Олексій Василюк
Питання відновлення України після війни сьогодні залишається в тіні військових подій. Однак чим більше руйнувань спричинить повномасштабне вторгнення Росії, тим більш масштабною, тривалою і дорогою обіцяє бути майбутня робота з відновлення.
Попри відсутність переконливого бачення коли і як саме завершиться війна, підготовка до відновлення активно продовжується з перших місяців повномасштабного вторгнення. На жаль, найбільшу активність у цьому проявляє бізнес, який зосереджує колосальні зусилля на лобіюванні найвигідніших для себе умов. Передусім ця активність стосується послаблення екологічних норм, спрощення необхідності отримання дозволів та проходження екологічних оцінок запланованої діяльності. Саме цей аспект вже не перший рік тривожить експертів громадських екологічних організацій. І саме обговорення цих тривог є головною темою статті.
Дійсно, справляється враження своєрідного ажіотажу бізнес-сфери у очікуванні міжнародної допомоги на відновлення та інвестицій у післявоєнну Україну. Сама ж Україна як держава очевидно не встигає за активністю бізнесу, оскільки зайнята досягненням оборонних цілей, дипломатичною діяльністю та вирішенням оперативних задач воєнного часу.
Відсутність розуміння того, де, коли і на яких умовах завершиться війна, заважає розпочати головну задачу, без якої відновлення є неможливим – комплексне планування. Що саме треба буде відновлювати, чи можливо буде відновити зруйноване в тих саме локаціях, де відбулось руйнування, чи навпаки, – варто буде комплексно побачити нову концепцію просторового планування України. В результаті ажіотаж навколо відновлення і прийняття перших рішень щодо його реалізації відбувається задовго до початку формування комплексного бачення.
Подібний підхід створює ризики руйнування важливих природних територій через реалізацію проектів “відбудови” на територіях, що насправді не постраждали, а також умови для освоєння “коштів відновлення” на безпечній території України, а отже вони можуть закінчитись швидше, ніж стане доступною територія, яка дійсно постраждала.
Вовк у овечій шкірі
Одним з найбільш цікавих моментів у відновленні України є те, що відновлення України позиціонується і навіть офіційно називається винятково як “зелене відновлення”. Інформація про це навіть розміщена на державному порталі цифрових послуг “Дія”. Однак на цей час в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади, що захищав би політику “зеленого відновлення”.
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля) певний час було носієм ідей “зеленого відновлення”. Тут варто відмітити, що фінансування відновлення з боку країн Європейського Союзу можливе в разі дотримання принципів Європейського Зеленого Курсу, а отже саме це міністерство мало би бути ключовим урядовим органом у питаннях фінансування відновлення з боку країн ЄС. Але у 2025 році його ліквідували через два тижні після презентації законопроекту про “зелене відновлення”, і після цього сама тема “зеленого відновлення” стала згадуватися набагато рідше.
Читайте детальніше: Згортання екологічного порядку денного: що означає для України ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів?
Напруга в екологічній спільноті навколо теми відновлення виникла ще в 2022 році, коли 4 липня на міжнародній конференцій з відновлення України в м. Лугано, Швейцарія, український уряд представив план “відновлення України під час та після війни”. Тодішній очільник Міндовкілля Руслан Стрелець визначив “пріоритетні” для України проекти, які нібито стосувалися охорони природи, але були спрямовані виключно на піар та створення гарної картинки для іноземних гостей, а не на збереження Дикої природи. Вже тоді (через 4 місяці після початку повномасштабної війни!!!) у публічному доступі (наприклад, тут та тут) були оприлюднені переліки бізнес-проектів, які конкурують за можливість взяти участь у фінансуванні відновлення.
Проте всі ці проекти не мають жодного відношення до відновлення довкілля після втрат внаслідок війни. Більшість таких проектів навпаки є шкідливими для довкілля. Наприклад, збільшення обсягу видобутку природних ресурсів та спрощення доступу до надр, будівництво системи іригації на 1 млн га та розвиток меліоративних систем, будівництво 3,5 ГВт гідроелектростанцій і навіть розвиток водного шляху Е40, проти якого активно виступають екологи як мінімум трьох країн. Природоохоронці, обігруючи назву міста, в якому проходив форум – місто Лугано, назвали проект “відновлення” України – “Луганським соромом” та звернулися разом з європейськими колегами до високопосадовців ЄС з пропозицією фінансувати Україну виключно за умови впровадження ряду надважливих реформ в сфері охорони природи. Але реакції на звернення не послідувало.
