Євгенія Копиця, Александр Форбругг, Анна Аккерман
Конференція з відновлення України (Ukraine Recovery Conference, URC) 2026 року у Гданську стала наймасштабнішою за всю історію подібних заходів, які відбуваються щорічно, починаючи з 2022 року. На URC 2026 громадянське суспільство та муніципалітети відіграли більш помітну роль, ніж у попередні роки, просуваючи орієнтоване на людей екологічно безпечне відновлення. Тема “зеленого відновлення” фігурувала у дискусіях, проте найчастіше розглядалася у вузькому контексті вступу України до Європейського союзу, а також у контексті енергетичної безпеки та бізнес-можливостей.
На думку авторів цієї статті, акцент конференції з відновлення, зроблений на прагматизмі та інвестиціях, створює ризик того, що екологічні та соціальні проблеми будуть відсунуті на другий план або зведені до риторичних обіцянок. З цієї причини автори закликають до більш різноманітних міжгалузевих дебатів і більш активного захисту інтересів довкілля на наступний конференції URC, яка відбудеться у 2027 році у Таллінні.
Ця стаття може розглядатися як продовження звіту про Конференцію з відновлення України (URC) 2025, опублікованого минулого року на сайті UWEC. Автори знову відвідали URC 2026, яка цього року проходила у Гданську (Польща), поспілкувалися з тисячами учасників і відвідали офіційні та паралельні заходи. Будучи партнерами платформи “Build Ukraine Back Better” (BUBB), автори статті також брали участь в обміні думками та в координації роботи напередодні заходу. Підбиваючи підсумки через деякий час після проведення конференції, можна подумати, чим захід цього року відрізнявся від попередніх? Що було нового, що виділялося, чого не вистачало, і які уроки можна винести?
Докладніше:
- Екологи розкритикували план відновлення України (2022)
- Підсумки URC23: Які можливості для інвестиційних проектів представила Україна?
- Ukraine Recovery Conference 2024 у контексті “зеленої” відбудови. Про що йшлося?
- Відновити краще, ніж було? П’ятдесят відтінків зеленого на Конференції з відновлення України 2025
Як і минулого року, URC був надто масштабним та різноманітним, щоб його можна було описати коротко. Багато чого з того важливого, що пройшло на заході, не було оголошено з “великої сцени”, а відбувалося в ході обговорення на різних офіційних панелях та в рамках більш ніж 70 паралельних заходів. Зібравши близько 7 500 учасників, URC у Гданську став найбільшим на сьогоднішній день. Паралельні заходи, які проходили на різних майданчиках, відображали різноманітність інтересів учасників.
Щодо конкретних результатів, то організатори оголосили про підписання майже 200 документів: угод, контрактів та меморандумів про наміри. Українські офіційні особи особливо виділили понад 30 міжурядових угод та домовленостей на суму близько 1.5 млрд євро, а також підтримку з боку Європейського інвестиційного банку. Український уряд також представив портфель із понад 530 інвестиційних проектів від громад та регіонів, а також перший систематизований портфель проектів державно-приватного партнерства. Більшість цих проектів та оголошень стосуються транспорту, логістики, житлового будівництва, забезпечення інфраструктурної стійкості взимку та розвитку муніципальної інфраструктури. Однак серед основних анонсованих підсумків надзвичайно мало рішень були явно орієнтовані на екологічні питання.
У 2026 році до напрямів, що існували на попередніх конференціях напрямках “Бізнес”, “Людина”, “Місцевий та регіональний” та “ЄС”, які складали основу програми, було додано “Безпека та оборона”. Найбільша увага в Гданську, як і раніше, приділялася напрямку “Бізнес”. Його сесії проходили на найбільшій сцені, де глави держав та інші політичні лідери виступили з промовами та робили важливі заяви під час церемонії відкриття. Представники бізнесу також домінували на бізнес-ярмарку URC, який поряд із заходами залишається однією з основних складових конференції. За наявними даними, цього року бізнес-спільнота представила до 5000 учасників.
