно проаналізовано механізм та розмах репресій проти екологічних активістів та арештів вчених-екологів. У збірці акцент зроблено на один із шляхів еволюції екоруху, а саме – механізм адаптації до нової ситуації, у тому числі шляхом переходу до малих “неполітичних” акцій із “захисту свого двору”. У пізньому СРСР такий шлях ізольованого низового розвитку громадянського суспільства частково спрацював, підготувавши ідейну та кадрову базу для вибухового зростання масштабних екологічних ініціатив в епоху розбудови. Наскільки цей механізм є ефективним на новому витку тоталітаризму покаже час.
Останнє есе збірки “І це не шпигунський роман” авторів під псевдонімами Elisa Marin та Oliver Skye присвячено ризикам, обмеженням та зміні парадигми у дослідженнях активізму в Росії після лютого 2022 року. Ця стаття допомагає зрозуміти, чому в даній дослідницькій збірці висвітлено не весь спектр проблем екологічного активізму та залишено суттєві лакуни з низки найбільш чутливих тем. Автори показують, як під тиском ризиків звужуються можливості для “включеного” дослідження в активістському середовищі, а публікація отриманих матеріалів можлива лише частково з міркувань безпеки як активістів, так і вчених. І раніше вузька грань між активістами і соціологами майже стирається, а дослідження остаточно втрачає флер “академічної об’єктивності”. Тим часом “віддалений аналіз” розвитку громадянських ініціатив за публічно доступними матеріалами не може дати хоч якоїсь достовірної картини того, що відбувається.
Від протесту до виживання. Стратегія “хамелеона”
Загальна тема цього спеціального випуску, гостьовими редакторами якого виступили Катерина Калініна (доцент Стокгольмського університету та Університету Седерторна) та Олівер Скай (псевдонім незалежного експерта), який проводить польові дослідження в Росії), являє собою прямий виклик наративу про те, що російське громадянське суспільство “померло” після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. Як зазначає Калініна у своєму вступі “Бути чи не бути? Російське громадянське суспільство в умовах репресій”, акцент змістився з питання про те, чи можуть активісти “зупинити війну”, на те, як вони виживають і розвиваються в умовах “тривалих репресій”.
Журнал відзначає популярність серед активістів стратегії “хамелеона”. Щоб уникнути ярликів “іноземного агента” та кримінального переслідування, активізм перемістився з вулиць у більш “тонкий негероїчний формат”. Сфера охоплення є напрочуд широкою і включає: повсякденний опір вчителів і лікарів, які стикаються з дилемами “професіоналізм проти політики”, мережевий фемінізм, антивоєнні рухи в національних республіках Росії, а також аналіз того, як обмеження можливостей в мережі інтернет змушують активістів користуватися небезпечними цифровими платформами через “відсутність альтернативи”.
Центральною концептуальною опорою цього випуску є модель сегментації, запропонована Іриною Меєр Олімпієвою (професором-дослідником в Університеті Джорджа Вашингтона). Вона стверджує, що в той час як “політизовані та формалізовані організації зазнали різких репресій”, ініціативи на низовому рівні “розширилися, часто набуваючи неформальних, децентралізованих та цифрових форм”. Це створює основу найглибшого занурення у тему цього випуску, саме у тему екологічного руху.
Реконфігурація екологічного руху: ҐОНҐО та “зелений патріотизм”
Значна частина номера присвячена тому, як російська держава реорганізувала екологічну сферу задля досягнення геополітичних цілей. У своїй рецензованій статті автори Доріан Альтьє (псевдонім незалежного дослідника), Марія Тисячнюк та Юха Котілайнен (обидва – дослідники з Університету Східної Фінляндії) аналізують піднесення “суверенної екології ”.
Автори стверджують, що держава використовує ҐОНҐО (державою організовані недержавні організації – Government-Organized (або Operated) Non-Governmental Organization) для кооптації екологічного дискурсу. Ці організації, такі як, наприклад, “Російське екологічне товариство” переосмислює природу як “національне надбання”, яке необхідно захищати від “зовнішнього нормативного вторгнення”. Вони цитують діяча “Єдиної Росії” Бориса Гризлова, який описує цю платформу як спосіб забезпечити “новий рівень екологічного суверенітету Російської Федерації. Цій реорганізації сприяли масові репресивні заходи: у період з 2022 по 2023 рік держава визнала великі міжнародні екологічні організації такі, наприклад, як Greenpeace International, WWF International та норвезький Фонд “Беллона”, “небажаними організаціями”, криміналізувавши їхню діяльність і змусивши їх залишити країну.
Читайте детальніше:
- Greenpeace: Замість епілогу
- “Під виглядом діяльності із захисту природи… намагалися впливати на рішення органів влади”
Цей “зелений патріотизм” виконує дві функції. З одного боку, він дозволяє державі демонструвати “турботу” про довкілля, ігноруючи при цьому системний екстрактивізм у своїй базовій структурі. З іншого боку, він створює “патріотичний” стандарт, який таврує незалежних активістів як “маргінальних” або “прозахідних”. Альтьє та інші відзначають, що це призвело до “поляризації” руху. У той час як незалежні НУО (неурядові організації) “маргіналізовані та часто можуть діяти лише як неформальні мережі”, групи, орієнтовані на державу, отримують “інституційну підтримку та символічне визнання”.