Читати детальніше: Екологи розкритикували План відновлення України
Наступна конференція з відновлення пройшла 2023 року в Лондоні і відзначилась формальним представленням Плану відновлення з питань екологічної безпеки, проте після того про план більше ніхто не згадував, а його текст навіть не був оприлюднений. Зустріч пройшла подібно до Луганської конференції і була схожа на форум бізнес-проектів.
Читати детальніше: Підсумки URC23. Які можливості для інвестиційних проєктів представила Україна?
У 2024 році третя конференція з відновлення України пройшла у Берліні і формально мала найбільшу кількість екологічних пунктів у програмі. Втім, ця тематика обмежилась переважно загальними доповідями і вже не поширювалась на детальне обговорення в тематичних групах. Позиція профільного міністерства щодо відновлення саме довкілля обмежилась тривогами за лісову галузь і за “ресурси мисливських тварин”. Менше з тим, на конференції анонсували створення “Платформи зеленого відновлення України”.
Читати детальніше: Ukraine Recovery Conference 2024 у контексті “зеленого” відновлення. Про що йшлося?
У 2025 році Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів ліквідували, а його функції передали новому Міністерству економіки, довкілля та сільського господарства, що призвело до скорочення багатьох функцій, а також до втрати принципової публічної позиції по багатьох питаннях, серед яких і дотримання принципів Європейського Зеленого курсу в Україні. Цікаво, що ліквідація Міністерства відбулась всього через 10 днів після завершення найбільшої на цей час конференції з відновлення України, що проходила 10-11 липня в Римі. Втім, вперше тема довкілля на конференції з відновлення була представлена лише номінально, а сама конференція пройшла фактично без участі спеціалістів і відповідальних осіб Міндовкілля. Фахівці в сфері охорони природи взагалі не були присутні на конференції, як і природоохоронні питання порядку денного.
Читайте також: Відновити краще, ніж було? П’ятдесят відтінків зеленого на Конференції з відновлення України 2025
Без “зеленого” напрямку, центральними в темі післявоєнного відновлення в Україні є державні органи в сфері розвитку інфраструктури. Так, з середини грудня 2022 року по вересень 2024 року Міністерство розвитку громад та територій України носило назву “Міністерство відновлення України”. На цей час міністр розвитку громад та територій України одночасно обіймав посаду Віцепрем’єр-міністра з відновлення України. Також йому підпорядкувався окремий державний орган – Державне агентство з відновлення України. Інакше кажучи, тема відновлення України юридично повністю віднесена до повноважень колишнього Міністерства інфраструктури, хоча, по суті, з урахуванням “зеленого курсу”, контролювати його мало Міндовкілля.
У липні 2025 року, разом з шведськими партнерами, Міндовкілля розробило законопроект “Про засади зеленого відновлення України”, головною метою якого є забезпечення “зеленого шляху” відновлення України. Проте вже за лічені тижні після цього саме Міністерство було ліквідоване і номінально приєднане до Міністерства економіки України. Нове Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України хоч і має слово “довкілля” у своїй назві, все ж насамперед орієнтоване на економічні пріоритети і навіть публічно заявляє про роботу в інтересах бізнесу. Нове Міністерство вже не подавало законопроект “Про засади зеленого відновлення”, натомість вже перший законопроект екологічного змісту, що був розроблений ним, має на меті ліквідувати переважну більшість важливих екологічних дозволів та оцінок. На основі цього можна припустити, що прибічників ідеї зеленого відновлення України у владі на цей час не залишилось.
Читайте також: Презентація законопроекту про зелене відновлення: перший крок до змістовної екоінтеграції у повоєнній відбудові України
Але якщо проаналізувати міжнародний досвід, то саме ці тривожні висновки і є найбільш очікуваним варіантом розвитку подій для України. Кожному, хто хоче бачити сценарії майбутнього України, варто поцікавитись, яким саме чином розвивалися процеси відновлення у інших державах, та чи мають вони спільні тенденції і помилки, повторення яких можна було би уникнути в українському сценарії відновлення.