Роль громадянського суспільства та місцевих лідерів
Хоча лише деякі представники організацій громадянського суспільства були запрошені для виступу на офіційних панельних дискусіях, а багато хто зіткнувся з труднощами під час проходження процедури реєстрації, на URC 2026 було зафіксовано рекордну кількість представників громадянського суспільства. Крім того, некомерційні громадські організації (НГО) вивели самоорганізовану діяльність у Гданську на новий рівень. Форум громадянського суспільства, який відбувся за день до офіційного початку конференції паралельно з десятками інших паралельних заходів, зібрав понад 400 представників.
“Гданська спільна заява”, представлена та обговорена на Форумі, стала ще одним важливим результатом скоординованих зусиль НГО. У ньому понад 200 НГО закликають уряд України, міжнародних партнерів та Українську донорську платформу (Ukraine Donor Platform) до вироблення курсу відновлення, заснованого на правах людини та побудованого на справжньому партнерстві з українським громадянським суспільством. У ньому також міститься заклик до дотримання екологічних гарантій у всіх секторах економіки. Організації громадянського суспільства довели “Спільне звернення” до відома міжнародних та національних представників та інституцій, які приймають рішення, а також поширили його через ЗМІ та лідерів громадської думки, таких, як керівниця організації “Центр громадянських свобод” та лауреатка Нобелівської премії Олександра Матвійчук.
Крім того, RISE Ukraine – найбільша коаліція українських НГО, яка займається питаннями реконструкції та відновлення – представила в ході форуму свою “Тіньову доповідь про архітектуру реконструкції“. У доповіді подано незалежну оцінку, підготовлену українськими НГО, які відстежують політику та проекти у сфері реконструкції. У ньому також відображено як досягнутий прогрес, так і численні проблеми, з якими стикається Україна на шляху відновлення. Наприклад, невідповідність між національними пріоритетами та місцевим потенціалом щодо реалізації проектів. У доповіді звертається увага на необхідність створення національної рамкової програми, встановлення контрольних показників та реалізації пілотних проектів для втілення в життя принципу “відновлювати краще, ніж було”, що дозволить наголосити на соціальних та екологічних аспектах реконструкції.
Крім організацій громадянського суспільства, в URC взяли участь представники 102 муніципалітетів (громад) – це більше, ніж у попередні роки. У ході заходів конференції українські муніципалітети звернули увагу на практичні проблеми відновлення в умовах небезпеки, обмеженого адміністративного потенціалу та значних потреб в інфраструктурі, наголосивши на важливості прямого доступу до фінансування, технічної допомоги та більш ретельної підготовки проектів. Ініціативи та організації наголосили на необхідності партнерства між містами, взаємного навчання та скоординованого залучення донорів.
Протягом усієї конференції звучала ключова ідея того, що для успішного відновлення необхідно розширити повноваження муніципалітетів як органів, які приймають рішення, а також забезпечити перетворення місцевих пріоритетів у проекти, привабливі для фінансування та готові до інвестицій. Зробити це можна за допомогою більш тісної співпраці громад із національними органами влади, міжнародними фінансовими установами та приватними інвесторами. Муніципалітети, які беруть участь у проекті SUN4Ukraine, просували шляхи відновлення, які об’єднують цілі кліматичної нейтральності, енергетичного переходу та підвищення стійкості, пов’язуючи місцеві зусилля щодо відновлення з довгостроковими цілями України у сфері сталого розвитку та інтеграції до ЄС.
Роль екологічних питань
Як і минулого року, серед домінуючих тем конференції були вступ України до ЄС, внутрішня енергетична безпека, а також проекти у сфері стійкості та відновлення. “Зелене відновлення” до цього року стало частиною стандартного лексикону деяких панельних дискусій, стратегічних документів та бізнес-презентацій. Втім, загалом екологічні аспекти були відсутні на більшості заходів, а ті згадки, які були, мали скоріше загальний характер.
Частково це пояснюється інституційними причинами. З липня 2025 року в уряді України немає спеціального органу з питань довкілля на рівні кабінету міністрів. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів було ліквідовано, а його функції у 2025 році увійшли до складу об’єднаного Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства – рішення, яке, як попереджали екологічні організації, призведе до підпорядкування екологічної політики економічним пріоритетам. В результаті перестановки в уряді в липні 2026 року, невдовзі після конференції в Гданську, це мегаміністерство зазнало змін, виділилося окреме міністерство сільського господарства, проте повноваження у сфері довкілля так і залишилися за Міністерством економіки.