Адаптація та зсув у бік “NIMBY” і місцевого виживання
У своїй статті Світлана Єрпилєва (постдокторант Бременського університету) представляє цілісне дослідження російського кліматичного руху (зокрема груп, натхненних Fridays for Future). Вона вирізняє чітку тенденцію демобілізації. Єрпилєва стверджує, що війна стала “останньою краплею” для руху, вже ослабленого пандемією та репресіями 2021 року. Вона наголошує, що війна перенаправила увагу активістів. Як каже одна з опитаних: “Було незрозуміло, як ми взагалі могли говорити про кліматичні проблеми, коли відбувалося щось подібне ” (124). Багато активістів дійшли висновку, що “проблема зміни клімату відійшла на другий план ” на користь більш нагальних питань виживання умовах війни.
Однак і Єрпилєва, і Віталій Серветник (активіст та співзасновник “Еколого-кризової групи”) у своїх статтях відзначають важливу адаптацію: переорієнтацію на місцевий екологізм. Оскільки публічні протести є надто ризикованими, активісти переорієнтувалися на “практичну діяльність” , таку як переробка пластику і збір сміття, “квіткові протести” (народні меморіали, які служать прихованими антивоєнними висловлюваннями) і NIMBYism (Not In My Backyard) – протести проти конкретних місць захоронення.
Продовжується цілеспрямований опір ослабленню заходів щодо захисту довкілля у заповідних зонах. Серветник, Альтьє та інші відзначають діяльність “Заповідного альянсу” , утвореного в 2023 році. Ця коаліція з 48 НУО стежить за дотриманням природоохоронного законодавства: зокрема, вона направляла звернення до Генеральної прокуратури у зв’язку з незаконною вирубкою лісу на території планованої природоохоронної території в Карелії в 2023 році (а також у зв’язку з послабленням охорони заповідників у Москві у 2025 році). Інші (переважно довоєнні) “гарячі точки” опору включають захист священної гори Куштау в Башкирії та багаторічні протести проти звалища “Шієс” в Архангельській області.
Серветник зазначає у своїй статті, що екологічні проблеми, як і раніше, викликають занепокоєння громадян, оскільки їх “легко побачити, відчути запах та почути”. Він повідомляє, що, незважаючи на репресії, у 2024 році було зафіксовано 580 екологічних протестів, що зробило екологію другою за популярністю причиною протестів у Росії. Це свідчить про те, що “стратегічна деполітизація” – уявлення своєї діяльності як неполітичної, щоб залишитися на плаву – стала основною тактикою виживання.
Читайте детальніше:
Потенціал для змін: екологічна справедливість як політичний опір
Спеціальний випуск завершує своє екологічне дослідження обговоренням потенціалу громадських рухів ініціювати ширші політичні зміни. Віталій Серветник вважає, що російський екологічний рух займає “відносно привілейоване становище” порівняно з правозахисними групами, оскільки воно не “повністю криміналізоване (державою)”.
Він вважає, що оскільки екологічні проблеми нерозривно пов’язані з “соціально-економічною несправедливістю” – наприклад, з тим, що московські компанії добувають ресурси в регіонах без згоди місцевого населення, – вони створюють “підґрунтя для потенційної громадянської мобілізації “. Це особливо очевидно в національних республіках Росії, наприклад, у Республіці Комі, де мешканці розглядають відтік доходів від ресурсів у федеральний центр як форму колоніальної експлуатації. Серветник робить висновок: “У недемократичних та нерівноправних соціально-економічних системах екологічні проблеми часто сприймаються як екологічна несправедливість“.
Ефективність низового екологічного руху також підтверджується опублікованими 5 червня 2026 Еколого-кризовою групою (ЕКГ) підсумками моніторингу за 2025 рік. У 2025 році ЕКГ стало відомо про 175 успішних екологічних акцій в Росії. Найбільше перемог здобули екологи та активісти, які захищають природоохоронні території: 89 перемог, з них 77 – виграні судові процеси про незаконне віднесення лісів на багатьох природоохоронних територіях до експлуатаційних. На другому місці – захист лісів, парків та скверів (30), на третьому – захист водних об’єктів та боротьба зі сміттєвими об’єктами (по 14 перемог). У деяких випадках активістам вдалося поставити остаточну крапку у боротьбі за природну територію. В інших ситуаціях активісти змогли зупинити забудову, домогтися порушення кримінальних справ проти підприємств, які порушують екологічне законодавство, або виграти суд у першій інстанції. Це вражаючий список досягнень з часів початку війни, він свідчить про зростання адаптації екологічного руху до нових умов.
Випуск журналу Baltic Worlds за червень 2026 малює картину громадянського суспільства, яке перебуває в стані “активного очікування”. Будь то практика “подвійного мислення” або зосередженість на місцевих проблемах з тим, щоб не “розгойдувати човен” – журнал ясно показує, що здатність російських громадян до досі ще допустимих у рамках репресивного середовища активних дій із захисту довкілля не зникла. Як зазначає в післямові Надія Петрусенко (старший викладач Університету Седертерна), здатність екологічного руху маневрувати в адміністративних просторах передбачає, що “політизація в даний час аполітичного екологічного руху є реальною можливістю“.
Зрештою, у цьому випуску стверджується, що хоча держава “наростила свої зусилля щодо мобілізації громадян на підтримку режиму”, громадянське суспільство виживає завдяки “малопомітним і зовні деполітизованим неформальним формам незгоди”. Екологічний активізм, переходячи від глобальних кліматичних акцій до місцевого захисту земель предків, є найбільш стійким прикладом такої адаптації.
Головне зображення: Обкладинка спеціального випуску журналу «Baltic Worlds». Джерело: balticworlds.com