Як правильно називати “зелене відновлення”
В світі термін “зелене відновлення” немає чіткого визначення і очевидно увійшов в обіг саме в Україні і саме в контексті відновлення після повномасштабного вторгнення. В Світі тим часом є поширеним інше поняття, Ecological restoration, що означає винятково відновлення екосистем після антропогенних впливів. Це поняття врегульоване на рівні ООН, адже само ООН визначили 2021–2030 роки Десятиліттям відновлення екосистем у світі. Тож українці мали би бути обережними у висловлюваннях щодо “зеленого відновлення”, адже міжнародні партнери можуть просто неправильно зрозуміти що українці говорять зовсім не про те, що є наразі актуальними планетарними цілями ООН.
Основные наслідки для природи настають після закінчення війни
У 2021 році, за лічені місяці до початку повномасштабної війни в Україні, IUCN опублікував один із найбільш фундаментальних документів про вплив збройних конфліктів на навколишнє середовище — аналітичну доповідь “Conflict and Conservation: Nature in a Globalised World”. Автори доповіді приходять до, здавалося б, парадоксального, але життєво важливого висновку: найбільші загрози для природи виникають не під час бойових дій, а після їхнього завершення.
“Waves of unconstrained development that often follow warfare quickly overwhelming any short-term reduction in pressures on nature. Natural resources such as wildlife and timber can often be the most easily available sources of revenue for reconstruction efforts, and so pressures on nature can be extremely high in post-conflict situations.” – говориться у документі.
Масове переміщення людей, будівництво житла та інфраструктури, відновлення сільського господарства, неконтрольоване використання ресурсів на території природних територій, що охороняються — все це, за оцінкою IUCN, залишається системно недооціненим у післявоєнному плануванні.
На основі прикладів з Африки, Близького Сходу, Азії та Латинської Америки в доповіді показано, що “швидке відновлення” без урахування питання біорізноманіття найчастіше призводить до незворотного руйнування екосистем. Звіт узагальнює та аналізує глобальні уроки, але Україна не користується цим досвідом, адже навіть не має для цього відповідного державного органу влади.
Вважаю за необхідне трохи більше зануритись у цей звіт. Автори звіту доходять висновку, що війни не стільки стають причиною прямого нищення природи, скільки призводять до втрати природоохоронної спроможності держави: науковці та рейнджери змушені залишати місця довготривалої роботи, інституції розпадаються, а природоохоронці нерідко стають жертвами переслідувань. Нерідко і самі держави перестають існувати або змінюють кордони. У довгостроковій перспективі саме стратегічні зміни інституційної спроможності є більш руйнівними для системи охорони природи ніж реальні бойові дії.
Звісно, читаючи глобальний звіт, слід робити поправку на те, що події в Україні він не враховує. Потенційно, можна брати приклад Другої світової війни, як найбільш схожої на російсько-українську війну за характером руйнувань серед усіх воєн останнього століття.
Деякі історичні приклади свідчать, що війна тимчасово обмежує доступ людини до територій і зменшує тиск на природу (зупиняється сільське господарство, обробка орних земель і лісів пестицидами, меліорація і полювання) і це створює короткочасні “вигоди”. Але такі вигоди швидко зникають після війни, коли починається хвиля безконтрольного розвитку.
Як сьогодні відновлюється природа в Україні
Зараз в Україні також можна відстежити збільшення чисельності деяких груп тварин, або окремих видів. Так, на окупованих територіях супутникові знімки показують значний ріст чисельності бабака степового (Marmota bobak), в усіх регіонах України збільшились популяції копитних, на яких в умовах військового стану тимчасово заборонено полювати. А такий вид, як перегузня звичайна (Vormella peregusnya), що харчується гризунами, через сильне збільшення кормової бази (дрібних гризунів), значно збільшив і свою чисельність. Повідомлень про зустрічі солдатів з цим видом вірогідно вже більше, ніж наукових фактів її виявлення за останні роки перед початком війни.
Проте очевидно, що завершення війни призведе до повернення заходів по боротьбі з гризунами на полях і у населених пунктах, і, врешті, тільки нерозміновані і природні території знову залишаться останніми прихистками рідкісних видів. Крім того, частина хімічних препаратів для боротьби з гризунами може призводити і до загибелі хижаків що ними харчуються. Тож, зокрема, перегузня має зараз тимчасову шпарину можливостей щоб відновити чисельність перед наступним “важким періодом”.