Докладніше:
Об’єднані міністерства власними силами не є чимось незвичайним. Такий підхід використовується, наприклад, у Хорватії, Франції, Ірландії, Латвії та Іспанії. Але в цих країнах екологічна складова не перебуває у підпорядкованому становищі.
На думку авторів статті, специфікою ситуації в Україні є не так саме злиття, як ієрархія, яку воно закріплює. Захист довкілля тепер є одним із багатьох управлінь у межах міністерства, основним завданням якого є економічне зростання, інвестиції та дерегуляція. Саме ця ієрархія визначає, як екологічні питання подаються на URC та на інших заходах.
Екологічні питання сьогодні порушуються чиновниками з економічних відомств перед аудиторією економістів, використовуючи термінологію вимог до вступу до ЄС, умов інвестування та реформування системи дозволів. Однак саме в цій ситуації виявляється, що ними найлегше пожертвувати, оскільки кожне з цих формулювань ставить захист довкілля під залежність від чогось іншого. Цю прогалину легко випустити з уваги саме тому, що про “зелене відновлення” говорять так багато. Але що саме вважається “зеленим” і наскільки “зелене” є досить “зеленим” – ось у чому полягає суть питання.
Дві сесії були безпосередньо присвячені екологічним питанням. Обидві зібрали багато учасників та були пов’язані з “європейським виміром”. Семінар “Зелене відновлення України: практичні кроки, виклики та можливості” об’єднав погляди на екологічне регулювання, відновлення природи, транскордонні природоохоронні зони, а також зелені технології та підприємництво. Учасники дискусії пояснили, чому екологічні питання мають вирішальне значення навіть в умовах війни, яка триває. Наприклад, Ірина Ставчук, директорка Східноєвропейської програми Європейського кліматичного фонду, наголосила, що відмова від викопного палива не лише є частиною “зеленого” переходу, а й має вирішальне значення для зміцнення енергетичної безпеки. Аналогічно, заходи “зеленого” відновлення не лише приносять користь з екологічної точки зору, а й підвищують якість життя в багатьох регіонах — що є ключовим чинником з урахуванням демографічних викликів, з якими стикається країна, та пов’язаних із цим спроб стимулювати людей залишитися чи повернутися.
У рамках панельної сесії “Від дотримання норм до капіталу: як “зелені” реформи відкривають доступ до інвестицій ЄС для України” зі вступним словом виступив Олексій Соболєв, міністр економіки, довкілля та сільського господарства України. Соболєв охарактеризував “зелений” перехід як частину процесу вступу України до ЄС, а також як політичну вимогу та бізнес-можливість. За його словами, мета полягає в тому, щоб зробити Україну екологічно чистим, стійким та процвітаючим членом сім’ї ЄС. Маргот Вальстрем, колишня міністерка закордонних справ Швеції та співавторка “Екологічного пакту для України”, охарактеризувала Україну як “біологічну наддержаву” та наголосила, що екологічні проблеми — це питання виживання, а не просто доповнення, і що “зелене відновлення” також є економічною можливістю. У своєму виступі Анна Аккерман, аналітикиня з питань політики IISD та координаторка платформи BUBB, також поєднала екологічну стурбованість з економічним прагматизмом, додавши, що “зелене відновлення”» також має вирішальне значення у контексті майбутнього, затьмареного кліматичними проблемами. Вона наголосила на необхідності чітко визначити підходи та політику “відновлення краще, ніж було” для всіх секторів економіки.
Крім таких спеціалізованих заходів, доповідачі згадували переважно мимохіть добре відомі екологічні проблеми, у тому числі руйнування Каховської греблі – як яскравий приклад екоциду, вчиненого Росією, або масштаби замінованості земель в Україні.