На жаль, на сьогодні відсутні глобальні оцінки та, власне, досвід природоохоронної роботи на замінованих територіях, адже до повномасштабного вторгнення Росії, в світі не було досвіду роботи з настільки великими територіями, що потребують розмінування. Саме цей фактор робить українські події особливими для всієї історії вивчення воєнних наслідків для Дикої природи. Замінування на великих площах на довгі десятиліття, а, можливо, і століття, робитиме неможливим будь-який осмислений природоохоронний менеджмент (і особливо – боротьбу з масовим поширенням інвазійних видів), практично виключає не лише можливості планування відновлення але й дослідження та оцінку наслідків воєнних дій.
Разом з тим, Дика природа не очікує наших рішень та не зважає на наші можливості, і тому на всіх територіях, позбавлених антропогенного тиску і, в тому числі, – перебування людей, – відбувається спонтанне відновлення рослинності. Лише в деяких випадках відновлення відбувається за рахунок аборигенних видів рослин (найвідомішим прикладом на цей час є відновлення природних лісів на місці колишнього Каховського водосховища), проте в переважній більшості випадків, покинуті території заростають саме інвазійними видами.
Причинами цього є і те, що більшість пошкоджених і згодом покинутих територій є орні землі і населені пункти, тобто не природні екосистеми, а також постійні ландшафтні пожежі, наслідком яких у випадку України є зростання відсотку видів, що походять з пірогенних ландшафтів Північної Америки.
Таким чином, в контексті Дикої природи, “зелене відновлення” України зіштовхнеться з фізичною недоступністю території ані для досліджень, ані для власне відновлення. На жаль, до числа недоступних територій принаймні тимчасово потраплять і важливі природоохоронні зони – національні парки, природні і біосферні заповідники. Як сприймати ці потенційно найцінніші природні об’єкти в загальній масі покинутих і недоступних територій – поки не зрозуміло. Усвідомлення цієї обставини повинно бути однією з головних частин в майбутній стратегії відновлення України.
Особливості війни для природоохоронних територій України
Емпіричний аналіз IUCN показав, що території з високим біорізноманіттям та, особливо, зосередженням рідкісних видів поза природоохоронними територіями, частіше за інші стають зонами бойових дій. Натомість охоронювані території статистично рідше зазнають бойових дій, оскільки Дика природа рідко може містити стратегічні військові об’єкти. Проте в Україні найзапекліші бойові дії розгорнулись вздовж долин річок Сіверський Дінець та Дніпро, результатом чого стало масштабне знищення природних територій, що мали високий відсоток природоохоронних зон.
Зокрема, вздовж нижньої течії Дніпра, де розгорнувся південний фронт російсько-української війни і де вже понад 3 роки не припиняються активні бойові дії, є найбільшою в країні зоною концентрації важливих природоохоронних територій. Тут розміщені Чорноморський біосферний заповідник та чотири національні парки, що повністю перебувають в межах зони бойового зіткнення.
Переселенці, відновлення і “післявоєнні загрози”
Звіт IUCN відверто зазначає, що серед головних джерел проблем для довкілля після конфліктів — масове переміщення людей і неконтрольовані спроби “відновлення”. Вимушене переселення мільйонів осіб призводить до надмірного використання природних ресурсів у місцях тимчасового проживання, вирубок лісів, виснаження води та деградації земель. У звіті наведено приклади, зокрема, зростання споживання води річки Ярмук після масового притоку сирійських біженців до Йорданії, що спричинило порушення водного балансу й нові соціальні напруження.
Українськими особливостями цього аспекту “відновлення” є те, що в багатьох випадках, переселення з небезпечних регіонів не є типовою картиною міграції біженців (хоча масштаби і трагізм саме такого варіанту в жодному разі не можна применшувати), оскільки не створюються “табори для біженців” чи щось подібне. Навпаки, люди розселяються в безпечних регіонах і активно відновлюють бізнес, долучаються до громадського та політичного життя, допомагають армії та займаються волонтерством. Однак зараз найважливіше те, що відбувається планомірне переміщення бізнес-потужностей зокрема сільськогосподарських виробників та надродобувних компаній, що шукають нові території для своєї роботи.
“Сліпе відновлення”
Проте найбільш небезпечною тенденцією, яка була присутньою під час інших військових конфліктів і тепер може загрожувати Україні є “сліпе відновлення”, коли пріоритетом для держави стає освоєння “коштів відновлення”, не враховуючи екологічних наслідків.
Автори звіту IUCN наголошують, що після завершення бойових дій природні екосистеми зазвичай страждають значно більше, ніж безпосередньо від бойових дій, і це призводить до ще глибшої деградації, ніж під час війни. Насамперед такий висновок можна зробити через збільшення площі пошкоджених ландшафтів. Грубо кажучи, до площі природних територій, які постраждали від військових дій, додається площа вирубок і кар’єрів, що з’явилися внаслідок інтенсивного відновлення.
Деградує не лише природа як така, а й сама система охорони природи, інституційна та управлінська система та законодавство. Законодавчі обмеження, що “тимчасово” скасовуються на період “відновлення” залишаються чинними на тривалий період і це означає що таке “сліпе відновлення” стає освоєнням максимальної кількості донорських коштів з одночасним скасуванням на тривалий період екологічних норм і обмежень. Знаючи сучасні українські реалії уявити легке “повернення” “тимчасово скасованих” екологічних норм майже неможливо.
Таким чином, саме післявоєнний період — найбільш небезпечний для біорізноманіття, і успіх його відновлення залежить від того, чи встигне держава включити екологічний компонент у процеси планування відбудови. Але у випадку з Україною поки взагалі не обговорюється комплексне просторове планування, але вже затверджуються переліки бізнес-проектів, що будуть реалізовуватись.
На жаль, типовим для всіх країн світу є прагнення урядів чи донорів “відбудувати швидше”, не враховуючи екологічні аспекти і навіть інтереси громад. Відомі спроби протидії “сліпому відновленню”, зокрема — відоме використання методології оцінки можливостей відновлення (Restoration Opportunities Assessment Methodology — ROAM), що також розроблена в середовищі IUCN і орієнтована переважно на ліси. Такий підхід частково можна протиставити “сліпому” — коли екологічно значимі рішення приймаються без урахування реального стану природних систем або соціальних контекстів. Потенційно ця методика досить схожа на європейські процедури Оцінки впливу на довкілля (ОВД) і Стратегічної екологічної оцінки (СЕО), що дозволяють екологічним НГО і громадам на всіх етапах контролювати проекти.
Проте поки більшість змін в Україні все ж підкоряються світовій “сліпій” тенденції: скасовані окремі положення закону про ОВД та заборона рубок на територіях природно-заповідного фонду, а також суттєво спрощена процедура надання ділянок фермерам у короткострокову оренду. Крім того, у 2024 році, у Міндовкілля розроблялась Концептуальна записка про запровадження відступів від процедур СЕО та ОВД, що мало на меті дозволити реалізацію деяких проектів (в тому числі будівництво нової Каховської ГЕС або вирубку 90 гектарів Смарагдової мережі під спорудження військового кладовища) без екологічних оцінок.
Чому це важливо для України?
Повномасштабна війна в Україні — найбільший військовий конфлікт ХХІ століття на території європейської держави, яка активно запроваджує європейські екологічні норми. Саме Україна сьогодні є унікальним прикладом, який дозволяє перевірити, чи справджуються прогнози, зроблені в доповіді IUCN. Ситуація в Україні стає найбільшим прикладом уваги всього світу до “природи під час війни” в історії, оскільки саме зараз найбільш активно розвиваються та створюються “з чистого аркуша” підходи до оцінки наслідків війни у контексті навколишнього середовища.
Якими уроками можна скористатись Україна, поки ще не зроблені фатальні помилки? По-перше, має бути усвідомлення, що війна не скасовує потреби у збереженні природи — природоохоронна діяльність має тривати навіть у зоні бойових дій, з урахуванням безпеки людей і потреб екосистем. А в умовах настільки масштабних загроз, увага до охорони природи і обмеження на будь-яке освоєння її непорушених частин мають бути ще більш актуальними ніж раніше. По-друге, після завершення війни особливу увагу слід приділити екологічно орієнтованому відновленню, щоб уникнути “другої хвилі руйнувань”, коли відбудова відбувається без екологічних критеріїв. Таке відновлення, в свою чергу, неможливе без комплексного планування території України в її новому сучасному баченні.