У цих умовах “екологічність” дедалі частіше розглядається через призму двох вузьких підходів. Перший — це вступ до ЄС, де екологічні амбіції видаються як приведення законодавства у відповідність до acquis ЄС та “Зеленого курсу” — тобто як щось, що Україна повинна зробити, а не те, що вона вирішує зробити за власним бажанням.
Другий – це безпека, де декарбонізація обґрунтовується з погляду стійкості, децентралізації та енергетичної незалежності, а не з міркувань захисту клімату та екосистем. Обидві ці рамки виявилися відносно ефективними для привернення уваги до розвитку відновлюваних джерел енергії, енергоефективності та циркулярного будівництва. Проте такі теми, як біорізноманіття, екологічні гарантії та питання, де і як буде проходити відновлення і будуватися інфраструктура, залишаються другорядними як на форумі URC, так і в Україні, про що свідчить, наприклад, розміщення проектів з вітрової генерації у зонах підвищеної природоохоронної цінності.
Найбільш яскравим прикладом на сьогоднішній день є Полонина Руна на Закарпатті, де ведеться будівництво вітропарку з 30 турбін на високогірних карпатських пасовищах і в незайманих лісах, поряд з кількома природоохоронними територіями і землями, запропонованими для включення до “Смарагдової мережі”. Українські юристи-екологи та НГО зафіксували початок будівництва до завершення процедури з оцінки впливу на довкілля і оскаржили в суді рішення щодо територіального планування, які лежать в основі цього рішення, вказавши, що на національних картах розміщення енергетичних об’єктів, підготовлених спільно з Секретаріатом Енергетичного співтовариства, цей район ніколи не виділявся під розвиток енергетики.
Проте у лютому 2026 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства винесло позитивний висновок щодо ОВД. У липні 2026 року, через кілька тижнів після проведення URC, Європейський парламент у своїй резолюції щодо України розкритикував розміщення вітрових турбін у зонах підвищеної природоохоронної цінності в Карпатах, зазначивши, що зелена енергетика та охорона природи не повинні суперечити один одному, якщо існують відповідні альтернативи. Незважаючи на свою важливість для практичної реалізації концепції “зеленого відновлення”, ця тема не викликала особливого інтересу в Гданську.
На паралельному заході було наведено приклад реалізації проєкту “зеленого відновлення” на муніципальному рівні: “Посилення спроможності міст для реагування на процес інтеграції до ЄС у рамках процесу відновлення”. Його заявленою метою було допомогти муніципалітетам розробити стратегії кліматичної стійкості, узгодити їх із процесами інтеграції до ЄС та розробити готові до інвестицій проекти з адаптації. У ході дискусій розглядалися питання інтеграції кліматичного компонента у плани розвитку громад та регіонів; створення ефективних систем місцевого керування кліматом; роль громад у “зеленому відновленні” та у підготовці інвестиційно привабливих проектів; а також розвиток “зеленої та блакитної інфраструктури” у рамках сталого відновлення міст. Під час обговорення особливу увагу було звернуто на питання доступу до фінансування з боку ЄС та міжнародних фінансових ресурсів як факторів, що сприяють реалізації місцевих заходів з адаптації до зміни клімату. Водночас питання біорізноманіття та захисту екосистем не посіли жодного помітного місця серед тем, що обговорювалися.
“Зелене” прикриття?
Більшість розмов про сталий розвиток на ділових заходахв в основному відповідали загальним економічним та інвестиційним тенденціям. Амбіції у сфері сталого розвитку оголошувалися там, де вони вписувалися в наратив про модернізовані, орієнтовані на майбутнє європейські економіки та підприємства, або там, де Україну можна було подати як “двигун зеленого зростання” чи “лабораторію екологічних інновацій”, якщо цитувати деякі з цих дискусій. У таких заявах “зелене відновлення” та сталий розвиток часто прирівнюють до “розумних” зелених технологій та ефективніших операцій, рідко — до того, що захищається, відновлюється або чого вдається уникнути. Такі твердження рідко підкріплювалися доказами і майже ніколи — чимось, що слухач міг би перевірити.