На сьогоднішній день нам не відомі централізовані ініціативи нового генерального планування України на рівні держави, яке має базуватися на узгодженій системі національних, регіональних і місцевих планувальних документів. Цей підхід не фігурує у планах “Зеленого відновлення”, які більше схожі на конкурс бізнес-проектів.
Натомість він фігурує в середовищі ініціативи Ukraine Facility. Це програма фінансової підтримки України від Європейського Союзу на 50 мільярдів євро у 2024-2027 роках, які будуть спрямовані на фінансування державного бюджету України, стимулювання інвестицій, а також технічну підтримку в реалізації програми. В рамках цієї програми передбачено (останнім пунктом) “зелений перехід”, орієнтований передусім на досягнення цілей кліматичної нейтральності в промисловості, енергетиці і лісівництві.
Та з іншого боку, що більш стратегічно, уряд готує єдину систему державних документів, що мають бути синхронізовані між собою: державна стратегія й реформи на національному рівні, регіональні стратегії розвитку та програми комплексного відновлення, а також місцеві плани розвитку громад. Просторове планування розглядається як каркас, який зв’язує державні програми, регіональні стратегії й локальні ініціативи, забезпечуючи баланс між урбанізованими і природними зонами та інтеграцію екологічних і кліматичних принципів у всі етапи відбудови.
Комплексні програми відновлення регіонів і громад повинні включати пропозиції щодо екологічного відновлення, розвитку природно-заповідних територій і загальні підходи до просторового використання територій з урахуванням містобудівних норм, охорони природи та раціонального використання ресурсів. Проте в реальності планування рухається не від генеральної схеми і до місцевих планів, а знову ж – на рівні окремих проектів та конкурсів, фрагментарних заходів підтримки, зосереджених практично винятково на безпечній частині України.
Загальним висновком до сказано, на нашу думку є те, що саме партнери України та донори її відновлення можуть стати найбільш надійними гарантами того, що Україна змінюватиме пріоритети в бік Європейського Зеленого Курсу. Кошти платників податків держав та власні кошти екологічно відповідальних донорів потенційно мають використовуватись лише з дотриманням “зелених” стандартів самих донорів. Такий підхід має стосуватись також і міжнародних банків, про що варто сказати окремо.
Роль партнерів з розвитку та у зеленому відновленні
Очевидно, що Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та інші міжнародні фінансові установи спрямовуватимуть значну частину фінансування на “відновлення України”, і тому значною мірою визначатимуть, чи будуть плани відбудови екологічно безпечними, сталими й узгодженими з принципами охорони довкілля.
Від початку повномасштабного вторгнення Світовий банк розпочав понад 20 інвестиційних проектів в Україні, спрямованих на відновлення різних типів інфраструктури: транспортної, енергетичної, аграрної, міської тощо. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) зосереджує свою діяльність на муніципальній інфраструктурі та підтримці шляху України до вступу в ЄС. ЄБРР займає нішу у сфері просування “зелених” інвестицій, особливо в муніципальному та корпоративному секторах. Світовий банк також має найбільший вплив на політику відновлення, керуючи фінансами, наданими багатьма країнами через фонд Ukraine Relief, Recovery, Reconstruction and Reform Trust Fund (URTF), а також координуючи підготовку щорічного звіту Rapid Damage and Needs Assessment (RDNA), який має визначати розподіл коштів на відновлення.
В умовах, коли український уряд під тиском війни та лобістських груп послаблює вимоги до екологічної оцінки й фактично демонтує ключові природоохоронні інституції, роль міжнародних партнерів із розвитку стає вирішальною для підтримання та вдосконалення екологічних гарантій у стратегічному плануванні й реалізації проектів.
Процес набуття членства в ЄС може розглядатися в Україні як головна надія на поліпшення екологічної політики та практик, але з початку повномасштабного вторгнення країни ЄС та європейські інституції нерідко самі послаблюють або відкладають виконання екологічних вимог.
Читайте також: Cприяє чи суперечить “Зеленому курсу” програма REPowerEU?
Наступною важливою лінією захисту є екологічні та соціальні політики й стандарти провідних міжнародних фінансових інституцій. Так, підхід Світового банку до реконструкції України ґрунтується на його основоположній Environmental and Social Framework (ESF), яка є обов’язковою для всіх інвестиційних проектів, що фінансуються Банком. Ця рамка допомагає позичальникам управляти екологічними та соціальними ризиками й поліпшувати результати розвитку. Вона наголошує на ризик-орієнтованому та пропорційному підході, приділяючи підвищену увагу складним проектам. Основою ESF є десять Environmental and Social Standards (ESS), що охоплюють широкий спектр питань, важливих для екологічно безпечного процесу відновлення.