Заходи щодо забезпечення сталого розвитку часто подавалися як частина взаємовигідних результатів. Наприклад, на деяких заходах, присвячених сільському господарству, збільшення виробництва біометану та біопалива описувалося як можливість для сільськогосподарських виробників, засіб, що дозволяє Україні зайняти лідируючі позиції в європейському енергетичному секторі, а також як внесок у перехід ЄС до”зеленої” енергетики. Водночас на цих заходах не піднімалися питання потенційних компромісів або проблем у сфері сталого розвитку.
Визнаючи пов’язані з війною бізнес-ризики та труднощі, доповідачі рідко торкалися теми суперечностей і колізій у рамках українських та західних бізнес-стратегій і проєктів, а також у ширшому контексті політичних процесів. Наприклад, представники бізнесу часто підкреслювали, наскільки легко в Україні можна реалізовувати інвестиційні проєкти. Водночас екологічні організації вказували на послаблення екологічного регулювання в Україні за останні кілька років як на важливу частину цього контексту. Винятки з процедур оцінки впливу на довкілля були запроваджені з 2022 року, тобто в рік, коли Україна стала країною-кандидатом у ЄС, і в той час, який багато доповідачів URC представляють як прямий шлях до більш екологічного майбутнього. У 2025 році український парламент розглянув поправки, які дозволили б продовжувати будівництво, поки екологічні дозволи все ще оскаржуються в суді, а уряд вніс законопроект, що пропонує скасувати кілька десятків екологічних дозволів та погоджень.
Ці події відображають як реакцію на посилення економічного тиску, спричиненого війною, так і різні підходи до забезпечення балансу між економічними, екологічними та соціальними цілями в політиці відновлення. Водночас ефективне регулювання та нагляд залишаються важливими механізмами забезпечення відповідальності та оцінки того, чи втілюються зобов’язання у сфері сталого розвитку на практиці. Без таких гарантій виникає розрив між амбіціями у сфері сталого розвитку, озвученими на таких форумах, як URC, та реальністю на рівні регулювання й реалізації проєктів, яка визначає зусилля з відновлення на місцях.
Приховані протиріччя?
Як і в попередні роки, автори статті відзначили відсутність відкритих дебатів на URC. Від вступних промов на високому рівні до сесій часто відчувався дух розслабленості та взаємних похвал. Під час заходу, присвяченого аналізу «URC 2026: Основні сигнали з Гданська», журналіст Тарас Яценко охарактеризував URC як «майдан» для політичних заяв. У рамках програми, що включає десятки паралельних заходів, учасники можуть вільно обирати, куди їм піти. Заяви більшості доповідачів — чи то про масштаби забруднення земель і шкоду природі, чи то про «зелені» амбіції тієї чи іншої компанії — не ставали предметом обговорення в рамках сесій конференції.
URC стала щорічною нагодою зустрітися та зміцнити зв’язки з партнерами, друзями, колегами та союзниками. Подібні заходи сприяють зміцненню мереж, але також призводять до формування професійних та інформаційних «бульбашок» з обмеженими можливостями для взаємодії та критичного діалогу між ними. Ця помітна відсутність більш стійкого та поглибленого діалогу на URC може означати втрачену можливість, зважаючи на широкий спектр відповідних знань та точок зору, які учасники приносять на конференцію. Це зауваження може бути особливо актуальним щодо екологічних та соціальних проблем, оскільки їм загрожує ризик залишитися без належної уваги через домінування представників бізнесу та фактичних і заявлених нагальних завдань, пов’язаних із війною проти України.
У відповідь на такі зауваження декілька учасників запропонували диверсифікувати склад панелей та організувати дискусії з аудиторією, щоб стимулювати більш різнопланове обговорення, підвищити видимість голосів громадянського суспільства, підкреслити екологічні та соціальні аспекти та протидіяти тенденції до формування професійних та інформаційних «бульбашок». Ще одним повторюваним висновком конференції стала необхідність більш активного обміну між різними спільнотами учасників конференції та тематичними напрямками, що створить ширші можливості для розгляду наскрізних питань, таких як екологічні проблеми, у рамках ширшого спектру дискусій.
Наскільки “зеленим” є нинішнє “зелене відновлення”? Зміни та перспективи
Отже, що змінилося у загальному дискурсі на URC за останні роки і чого слід очікувати у майбутньому? І що конкретно змінилося у “зеленому” дискурсі?
Представники України на URC 2026 завжди наголошували на тому, що Україну слід розглядати не як одержувача іноземної допомоги та підтримки, а як стратегічного партнера. Якщо у попередні роки акцент робився на економічному потенціалі України, пов’язаному з ресурсами, які вона може експортувати, та на перевагах у сфері безпеки, які вона забезпечує своїм партнерам, відбиваючи напади російської армії, то зараз риторика змістилася у бік експертних знань та досвіду.
Представники політики, місцевого самоврядування та бізнесу наголошують, що українські учасники можуть поділитися з іншими досвідом у галузі стійкості та готовності до криз, актуальним для сільського господарства, міського управління, енергетичних систем та оборони. Подання України як джерела знань та експертизи, а не просто як резерву сировини, видається позитивною зміною, хоча контекст цього зсуву і є похмурим.
Під час підбиття підсумків конференції декілька учасників зазначили, що дискусії на URC цього року мали більш прагматичний характер, зосередившись на тому, що можна і потрібно зробити, а не на гучних заявах, амбітних обіцянках чи всеосяжних стратегічних концепціях. Однак це твердження висвітлює як переваги, так і недоліки нової тенденції. Хоча учасники конференції навряд чи будуть сумувати за пишномовними, нереалістичними обіцянками, проте зміщення в бік більшого прагматизму може також підвищити ризик того, що необхідні й корисні екологічні та соціальні цілі будуть відкинуті як ідеалістичні. Оскільки ці цілі часто стосуються довгострокової сталості та життєздатності суспільства, а не швидких результатів і прибутку, їх може бути складно врахувати в дискусіях, які спрямовані на конкретні короткострокові результати.
Автори статті вважають, що роль “екологічних тем” в дискурсі відновлення не є заздалегідь визначеною. Швидше за все, URC 2026 продемонстрував необхідність постійно адаптувати тактику та стратегії лобіювання питань захисту довкілля до мінливих дискурсивних і політичних умов. З огляду на часткове впровадження дискурсу про “зелений перехід” у мейнстрім, питання для природоохоронців полягає не стільки в тому, чи називатиметься відновлення “зеленим”, скільки в тому, який відтінок “зеленого” переважатиме. Інше питання — чи можна розширити прагматичні рамки, які визначають порядок денний на даний час, так, щоб включити в них екологічні аспекти, які ці рамки, як правило, не охоплюють.
Спільнота екологічних НГО вже дотримується стратегії цілеспрямованих дій, що реалізуються через такі стратегічні документи, як “Дорожня карта сталого відновлення України” або “Гданська спільна заява”, а також організовує панельні дискусії та паралельні заходи й безпосередньо звертається до осіб, які приймають рішення. Ще одним важливим напрямком діяльності залишається пропаганда реформ, приведення законодавства у відповідність до норм ЄС та європейська інтеграція. Як аргумент використовується той факт, що підтримка ЄС у сфері відновлення України та задоволення соціальних потреб, як і раніше, пов’язана з вимогами проведення реформ, і ЄС навряд чи відмовиться від цієї моделі.
Ця стаття була написана в розпал війни, хід якої та можливі варіанти врегулювання можуть повністю змінити порядок денний щодо обговорення відновлення. Зокрема, визначити, для чого потрібна Конференція з відновлення України та чи збережеться цей формат у його нинішньому вигляді. Наступна URC запланована на січень 2027 року в Таллінні. Українська донорська платформа, ймовірно, стане співорганізатором майбутніх URC, що може ще тісніше пов’язати конференцію з логікою фінансування та реалізації проєктів, посиливши описаний вище прагматичний поворот. Варто спостерігати, чи розширить ця співпраця простір для участі громадянського суспільства та обговорення екологічних і соціальних питань, а чи, навпаки, звузить його.
У будь-якому разі, Конференція з відновлення України залишається важливим майданчиком для зустрічей і налагодження контактів, прогнозування напрямів дискусій про відновлення та реалізації значущих ініціатив і проєктів.
Джерело головного зображення: ua.news