Хоча ESF застосовується на будь-якому етапі проектного циклу, на практиці Світовий банк використовує її лише на пізніх стадіях планування. Тому ключові рішення — тип проекту, його місце розташування — зазвичай ухвалюються без належного врахування екологічних вимог і без участі громадськості. Через це багато стратегічно важливих аспектів залишаються поза увагою.
Наприклад, за аналізом дослідників Андрія Багінського та Ніни Потарської, опублікованим у журналі Humanitarian Alternatives, лише один із численних інфраструктурних проектів, підтриманих Світовим банком в Україні, прямо враховує стійкість до зміни клімату.
Стандарти ЄІБ тісно узгоджені з правовою базою ЄС, що робить цей банк ключовим рушієм наближення України до європейських екологічних норм. Політика ЄБРР у сфері навколишнього середовища та соціального розвитку зосереджена на підтримці “зеленої трансформації” й активно залучає приватний сектор. Водночас загальна тенденція — розгляд екологічних питань і залучення зацікавлених сторін лише на пізніх стадіях планування — властива й цим банкам.
Найпроблемнішим аспектом діяльності міжнародних банків розвитку в Україні нині є те, що під приводом воєнного стану та міркувань безпеки вони скасовують більшість процедур екологічної оцінки та моніторингу, що підриває можливості як уряду України, так і самих банків здійснювати належний нагляд за проектами. У практиці Світового банку й ЄБРР це трапляється навіть тоді, коли державні компанії — виконавці проектів — не мають досвіду роботи за вимогами ESF або мають негативну історію їх виконання. У списку останніх інвестицій Світового банку в Україні майже немає випадків проведення повноцінної екологічної оцінки (ESIA). Тими ж аргументами воєнного стану банки виправдовують скасування публічних консультацій і участі громадськості.
Читайте також: Проекти міжнародних банків та відновлення екосистем Нижнього Дніпра
І що ж далі?
Після всього, що пережила Україна, відбудова здається природним і невідкладним завданням. Але історичний і світовий досвід переконує: саме після завершення війни природа потерпає найбільше. Не від вибухів і пожеж, а від поспіху людей — від прагнення “відбудувати”, не замислюючись над тим, що саме і як ми відновлюємо.
Україна вже зараз рухається тим самим шляхом, який у багатьох країнах завершувався деградацією природи та втратами, набагато серйознішими, ніж бойові руйнування. Ослаблення екологічних процедур, скасування оцінок впливу, ліквідація інституцій, які мали би бути гарантом екологічної відповідальності, — усе це створює ризик повторити чужі помилки.
Найбільша відповідальність сьогодні лежить не лише на українському уряді, але й на міжнародних фінансових установах і країнах-партнерах, які фінансують відбудову. Саме вони визначатимуть, що таке “відновлення України” на практиці — чи буде воно короткозорим процесом освоєння коштів, чи справжньою трансформацією у напрямку сталості.
Від Світового банку, ЄБРР, ЄІБ та урядів країн-донорів ми очікуємо не просто фінансування, а впровадження окремих політик для України, які б унеможливлювали підтримку проектів без екологічної оцінки, без громадського контролю, без стратегічного планування. Їхні власні екологічні стандарти мають застосовуватись не на пізніх стадіях, коли все вирішено, а з першого дня проектного циклу.
Україна, у свою чергу, має повернути собі здатність ухвалювати рішення, що базуються не лише на воєнних або економічних аргументах. Відновлення держави без відновлення екологічної політики неможливе. І поки в країні немає дієвого Міністерства довкілля, відповідальність за дотримання екологічних принципів лягає на донорів, на міжнародні банки та на громадські організації, які мають право вимагати цього.
Щоб уникнути “сліпого відновлення”, потрібно не більше грошей, а більше часу, обережності й чесності. Бо справжнє відновлення — це не повернення до того, що було. Це шанс побудувати систему, у якій природа перестане бути жертвою будь-яких криз — навіть таких, як війна.
Джерело головного зображення: dream.gov.ua
